Скачать 123.99 Kb.


Дата11.05.2019
Размер123.99 Kb.

Скачать 123.99 Kb.

Чигирин Сміла



Вергуни – село , центр однойменної сільської ради . Розташоване на лівому березі річки Тясмин за 15 км на південний схід від районного та обласного центру м. Черкаси.

Населення 2321 чоловік. Вергунівській сільській раді підпорядковане село Нечаївка. Село розкинулося зі сходу на захід вздовж лівого берега Тясмину і старої козацької дороги

Чигирин – Сміла.

За версіями місцевих старожилів відомо , що село Вергуни виникло в другій половині ХУІ ст. Як стверджує Л. Похилевич у книзі « Сказания о населенних месностях Киевской губернии», назва села походить від українського слова « вергун»

- вид варених у соняшниковій олії коржиків.

Річка Тясмин є притокою Дніпра і в районі села мала найширше водне плесо , яке

в кінці 1968 року висушене . Водяне плесо було вкрите очеретом та осокою, які утворювали разом із іншими болотяними рослинами пругкий плав.

Недалеко від села Вергуни на річці Тясмин знаходився острів на якому були виявлені залишки житлових будівель.

Біля села виявлено поселення доби бронзи, а також знайдено скарб з 144 польських. Шведських, пруських монет ХУІІ ст. . на північ від села , по дорозі до м. Черкас. розташований курган « Довга могила», де в 1996 році проводились розкопки і були виявлені скіфські та козацькі поховання.

У ХУІ ст. Україна постійно зазнавала великої біди від набігів кримських татар . Тому ополячений український магнат ,черкаський староста Олександр Вишневецький

Доручив одному із своїх сотників Вергуну збудувати на березі річки Тясмин укріплення , яке було одним із передових рубежів оборони Черкас. Для сторожового укріплення сотником Вергуном було вибрано лівий крутий берег річки Тясмин. Гориста

Лісова місцевість правого берега , широке річкове болотисте плесо ніби природою створені для оборони.

У 1937 році козаком Харком було створено поселення – Харківку . Тут пізніше оселилися донські козаки на чолі з кошовим Старовим, які допомагали Б.Хмельницькому у Визвольній війні проти польських загарбників. Пізніше у 60-х роках ХУІІ ст. Харківка і Вергуни стали одним селом, куток Харківка існує і до цього часу. Крім кутка Харківка в селі існують кутки Кумейки та Дрощинка.

У роки Визвольної війни 1648- 1957 рр. з жителів сіл Вергуни та Нечаївка була створена сотня , яка в складі Черкаського полку під приводом Максима Кривоноса брала участь у боротьбі з польською шляхтою.

З 1797 року – Вергуни центр волості у складі Черкаського повіту Київської губернії. Жителі села не знали кріпацтва , вони займалися землеробством, ще рибальство на Тясмині.

У 1891 році в селі на пожертвування селян була збудована і освячення Свято- Троїцька церква . Це була одна з найбільших церков в Україні. Куполи церкви було видно з Черкас. Поруч спорудили церковно- приходську школу. В 1903 році у Вергунах

Добудовано і відкрито двокласну міністерську школу.

В селі знаходилась волосна управа, пошта, крамниця і, як звичайно корчма.

У 1910 році за допомогою земства в селі було збудовано нову школу. Згодом лікарню

І ветпункт.

Для переробки зерна на борошно село користувалось 26 вітряними млинами.

Вергунівчани займалися вирощуванням сільськогосподарських культур, а головне –

цибулі ( відкілля й пішов сорт цибулі – Вергунка, синюватого забарвлення).

Від Черкаського повіту до ІІ Державної думи обирався депутатом заможний селянин

з Вергунів Антін Корчоха , який був розстріляний чекістами у 1921 році.

Радянська влада в селі Вергунах була встановлена в кінці 1917 року. Створений революційний комітет очолив солдат фронтовик Йосип Михайлович Йосипенко. 18 серпня 1919 року німецько-австрйські війська вступили у Вергуни , потім село зайняли

Деніківці. У бою під Вергунами денікінці порубали шаблями китайських воїнів - інтернаціоналістів . На місці їх загибелі установлено обеліск, який стоїть і понині.

