страница1/6
Дата15.09.2017
Размер0.73 Mb.

Авраменко від власного чоловічого імені Аврам, або Оврам. Авраменко син Аврама


  1   2   3   4   5   6

АВРАМЕНКО – від власного чоловічого імені Аврам, або Оврам. Авраменко - син Аврама.
АДАМЕНКО,АДАМОВИЧ – від власного чоловічого імені Адам, Адаменко – син Адама, те ж саме Адамович.
АЛАНДАРЕНКО – перекручене Орендаренко – син орендаря, тобто людини, що найняла, чи взяла в оренду землю, будівлю, якесь майно на договірних умовах. Прилуцькі Аландаренки з давнього козацького роду, мешкали на Кустівцях. Прізвище досить поширене в Прилуках.
АНДРІЄВСЬКИЙ, АНДРІЄНКО, АНДРУСЕНКО, АНДРУША, АНДРУЩЕНКО – від власного чоловічого імені Андрій та його зменшеної форми Андрусь, Андруша.
АНДРІЯНЕНКО - від власного чоловічого імені Андріян. Андріяненко – син Андріяна.
АНТИПЕНКО – від власного чоловічого імені Антип, означає син Антипа. Прізвище було поширене в Прилуках, на Лапинцях.
АНТОНЕНКО, АНТОНЕЦЬ, АНТОНОВСЬКИЙ, АНТОШКО – від власного чоловічого імені Антон, та його зменшеної форми Антонець, Антоша. Прізвище Антоненко (син Антона) значно поширене в Прилуках, походить від давнього роду кустівських міщан, серед яких у XIX столітті були й почесні громадяни.
АРТЕМЕНКО, АРТЕМЮК, АРТЮХ – від власного чоловічого імені Артем та його зменшеної форми Артюх. Прилуцькі Артюхи походять з давнього роду квашинських міщан.
АРХИПЕНКО – від власного чоловічого імені Архип, означає син Архипа.
БАБАК – від назви невеличкого звірка, широко розповсюдженого колись у безмежних степах України. В народі існує повір`я, що бабак просинається першого березня і своїм свистом віщує початок весни. Бабаками називали людей лінькуватих, млявих, тих, що полюбляють добре поспати. Родоначальниками прилуцьких Бабаків були квашинські міщани.
БАБЕНКО – від слова баба, тобто батькова або материна мати. Таке прізвище давали круглим сиротам, яких виховували бабусі. Бабенко – син баби. Прізвище досить розповсюджене в Прилуках, особливо на Квашинцях.
БАБІЙ – буквально означає – ласий до жінок, бабник, ловелас, а ще – пестун, мазунчик.
БАБИЧ, БАБИЧЕНКО – те ж саме, що бабій. Прізвище Бабиченко (син Бабича) походить з стародавнього роду кустівських козаків.
БАГАЧ, БАГАЧЕНКО, БАГАЧКО – ці прізвища означають, що засновник роду був чоловіком заможним, володів багатствами. Прилуцькі Багачки мешкали колись на Кустівцях.
БАКУН – назва сорту міцного тютюну, який вирощували у наших краях. Мабуть той, хто отримав таке прізвище, саме цим і займався. Прилуцькі Бакуни з давнього селянського роду, що мешкав на Трубарівському хуторі.
БАКШУН – від слова бакша, тобто баштан, бакун – баштанник, той, що володіє баштаном.
БАЛАБУХА – назва невеличкої обрядової булочки, випеченої на воді, яка використовувалась для гадання у ніч перед святом Андрія Первозданного. Прилуцькі Балабухи мешкали на Броварках.
БАРАН, БАРАНЕНКО, БАРАНОВСЬКИЙ – це прізвище отримав колись чоловік упертий, затятий, наполегливий, про якого жартома говорили: «упертий, як баран». Бараненко – син Барана. Прилуцькі Барановські – з стародавнього й великого козацького роду, раніше жили на Квашинцях і в центрі міста.
БАРИЛО – назва бочки для вина або горілки. Мабуть той, хто отримав таке прізвище був або товстуном, або дуже полюбляв оковиту.
БАРНА – назва вола темно-сірої, або темно-червоно-сірої масті, барнавий – бурий. Прилуцькі Барни мешкали на Броварках.
