• Місяця березня в 1-ий день



  • страница2/47
    Дата22.01.2019
    Размер5.33 Mb.
    ТипКнига

    Книга розміщена на сайті


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47

    Вступ

    Першим серед місяців є цей місяць, названий по-римськи март, його ж євреї перед своїм вавилонським полоном називали першим, після полону назвали нісан, і про цей місяць сказав Господь до Мойсея і Арона у землях Єгипетських, кажучи: "Місяць цей для вас — початок усіх місяців, першим буде вам місяцем року" Протягом нього створив Господь видимий цей світ і володаря його — Адама, першого чоловіка, задля нього ж насадив рай на сході, і увів його в нього, і звелів йому володіти цілою землею, звіриною, і худобою, і зміями, і рибами морськими, і птахами небесними.

    У цьому місяці встановив Господь ізраїльтянам закон Пасхи в Єгипті і вивів їх звідти рукою міцною і плечем високим, висушивши перед лицем їхнім море, фараона ж, що гнався услід їм, потопив зі всією його силою.

    У цьому місяці і сам єдинородний Син Бога Отця — Слово, Отцеві співприсутнє, — зійшов на землю, не відступивши від Божества, й оселився в утробі пренепорочної Богоотроковиці, Пречистої Приснодіви Марії, зішестям на неї Святого Духа після архангелового благовіщення.

    У цей місяць Пасха наша — Христос — за нас приніс себе у жертву — волею постраждав на хресті. Похований же був як людина смертна і воскрес зі славою — як Бог безсмертний, вивівши із собою з пекельних пут Адама і цілий з ним святих праотців лик і кожну праведну душу, як колись Ізраїль з Єгипту, потопивши адового фараона в морі червоних кривавих пристрастей його. Цього місяця нове світло спасення нашого створене — старий Адам з Євою оновилися і рай знову прийняли, кращий від першого. Цього місяця зруйнувався ад, відкрилося небо, умертвилася смерть, дарувалося життя, знищилося тлінне, у нетлінність одягнулося крихке єство наше і, позбувшись рабства гріховного, рід людський отримав свободу й успадкував Небесне Царство.

    Через те місяць цей, в якому на початку видиме світло було створене, на останок же літ світло святої віри досконало почало сіяти, є початком місяців і року, числом найперший. Від його ж першого дня початок беруть всі кола: сонячне і місячне, вруціліто і віссектос, і цілий плин року, і рівнодення у ньому складається, і від цього місяця годиться рахувати роки створення світу більше, ніж від вересня. Вересень-бо самою своєю назвою знаменує, що не є він місяць перший, але сьомий від березня, а березень є перший від буття світу. Від вересня ж встановив рокам індиктовим початок відліку Август, цар римський, єдиновласний, у дванадцятий рік царювання свого — за тридцять років перед Різдвом Христовим [із причин, описаних у першій з цих тримісячній Житій Святих книзі на початку місяця вересня про індиктіон]. Цар-бо той і всі ідолопоклонницькі народи, що були тоді, не знали Бога єдиного — істинного Творця всього творіння, ані про початок світу, ані про першу людину, Адама, не знали, не рахували років від створення світу, про нього ж думали, І що не створений, а існує спередвіку, рахували ж роки від деяких знаменних подій: одні від початку чийогось царювання і монархій, як-от асирійська, мідійська, перська; инші — від встановлення якогось нечистого еллінського всесвітнього свята, що олімпіядою називалося, його ж нечестиві з невимовною урочистістю, видовищами і кінськими перегонами святкувати звикли, вигадали ж те в давні часи поганські царі-елліни. Римляни рахували літа від заснування града свого — Риму, инші — від инших подій. Після того ж Август, ставши самодержцем вселенної, встановив своє літочислення, індиктіоном його назвавши, а перед тим індиктіонів не було від початку світу і навіть не чули ніколи в піднебесній про індиктіони аж до Августа. Проте нині Індиктіони, що їх від місяця вересня рахують, уже не Августові, а від першого християнського царя святого Константина Великого. Він-бо, Максентія-ката перемігши і врятувавши від катування Римське царство, обдарував свободою християн, перервав лік років Августових індиктіонів, а свої індиктіони встановив, які ж після того на Першому вселенському соборі Святі Отці прийняли як початок християнської свободи, і нині маємо ті Константинові, а не Августові індиктіони.

    Инший-бо початок років світотворення, який рахують, починаючи з місяця березня, а инший - початок років індиктіона, останніх часів, який рахують із місяця вересня. Його прийняли через те, що почалася свобода християнська: початок індиктіону Константин святий узаконив рахувати від місяця вересня. У ньому ж, як у сьомому від березня, крім того, згадано із вдячністю, що в сьомий день після створення березневомісяцевого світу відпочив Бог, що після того і в Старому Завіті у сьомий місяць святкувати рік повного спочинку повелів. І в Старому-бо Завіті звичайно новий рік починався з місяця вересня, за велінням Божим, про це в Книгах Мойсеевих написано. Однак ті роки рахують не як роки буття світу, а як літа Божого веління, що встановлювало святкувати рік повного спочинку, який після п'ятдесятиліття буває, про що в книзі Левит у главі 25-ій написано. Й инший був у них лік років ювілейних, які через п'ятдесятиліття бувають і від вересня починаються, а инший був лік років буття світу, який починався з березня, а не від вересня. У ньому ж нині в Новій Благодаті Церква поєднує споминання про вдячне створення світу березневомісячне і початок індиктіона Константинового, який почав оновлення людини, Богом створеної, і свободи християнські. Про це свідчить Нова Благодать: той самий Творець світу, який на сьомий день спочив, оновлюючи світ, прийшов у сьомий від березня місяць вересень у святилище і прочитав написане про Себе, що Дух Святий семи дарів послав Його проповідувати рік Господній спочинку, тобто після старіння років світу, первозданного в місяці першому — березні, у вересні-бо, разом з індиктіоном, пізніше винайденим християнським царюванням, лише згадано вдячно початок років, які були раніше від створення світу, а самим початком тих створених років є місяць березень.