У кінці грудня 1919 року в с. Вергунах знову була відновлена адянська влада , новостворений комітет незаможних селян очолив В.М. Селянко. У квітні 1921 року загін отамана Завгороднього , захопивши с. Вергуни , вчинив розправу над головою волвиконкому Й.М. Йосипенко, головою сільвиконкому Т.К. Храпаченком та військовим

Керівником Хлебніковим. На місці їх поховання встановлено пам’ятний знак.

Восени 1921 року остані загони різних отаманів були розсіяні й знищені, громадянська війна для вергунівчан була закінчена.

У грудні 1924 року в Вергунах створюється сільськогосподарське кредитне товариство . Працює комітет незаможних селян , сільськогосподарський кооператив та товариство взаємодопомоги.

У 1927 році вергунівчани отри мали двигун, молотарку, дві сівалки, 19 культиваторів, посівний та будівельні матеріали. Як перша сходинка колективного господарювання у Вергунах у 1927 році було створено товариство спільного обробітку землі. Товариство

Очолив С.І. Батюшинський. У Вергунах не було великих землевласників, на кожний двір у середньому припадало 2 га землі. Основний соціальний прошарок становили середняки.

Напередодні колективізації у Вергунах налічувалось 1023 господарчих двори з

1895 десятин орної землі. Питання про створення в селі колгоспу було вирішене 28 грудня 1929 року на сільских загальних зборах. За пропозицією директора школи Словачевського , колгосп назвали « Пам’яті Леніна ». Головою колгоспу було обрано уповноваженого райвиконкому Іщенка.

22 січня 1930 року на спільному засіданні сільвиконкому й комітету незаможних селян було прийняте рішення про розкуркулення та виселення з села заможних селян.

Селяни, які вміли вести господарство і зналися на обробітку землі , за яку воювали в громадянську війну, були оголошені ворогами.

Але на весні 1931 року у Вергунах знову створюється два колгоспи : ім. Сталіна І « пам’яті Леніна» . Та селяни не поспішали вступати до колгоспів. Тоді місцева влада під тиском « уповноважених» почала збирати почала збирати у них для здачі в державу ті мізерні залишки хліба , які залишилися ще з добрих старих часів. Вергунівчани стояли на порозі голоду.

Кінець 1932 року і перша половина 1933 року – одна із жахливих сторінок історії Вергунів й усієї України. Цілі сім’ї гинули від голоду в своїх хатах . Статистика не може дати достовірних даних , скільки померло наших односельців від голодомору

1932-1933 р.р. У селі були створені похоронні команди , які за мізерні пайки хліба проводили звезення померлих до загальних братських могил. Були випадки , коли закопували в землю живих людей. Житель Вергунів Яким Снесар розповідав , що він разом з Ярмулою Усовим поховали понад тисячу односельців . А всього у селі від голоду загинуло майже 2 тис. осіб.

Про великий голодомор 1932-1933 р.р. в с. Вергуни писав у своїй книзі « Страта голодом» житель села Семен Старов, яку видав у Сполучених Штатах Америки в 1985 році. Таким чином , про голодомор в українському селі Вергуни знає увесь світ.

У 1933 році видався на ті часи щедрий урожай . В обох колгоспах ім. Сталіна і

« Пам’яті Леніна» було зібрано з одного гектара по 17, 5 ц жита та 18 ц пшениці. Добре

Вродили круп’яні культури , городина . Все це дало змогу розрахуватися з державою

Та видати колгоспникам більш ніж по 3 кг зерна на вироблений трудодень.

Так у 1934 році була завершена колективізація у Вергунах і тільки три сім’ї аж до

1036 року вели одноосібне господарство. Хоч грошові прибутки в колгоспі « Пам’яті Леніна» були мізерними , вергунівчани з власних матеріалів збудували до 1937 року

Корівник на 80 голів, дві конюшні, воловню, різні майстерні. Вже в 1937 році колгосп , окрім робочої худоби утримував 200 голів великої рогатої худоби, 300 овець, 300 поросят.