БАСЬКО – те ж саме, що й басистий, тобто той, що говорить чи співає басом. В Прилуках міщани Баськи мешкали на Квашинцях, серед них були й почесні громадяни.
БИКОВСЬКИЙ, БИЧЕНКО, БИЧКО – власники цього прізвища мали предка, що відзначався великою силою, міцною статурою, про нього говорили: «здоровий, як бик».
БІЛАН, БІЛАНОВСЬКИЙ, БІЛЕНКО, БІЛЕНЬКИЙ, БІЛЕЦЬКИЙ, БІЛИЙ, БІЛИНСЬКИЙ, БІЛЯВСЬКИЙ – всі ці прізвища мають походження від слова білий, білявий, тобто світло-русий, блондин. В Прилуках прізвища Біленко (син Білого) зустрічається на Сорочинцях і Броварках. Білецький – у центрі. Білявські-козаки селилися на Кустівцях, а Білявські-селяни – на Квашинцях.
БІЛАШ – колись так звався білий хліб. Прізвище Білаш міг отримати багатий господар, який мав удосталь такого хліба.
БІЛИК – назва сталевого дворучного ножа для очищення шкір. Таке прізвище могла отримати людина, яка мала пряме відношення до обробки шкір.
БІЛКА – назва пухнастого лісового звірка. Прізвище Білка отримав колись чоловік метушливий, заклопотаний, невеличкого зросту. Прізвище було поширене в центрі міста Прилук.
БІЛОБОРОДЬКО – означає чоловік, що має білу бороду, білобородий. Міщани Білобородьки жили в Прилуках, на Кустівцях.
БІЛОКІНЬ – означає кінь білої масті, але могло й означати – власник білого коня. Прилуцькі Білоконі жили на Броварках і на Кустівцях.
БЛИЗНЮК – означає той, що має брата, з яким народився одночасно. Є ще й інші визначення, наприклад: віл, дуже схожий з своїм напарником, два горщики, з`єднані однією ручкою. Прізвище в Прилуках досить розповсюджене, колись Близнюки-міщани жили на Броварках і Кустівцях, а Близнюки-селяни – лишень на Броварках.
БОВКУН – назва вола, запряженого в одиночку. Також на Полтавщині бовкуном називали сніп очерету. А ще говорили – танцювати бовкуном, тобто без пари, в одиночку.
БОБРО – від слова бобер. Таке прізвище колись одержав чоловік роботящий, статечний, опасистий. Прилуцькі Бобри походять з давнього міщанського роду, мешкали в центрі міста.
БОГДАН – дуже давнє власне чоловіче ім`я, що означає даний Богом. Прилуцькі Богдани жили в центрі й на Кустівцях.
БОГУН – старовинне, ще дохристиянське, власне чоловіче ім`я. В народі богуном називали жердку, на якій розвішували сушити рибу, а також передній шлунок жуйних тварин. Прилуцькі Богуни жили на Кустівцях і Квашинцях.
БОЖКО – дуже давнє чоловіче ім`я. А ще в народі божком могли назвати людину дуже самолюбиву і самовпевнену. Стародавній прилуцький міщанський рід Божків селився в центрі міста, була серед них родина багатих купців і почесних громадян.
БОЙКО – виходець з бойків – етнографічної групи українців, що населяють гірські райони Карпат. Прилуцькі міщани й селяни Бойки мешкали на Кустівцях і Квашинцях. Колись це було одне з найбільш розповсюджених прізвищ у нашому місті.
БОНДАР, БОНДАРЕНКО, БОНДАРЕВСЬКИЙ – від слів бондар, бондарювати, тобто – виготовляти бочки. Прилуцькі селяни Бондарі та міщани Бондаревські мешкали на Квашинцях. Прізвище Бондаренко (син Бондаря)було одним з найпоширеніших у нашому місті. Міщани й селяни Бондаренки з давніх часів заселяли Квашинці, Броварки й Кустівці.
БОРИСЕНКО – від власного чоловічого імені Борис, означає – син Бориса. Прилуцькі Борисенки мають хліборобські корені, їхні предки селяни селилися колись лише на Кустівцях.
БОРОВИК, БОРОВИЦЬКИЙ,БОРОВСЬКИЙ – від слова боровик – той, що живе у хвойному лісі, у бору. Це прізвище надавали людям, що жили в лісових хуторах і займищах.