    Місяця березня в 1-ий день

    Житіє і страждання преподобномучениці Євдокії

    У часи Траяна-царя в Іліополі, що в Кесарії, у землях Фінікії Ливанської, що межує з Юдейським краєм, була дівчина на ім'я Євдокія, родом і вірою самарянка, служителька диявола, і мешкання його, і знаряддя найлютіше. Вона, надзвичайною своєю вродою зваблюючи багатьох, наче сітями, ловила і в згубу злочинно їх тягнула, багатства країв тих у свої найнеправедніші скарбниці найретельніше здобувала, нечистотою плотською збираючи. Така ж була обличчя її краса, що навіть художникові не можна було подобу її зобразити. І розходилася про неї слава всюди, багато благородних юнаків і володарів з инших країв і градів сходилося до Іліополя наче заради инших якихось потреб, насправді ж — щоб побачити Євдокію і насолодитися вродою її. Вона ж таке багатство ділами гріховними зібрала, що замалим не дорівнялося до скарбів царських. І так за довгий час у грошей великих збиранні в нечистому житті померла душею і жорстоким серцем настільки закаменіла, що ніяка сила, окрім божественної, відчайдушної тої грішниці душевну хворобу полікувати не змогла б. Проте настав час, коли рука Доброго Пастиря, що шукав заблудлу вівцю, поспішила до неї, рука, яка виймає з погибелі. Пізнав Творець своє творіння, злом чужим розтлінне, і захотів його оновити. Справжній Господар про плоди винограду, які ворог може вкрасти, турбується. Той, Хто небесними скарбами володіє, ту драхму, що на землі в болоті валялася і гинула, принести у вічні скрабниці постарався. Хранитедь благ, що на них праведні сподіваються, диявола без нічого відпустив і зробив так, що та, яка, наче худобина, колись в болоті валялася, стала наче ягня неосквернене.



    Посудина нечистот чистотою наповнилася, яма бруду стала джерелом нескаламученим і вічним, потік замулений перетворився в озеро свіже. Сморід зігнилого і засмердженого колодязя став алебастром мира дорогоцінного. І та, що була для багатьох людей душевною смертю, стала для великого спасення причиною. Початок ЇЇ навернення до Бога був такий.

    Чернець один благочестивий на ім'я Герман ішов з якоїсь подорожі у свою обитель через їліопіль. Увійшов у град, коли настав вечір, і перебував в одного знайомого чоловіка — християнина, що поблизу градських воріт мав свій дім. Хатина мого була при стіні дому тої, про яку ж нам слово, дівчини. Там чернець той, трохи відпочивши, за звичаєм своїм, вночі на псалмоспіви встав, а після закінчення правила свого сів, узяв книжицю, яку носив зі собою на грудях, і читав довго. Було ж у ній написано про Страшний Суд Божий і про те, як праведні засіяють, наче сонце, у Царстві Небесному, грішні ж підуть у вогонь незгасимий, де неослабно без кінця люто мучитися будуть повіки. За Провидінням Божим Євдокія тої ночі спочивала сама, зачинившись у ложниці своїй, що була при тій стіні, при якій з иншого боку була кімната, де чернець той, ночуючи, у молитві й читанні вправлявся. Коли почав був чернець свої псалмоспіви, вона зразу пробудилася і, послухавши все аж до кінця читання, мовчки на одрі лежала. Чутно-бо було Євдокії все, що читалося: лише одна стіна, і та негруба, розділяла їх, а чернець читав голосно. Послухала грішниця читане, вельми розчулилася і перебувала без сну до світання, жахнулася серцем, думаючи про безліч гріхів своїх, і Страшний Суд Божий, і нестерпну для грішників муку. Коли світав день, зразу (Божа благодать до покаяння її спонукала) послала прикликати до себе того, хто читав книгу вночі. І коли він прийшов, спитала його, кажучи: "Хто ти, чоловіче, і звідки? Якого життя і віри? Розкажи мені всю правду, прошу тебе, бо, почувши те, що ти вночі читав, вельми тужу духом і бентежуся думкою: страшне, і дивовижне, і дотепер нечуване для себе я почула. І якщо це правда, що ті, які грішать, вогню передаються, то хто може врятуватися?" Блаженний Герман сказав до неї: "Якої віри ти, пані, що кажеш про себе, наче ніколи про Страшний Суд Божий не чула ані сили слів читаних не розумієш?". Сказала Євдокія: "І походженням, і вірою самарянкою я є. Багатства ж понад міру маю, і те найбільше мене бентежить і страшить, що чула книгу, яку ти читав, яка горе багатим проголошувала, вічним же і незгасимим вогнем їм погрожувала. Я ж таких слів у книгах віри нашої ніколи не чула, через те дуже збентежилася страхом, нове і несподіване почувши". Блаженний же Герман спитав ЇЇ, кажучи: "Чи маєш чоловіка, пані? І звідки велике, як кажеш, багатство тобі приходить?" Відповіла вона: "Мужа законного не маю, від багатьох же чоловіків зібране моє багатство. І якщо багаті після смерти на таку важку і вічну засуджені будуть муку, то яка ж мені користь від безмірно зібраних багатств?" Сказав до неї Герман: "Скажи мені правду небрехливу, бо й Христос мій, якому служу, неоманливий та істинний: чи хочеш врятованою бути без багатства і жити щасливо у веселості й радості на віки вічні, чи з багатством своїм горіти люто у вогні вічному?" Сказала Євдокія: "Краще мені замість багатства життя вічне отримати, аніж з багатством самій загинути навіки. Але дивуюся, чому так покараний має бути багатий після смерти. Хіба жорстокою якоюсь і невмолимою ненавистю спалахує на багатих Бог ваш?" "Ні, — сказав Герман, — не відвертається від багатих Бог ані багатими їм бути не забороняє, але ненавидить неправедне здобування багатства і витрачання його в насолодах і похотях гріховних. Коли хтось праведно складає багатство і складене витрачає добродійно, той є безгрішним і праведним у Бога, а тому, хто збирає багатство крадіжкою, пограбуванням і неправдою чи якимись гріховними ділами і приховує те, не маючи милосердя до убогих, ані прохачам не подаючи, не вбираючи нагих, не насичуючи голодних, без милости буде кара". Спитала Євдокія: "Чи видаються тобі мої багатства неправедними?" Відповідав Герман; "Справді найнеправедіші і від усякого гріха Богові мерзотніші". Вона ж сказала: "Чому так? Я багатьох нагих одягнула, багатьом голодним їжу подала для ситости, а инших і золотом трохи утішила — чому ти злом багатство називаєш?" Відповів Герман: "Послухай мене, пані, уважно. Якщо хтось, увійшовши в лазню митися, хоче там тіло своє занурити, то миється не там, де бачить воду нечисту, сколочену, брудну й смердючу, але де чисту бачить воду — у неї входить і вмивається. Ти ж як очиститися якимись милосердними ділами можеш від смердючої і мерзотної гріховної скверни, добровільно в ній валяючись, чисту ж воду милосердя Божого зневажаючи? Тебе те брудних діл болото, наче вода потопна, великою силою несе в провалля із сіркою і смолою, що горить вічним полум'ям гніву Божого. Багатства-бо, яких маєш над міру, для великого Владики й Вічного Судді мерзотні, бо ще до Суду засуджені, адже зі зваб блудних зібрані. Користи не принесе тобі те, що малу якусь з великого багатства нечистого частку подаєш часом небагатьом убогим. Малу-бо винагороду тої доброчинности губить безмірна кількість злих вчинків, як же легкі пахощі сильний сморід перемагає. Не зможеш ніколи такої благодаті отримати, допоки власною волею в нечистоті перебуваєш; инакше милосердя Божого не сподобишся, якщо спершу безмірний у собі гріховний сморід не відкинеш і не омиєшся покаянням, не очистишся і не прикрасишся праведними ділами. Той, хто по тернині босими ногами ходить, багатьма гострими колючками зранює ноги — якщо з них деякі й вийме, більшість залишить у тілі, і вони його боляче мучитимуть; так і тобі малу користь принесе часом мала якась милостиня вбогому, і нею ти наче знищиш малий якийсь гріх, тим більшість терня гріховного залишається всередині твоєї совісти на муки твої лютіші. Прогніваний тобою Бог, страшний і праведний Месник, вічними й нестерпними погрожує тобі муками, для тих, що не каються, приготованими. Ти ж, коли захочеш мене послухати, можеш врятуватися від мук, що на тебе чекають, й отримати вічну радість". Сказала Євдокія: "Рабе Бога Живого, прошу тебе, посидь трохи в мене й розкажи детально, як влаштувати такі діла, якими можливо сподобитися Божої милости, щоб і я, їх наслідуючи, змогла правильним багатств використанням спасення отримати. Ти-бо сказав, що любить Бог праведне й доброчинне багатства роздавання. Мені ж ніщо не боронить, хоч і з якимось зменшенням домашніх речей, викупитися від тих мук, що їх у день суду мають прийняти ті, кого ненавидить Бог, як ти кажеш. Чесний отче, немалу маю кількість рабів. їх, навантажених золотом, і сріблом, і дорогоцінними речами, поведу, коли ти йтимеш попереду до Бога свого, щоб за твоїм клопотанням Він благозволив прийняти моє приношення і спасення мені за те подати". Сказав до неї Герман: "Не думай, що вдачу людську має Бог і потребує нещасних тих речей земних, які для людей є коштовними, Він-бо, багатший незрівнянно від усіх царів земних, добровільно збіднів, аби нас собі здобути, щоб тою прескорботною убогістю купити для нас спасення вічне. Ті ж багатства, що маєш, о донько, роздай немічним та убогим, бо вони Богові милі, і що їм хто дасть, те Бог собі даним вважає, і за роздані убогим земні маєтки віддає скарбами небесними, що ніколи не маліють. Так ти вчини, донько, і приступи до святої і спасенної купелі хрещення, нею ж від бруду всіх гріхів, що тебе занечищують, омийся — будеш далі чиста й непорочна, відроджена благодаттю Святого Духа, й отримаєш блаженний спадок, у якому маєш насолоджуватися нетлінним вічним світлом, де нема пітьми та ночі, ніякої печалі і болю, ані злодіянь, і будеш агницею святою на паші небесній, яку випасатиме Ісус Христос, Спаситель наш. І хай ще одне скажу: якщо хочеш спасенною бути, донько, зроби так, як раджу тобі, і блаженною будеш навіки". Відповіла Євдокія: "Якщо б не увійшли в розум мій слова, які ти читав і які я добре чула минулої ночі, була б не прикликала тебе сюди. Візьми-бо від мене, отче, золота, скільки хочеш, і залишися тут на декілька днів, навчи мене християнської вашої віри і настав на чесноти, щоб, роздавши багатство і маєтки, і все, що належить, влаштувавши, пішла я вслід за тобою, куди йдеш". Сказав блаженний Герман: "Не потребую золота, досить мені надії на спасення твоє, благословенна-бо для мене це причина, аби затриматися тут на декілька днів, сподіваючись знайти заблукалу вівцю і привести в отару Христову. Хоч і поспішаю в обитель свою, проте побуду тут трохи днів задля твого навернення до Бога. Ти ж все, що кажу, роби, приклич одного з пресвітерів християнських, які є в цьому граді, щоб тебе, повчивши, за чином церковним охрестив. Це-бо початок і основа спасення, а після того всі инші діяння, що до боговгодження належать, підуть своїм чином".