Сільська рада, контора колгоспу , дитячий садок, медамбулаторія знаходились в куркульських хатах. У колгоспі ім. Сталіна ( куток) Харківка також було прибудовано корівник , конюшню , воловню, свинарник, вівчарню і майстерні. В обох колгоспах працювали міні- цегельні заводи, які забезпечували будівництво цеглою.

Головами колгоспів були на той час Сторчоус та Т,С. Богуславець.

У 1937 році активістами і комсомольцями повністю була зруйнована Свято- Троїцька церква. Одночасно в селі в цей рік , як і по всій Україні , широкого розмаху набрали політичні репресії. Зокрема репресовані були Т.Я. Корецький ( 29.12.1937 р при Київському обласному управлінні НКВС був засуджений до вищої міри покарання);

Д.М. Косьменко , одноосібник ,(12.04.37, особливою нарадою при колегії УРСР був висланий в Сибір. До розстрілу були засуджені в грудні 1937 року колгоспники І.К. Хижняк, Г.І. Косьмина, а член ВКП(б) колгоспник С.Я.Шевченко одержав 09.04.38 р.)десять років каторги.

В середині тридцятих років у селі працює два клуби, дві бібліотеки, існував хоровий колектив та два драматичні гуртки, була відкрита семирічна школа.

В 1939- 1940 роки колгоспи « Пам’яті Леніна» та ім. Сталіна зміцніли в економічному с\ відношенні.

Але мирну працю було перервано . 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна, а на початку серпня 1941 року у Вергуни вступили німецькі війська. Два роки і три з половиною місці село знаходилось у неволі. У селі німецькими загарбниками було розстріляно групу партизан. На місці їх розстрілу встановлено пам’ятний знак.

Сорок два жителі Вергунів вивезені в німецьку неволю. 16 грудня 1944 року село було визволено від німців. Після визволення багато вергунівчан поповнили ряди Радянської армії. У боях з німецько-фашистськими загарбниками загинуло 322 жителі Вергунів. 158 воїнів нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу. А жителю

Вергунів Сергію Степановичу Запорожцю присвоєно високе звання Героя Радянського

Союзу.

Відразу ж після визволення Вергунів жителі приступили до відбудови зруйнованого фашистами господарства. Для відродження колгоспу селяни завели кілька коней , дві пари волів, були знайдені заховані , плуги , культиватори і борони, знесено посівний матеріал.



Після закінчення Великої Вітчизняної війни в село повернулися мобілізовані воїни. З брухту і німецьких трофеїв було складено три трактори. Вже в 1945 році

Колгосп виконав всі плани щодо вирощування сільскогосподарських культур.

У кінці року організувалась і почала працювати Черкаська МТС.

З 1945 року і по 1950 рік колгосп « Пам’яті Леніна» очолював Т.П. Батюшинський колгосп ім. Сталіна Прокіп. Обидва колгоспи в 1947 році відновили поголів’я корів,

свиней, овець, коней і волів. Урожай зернових становив по 16 ц з га, картоплі 150 ц,.

Господарства придбали по три автомашини.

У 1950 році колгоспи ім. Сталіна і « Пам’яті Леніна» об’єднались в одне господарство яке було назване « Пам’яті Леніна». Головою колгоспу було обрано учасника Великої вітчизняної війни , випускника Уманського сільськогосподарського інституту Михайла Івановича Коваленка. У 1957 році налічувалось - 400 дійних корів, 1400 свиней, 600 овець, 15 тис. курей. Господарство вирощувало , окрім зернових і овочевих , технічні культури: цукрові буряки, соняшник, коноплі.

У 1958 році до колгоспу « Пам’ятіЛеніна» було приєднано колгосп « Нове життя»

села Нечаївка. Вергунівській сільській раді підпорядковано с.Нечаївка. Головою колгоспу

« Пам’яті Леніна» обрано Коваленко Михайла Івановича, головою сільської ради став

Василь Іванович Чабан.

Машинно-тракторний парк господарства налічував 45 тракторів, 50 автомашин,

10 зернових комбайнів, сотні сільськогосподарського інвентарю. Колгосп повністю перейшов на технічне забезпечення всіх сільськогосподарських робіт. Жива тяглова сила використовувалась тільки з допоміжною метою.