БОРОДА, БОРОДАЙ – означає те ж саме, що й бородань, тобто власник великої бороди. Прилуцькі міщани Бороди мешкали на Кустівцях ще з давніх часів.
БОРТНИК – старовинна назва пасічника, або того, що володів лісовою пасікою – бортями.
БОРЩ, БОРЩЕВСЬКИЙ – від назви однієї з найулюбленіших страв українців. Мабуть той, хто отримав таке прізвище, був надто ласий до цієї смачної страви. Прилуцький давній селянський рід Борщів має своє походження з Кустівець.
БОСИЙ, БОСЕНКО – власники цього прізвища мають дуже бідного родоначальника, який не мав змоги придбати собі чоботи. А ще босим в Україні звали чорного пса з білими лапами і вола темної масті з білими копитами. Прізвище Босенко ( син Босого) зустрічається в Прилуках, на Квашинцях.
БРЕУС, БРЕУСЕНКО – так називали сильного, але незграбного, здоровенного зросту чолов`ягу. Бреусенко – син Бреуса.
БРОВКО, БРОВЧЕНКО – кличка дворового пса, бровастого й кудлатого. Але так могли назвати й людину – власника великих і густих брів. Бровченко – син Бровка. Прилуцькі міщани з такими прізвищами мешкали на Кустівцях.
БРЮХОВЕЦЬ – від застарілого слова брухо,тобто черево, великий живіт. Мабуть той, хто отримав таке прізвище був товстуном і мав чимале черево. Прилуцькі міщани Брюховці походять з Квашинець, але жили й на Броварках і на Кустівцях.
БУБЛИК – від назви найулюбленіших ласощів українців. П. П. Білецький-Носенко у своєму словнику дає таке пояснення: «круглий, кільцеподібний крендель з пшеничного борошна, спочатку обварений, а потім спечений». В XIX столітті в Прилуках були неперевершені майстри-бублейники, їхні бублики пудами переправляли до Петербурга історику Костомарову, який сам полюбляв їх і пригощав ними своїх друзів. Прилуцькі Бублики мешкали в центрі міста.
БУГАЙ, БУГАЄНКО – від назви племінного бика, або болотної пташки. Бугаєм могли назвати людину величезного зросту й нелюдської сили. Одна з гілок роду заможних прилуцьких міщан Бугаїв ще в XIX столітті замінила своє оригінальне прізвище на «московський» лад і з того часу Бугаї стали Бугайовими. Мешкали вони в основному в центрі міста, але були й на Броварках і на Квашинцях. Бугаєнки – селянський рід з Кустівець.
БУДНИК – назва робітника буди – кустарного виробництва, на якому в давнину випалювали з дерева поташ, дьоготь і вугілля. Будництво дало назву багатьом поселенням України. У північній, лісовій частині Прилуччини також є село Буди. Прилуцькі Будники жили на Броварках.
БУДЬКО, БУДЮК – означає той, хто обіцяє бути і виконує своє слово, за народним прислів`ям: «поки хвалько нахвалиться, будько набудеться». Прилуцькі міщани Будьки походять з Квашинець.
БУЙМИСТЕР, БУЙМИСТРЕНКО – перекручене від бурмистер, що означало посаду виборного керівника міського самоврядування в Україні XVIII-XIX століття. Слово бурмистер має походження від німецького «бургомістр». Мабуть предок Буймистренків посідав у минулому неабияку посаду.
БУЛЬБА – українська й білоруська назва картоплі. Очевидно й прізвище пішло від давніх картоплярів. Прилуцькі Бульби походять з давнього міщанського роду, що оселився колись на Кустівцях.
БУРЛАКА – бездомний, безземельний, безрідний чоловік, вічний наймит. У народній пісні говориться: «Нема в світі гірш нікому, як бурлаці молодому».
БУРЛУКА – від слова бурливий, тобто бурхливий, неспокійний, чи від бурлій – крикливий, галасливий. Таке прізвище підкреслювало вдачу чоловіка.
БУРМА, БУРМАК, БУРМАКА – означає буркотун, людину, яка завжди чимось невдоволена. Через це мабуть і ведмедя прозвали бурмилом.
БУРЯК, БУРЯЧЕНКО – очевидно так колись прозвали городника, який вирощував гарні буряки. Прилуцькі Буряки й Буряченки походять з міщанського роду, що мешкав на Квашинцях, а потім розселився по всьому місту.