    Це від блаженного того старця чувши, прикликала Євдокія одного з найшанованіших слуг дому свого і звеліла йому йти зразу до церкви християнської і прикликати звідти пресвітера, попросивши його, щоб не полінувався прийти до того, хто потребує його. Заповіла ж не казати, хто потребує його і задля чого. Поспішив посланець, швидко прийшов пресвітер. Його ж побачивши, Євдокія поклонилася йому до землі й цілувала чесні ноги його. Після того сказала йому: "Прошу тебе, пане, трохи посидь і розкажи мені про вашу віру, хочу-бо і я християнкою стати". Пресвітер же наче здивувався почутому і спитав її: "Якого ти зловір'я, з якого в християнське хочеш прийти благовір'я?" Вона відповіла: "Самарянкою є як родом, так і вірою, цілого ж світу дружиною. Але чому не можу розповісти одним словом правди — великого зла морем я є. Коли ж почула, що грішники, якщо не покаються і не стануть християнами, після смерти у вогні вічному мучитися будуть, поклала в голові своїй неодмінно християнкою стати". Відповів пресвітер: "Якщо морем гріхів ти була, будь надалі пристанню спасення. Якщо багато вітрів тебе бентежило, зайди вже нині в тиху пристань, і якщо хвилям сильним себе віддавала, знайди нині роси ранкові, які з небес сходять, і хоч довгим збуренням потоплена, знайди віднині доброго стернового, що тебе щасливо попровадить у твою тиху пристань, де всілякої правди є скарби, і поспіши стати спадкоємницею благ, які там є. Багатства ж земні, які маєш, роздай потребуючим і звільни себе від гіркоти гріховної, разом же від пітьми і вогню незгасимого, які тебе, якщо не покаєшся, чекають". Євдокія ж, те чувши, почала плакати, і, у свої вдаривши груди, мовила: "Чи справді нема грішникам милости у Бога вашого?" Відповів пресвітер: "Тим грішникам, що каються, після прийняття знамення віри, тобто хрещення святого, пробачає Господь усі гріхи попереднього в невір'ї життя. Тим же, що перебувають у гріхах і про покаяння не думають, нема прощення, і такі мучені будуть без помилування". Сказала Євдокія: "Скажи мені, пресвітере, як думаєш, чи є на небесах більше і дорожче від того, що на землі? Бо в нас справді багато є скарбів золота, і срібла, і каміння коштовного, і всілякої веселости і насолод, до того ж вдосталь риби, і птиці, і безмірно всіляких наїдків і всілякого пиття доволі. І що більше від того всього на небесах може бути?" Сказав до неї пресвітер: "Якщо не відвернеш розуму свого від зваб світу цього й не зневажиш тимчасової насолоди, не зможеш вічного життя побачити й пізнати насолод його невимовних та багатств несказанних. Якщо ж хочеш їх отримати, забудь гордість і веселіть життя цього, не згадуй насолод світу цього". Відповіла Євдокія: "Не буде того, пане мій, щоб понад безсмертне і блаженне життя полюбила я те, що тимчасове і швидко гине. Але чим є те, чого шукаю, о отче? Чи, прийнявши християнську віру, зможу мати надію певну й безсумнівну, що прийду до того безсмертного, про яке ти кажеш, життя? І яке даси мені знамення, щоб запевнити мене в тому, що таким воно є, як говориш? І з чого пізнаю прощення гріхів моїх багатьох від Бога вашого? Коли-бо ті багатства, що маю, яких може мені на довгі роки життя мого щедро на всілякі насолоди і веселість вистачити, роздам потребуючим, як ти мені радиш, і розтрачу всі свої маєтки, а після того не отримаю того, що розповідаєш мені, то прикріше і бідніше мені буде, коли не залишиться для мене жодного в останній моїй біді прихистку. Люди, яких я злом своїм засмутила, якщо почну допомоги від них в убогості своїй просити, погордують мною, відкинуть мене. Через те сумна я і бентежуся думкою, нічого не відаючи про майбутнє, і потребую більшої звістки і запевнення в тому, що великодушно мені обіцяєш, розповідаючи про доброту Бога вашого, який тим, що каються, гріхи легко прощає. Справді-бо, якщо в тому повністю переконаюся, почну сміливо розтрачувати все своє і піду, куди кличеш мене, і стану рабою тому єдиному Богові у всі дні життя свого. І як же була для багатьох зразком беззаконня, так для них же буду найкращим образом покаяння. І не дивуйся, отче, цьому сумніву моєму, нове-бо й несподіване вперше чую, такого ж у книгах наших і у вірі самаритянській, в якій я вихована, ніколи не чула ані сліду ніколи не знаходила таких учень". Пресвітер мовив до неї: "Не бентежся, хвилюючись нестерпною думкою, о Євдокіє! Не допускай, щоб ум твій розсіювався, те-бо, що бентежить тебе, — зваба начальника зла і твого спасення ненависника — диявола. Злий дух, відколи тебе пробудженою до Христового служіння побачив, зразу, аби спасенна та рада розсипалася, такі сумнівні помисли і суєтні страхи пробудив у твоєму серці, сподіваючись тебе так відстрашити від путі праведної і знову в попередньому гріховному житті утвердити, щоб тебе, згубно солодкою і пристрасною любов'ю до світу прив'язану і собі поневолену, потягнути в смерть і згубу. Це-бо його підступне діло, це його єдине і велике старання — з доброго шляху людей відвертати, у розбещення вести і робити в муці вічній собі друзями і спільниками вогню незгасимого. А що про благість, і невимовну милість, і людинолюбство Бога нашого, про Нього ж чула ти, напевно довідатися хочеш, що готовий тих, які каються, зустріти здалеку, прийняти по-батьківськи з простертими обіймами і, пробачивши гріхи, життя вічне дарувати, то переконайся піднісши ум свій від землі вгору, тимчасові турботи покинувши, і думай про життя вічне. Потрібні ж для того тверезі смиренні молитви: так із душею примирюється Бог, і світло божественне в ній починає сяяти, всю істину являючи, її ж людина точно пізнає, що є суєта тимчасового світу цього, що ж — вік майбутній; наскільки шкідливі солодощі життя цього, настільки ж добрим є Бог, і безмірне милосердя його. Відклади-бо [якщо хочеш спастися і послухаєш мене] той коштовний одяг, одягнися в бідний і замкнися в окремій кімнаті дому твого, перебувай сім днів, згадуючи гріхи свої і зі сльозами визнавай їх перед Богом, Творцем своїм. Пости ж і молися, аби благозволив Господь наш Ісус Христос просвітити тебе й наставити, що маєш добровгодне Йому чинити. Повір мені, що не марне зробиш те, що раджу тобі. Милосердний і без міри співчутли вий Владика наш і має звичай здалеку добротою своєю зустрічати тих, хто поспішає до Нього навернутися, завжди-бо радіє через покаяння грішника". Таке пресвітер промовив і побачив, що Євдокія погоджується на його раду. Встав і, виходячи, таке наприкінці утішне їй пророче мовив слово: "Христос Бог, що митаря виправдав і змилосердився над грішницею, яка біля ніг Його плакала, і тебе нехай не відкине, і помилує, і зробить ім'я твоє славним по всій землі. Амінь".