За великі успіхи в організації сільськогосподарського виробництва , за вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур, за високі успіхи у вирощуванні й заготівлі

тваринницької продукції голові колгоспу « Пам’яті Леніна» Михайлу Івановичу

Коваленку в 1959 році було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, він став кандидатом економічних наук , та працював головою колгоспу « Пам’яті Леніна» до

1971 року.

За цей час у селі проведено велике соціально – культурне та господарське будівництво . Побудовано нові МТФ, ремонтну майстерню тракторної бригади,

токи, складські приміщення, дитячий садок на 50 місць, магазини в селах Вергуни та Нечаївка, прокладено асфальтову дорогу Черкаси – Вергуни, підведено природний газ до

Вергунів, у 1967 році побудований новий стадіон, а в 1969 новий палац культури на 780

місць.

З 1971 по 1980 роки колгосп « Пам’яті Леніна» очолював Микола Іванович Алека.



У 1975 році у Вергунах побудовано і здано в експлуатацію молочний комплекс на 400 корів. У 1978 році здано в експлуатацію Вергунівську дільничну лікарню на 75 ліжок пізніше побудовано аптеку. В кінці 1979 року побудовано консервний завод.

Головою сільської ради з 1975 по 1985 рік працювала Надія Хомівна Снесар. З 1981

по 1993 рік головою колгоспу працював Віталій Федорович Тукало.

В селах Вергуни та Нечаївка побудовано сім нових молочно – товарних ферм. Кількість великої рогатої худоби в господарстві було доведено до 3, тис. голів. Надій на одну корову було доведено до 4 тис. кг молока. У 1987 та 1988 роках колгосп « Пам’яті

Леніна» був переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання за збільшення виробництва і заготівлі продуктів тваринництва і був нагороджений перехідним Червоним Прапором та почесними грамотами.

Тракторна бригада господарства в соціалістичному змаганні 1985 виборола перше місце вУкраїні, колектив механізаторів було нагороджено довічно Червоним Прапором , почесною грамотою та грошовою премією в розмірі 5 тис. крб. Бригадиром тракторної бригади працював Іван Омелянович Космина.

У 1990 році здано в експлуатацію нову двоповерхову загальноосвітню середню школу.

З 1994 по 1997 рік головою реорганізованого колгоспу « Пам’яті Леніна» в КСП

« Колос» працював Василь Степанович Манько. У 1995 році в КСП « Колос» проведено

розпаювання земель. На кожний земельний пай припало по 1, 52 га землі.

У 1996 році у Вергунах побудовано новий дитячий садок на 100 місць.

У 1998 році в с. Вергунах встановлено нову АТС і завершено телефонізацію . В селі Нечаївка прокладено 2 км газової траси і завершено газифікацію села.


Сільськогосподарське товариство, села Вергуни та Нечаївка , як і всі села України

переживали складні часи , економічна та політична не стабільність в державі привела

до занепаду та руйнуванню сіл, селяни втрачали робочі місця.

У 1999 році КСП « Колос» очолив Петро Йосипович Ткачук , яке в 2000 році реорганізовано в СТОВ « Колос» .

У зв’язку з реформуванням господарства , встановленням єдиного фіксованого податку, економічний стан СТОВ « Колос» стабілізувався. Знову почала зростати

врожайність сільськогосподарських культур , зросло і виробництво тваринницької продукції . Так в 2001 році отримано : озимої пшениці по 43 ц з га, кукурудзи 64 ц з

га , соняшника по 22 ц з га.

Припинено зменшення поголів’я , у тому числі й корів. Дійних корів у господарстві – 400 голів. Надій на корову становить 2, 5 тис. кг молока . Поголів’я свиней зросло до 400 голів.

Працівники господарства почали регулярно отримувати заробітну плату . Вчасно видається плата за оренду земельних паїв.

З 2002 року сільським головою обирається Діхтяр Микола Леонтійович, який приділяє значну увагу соціальному розвитку сіл, їх благоустрою.