БУТЕЙКО, БУТЕНКО, БУТЬКО – мабуть те ж саме, що й Будько. Прилуцькі міщани Бутейки й Бутенки мешкали на Квашинцях. Давній козацький рід Бутків теж походить з передмістя Квашинець.
ВАКУЛЕНКО, ВАКУЛИК, ВАКУЛЮК – від дуже давнього чоловічого власного імені Вакула, та його зменшеної форми Вакулик. Прізвище Вакуленко (син Вакули) досить поширене в Прилуках, особливо на Сорочинцях і Кустівцях.
ВАЛЬКО – від прізвиська чоловіка, що ходить хилитаючись у різні боки, не твердо, валькувато. Прилуцькі Вальки походять з давнього козацького роду, що мешкав на Кустівцях.
ВАРЕНИК – від назви улюбленої назви українців, відомої з найдавніших часів. П. Білецький-Носенко у «Словнику української мови» подає таке тлумачення: «Вареник – пиріжок з сиром, варений, а не печений, котрий їдять гарячим з маслом і сметаною». Мабуть перший, хто удостоївся такого прізвища був занадто ласий до вареників. Прилуцькі міщани Вареники мешкали в центрі міста й на Квашинцях.
ВАСИЛЕНКО, ВАСИЛЬЧЕНКО, ВАСИЛЕЦЬ, ВАСЬКО – від власного чоловічого імені Василь. Василенко і Васильченко буквально означає син Василя. Прізвище Васильченко було досить поширене в Прилуках, особливо в центрі міста.
ВЕДМИЦЬКИЙ, ВЕДМЕДЕНКО – від слова ведмідь. З цим могутнім звіром порівнювали чоловіка великої сили, але вайлуватого, неповороткого й добродушного. Говорили: «швидкий, як ведмідь за перепілками». Прилуцькі Ведмицькі походять з старовинного селянського роду, що мешкав на Кустівцях, а потім розселився в усьому місті.
ВЕЛИЧКО – зменшене від велико, так могли назвати чоловіка великого (величенького) зросту, або чванькуватого, що любив величатися: «величається як заєць хвостом», чи «величається мов попадя на весіллі». Прилуцькі Велички мешкали на Броварках.
ВЕНГЕР – у власників цього прізвища, хтось із предків був вихідцем з сусідньої Угорщини (Венгрії). Венгери – давній прилуцький селянський рід, що поселився у центральній частині міста.
ВЕРБИЦЬКИЙ, ВЕРБНЯК – від назви широко розповсюдженого в Україні дерева – верби. Часто вербою називали чоловіка високого зросту: «будь високий як верба, а багатий як земля». Прилуцькі Вербняки здавна мешкали на Броварках.
ВЕРЕСКУН – означає крикун, той, що верещить «не своїм голосом», на такого ще казали верещака.
ВЕРМЕН – так колись в Україні звали вірмена. Мабуть предок у власників цього оригінального прізвища був вихідцем із Вірменії. Прилуцькі міщани Вермени з давніх часів мешкали у центрі міста, на Валу.
ВЕРНИГОРА – так називали козака богатирської статури за йменням казкового героя, що вергав гори. Прилуцькі Вернигори мешкали на Сорочинцях і на Броварках.
ВЕРТИПОРОХ – так колись звали легковажного пустуна, жартівника і веселуна. Таким мабуть і був предок сучасних власників цього прізвища.
ВЕРТІЙКО – таке прізвище давали чоловіку непосидючому, швидкому, який і хвилину не посидить на місці: «швидкий та верткий, що й з під ступня викрутиться». Прилуцькі Вертійки мешкали в центрі міста.
ВИЛИВОК – назва яйця, знесеного куркою без шкаралущі. Про людей говорили: «Живе, як виливки ллє», тобто – ледарює, гуляє, живе розкішно. Звідси й прізвище.
ВИННИЧЕНКО – означає син винника, тобто людини, що займається виноробством, або є власником винниці.
ВИСОЦЬКИЙ – можна вважати, що таке прізвище міг отримати чоловік високого зросту, але може й бути інше припущення, що походить воно від села Високого на Прилуччині й означало – виходець з Високого.