    Коли ж пішов пресвітер, блаженна Євдокія, не відкладаючи свого до Бога навернення, зразу прикликала одну з рабинь і сказала їй: "Якщо хтось із тих, що хоче мене бачити, прийде сюди, бажаючи зайти до мене, пильнуй, аби не довідався, що вдома я, і щоб ніхто ніяк же йому про мене не розказав, але кажіть, що у віддалене село пішла і маю там затриматися немало часу через якусь потребу. Накажіть воротареві з погрозою, щоб нікого сюди не впускав. Хай зупиняться всі справи наші в домі моєму, і ті наїдки, що їх готують щоденно на трапезу мою, хай не вносять сюди відтепер. Замкніть же великі ворота дому, аж поки не звелю відчинити, і все на правдоподібність моєї відсутности влаштуйте". Так рабині заповівши, звернулася до блаженного Германа і сказала йому: "Прошу тебе, отче, розповідж мені, чому ви, монахи, в пустельних живете місцях, насолоду спільного з людьми життя покидаючи? Хіба більшу в пустелях знаходите насолоду?" Відповів блаженний Герман: "Ні, донько, нічого такого, що насолодою вважаєш, в пустелях не знаходимо, покидаємо ж гради і світську насолоду і втікаємо в пустелі лише для того, аби втекти від суєтної погорди й умертвити тілесні пристрасті голодом, спрагою, трудами, бідним одягом і всього необхідного нестачею, аби залишитися далеко від легких для прогрішення місць: легко-бо впасти в гріх тим, що в граді живуть, то природна неміч їх перемагає, то диявол їх зваблює, то бачення гарних лиць і чуття блудних слів — звідти-бо родяться нечисті помисли й осквернюють душу. Перед оскверненою ж душею закритий вхід до Небесного Царства, допоки не очиститься покаянням. Престол світла-бо вічного, і справжньої веселости, і неоманливих насолод на небесах є, немає ніякої пітьми печалей і горя ані поганих діл. Ось почуй, чому ми в пустелі відходимо; аби пильнуватися від гріха в наступні дні життя нашого, попередні ж наші прогрішення суворістю пустельного перебування щоб очистити, і так робимо собі вільний вхід до того блаженства. Про це все старання і турбота наша — аби тіла наші пильнувати неоскверненими від діл нечистих, ум же наш бережемо від помислів злих неушкодженим і чужим для усілякої злости, і лукавства, і лицемірности, нарікання, і наклепів, і заздрости, і люті, і гніву — і так подібні будемо на ангелів, як же сповістив нам святими своїми устами Христос у Євангелії. Багатство ж тому, хто любить його і ненаситно збирає, зовсім не допоможе здобути Небесного Царства - він є наче мертвий, що лежить у гробі бездіяльний. Якщо хочемо гріхам нашим прощення отримати, постараймося в подальший час життя нашого шляхом заповідей Господніх прямувати, правди й істини стежкою ходячи і, наче одяг, розшматуймо жалем за гріхи серця наші й ненастанним до Бога ззиванням. Так-бо обітремо сморід гріховний, про нього ж говорить Давид: "Засмерділися і зігнили рани мої, від лиця безумства мого". А щоб завжди нам співати в молитві слова Господні, які Давид згадує: "Наскільки солодкі (говорить) слова твої, понад мід, для уст моїх". Настільки ж солодкими є слова Господні, що перевищують всіляку насолоду всіх найсолодших страв, і найкоштовніших напоїв, і більше зміцнюють душу, аніж їжа тіло. Через те говорить про них Божественне Писання: "Вино веселить серце людині, і хліб серце людині зміцнить", знаменуючи тим вином і хлібом заповіді Господа нашого Ісуса Христа, які є для душі людської наче хліб і вино, і в міцності та веселості серця виймають грішника зі всіх діл нечистих й оправдовують того, хто навертається до Господа, якщо в них [заповідях] людина старанно й ненастанно научається. Відклади гарний одяг, у смиренніший одягнися, підійди цілою думкою до покаяння благими ділами і сій багато сліз на землі, щоб пожати на небесах радість і вічну веселість. Плачем погаси піч гріхів своїх, аби так сподобитися втішання від Господа, і увійдеш у радість праведних. Оплакуй беззаконня свої, якими диявол дав насолоду в серці твоєму, щоб заради сліз твоїх ангел, випрошувач спасення, наблизився до тебе, висушив смердючу багнюку тління, в якій ти довго валялася, куди вкинув тебе й утримував там усього злого виконавець, аби відтепер ти стала учасницею райських насолод. Печаль І тягар навзаєм вчини тому, хто тебе, насолодами зваблюючи, обтяжив гріхами. Старанно працюй для Бога, аби світла негаснучого спадкоємницею виявитися, і, наче бджола, доброю трудівницею будь, з багатьох святих діл правду збирай і Богові угодити завжди намагайся". Ці Германові слова вельми запали Євдокії в серце, яке було приготоване пам'яттю про раніше сказане. Переживала-бо через гріхи, в гарячці духа кинула себе перед ногами його, кажучи: ''Прошу тебе, чоловіче Божий, діло, яке ти почав щодо мене, докінчи благочесно й постав мене чистою перед Богом своїм, не для того, щоб стала я наругою тим, які хочуть мене звабити, але щоб, закінчивши розпочате діло, сподобилася блаженства через твої спасенні повчання. Не забирай іконописної руки від дошки приготованої, допоки в мені досконало Христа не зобразиш". Герман відповідав їй: "Перебувай, донько, в страху Господньому і, замкнувшись у кімнаті своїй, молися до Нього ненастанно зі сльозами, допоки не знищить і не очистить зовсім гріхів твоїх і не зробить так, що перестанеш сумніватися в милосерді Його, добрий-бо є і милостивий Господь наш Ісус Христос, скоро явить тобі милість свою і благодаттю своєю утішити тебе не забариться". Це промовивши, блаженний Герман помолився за неї до Бога і, знаменням хресним знаменувавши, замкнув її в ложниці, пообіцявши на сім днів затриматися задля неї в Іліополі.

