• За майже шістдесят років існування школи освіту в ній здобули близько 20 тисяч жінок. Олексій Алчевський
  • Діти родини Алчевських
  • Алчевські поряд із нами.
  • Підготував Костянтин Мороз

  • Скачать 92.77 Kb.


    Дата06.06.2017
    Размер92.77 Kb.

    Скачать 92.77 Kb.

    Дата христина Алчевська – жінка з легенди




    ДАТА

    Христина Алчевська – жінка з легенди

    …І йде вона сміливо в бурю і негоду,

    кохаючи рідний, зубожений край.

    І кличе: «Доб'ємось розцвіту народу,

    ще світла, ще сонця і сили подай».
    З кантати композитора Я. Степового до 50-річчя педагогічної діяльності Алчевської.

    Серед когорти славних людей України крізь час не вгасають імена Алчевських. Сьогодні є ще одна нагода згадати про цю родину, адже 4 квітня виповнилося 170 років із дня народження Христини Данилівни Алчевської, вся просвітницька діяльність якої – приклад самовідданої праці та служіння справі народної освіти. Якби в історію увійшов бодай хтось один із родини Алчевських, цього було б досить, аби назавжди залишитися у пам'яті нащадків. Утім, доля не поскупилася, обдарувавши чи не кожного з них різними чеснотами. Загалом, коли ґрунтовно знайомишся із інформацією про родину Алчевських, то складається стійке враження, що не було жодної достойної людини в Російській імперії, життєвий шлях якої б не перетинався б із кимось з цієї родини патріотів України!

    Родина Алчевських зробила унікальний внесок у розвиток української просвіти і культури, достойний наслідування, глибокої поваги і вшанування прийдешніми поколіннями. А починалося все так: молоді і повні енергії Христина та Олексій Алчевський повінчалися у Курську («Я вийшла заміж за сущого українця», – писала Христина). У травні 1862 року приїхали жити до Харкова, з яким пов’яжуть все своє майбутнє життя.

    Голова новоствореної родини – Олексій народився в Сумах у 1835 році в сім’ї небагатого купця Кирила Алчевського. Христина Данилівна Алчевська (у дівоцтві Журавльова) народилася у 1841 році у місті Борзна Чернігівської губернії. «Батько мій був учителем повітового училища, а мати онукою господаря Молдавії. Вона зробила те, що в давнину називали mesallianse: дочка заслуженого генерала, героя дванадцятого року, яка отримала блискучу освіту у Смольному інституті, багата і з чудовим голосом (співала навіть при царському дворі), вона без жалю віддала все це у дар скромному вчителю, який відзначався надзвичайними красою та розумом. Я обожнювала свою матір – люблячу, рвійну жінку із ясним розумом і даром «привертати серця людей» (зі спогадів 1912 року). Неабиякі здібності у маленької Христі виявилися ще у дитинстві, навчилася грамоті раніше, ніж її брати. І це при тому, що братів навчали, а вона у шпарину підслуховувала уроки, її батько вважав освіту для жінок необов’язковою. Захопившись, почала читати простим людям, селянам – це були її перші кроки на ниві народної освіти.

    Молоде подружжя швидко увійшло до кола прогресивної частини громади Харкова. Алчевський був підприємцем і не шкодував грошей на культуру й освіту, розуміючи значення такого інвестування для «загального добра». В їхньому домі завжди звучали шевченкове слово і рідна українська пісня. Відразу по приїзді у Алчевських народився перший син, а з часом ще три сини і дві доньки. Але Христина від початку не погодилася бути лише матір’ю, дружиною та господинею у будинку. Спостерігаючи умовами життя і неосвіченістю робочого люду, вона разом із трьома вчительками стала членом «Товариства поширення грамотності у народі». Організувала громадську бібліотеку (нині – Державна наукова бібліотека ім. В. Короленка), відкрила першу жіночу недільну школу для дорослих. Ентузіаст-просвітитель, вона проводила заняття у своїй квартирі для модисток, служниць, фабричних робітниць, дружин та дочок ремісників за курсом початкових училищ.

