• У той самий день память святого отця нашого Кирила, єпископа Катанського
  • У той самий день память святого отця нашого Томи, патріярха Константинограда
  • Місяця березня в 22-ий день



  • страница31/47
    Дата22.01.2019
    Размер5.33 Mb.
    ТипКнига

    Книга розміщена на сайті


    1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   47

    Місяця березня в 21-ий день

    Пам'ять преподобного отця нашого Якова, єпископа-ісповідника

    Про цього преподобного Якова инших писань не знайшовши, лише це, в Пролозі написане, маємо і знаємо, що з юних літ постницьке полюбив життя, став монахом й умертвлював себе постом, чуванням і злостражданням. Віддавався Божественних книг писанню, очистивши розум свій спершу молитвою від чистого серця, тоді єпископського сану сподобився. У роки ж іконоборців [Місяцеслов розповідає, що за царювання Копроніма примушували його відмовитися від поклоніння чесним іконам, але він не покорився] багато напастей перетерпів, гоніння ж, і вигнання, і невимовні біди, голод і спрагу, й иншого багато такого, що на нього злочестиві понавигадували. У тих-бо різних муках і в лютому томлінні блаженну свою душу передав у руки Бога, задля якого до смерти подвизався і від якого прийняв Царство Небесне, навіки радіючи.



    У той самий день пам'ять святого отця нашого Кирила, єпископа Катанського

    Він був з Антіохії родом, учень святого апостола Петра, якого апостол поставив був єпископом Катанським у Сицилії. Добре ж і боголюб'язно випасав свою паству, невірних до віри Христової приводячи і чуд багато діючи, з них же одне згадаймо. Було джерело у місці тому, гірку мало воду, святитель же Божий Кирило помолився до Бога, змінив гіркоту джерела того в солодкість. Це побачивши, один еллінський начальний ідолослужитель увірував в Христа, а з ним й инших багато увірували. Після цього, глибокої старости дійшовши, святоліпним сном смерти спочив, і покладений був на острові тому чесно, подаючи зцілення тим, що до нього з вірою приходили.



    Цього святого Кирила Мінологіон Грецький, який велінням царя Василія Порфирогена написаний, називає не Кирилом, а Вірилом, кажучи: "Пам'ять святого Вірила, єпископа Катанського".

    У той самий день пам'ять святого отця нашого Томи, патріярха Константинограда



    Цього святого нашого Тому за великі чесноти, і досконалий розум, і благочестя дияконом великої Царгородської церкви поставив преподобний отець наш, у чудах великий патріярх Иоан Постник, і сакеларієм його учинив за царювання Маврикія. Після переставлення святішого Иоана і блаженного Киріяка, який після нього був патріярхом, поставлений Тома святий був патріярхом Константинопольської церкви за царювання Фоки-ката, і керував престолом своїм добре, пасучи бадьоро словесне Христове стадо. У дні ж патріяршества його сталося чудо у краю Галатійському таке. У деяких тамтешніх градах був похід з хрестами і литіями. Хрести великі, що їх несли, самі від себе силою дивною і нестримною хиталися, один до одного вдарялися, билися і ламалися. Про те чудо стало відомо всюди, святіший патріярх Царгородський Тома прикликав з краю того святого Теодора Сикеота, мужа ясновидного і чудотворця, і питав його про чудо те і що могло воно прознаменувати? Святий Теодор сказав, що справді чудо було, але що могло знаменувати, сказати відмовлявся, кажучи, що не відає тої недовідомої таємниці. Тоді святіший патріярх Тома впав йому в ноги з проханням і таким смиренням своїм переконав старця провістити майбутнє. Сказав старець, що те хрестів самих від себе хитання, биття і ламання знаменує великі біди і розруху Церкви Божої і те, що на Грецьке царство і зовнішні, і внутрішні вороги наступають. Зовні-бо тяжке має бути варварів нашестя, всередині ж христоімениті люди, вірою розділившись, самі себе почнуть гонити, розбивати і нищити, через те багато храмів Божих опустіють і зруйнуються — усе ж те має бути незабаром. Це ж чуючи, патріярх настрашився вельми і просив преподобного помолитися за нього до Бога, аби взяв душу його скоро з тіла, швидше, ніж прийде провіщена розруха, аби не бачити йому таких бід, які на Церкву насуваються. На короткий час затримався ще преподобний Теодор у Царгороді в церкві святого Стефана. Розхворівся патріярх і послав до преподобного, який у келії замкнувся і постив, сповіщаючи про хворобу свою і просячи, аби швидку для нього в Бога кончину випросив. Святий же відмовлявся і не хотів — послав знову патріярх Тома блаженний до нього прохання належне, бажаючи перед нашестям бід на Церкву звільнитися від тіла. І хоч не хотів преподобний Теодор, вчинив волю святішого патріярха Томи, помолився до Бога про кончину його і послав до нього, кажучи: "Чи велиш, щоб я прийшов до тебе, чи там обидва побачимося перед Богом?" Відповідав через посланця Тома святий: "Не переривай, отче, мовчання свого, досить мені, як ти сказав, що там обидва побачимося перед Богом". І в той-таки день святіший патріярх Тома перед вечірньою годиною, радіючи, розлучився з тілом і відійшов до Господа, за царювання того ж Фоки. Після переставлення святого Томи прийняв престол Сергій, диякон тої ж великої Церкви, який спочатку був правовірним, але пізніше розбестився і став начальником єресі монотелетської, тобто єдиновольницької, яка неблагочесно сповідувала єдину волю в Христі Господі, про неї ж у житії преподобного Максима Ісповідника точніше написано. Настали ж і біди на Церкву, розділення, руйнування, катування і гоніння єретиків на правовірних. До того ж і від персів тяжкі війни настали, Богом за примноження єресей допущені, перси полонили і спустошували вогнем і мечем краї землі Грецької, і Єрусалим взяли, і чесне хреста святого дерево полонили і в Персію перенесли. І все погане збувалося, вищеназваним чудом розбиття хрестів передзнаменоване, пророцтвом святого Теодора Сикеота провіщене. Щоб не бачити цього своїми власними очима, святіший патріярх Тома захотів швидше вмерти, аніж живим бути — і отримав за проханням своїм перед лютим тим часом кончину блаженну. Пас Церкву Христову три роки і два місяці і багато на єретиків подвизався, православне утримуючи учення, благочесно шануючи Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.