ВІЙТЕНКО – від слова війт, так називали особу, що очолювала місцеве самоврядування в Україні, починаючи з XV і до кінця XVIII століття. Були міські й сільські війти, або як у нас на Лівобережжі їх називали – старости. Війтенко – син війта. В Прилуках селянський рід Війтенків мешкав у центральній частині міста.
ВЛАСЕНКО, ВЛАСИКА, ВЛАСЬКО – від власного чоловічого імені Улас (Власій, Влас). Прізвище Власенко (син Власа) було значно поширене в Прилуках. Це старовинний кустівський міщанський рід, вихідцями з нього очевидно були й Власенки – дворяни.
ВОВК, ВОВЧЕНКО – таким прізвиськом на Січі охрещували хороброго, сильного і злого козарлюгу. Вовченком називали сина Вовка.
ВОВНЯТКО – від слова вовна, овеча шерсть. Мабуть власник такого прізвища мав отару овець і займався збутом вовни. Прилуцькі Вовняки мешкали на Квашинцях.
ВОЛИК – зменшене від слова віл. Колись в Україні гірко жартували про постій російського війська: «Москалики-соколики, поїли наші волики, а вернетесь здорові, то поїсте й корови». Прізвище Волик отримували люди працьовиті, витривалі, ті, що «тягнуть, як воли». Численні прилуцькі Волики походять від давнього міщанського роду з Квашинець.
ВОЛОХ, ВОЛОШИН – у власників цих прізвищ родоначальником був виходець із сусідньої Валахії, так у давнину в Україні називали Молдавське князівство. Старовинний козацький рід Волошинів оселився в Прилуках, на Кустівцях, де утворився цілий куток «Волошини» і навіть вулиця колись носила таку назву.
ВОРОБЕЙ – у давній українській мові означало те ж саме, що й воробень, воробець, горобець. Таке прізвище отримували люди дрібненького зросту, малі й слабосильні. В Прилуках мешкали в центральній частині міста.
ВОРОЖБИТ – чародій, чаклун, серед козацтва таких ще називали характерниками, вважалося, що вони можуть не тільки вгадувати наперед долю людську, але й відвертати очі, перевертатися у вовків, воронів і т. ін. Старовинний козацький рід Ворожбитів з давніх часів оселився в Прилуках, на Квашинцях.
ВОРОНА – це прізвище давали людям похмурим, відлюдькуватим і обов`язково чорнявим «як воронове крило»й смаглявим. Ворону люди завжди вважали символом мудрості й довголіття. Прилуцькі Ворони жили на Броварках.
ВОРОНЬКО – від назви коня вороної, тобто чорної масті. Часто й густо таке прізвище одержував власник вороного коня. Вороньки в Прилуках оселилися на Ракитному хуторі.
В`ЯЗОВСЬКИЙ – від слова в`яз (дерево), або в`язати, в`язка. Прилуцькі В`язовські походять з старовинного міщанського роду, що селився на Кустівцях.
ГАВРИЛЕНКО, ГАВРИК, ГАВРИСЬ, ГАВРИШ, ГАВРИШЕНКО – від власного чоловічого імені Гаврило (Гавриіл) та його зменшеної форми Гаврик, Гаврусь, Гавриш. В Прилуках селянські роди Гавриленків і Гавриків жили на Броварках і в центрі, а міщани Гавришенки – на Квашинцях.
ГАЙДАЙ, ГАЙДАР, ГАЙДАЄНКО – на Лівобережжі здавна гайдаями й гайдарями звали пастухів овечих отар, навіть пастушу сопілку називали гайдою, а палицю – гайдаркою. В Прилуках досить поширеним є прізвище Гайдаєнко (син Гайдая). Гайдаї пішли з давнього міщанського роду, що оселився колись на Квашинцях.
ГАЙДАМАКА – так звали повстанця проти польської шляхти на Правобережній Україні. Гайдамацьке повстання оспіване в творах Тараса Шевченка: «Йде Залізняк чорним шляхом, за ним гайдамаки». Таке прізвище могла отримати людина неспокійної, бунтівної вдачі.
ГАЙДУК – від назви повстанців - гайдуків проти турецької неволі в Сербії й Боснії. У 18 столітті. В Польщі гайдуками прозивали легкоозброєних воїнів, які перебували на службі у магнатів. Як правило туди підбирали високорослих, міцних хлопців. У нас таке прізвище давали саме через високий зріст і бунтівливий, незалежний характер. Прилуцькі Гайдуки мешкали на Кустівцях і Квашинцях.