    Коли у 1863 році вийшов циркуляр Валуєва про заборону навчати українською мовою, 50 учениць брали уроки вдома в Алчевських. Навчившись читати «по-малоросійськи», Христина стала навчати інших за маленькими різнокольоровими книжками, що видавались тоді «Громадою» і називалися «метеликами». Члени «Громади» боготворили цю енергійну жінку, називали її «Гетьманшею».

    Христина Данилівна склала іспит на право викладання і домоглася офіційного дозволу на відкриття школи 22 березня 1870 року. А вже наступного року у школі навчалися 154 учениці і працювали 22 викладачі. Почесним опікуном стала Ганна Вернадська (мати майбутнього президента Академії наук України). Великого значення надавали у Харківській недільній школі самоосвіті вчителів, поряд із бібліотекою для учнів тут ретельно комплектувалася бібліотека для вчителів. Самоосвіті педагогів сприяло читання і обговорення на зборах педагогічних щоденників. «Довіряючи педагогічному щоденнику свої промахи і удачі, свої погляди і міркування, спостереження і висновки, учителька звикає ставитись до справи розумно, критично; вона завжди тоді матиме під рукою матеріал, який дасть можливість порівняти минуле з сучасним, відчутно перевірити рух вперед. Щоденник повинен допомагати з'ясовувати ставлення вчителів до школи, до учениць, нарешті, він допоможе виявити характер, здібності, індивідуальні якості кожної учениці», – пояснювала Христина Данилівна.

    Все життя народної просвітительки пов’язане з ім’ям Тараса Шевченка, вона приділяла багато уваги вивченню його біографії і творів, школу назвала ім’ям поета. Популяризації творчості поета сприяли шкільні свята, на яких читали його вірші, співали пісні, ставили п’єси, а традиційні колективні відвідини театру вважалися «кафедрою добра і світла».

    Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років Христина Алчевська допомагала пораненим солдатам у госпіталях Харкова і, узагальнюючи спостереження, писала: «…Якщо існує теплота сердечна, чесність, поезія, задушевність, щирість, то це саме серед простого народу. Якщо вірити в майбутнє України, то тільки покладаючи всі надії на цей дивовижний, великодушний, самовідданий народ. Якщо чекати месії, який врятує нас, то тільки від нього».

    Поширенню досвіду роботи недільних шкіл сприяли виставки. Початок їм поклала Всесвітня виставка у Парижі 1889 року. Харківська школа експонувала там двотомний критичний покажчик книг для народного та дитячого читання «Що читати народові?» та інші твори. Двотомник отримав вищу нагороду, а Христину Данилівну обрали віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Невдовзі у школі почалося створення третього тому покажчика – «Книги для дорослих», над ним працювала комісія у складі 84 фахівців. Алчевська залучила до цієї справи низку блискучих вчителів та вчених міста, а це зокрема Дмитро Багалій, автор «Історії Слобідської України»; Микола Бекетов, праці вченого і його учнів поклали початок харківській фізико-хімічній школі; поліглот, ботанік, географ, землезнавець, людина-легенда Андрій Краснов; вчений-фізіолог і громадський діяч Василь Данилевський та інші. Праця вміщувала розділи з різних галузей знань із додаванням малюнків. Видання вийшло у 1899 році і перевидавалося 17 разів.

    1896 року школа отримала власний будинок, безкоштовно спроектований майбутнім академіком Олексієм Бекетовим і збудований на гроші Алчевських у Мироносицькому провулку. Навчання у школі було безкоштовне. У 1900 році тут навчалося 619 учнів і працювало 82 вчителі.

    Алчевська у 1897-1907 роках ініціювала видання «Хроніки недільних шкіл» у журналі «Русская школа», а ще була членом багатьох освітніх товариств і одержала золоті медалі Московського та Петербурзького комітетів грамотності.

    До ювілею Шевченка на замовлення Алчевських академік Володимир Беклемішев виготовив мармурове погруддя поета, встановлене на подвір’ї коло будинку у 1899 році. Біля огорожі часто збирались шанувальники поета, читали вірші, що не подобалося міській владі, яка добилася зняття пам’ятника у 1901 році. Але погруддя врятували, воно зберігається в музеї у Києві.