    Увійшовши в ложницю свою, Євдокія сім днів у молитві й пості перебувала, тоді прийшов Герман блаженний і, відчинивши двері, вийти їй звелів. Бачив ЇЇ лицем бліду, тілом вихудлу, смиренну поглядом, далеко відмінну образом від попередньої своєї подоби і, взявши її за руку, сісти звелів. Тоді і сам помолився до Бога, сів з нею і питав її, кажучи: "Скажи мені, донько, про що думала ти ці сім днів? І що зрозуміла? Що бачила? Що відкрито було тобі?" Вона ж мовила: "Розповім, отче святий: коли я молилася так, як ти мене навчив, сім днів, минулої ночі, коли також, ниць хрестоподібно на землі лежачи, молилася, плакала через гріхи свої, осяяло мене світло більше, ніж проміння сонячне. Я ж, думаючи, що сонце засяяло, встала із землі і бачила юнака пресвітлого і вражаючого, його ж одяг біліший від снігу. Він, взявши мене за правицю, підняв у повітря, і взяв мене на хмару, і до неба повів. Було ж там світло велике й предивне, і бачила я незліченну кількість білоризців, які раділи і сміялися один до одного, і веселилися невимовно. Вони, побачивши мене, що до них ішла, ликами зустріли мене й радісно вітали, наче сестру свою. Коли ж мене оточили й провадили, хотіла я увійти, ведена, у світлість ту, що незрівнянно сонячне проміння перевершувала. Тут раптом у повітрі з'явилося щось страшне образом, очорнене, як морок, і сажа, і вугля, і смола, що всіляку чорність і пітьму перевершувало, — страховисько. Воно, найстрашнішим і найлютішим поглядом на мене дивлячись, і зубами скрегочучи, і безсоромно нападаючи, хотіло мене вихопити з руки, що вела мене. Закричало ж вельми, що все повітря сповнилося голосу його, говорило ж, кричачи: "Чи й цю в Царство Небесне ввести хочеш? Хіба я, далі сидячи на землі в ловах, марно труд трачу? Ось-бо ця — цілу землю блудодійством осквернила і всіх чоловіків мерзотою злягання свого занечистила. Скільки маю хитрости і скільки сили, все в неї одну вклав. І подбав про коханців для неї найблагородніших, і найбагатших, і кількістю незліченних, їхніми багатствами, витраченими на любов її, так багато зібрала золота і срібла, що й у царських скарбницях заледве стільки знайдеться, її в руках я мав, величався, як переможним знаменням і непереможною зброєю, нею ж торжествував над людьми, що відпали від Бога, впадаючи у мої сіті. Чи так нині на мене лютувати хочеш, о Архистратигу сил Божих, що під ї"ї ноги кидаєш мене на потоптання? Чи не досить твоєму на І мене гніву тих помст, що кожного дня подвоюєш мені найлютіші? Але і цю, справжню мою рабу, таким коштом куплену, відняти в мене захотів? Уже нема нічого в мене на землі власного і невід'ємного, уже боюся, що всіх, які дотепер живуть, грішників, з надр моїх виймеш, і вихопиш із рук моїх, принесеш Богові як достойних і між спадкоємців Царства Небесного запишеш. О марното турботи моєї! О марното труду! Чому так люто нападаєш на мене? Покинь гнів і послаб мені трохи пута, якими я зв'язаний, побачиш, як у змиг ока рід людський із землі винищу й ані наступників його не залишу. Я з небес скинений через один найменший непослух, ти ж грішників найлютіших, які з Бога насміхатися посміли і довгими роками тяжко Його гнівили, у Небесне вводиш Царство. Якщо тобі так подобається, то збери в один час зі всіх кінців земних всіх згубних людей, які не людське, але худобине і звіряче життя мають, і всіх до Бога приведи, я ж сховаюся у пітьму і в безодню вічних мук, приготовану для мене, занурюся". Те й більше він з гнівом і величезною люттю говорив, на тих, що вели мене, грізно поглядаючи, — на мене ж дивлячись, усміхався люб'язно. І прийшов голос зі світла того, що говорив: "Так хоче Бог, який має милосердя до синів людських, щоб грішників, які серед них є, якщо покаяння приймуть, прийняти на лоно Авраамове". І знову голос був до того, хто вів мене: "Тобі кажу, Михаїле, заповіту мого хранителю, відведи цю туди, звідки взяв її, хай здійснить подвиг свій, Я-бо з нею буду у всі дні життя її". Він же зразу поставив мене у ложниці моїй і сказав мені: "Мир тобі, рабо Божа, Євдокіє, мужайся і кріпися, благодать Божа нині з тобою і завжди буде на кожному місці". Я ж, зі слів його сміливість прийнявши, сказала: "Пане мій, хто ти, скажи мені, щоб я зрозуміла, як вірити в істинного Бога і життя змогти отримати". Він же відповідав: "Я — князь ангелів Бол<их, і мені належить турбуватися про грішників, які каються, щоб приймати їх і вводити у життя блаженне і безконечне. Велика ж буває радість на небесах лику ангельському, якщо котрийсь грішник із гріховної пітьми приходить у чисте світло покаяння. Бо не хоче Бог, який є Отцем всіх, щоб загинула душа людська, яку спередвіку своїми руками створив на подобу свого власного образу. Через те співрадіють усі ангели, коли бачать душу людську, правдою прикрашену, яка поклоняється Отцеві вічному. І всі її цілують, як сестру свою, бо, відкинувши гріховну пітьму, до Бога живого, спільного всіх синів світла Отця, навертається і безповоротно до Нього пристає". Це мовивши, знаменував мене хресним знаменням, я ж поклонилася йому до землі, і, коли поклонилася, він на небеса відійшов.