ГАЛАМАГА – від слова галам агати, тобто говорити нісенітницю: «Не знаєш, нічого й галам агати язиком». Таке прізвище отримав чоловік веселий, балакун і пустомеля, що полюбляв веселити оточуючих різними байками.
ГАЛЬМА – пристрій для зупинки млинового кола, що складається з дерев`яних дуг і міцного мотузка. Той, хто отримав таке прізвище – майстрував такі пристрої для вітряків, яких було колись безліч по всій Україні.
ГАЛЬЧЕНКО – від власного жіночого імені Галина, Галька, буквально означає – Гальчин син, тобто той, хто мав лише матір, безбатченко. Прилуцькі Гальченки жили на Квашинцях.
ГАНЖА – це прізвище могла отримати людина, яка мала якийсь ганж або гандж, тобто – хибу, ваду. Таких ще називали ганжуватими. Прилуцькі Ганжі жили на Броварках.
ГАПОН – від власного чоловічого імені Агафон, яке по-українські звучало як Гапон.
ГАПЧЕНКО – від власного жіночого імені Агафія, яке по-українські звучало як Гапка. Буквально прізвище означає – Гапчин син, тобто той, хто мав лише матір, безбатченко.
ГАРАГУЛЯ – можливо предок власників цього загадкового прізвища був вихідцем з Карпат, де це слово звучить як гаргало – горлянка.
ГЕРАСИМЕНКО – від власного чоловічого імені Герасим. Герасименко – син Герасима. Родоначальники цього прізвища в Прилуках – броварські міщани.
ГАРБАР – майстер по обробці шкір, те ж саме, що й чинбар чи кушнір. Таких майстрів на Прилуччині було особливо багато і вони славилися на всю Україну.
ГАРМАШ – у козацькому війську так називали артилеристів. Прилуцький козацький полк, що був утворений у 1648 році, був з самого початку добре оснащений гарматами і славився своїми гармашами. Прилуцькі Гармаші мешкали на Броварках.
ГЕЄЦЬ – буквально означає той, що гейкає, тобто поганяє волів, погонич волів. Гей, гейс – означало колись вперед, гейса – наліво, гейсь – на право. Гейці в Прилуках мешкали на Броварках.
ГЕМБА – від слова гембелювати, гемблювати, тобто стругати рубанком – гембою. Власник такого прізвища очевидно був майстром по обробці дерева. Прилуцькі Гемби мешкали на Квашинцях.
ГЕРГУЛЬ – від застарілого слова гергель, що означало гусак. Таке прізвище міг отримати чоловік бундючний, самовпевнений. Хвалькуватий.
ГЕТА, ГЕТЕНКО – від слова гетка або гетька, як колись говорили на поганеньку, замучену тяжкою працею селянську конячину. Таке прізвище могло бути у бідняка – власника такої худоби. Раніше Гетенки-міщани мешкали в Прилуках на Квашинцях і Броварках, а Гетенки-дворяни мали володіння у центрі міста.
ГЛАДКИЙ, ГЛАДЕНЬКИЙ, ГЛАДИЩЕНКО – той, хто отримав таке прізвище, був людиною статечною, мав солідну статуру. Міщани Гладенькі з давніх часів мешкали на Квашинцях.
ГЛАДИШ – це назва глиняного глечика з широким і коротким горлом. Призначався для зберігання молока, його ще називали гладущиком. Таке прізвище очевидно колись отримав присадкуватий товстун.
ГЛОБА – означає клин, глобити – закріплювати клинами вал у млині. Очевидно людина з таким прізвищем мала пряме відношення до спорудження млинів-вітряків. Глоби в Прилуках походять з давнього міщанського роду.
ГЛУШКО, ГЛУЩЕНКО – від слова глухий, той, що недочуває. Глущенко – син Глушка.
ГМИРЯ – прізвисько чоловіка млявого, повільного, неповороткого. Це прізвище старовинного роду кустівських козаків у Прилуках. На Прилуччині вони заснували велике козацьке село Гмирянку.
ГНІДАШ – від слова гнідий, означає власника гнідого (бурого) коня. Прізвище значно поширене в Прилуках, всі Гнідаші з квашинського селянського роду, дуже давнього, хліборобів з діда-прадіда.