    Пані Христина була знайома й листувалася із багатьма письменниками, зокрема з Іваном Франком, Володимиром Короленком, Федором Достоєвським, Іваном Тургенєвим, Львом Толстим, Гаврилом Успенським та іншими. Освітня і педагогічна діяльність Алчевської здобули високу оцінку Лесі Українки, Миколи Лисенка, Ольги Кобилянської, Антона Чехова і багатьох інших. За майже шістдесят років існування школи освіту в ній здобули близько 20 тисяч жінок.

    Олексій Алчевський

    Здавалось, все у житті родини складалося якнайкраще… Глава сім’ї спершу заснував у Харкові торгівельну справу, пізніше створив кредитне товариство, «Торговий» і «Земельний» банки. Олексій Кирилович був прогресивною, енергійною і гуманною людиною. Його шанували у Харкові та на Донеччині, всюди, де починав справи. Ініціатором створення недільних шкіл для дорослих і дітей практично в усіх робітничих поселеннях, де започатковував виробництво Олексій Алчевський, була його дружина. В Олексіївці на Донбасі, у побудованій Алчевським українській школі для сільських дітей, сім років працював Борис Грінченко. Алчевський фінансував усі освітянські проекти дружини.

    У середині 90-х років XIX століття біля залізничної станції «Юр'ївка» Катерининської залізниці (нині станція «Комунарськ» на Луганщині) український промисловець, меценат і банкір, купець першої гільдії Олексій Алчевський будує завод Донецько-Юріївського металургійного товариства (нинішнього Алчевського металургійного комбінату) і акціонерного товариства ДЮМО. На той час завод був єдиним на території України металургійним підприємством, побудованим за вітчизняні капітали.

    Під час економічної кризи початку XX століття, не витримавши конкуренції з пануючими на Донбасі закордонними компаніями і отримавши відмову від царського уряду на прохання про кредит, 7 травня 1901 року шістдесятип’ятирічний Олексій Алчевський у відчаї кинувся під колеса потягу на Царськосельському вокзалі у Петербурзі. Волею царя й протекцією міністра фінансів Вітте було тоді врятовано не один завод в імперії, але Алчевському відмовили категорично.

    Знецінені акції ДЮМО зосередилися у руках франко-бельгійських компаній, удова і діти покійного практично втратили засоби до існування. Клопотанням колег-промисловців у пам'ять про засновника заводу станція «Юр'ївка» переіменована в «Алчевськ», згодом цю назву отримало і заводське селище.

    Христина Данилівна після смерті чоловіка продовжувала працювати в школі, публікувалася. Маленька чайна лавка не давала остаточно зубожіти літній жінці та її доньці, та після революції її експропріювали. Пізніше Харківський міськвиконком призначив вже немічній Алчевській персональну премію. Школа працювала до 1919 року, будинок звільнили задля вечірньої школи робітничої молоді. Померла українська просвітителька і педагог від тяжкої хвороби серця у 1920 році, а її ім'я було забуте на десятиліття.



    Діти родини Алчевських

    Розповідаючи про Христину Алчевську не можна не згадати і про дітей, які отримали чудову освіту, були успішними та добрими помічниками батькам. Старший син – Дмитро багатогранно обдарована людина, захистив дисертацію, допомагав батькові у фінансовій діяльності. Григорій закінчив Московську консерваторію, створив струнні оркестри, писав романси, видав популярний серед співаків посібник «Таблиці дихання». Дочка Ганна вчителювала, допомагала матері у просвітницькій роботі, добре малювала. Син Микола, професор Микола Олексійович, брав активну участь у музичному житті Харкова, видав один із перших букварів для дорослих, викладав українську і російську мову.