У селах працюють Вергунівська загальноосвітня школа 1-ІІІ ступенів та Нечаївська

загальноосвітня школа І-ІІ ст. Діє медамбулаторія і ФАП, пошта, філіал Черкаського

ощадбанку , ветеренарна дільнична лікарня . Працюють Будинок культури с. Вергуни,

сільський клуб в с. Нечаївка, дві сільські бібліотеки з книжковим фондом 11100 книг.

Працюють вісім крамниць, кафе. Між м. Черкаси та селами Вергуни та Нечаївка діє постійне автобусне сполучення.

Проведено благоустрій сільського стадіону , встановлено 8 автобусних зупинок, розпочато роботи по відновленню вуличного освітлення, проводиться ремонт доріг комунальної власності сільської ради.

В с. Вергуни діє Св’ятотроїцька православна церква.

Село Нечаївка підпорядковане Вергунівській сільській раді, розташоване на лівому березі річки Тясмин , за 25 км від м. Черкас. Населення -858 чоловік. Сло розділене

хвойним лісом протяжністю 3 км ( так званою Вовчою балкою) , яка була засаджена на початку ХХ ст. , на дві частини. Ліс припинив рух піскових барханів , котрі наступали на село. Частина Нечаївки, що розташована вздовж р. Тясмин носить назву «село», а інша

« степ».


Відомо , що село виникло в другій половині ХУІ ст. і, можливо , назва походить

від призвіща першого засновника поселення сотника Нечая.

В селі побудована церква .

Річка Тясмин біля Нечаївки найвужча, тому тут було збудовано Писарську греблю, яка мала три містки. Нині побудовано міст, який так і називається Писарським.

На правому березі Тясмина навпроти Нечаївки , розташована гора , яку називають Шаєвою в ній виявлено поклади синьої глини . Правий берег має горбистий рельєф

і тому інколи затясминські землі , які адміністративно відносяться до Вергунівської

сільської ради називають « мала Швейцарія» це дуже прекрасна місцевість де в свій час

селяни місцевого, на той час колгоспу « Нове життя», вирощували сади, виноград, баштан, випасали худобу.


Жахливими сторінками історії для Нечаївчан став 1932-1933 роки. Від голоду померло половина жителів села. Чимало нечаївців було репресовано тоталітарним режимом.

Після голодомору в селі організовано колгосп , головою якого обрано місцевого жителя Василя Івановича Чабана. У 1934 році колективізація в селі закінчилась , господарство почало відроджуватися . Основною тягловою силою в колгоспі були коні та воли. В кінці 1939 року колгосп придбав автомашину.

Але напад нацистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю селян.

У серпні 1941 року Нечаївку було окуповано німецько-фашистськими загарбниками.

30 молодих жителів було вивезено до Німеччини. У роки війни на полі бою загинуло

192 жителі.

Після визволення села селяни почали відроджувати своє зруйноване господарство

та село. Жінки та діти , для обробітку землі, задіяли усі селянські корови і вже в 1945 році засіяли землю.

Після повернення з фронту чоловіків розпочалися роботи по відбудові свиноферм, тваринницьких приміщень, Було придбано п’ятнадцять автомобілів, сільськогосподарського знаряддя . Селяни працювали самовіддано і чесно, за сумлінну працю та за високі досягнення вони були удостоєні державних нагород. Свинарку Романенко Ганну Офанівну нагороджено орденом Леніна.

В Нечаївці побудовано нову електростанцію, сільський клуб, три магазини, тракторну бригаду, автогараж та інші господарські будівлі.

У 1958 році колгосп « Нове життя» було приєднано до колгоспу « Пам’ять Леніна» с. Вергуни , с. Нечаївка підпорядковано Вергунівській сільській раді.

В 1998 році закінчено газифікацію всього села

У 2001 -2003 роках телефонізовано с.Нечаївку. На сільському цвинтарі с. Нечаївка встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років.

В селі діє загальноосвітня школа, сільський клуб, бібліотека ,ФАП , два магазини.



Унікальну культову споруду , яка у свій час була забрана в прихожан, і використовувалась , як сільський клуб , знову повернуто громаді .

В даний чс в с. Нечаївка діє церква Різдва пресвятої Богородиці .