    Тоді блаженний Герман сказав до неї: "Будь певна віднині, донько, і не май сумніву, що є Бог на небесах істинний, готовий приймати тих, хто кається в гріхах своїх, і вводити їх у світло своє вічне, де ж царює, оточений служителями царства свого — святими ангелами, їх же бачила ти в тому небесному світлі. Царської і безсмертної Господа нашого Ісуса Христа слави свідком була ти, і довідалася, наскільки Він швидкий до милосердя і прощення гріхів, як швидко благо дать свою виявляє до тих, хто бажає примиритися з Ним. І зрозуміла божественну Його славу, і бачила небесний Його двір, невимовної краси наповнений, у якому ж Він перебуває. Пізнала ти, наскільки мале й немічне світло цього світу супроти того сяйва. Що ж далі думаєш, що міркуєш? Скажи мені". Блаженна ж Євдокія, маючи намір незмінний служити з цілого серця свого єдиному Богові, Цареві Слави, мовила: "Вірила і вірю, що нема иншого Бога, який рятує грішних людей, окрім Того, чиї небесні ворота невимовні я бачила, осяяні світлом". Сказав Герман: "Приготуй себе, донько, до ревної Божої служби, про те належно піклуйся, аби плід покаяння твого, на терезах покладений, перетягнув гріхи попереднього твого життя, і принеси саму себе безсмертному й вічному Богові в дар. Йому приємний. Плач і ридай, допоки всі нечистоти твої до решти не омиєш сльозами і так сподобишся бути чистою невістою Христовою. Забудь же надалі про попередню свою шкідливу гординю і дикі похоті юности твоєї, аби навзаєм Христос Господь забув гріхи твої. Витягни шию свою з тяжкого ярма встидної роботи, яку наклав на тебе диявол гріхами, і прийди в добре і легке ярмо покаяння — і відтоді вільною будь від гріхів, і пізнають тебе всі праведники і всі ангели. Прокинься до правдивої віри і цноти і, маючи відтепер добру совість, скажи в обличчя дияволові сміливо: "Нічого не буде більше в мене з тобою ані в тебе зі мною: Владику-бо свого справжнього я знайшла і Йому віддалася у вічне володіння. Зовсім залишила і скинула давнього свого розтлівача, нечисту і похмуру любов тілесну, одяглася в нову, нетлінну, світлоносну одежу правди, у ній же ходячи, благодать Божу знайду, яка спасе мене навіки. Нема в мені вже ні одної земної пристрасти, нема бажання багатств, нема любови до насолод світу, які настільки нікчемні й так мало тривають, — довідалася, бажаю і старанно дбаю, аби здобути небесні. Май-бо собі своє, о дияволе, і далеко відійди від мене, чужий, звабнику, злодію і вічної пітьми рабе". Тими словами більше впевнившись, Євдокія сказала до ченця: "Отче чесний, що нині робити мені велиш?" Він же відповів: "Хочу, щоб передовсім ти прийняла знамення віри, хрещення святе, яке берегтиме тебе неушкодженою у всі дні твої, Я ж нині, Бог помагає мені, піду в монастир свій, повернуся ж до тебе знову, якщо Господь захоче". Вона ж зі сльозами просила його, кажучи: "Не покидай мене, пане мій, не залишай швидше, ніж зможу досконало навернутися до Бога й не отримаю сподіваної від Нього благодаті, щоб ніяк давній звабник, мене залишену і безпомічну бачачи, не відкликав знову, куди схоче, і не повернув до блювотини життя блудного". Сказав до неї блаженний Герман: "Та воля, якою в тобі Бог діє, і міцна та добра надія твоя до кращого життя збереже тебе від ворожих сітей, яких боїшся. Залишайся ще якийсь час у смиренній до Бога молитві і визнаванні гріхів своїх і турбуйся про прийняття святого хрещення, Я ж скоро повернуся до тебе, добачаючи для життя твого корисне, скільки подасть Духа Святого допомога". Це промовивши до неї і Богові її поручивши, блаженний Герман відійшов у путь свою.