    Наймолодший син Іван був відомим у світі тенором. Навчався у Парижі, з успіхом виступав у Брюсселі, у «Ковент-Ґардені» у Лондоні, у Нью-Йорку, у «Ґранд опера» Івану Олексійовичу аплодував оркестр, а глядачі викликали по декілька разів. Його партнерами були Карузо, Баттістіні, інші оперні зірки. Композитор Каміло Сен-Санс надіслав йому фото з написом: «...обожнюю ваш талант і хотів би чути вас в усіх своїх творах. Щасливі люди, що можуть вам аплодувати». Інколи Алчевський розважав друзів тим, що брав ноту в тон звучання кришталевого келиха, тримаючи його перед собою, келих незмінно розлітався на друзки від резонансу.

    Обраний головою товариства «Кобзар» ім. Т.Г.Шевченка у Москві у «Большому театрі» Іван добився постановки «Запорожця за Дунаєм», виконував партію Андрія, влаштував концерт у Колонному залі Дворянського зібрання з приводу ювілею Кобзаря.

    На початку Першої світової війни повернувся на батьківщину і почав виступи. Навесні 1917 року співав у рідному Харкові, потім у Тбілісі, Баку, де раптово захворів і 26 квітня помер. Івана ховали поруч із батьком, під час похорону над могилою раптом заспівав соловейко...

    Молодша дочка Христина стала поетесою, опублікувала збірки поезій «Вишневий цвіт», «Ще не вмерла Україна» та «Моєму краю», видала друком брошуру «Земельне питання».



    Алчевські поряд із нами.

    Кожен член великої сім’ї Алчевських залишив помітний слід в історії малої батьківщини та України в цілому. У приміщенні недільної школи сьогодні розмістилася виставкова зала Харківського художнього музею, збереглися будівлі банків, якими керував Олексій Кирилович, працює бібліотека. До 350-річчя Харкова з Алчевська прийшов подарунок – пам’ятник Олексію Алчевському, такий же пам’ятник височить і в самому Алчевську.

    Алчевськ після революції перейменовували у Ворошилівськ, пізніше в Комунарськ. Завідувач Алчевського історичного музею Валентина Дринкіна повідомила редакції «М-К», що у місті у вісімдесяті роки утворилась група активних людей, яку очолив художник Юрій Бєлов. Він приділив вивченню історії сім’ї Алчевських понад чверть століття, опублікував серію статей про них у місцевій пресі. Ці статті потім були зібрані у книги «Алчевські» та «Алчевськ». Бєлов і його група «Проспект» (як він розповів редакції – всього кілька чоловік, серед яких були журналіст і фотограф) переконали громаду у необхідності повернення місту історичної назви, ініціювали проведення місцевого референдуму. Тому у 1991 році мешканці повернули місту ім’я людини, що побудувала завод, дала людям роботу, а місту життя. Художник Бєлов зібрав публікації та старовинні фото сім’ї Алчевських і видав книжку, залюбки ділиться накопиченим банком інформації в мережі Інтернету.

    А ще в Алчевську і Борзні діють середні школи імені Христини Алчевської, обидва заклади обмінюються інформацією про Алчевських, зустрічаються. Вчителька з Чернігівщини Світлана Вишневська каже: «Щаслива, що у новому підручнику з історії України є портрет Христини Алчевської та хоча б 15 рядків про неї. Ця жінка достойна поваги і вдячності багатьох поколінь. Чим більше шукаєш, чим більше пізнаєш – тим сильніше відчуття, як мало знаєш. І хочеться узнавати ще і ще».

    Історична справедливість по відношенню до Алчевських була б відновлена повністю, якби пам’ятник Шевченку зі столичного музею повернувся на подвір’я Алчевських у Харкові. А нам не завадить знати і пам’ятати про людей, які любили свою країну не лише всією душею, але й до глибини власного гаманця і передали цю любов дітям! Коли пізнаєш, що ця земля дала таких людей, то мимохіть стає якось комфортніше і світліше.

    На фото: Діти Алчевських, Христина Алчевська, Учениці жіночої недільної школи, на задньому плані вчителі, Іван Алчевський на сцені «Ґранд опера», 1914 рік, Сім’я Алчевських, Христя Алчевська.



    Підготував Костянтин Мороз




    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Дата христина Алчевська – жінка з легенди

    Скачать 92.77 Kb.