• Повість про Затворника, якому відкрив Бог про тих, що взяли милостиню
  • Місяця березня в 8-ий день



  • страница14/47
    Дата22.01.2019
    Размер5.33 Mb.
    ТипКнига

    Книга розміщена на сайті


    1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   47

    У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Омеліяна Монаха



    У граді Римському був один чоловік на ім'я Вікторин, з юности у багатьох гріхах життя своє провадив. Пізніше, у старості своїй, прийшов до пам'яті і, згадуючи гріхи свої, тремтів перед Божим Судом. Увійшов-бо в один зі святих монастирів і впросив ігумена прийняти його, відрікся від усіх речей світу цього і став монахом. Наречено ж було йому в чернечім образі ім'я Омеліян. І віддав себе в покору і послух, пильнуючи дану йому заповідь, трудячи тіло своє вдень і вночі. Мав же ненастанно пам'ять смертну в душі своїй, готувався завжди до Страшного Суду Божого — як відповідь дати за гріхи свої у день випробування, і у страху вічних геєнських мук був завжди. Таким страхом настільки поневолив і підкорив тіло своє, що всі брати, які в любові Божій у монастирі жили, дивувалися такому його умертвленню, смиренню і трудові. І всі намагалися наслідувати його життя, і здобувати його в послушництві подвиги, аби таким багатотрудним покаянням очистити гріхи свої. Бачили-бо його у всі дні голодного і спраглого, що на землю падав і мало сну приймав, мучив і зранював своє тіло — і приймали користи багато. Був же монастир той збудований на горі високій, мав з одного боку печеру, і мав звичай Омеліян блаженний таємно від усіх пізнього вечора виходити з монастиря в печеру ту і там цілу ніч до ранкової служби молитися зі сльозами. Через довгий час зауважив якось ігумен, що виходить з монастиря Омеліян, коли пізня година була вночі. Не відав, на яке діло брат той з монастиря виходить, — покинув келію свою ігумен, пішов услід йому таємно. І бачив його, що увійшов у печеру, став при ній і хотів чекати, поки вийде, аби спитати його, з якої причини в печеру ту входить. За короткий час світло небесне, сильніше від сонячного проміння, осяяло раптом гору ту, і бачив ігумен преподобного Омеліяна, що в печері стояв, і мав руки вгору простягнені, і молився до Бога, і світло те небесне сходило на голову 6лаженно го. Те бачивши, ігумен вжахнувся, і страх напав на нього. І повернувся бігом до монастиря, тремтячи, і ледве бігти міг ногами від великого жаху. Коли він був біля монастирських воріт, почув голос з небес, що мовив: "Омеліяне, відпускаються тобі гріхи твої". І більше настрашився ігумен, увійшов у келію свою і мовчки чекав світла денного. Після ранкових співів ігумен, хотівши, аби прийняли користь брати, спитав при всіх преподобного Омеліяна, кажучи: "Де ти, брате, був цієї ночі?" Преподобний поклонився ігуменові і відповів: "В монастирі з братами цілу ніч спочивав". Коли викритий був від ігумена і примушений не таїти милости Божої, яка грішникам, що каються, являється, розповів, нехотячи, цілу таємницю братам, як світло і голос з неба на нього з Престолу Милосердя зійшли. Тоді почав ігумен до братів говорити: "Чуєте, брати мої дорогі, міг би всемогутній Бог і мовчки цьому братові гріхи простити, але задля нас світловидну свою з голосом послав йому милість, спонукаючи наше серце до покаяння. І нехай знаємо і здивуємося милості і людинолюбству Творця нашого, що недалеко є від тих, які каються правдиво". Після такого про прощення гріхів своїх сповіщення Омеліян преподобний подальший час життя свого в радості душевній закінчив, відійшов до світла неприступного, аби чути голос радости і веселости в оселях праведних, що на небесах ликують навіки.

    Повість про Затворника, якому відкрив Бог про тих, що взяли милостиню

    Затворник один в монастирі славний був, чесне мав життя від юности, уникнув-бо всіх житейських насолод і, в тісній келії замкнувши себе, працював для Бога, умертвлюючи тіло своє постом і всенічними стояннями, молитви Владиці всіх приносячи з великими сльозами, за себе і за цілий світ, усім розумом своїм у богомислії вправляючись. їжу ж малу у час, для себе звичний, приймав з руки келаря, а з того, що посилав Бог через християн у монастир братам: золото і срібло, їжу і вино, нічого ніколи не брав. І було йому про тих, що беруть милостиню, видіння таке. Одного дня старійшина града увійшов до монастиря того принести милостиню і дав всім по срібному. Прийшов і до затворника, несучи золотого, і просив старця взяти його. Засоромився ж старець поважного мужа, взяв золотого і поклав його у кишеню свою. Тоді вночі, закінчивши своє звичне правило, ліг на рогозині, хотівши трохи заснути. І був у піднесенні, і бачив себе, що стояв з иншими монастиря того братами в широкому полі. Ціле ж поле сповнене було тернини, і юнак якийсь страшний (був же то ангел Господній) прийшов, примушував усіх монахів монастиря того, кажучи: "Жніть терня". Прийшов також до нього і мовив: "Підпережися і жни терня ". Коли ж затворник не хотів і відмовлявся, сказав ангел: "Не маєш виправдання, найнявся-бо вчора з тими монахами, що з тобою, взяли в того христолюбця по срібному, а ти золотого взяв, і більше маєш трудитися від инших, жнучи терня, бо більший найм узяв. Це ж терня, що бачиш, — діла того чоловіка, у якого ти вчора милостиню взяв. Підійди-бо і жни з иншими". Коли збудився зі сну затворник і про бачене роздумав, став сумний. І, пославши, прикликав того, що дав йому милостиню, і просив його, щоб взяв свого золотого. Христолюбець же не хотів взяти і казав до затворника: "Візьми його собі, отче, чи кому хочеш віддай". Тоді сказав старець: "Не хочу чужих гріхів терня жати, не можу і свого багацько гріховного терня винищити". Кинув золотого того з келії своєї і замкнув віконце. Муж той, довідавшись про причину відмови старця від милостині його, почав виправляти життя своє і більшу убогим і жебракам робити милостиню, згадуючи Писання, що милостинею і вірою гріхи очищуються.