    Після відходу Германа блаженна Євдокія перебувала ще декілька днів у пості, нічого иншого не ставлячи перед собою на трапезу, лише хліб, олію і воду. Удень же і вночі молилася і плакала, тоді пішла до єпископа града того, охрестилася від нього в ім'я Святої єдиної Тройці. Через декілька днів після хрещення свого написала книжечку-заповіт до того ж єпископа, де сповіщала про своє багатство, перераховуючи його детально і просячи, аби взяв його для Христа. Єпископ книжечку, прислану йому, прочитав, прикликав блаженну Євдокію до себе і мовив: "Чи ти, донько, писала цю хартію до мене, грішного?" Вона ж відповіла: "Я писала і нині знову прошу твою святиню, щоб ти звелів економові церковному прийняти те, що подаю, і роздайте жебракам і убогим, сиротам і вдовицям, як же самі знаєте, знаю-бо, що те моє багатство неправедне, із беззаконня зібране". Єпископ, його ж ім'я Теодот, бачивши її добрий намір, віру і любов до Бога, поглянув на неї, духом наперед побачив те життя, що в неї мало бути, і сказав: "Проси за мене, сестро, в Господа, прошу тебе, удостоїшся назватися Невістою Христовою, бо, возненавидівши нечисту любов плотську, чистоту ти полюбила і, блудне життя відкинувши, дівственну цноту почала наслідувати, бо світ суєтний продала, щоб купити собі небесну маргариту [перлину]. Короткий час у звабі гріховній витративши, покаянням ж вік нескінченний у вишньому житті собі виклопотала. Та, що смерть в очах мала, безсмертя ж здобула. І ти, що багатьох у згубу тягнула, нині в Христі багатьох оживиш. Від безпросвітної пітьми у світло віри одягнулася, достойна іменуватися агницею Христовою. За іменем твоїм, що тлумачиться як благовоління, благоволив Господь у тобі, що зневажила пристрасних чоловіків, ангельські ж лики полюбивши. Молись за мене, знову прошу тебе, рабо і другине Божа, і згадай мене в Царстві Небесному". Це й більше єпископ зі сльозами до неї говорив, відтак сказав дияконові своєму: "Приклич мені швиденько урядника гостинниці церковної". Коли той прийшов, сказав єпископ: "Знаю тебе як благочесного і богобоязливого мужа, що про багато душ турбується, тому вручаю тобі й цю Божу рабу, яка кращого хоче досягнути, щоб і про її спасення ти потурбувався і те, що дає все своє, руками убогих до Бога передпослав".

    Був же той муж саном пресвітер, у дівстві нерозтлінному перебував від юности своєї, весь свій по батьках маєток святій Божій подарував Церкві і себе самого на службу Господеві віддав. Він, узявши зі собою Євдокію, пішов у дім її. Коли увійшли, прикликала Євдокія урядників дому свого і сказала їм: "Принесіть мені кожен з вас все, що тримаєте, довірене вам". Вони ж зразу перед лице її принесли все. Була ж кількість принесених речей така: золота літрів дві тьми, тобто двадцять тисяч, прикрас найкращих і різних без числа, каменів дорогоцінних і бісерів царських без числа. З одягом шовковим ковчегів двісті сімдесят п'ять. Одягу білого лляного скринь чотириста десять. Одягу золототканого скринь сто шістдесят. Иншого одягу, камінням коштовним і гаптуванням прикрашеного, скринь сто п'ятдесят дві. Простого одягу різного скринь великих сто двадцять три. Золота знаменного двадцять п'ять тем, тобто двісті і п'ятдесят тисяч золотих. Ароматних запашних речей скринь двадцять. Індійського мира справжнього скринь тридцять три. Срібла в різних посудинах літрів вісім тисяч. Завіс шовкових, золотом розшитих, літрів сто тридцять дві. Завіс просто шовкових літрів сімде сят. Инших же тканин і речей меншої вартости, які були в купу зібрані, кількість незліченна. Ще ж, окрім того рухомого багатства, мала й нерухоме: землю, села, волості, з них же щороку збирала плоди вартістю до восьмисот і двох тисяч. Те все багатство перед ногами святого того пресвітра, який був урядником церковної гостинниці, поклавши, блаженна і Євдокія прикликала всіх рабів своїх і рабинь і роздала їм, взявши зі скрині, дві тисячі золотих. Ще ж і посуд, завіси, ложа дорогоцінні, крісла позолочені і всі прикраси дому, що поза скринями були, дарувала їм і розділила. Тоді, останнє їм давши цілування, мовила: "Я вас від короткочасної роботи звільняю, ви ж, якщо хочете, попіклуйтеся, щоб звільнитися від рабства бісівського, звільнитеся, якщо послухаєте мене і приступите до христа, істинного Бога. Він вас вічною свободою, яку мають сини Божі, обдарує і впише вас серед своїх воїнів". Звернувшись до пресвітера, сказала: "Нині вже, пане мій, належить тобі турбуватися про все це, що перед тобою лежить, і зробити з ним те, що хочеш. Я-бо шукаю Того, який шукає мене, — Владики". Пресвітер же дивувався такій її раптовій і несподіваній зміні, і покаянню, і настільки великому жаданню до Бога і сказав їй: "Блаженна ти, Євдокіє, що таким ділом стала достойною бути вписаною в число дів світлиці Христової. Не відала часу приходу Жениха ані не розуміла, яким шляхом належить увійти у двір шлюбний. Справді бадьоро поспішила, і не охопить тебе пітьма. Дозрівай-бо в добродійній тій силі, і Бог допоможе тобі, за мене, грішного, молися, ти, що лику святих достойна".

    Коли це блаженна Євдокія чинила, прийшов чесний Герман, Духа Святого благодаттю просвітлений, і бачив її, що віддала Богові свій маєток, рабів же і рабинь звільнила і вже була убога духом і статком, Христа ради, — узяв її і повів у монастир дівочий, його ж мав у своїй області в пустелі, недалеко від свого монастиря чоловічого, і зробив ЇЇ черницею. Вона ж перебувала у трудах і подвигах чернечого життя, вдень і вночі для Бога працюючи. Мав же блаженний Герман у своїй киновії братів ченців сімдесят, у пустельному жіночому монастирі черниць тридцять. Серед них була і Євдокія свята. Через тринадцять місяців переставилася ігуменя того монастиря, на ім'я Харитина, що свято прожила. Під її ж керуванням Євдокія робила добрі успіхи: і Псалтиря навчилася з уст, і все Письмо Святе, раз уважно прочитавши, добре зрозуміла, бо Дух Святий її просвітлював. Постницькими ж трудами всіх сестер перевершила — через те всі в один голос вибрали її ігуменею замість тої, що переставилася, і не забарився Бог про достоїнства її свідчити і вибрання те чудом утвердити, як же зразу мовиться.