ГНИП, ГНИПА – назва короткого шевського ножа, зменшена форма слова – гнилець. Мабуть той, що отримав таке прізвище мав пряме відношення до шевства, чоботарства.
ГОВОРУН – означає говірливий, балакучий. Родоначальник Говорунів мав широку, компанійську натуру. Жили в Прилуках на Броварках і Кустівцях.
ГОГОЛЬ – рід дикої качки, красивого гордовитого птаха з строкатим забарвленням. Прізвище отримав чоловік чепурний, ошатний, той, що «ходить гоголем». В Прилуках це прізвище значно поширене, всі Гоголі селянського роду, мешкали раніше на Кустівцях і Сорочинцях.
ГОЛИК, ГОЛИШ, ГОЛЯК – всі ці прізвища пояснюються одним лише словом – бідняк. Той, хто отримав таке прізвище, був настільки бідний, що не мав іноді чим прикрити грішне тіло.
ГОЛОБОРОДЬКО – буквально означає – чоловік з голою бородою, тобто без бороди. В Прилуках міщани Голобородьки мешкали на Кустівцях.
ГОЛОВАНЬ, ГОЛОВЕНКО, ГОЛОВЕНЕЦЬ, ГОЛОВКО, ГОЛОВНЯ, ГОЛОВЧЕНКО – всі походять від слова голова і означають те, що чоловік мав велику голову, але так само величали людину з світлою, мудрою головою. Прилуцькі Головані й Головки з давніх козацьких родів, що селилися на Кустівцях. Головенки мешкали на Квашинцях. Головенці й Головні – в центрі міста.
ГОЛУБ, ГОЛУБЕНКО – таке прізвище мала людина лагідна, ласкава, тиха і добра. В Україні дуже полюбляли це слово: дівчина-голубонька, мати-голубка, діти-голуб`ята. Голубенко – син Голуба.
ГОНЧАР, ГОНЧАРЕНКО – це назва майстра по виготовленню глиняного посуду, здавна шанованого в народі. Гончаренко – син гончара. В Прилуках це одне з найпоширеніших прізвищ, селяни і міщани Гончаренки мешкали на Кустівцях.
ГОРБ, ГОРБЕНКО, ГОРБАНЬ, ГОРБАТИЙ, ГОРБАЧ, ГОРБАЧЕНКО – всі ці прізвища походять від слова горбатий – тобто той, що мав природну ваду. Горбенко син Горба. Горбаченко – син Горбача. Найбільш поширені в Прилуках прізвища Горбань (на Броварках) і Горбач (на Квашинцях).
ГОРБОНІС – означає людину з горбинкою на носі, те ж саме, що й Кривоніс чи Перебийніс. Прилуцькі Горбоноси мешкали на Квашинцях.
ГОРДІЄНКО – походить від власного чоловічого імені Гордій. Гордієнко – син Гордія. Чи не найпоширеніше прізвище в Прилуках. Колись міщани Гордієнки селилися в центрі міста, на Квашинцях, Броварках і Кустівцях, а селяни Гордієнки – лише на Броварках і Квашинцях.
ГОРЛЕНКО – це прізвище може мати подвійне значення, або ж від слова горло, горлянка (Горленко – син Горла), або від слова горел – давня форма слова орел, тоді Горленко – син Горла, тобто Орла. Старовинний прилуцький козачий рід.
ГОРОВИЙ – тобто той, що живе на горбі, на пагорбі, на узвишші.
ГОРОДНИЧИЙ – походить від слова городник, тобто той, що займається городництвом, вирощуванням городини. Є ще й інше тлумачення слова, городник – це дерев`яний заступ з залізним окуттям – постолом. В Прилуках Городничі мешкали на Ракитному хуторі й на Квашинцях.
ГОРОШКО – від слова горошок, горох. Мабуть предок Горошків був сам дрібненького зросту, або ж мав багато діток, дрібних, як горошок, тому й отримав таке прізвище. Прилуцькі міщани Горошки з давніх часів мешкають на Броварках, Кустівцях і Квашинцях.
  1   2   3   4   5   6

Коьрта
Контакты

    Главная страница


Авраменко від власного чоловічого імені Аврам, або Оврам. Авраменко син Аврама