    У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Павла Ісповідника, єпископа Плусіядського града у Витинії який у час іконоборної єресі багато зла за честь святих ікон витерпів і у вигнанні постраждав.

    Місяця березня в 8-ий день

    Пам'ять преподобного отця нашого Теофілакта Ісповідника, митрополита Никомидійського



    У дні церковного збентеження від іконоборної єресі прийшов зі східних країв у Царгород цей благочестивий муж Теофілакт і потоваришував з великим світилом церковним — святим Тарасієм, ще мирянином і сенатором, у царських палатах найпершим діл таємних правителем. Тоді помер цар Лев Копронимович, іконоборець, син його Константин з матір'ю Іриною воцарився, а Патріярх Павло, прозваний Милостивим, добровільно покинув престол свій. Тарасій святий замість нього на патріяршество возведений був, він і Собор Вселенський сьомий зібрав, прокляв іконоборну єресь. Тоді блаженний Теофілакт, разом зі святим Михаїлом Синадським, покинувши світ, чернече прийняли життя і послані були від святішого Тарасія в монастир при гирлі Евксинського Понта створений, де в чернечих трудах чинили подвиг, багато в чеснотах встигли і до Бога в молитвах своїх здобули відвагу. Колись-бо у час жнив спека велика була, і через безводдя від спраги великої вони знемагали — помолилися до Бога, і посудина мідна суха, щоб воду точити, зробилася достатньою на потребу: чинить-бо Господь волю тих. що бояться Його, і молитов їхніх слухає. І було це чудо подібне на давнє, що в пустелі було, коли спраглому Ізраїлю Бог вивів воду із каменя, і на друге, коли помираючий від спраги Самсон із сухих костей осла виточив живої води джерело. Після того, коли добродійне життя цих преподобних отців, наче зоряне сяйво, засвітило, святіший патріярх Тарасій достойними їх вважав високого архиєрейського сану. Михаїла-бо, освятивши, у Синад послав, а блаженного Теофілакта в Ни комидії митрополитом поставив. Яке в Никомидії Теофілакт святий показав про словесне Христове стадо старання, про убогих же, і сиріт, і вдів турботу, розповідають божественні храми, лікарні і притулки для подорожніх, що він створив, і незліченна по всі дні від нього творена милостиня. Сам-бо служив хворим, сліпим, кривим і немічним. Обходячи ж убожниці і площі градські, носив посудину теплого окропу і, де бачив прокажених, своєю рукою омивав їх і очищав, зовсім не гидуючи служити їм. Тоді святіший Тарасій із життя цього відійшов, а після нього Никифор премудрий прийняв престол Константинопольської церкви, тоді знову ж піднялася буря іконоборної єресі, яку богомерзенний цар Лев Вірменин підняв. Скликав святіший патріярх Никифор вибраних архиєреїв: Омеліяна Кизицького, Євтимія Сардійського, Йосифа Тесалонійського, Євдоксія Аморійського, Михаїла Синадського — а з ними і цей блаженний Теофілакт, никомидійський митрополит, пішов до злочестивого царя. І багато із божественних книг повчивши, ті святі отці переконували царя не робити бентеги Церкві Христовій тією єрессю, яка ж сьомим Вселенським Собором проклята. Але не могли переконати скаженого царя, сповненого отрути зміїної, який люттю і гнівом на них дихав. Тоді, коли замовкли святі отці, блаженний Теофілакт мовив до царя: "Знаю, що. Боже довготерпіння ображаючи ані не дбаючи про своє спасення, давньому святих отців переданню противишся і бентежиш Церкву - Але прийде на тебе несподівано згуба люта, і нагла біда, подібна на бурю, і не знайдеш того, хто визволить тебе від неї". Те чуючи, цар більшої люті сповнився і всіх із безчестям від себе відігнав, в ув'язнення в різні місця засудив їх: святішого патріярха Никифора — на Тасострів, святого Михаїла, єпископа Синадського, — у Євдокіяду, инших деінде, святого Теофілакта Никомидійського — у Стровул-град, який у Ківеріотах поморських. І там Христовий ісповідник, благочестя великий поборник, у скруті і кривді великій перепровадив решту життя свого, десь тридцять літ, і переставився до Гос пода. Цар Лев Вірменин загинув злою і несподіваною, за пророцтвом святого, смертю: у день Різдва Христового в церкві, під час утреннього співу, від своїх воїнів мечами посічений був. А після нього був Михаїл, Балбос названий, тоді син Михаїловий Теофіла ~ іконоборні царі закінчилися. Коли ж Теодора-цариця із сином своїм Михаїлом (який був того імени третій) скипетр царства прийняла, і святий Методій на патріяршество був возведений, і беззаконна єресь зовсім загинула, а православ'я засіяло, — чесне преподобного отця нашого Теофілакта тіло з вигнання у Никомидію було принесене і покладене в церкві, яку він збудував на захист Никомидійському градові, на честь же і славу Христу, Богові нашому.

    1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   47

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Книга розміщена на сайті