    Юнак-бо один із колишніх її коханців, на ім'я Філострат, багатий вельми, згадав колишню свою до Євдокії любов і бажанням до неї вельми розпалився: біс його на те заохочував. Думав, як би її до попереднього життя повернути, до свого з нею любодіяння. Довго ж про те думав, і більше день за днем любов до неї розпалювалася, тож винайшов хитрість таку: у чернечий одяг сам одягнувся і золота, скільки нести міг, взяв і під одягом сховав, і пішов пішо до монастиря Євдокіїного, не сумніваючись у здійсненні свого наміру. Коли він постукав у ворота, воротарниця, глянувши в мале віконечко, спитала: "Чого шукаєш, чоловіче?" Він же сказав: "Грішний я і прийшов, щоб ви молилися за мене, і хочу благословення вашого сподобитися". Відповіла воротарниця: "Не можна заходити сюди чоловікам, брате, але йди недалеко звідси і знайдеш монастир пана Германа, і там удостоїшся молитви і благословення, а тут не стій, не надокучай нам, стукаючи, увійти-бо не зможеш". Це мовивши, дівчина замкнула віконце. Філострат же сорому і жалю сповнився і, любов'ю до Євдокії палаючи, пішов у монастир Германа, і вичекав зручного часу: побачив-бо Германа блаженного при вході монастирськім, що сидів і книгу читав. Поклонився йому до землі смиренно, і, за звичаєм чернечим, коли створена була від святого того старця молитва і Філострат благословення від нього прийняв, сказав преподобний Герман: "Сядь, брате, і скажи мені: з якого ти краю і якого монастиря?" Той же сказав: "Я, отче, єдиною дитиною був у своїх батьків, вони ж недавно померли. Я не хотів брати жінку, але більше забажав працювати для Бога в чернецтві і поспішив зразу здобути знамення чернечого чину - цей одяг, прагнучи після того негайно знайти місце і наставника, від якого б життя монашого повчитися. Чувши про твою святість, чесний отче, довгий шлях до цього місця здолав, бажаючи припасти до святих ніг твоїх і впросити тебе, щоб ти в монастир свій прийняв мене, бо хочу каятися з попередніх гріхів своїх". Коли юнак це сказав, блаженний Герман уважно подивився на нього, з лиця ж і очей його пристрасну до насолод вдачу впізнаючи, і сказав йому: "Великого труду хочеш торкнутися, дитино, але не знаю, чи в міру сили твоєї буде. Ми, старі, ледве можемо протистояти тяжким спокусам диявольським, які до нечистот побуджують, як же тобі бути в такому цвіті юности своєї, у полум'яних літах пристрасного розпалення?" Філострат же сказав: "Хіба нема, отче, прикладів добродійного життя подібних до мене юнаків, які рішуче похіть перемогли? Хіба та ваша Євдокія, про неї ж багато чув, бо розійшлася про добродійне її життя слава всюди, хіба не юна і не в насолодах жила, але вдалася до ваших настанов і нині постійно і міцно перебуває в чернецтві, плоть свою здолавши? І не замовчу, отче, того, що її прикладом найбільше спонукуваний і хочу наслідувати її. Думаю-бо про цвіт юности її, наскільки була вродлива, наскільки багата, у яких насолодах попередні свої прожила літа, потім у всьому за одну годину раптом змінилася, пішла служити Христові тісним і прескорботним шляхом. 1 якщо вона змогла все зневажити і похоті свої умертвити задля любови Христової, то чому, отче, щодо мене не маєш надії, я-бо чоловік — міцніший від неї, жінки? І якщо один раз побачити її зможу, легко сподіваюся з бесіди і повчання її стільки почерпнути гарячої до Бога ревности і на подвиг міцности, скільки може вистачити на здолання і прогнання всіх спокус диявольських у всі дні життя мого". Раб же Божий Герман, такі його слова чуючи, повірив брехні, наче правді, вважав-бо його таким, що справді хоче працювати для Бога, і сказав йому: "Не боронитимемо тобі, дитино, бачити Євдокію і корисне слово від неї почути, бо її прикладом на чесноти піти хочеш". І прикликав ігумен Герман монаха, чесного старця, який в монастир дівочий тиміям носив, і заради инших нагальних потреб туди його посилали, і сказав йому: "Коли підеш у жіночий монастир, візьми зі собою цього брата, щоб побачив рабу Божу Євдокію, він-бо хоче користь від неї прийняти і наслідувати богоугодне її життя". Через короткий час була потреба монахові тому піти в монастир дівочий, і взяв того юного брата з собою, як же ігумен йому наказав. Філострат же, під чернечим образом, наче під овечою шкурою схований вовк, у монастир дівочий увійшов і, невісту христову Євдокію побачивши, дивувався її смиренному образові, й убогості, й умертвленню тіла. Бачив-бо її лице бліде, очі опущені додолу, уста мовчазні, одяг бідний, і ложе на землі з рогози, і якесь на ньому гостре рубище. Час для бесіди зручний знайшовши, почав [коли инші здалеку стояли ] до неї тихим голосом промовляти, кажучи так: "Що я бачу, Євдокіє? Хто тебе, що в палатах, на царські подібні, жила і в такому великому багатстві і всіх насолодах розкошувала, щодень у веселості і радості була, зманив і привів у це нещасне місце? Хто позбавив тебе такого великого людного міста, в якому тебе, що часто в найяснішому одязі походжала, всі шанували, дивуючись красі твоїй, і голосами хвали тебе прославляли? Який звабник тебе з таких благ привів у таку останню убогість і скруту, у бідне ж це і мерзенне життя? І ось нині весь їліопіль шукає тебе, очі всіх бачити тебе бажають. Самі стіни прекрасних палат твоїх ридають без тебе. Я висловлюю всенародне бажання, посланий до тебе, щоб від імени й устами всіх впросити тебе повернутися в град і народну за тобою скорботу утішити своїм приходом. Послухай мене, пані, і йди за мною, вийди з найгіршого цього мешкання, з голоду, зі смердючого одягу, з рубищного твердого ложа й увійди в колишні свої палати, в попередні утіхи, в попередні насолоди, в яких ти недавно
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Книга розміщена на сайті