    Місяця березня в 22-ий день

    Страждания святого священомученика Василія, пресвітера Анкирського

    Василій святий, пресвітер церкви Анкирського града в Галатії, усі зусилля поклав, щоб навчити людей істини християнської і відвернути їх зі шляху диявола і від усіх його діл злих. Ненастанно проповідував, що час лютий настав і різних полчищ пекельних є князі, має-бо сатана слуг своїх деяких, одягнених в овечий одяг, які всередині ж — вовки хижі, на шляху короткочасного життя роблять засідки, щоб ловити душі в погибель, їхній же підступ і небезпечність показує теперішній час. "Тому без страху, — казав святий, — виявляю всім шлях, який веде до спасення в Христі Бозі, блуд же нечестивих викриваю. Якщо хтось, покинувши живого і предвічного Бога, прийшов до ідолів сліпих, глухих і німих, той унаслідує вогонь незгасимий, який виходить від богів їхніх. Через те ми всі, що Христа любимо, і Його як вождя віри нашої шануємо всім серцем, і невід'ємний скарб у нескверних душевних хранилищах зберегти хочемо, розтопчімо диявольські зваби й ідольських свят ликування ногами і втікаймо від мерзотних спокусників, утверджувані помічником нашим — Христом, вічної винагороди Подателем" . Так робив святий щодня, обходячи цілий град і кожного утверджуючи триматися досконалости віри, уникнути ж майбутніх мук вічних. Був же цей святий Василій пресвітером під патріярхом константинопольським Євдоксієм Аріянином, від нього ж під час аріянського в Константинограді собору отримав заборону священнодіяти через благочестя своє. Але після того двісті тридцять єпископів, які в Палестині зібралися, наказали йому сміливо відправляти Святе. Праведну-бо маючи віру і життя богоугодне, сповіщав непорочне слово віри і багатьох відвертав від блуду. Через те в часи, коли кожна душа християнська благочестива була гнана, цареві Констанцію, синові Константина Великого, наклеп зробили, наче бентежить людей, і, випробовуваний за істину, багатьох праведно вірити навчив. Був-бо постійний і міцний у вірі і переданні отців, ніяк не відхилявся від благочестивого ісповідання. Коли ж прийняв царство Юліян Апостат і став душ людських згубником, пропонуючи їм безумні закони про нечисті ідольські жертви, тоді і в Галилейському краю наказ його переконував людей до ідолопоклоніння цілий рік і три місяці.



    Святий же Василій, бачивши згубу душ людських, молився до Бога за град свій Анкир, кажучи: "О Спасителю світу, Христе, Світло незгасне, вічних хранилищ Скарбе, волею Отчею проганяючи пітьму і Його Духом все складаючи, поглянь святим і страшним своїм оком і розсип нечисті чари тих, що противляться Твоїй святій волі, щоб стерта була немічна рада їхня, не була перепоною душі, яка в Тобі, Бозі своєму, навіки перебуває". Ідолопоклонники ж, чуючи Василія святого, що так відкрито молився, зрушилися на нього великим гнівом, і один з них, на ім'я Макарій, кинувшись, схопив його, кажучи: "Чого ти обходиш цілий град, бентежачи люд і руйнуючи закон богошанування, від царя славно встановлений?" Відповів йому святий: "Хай зруйнує уста твої Бог, в'язню диявола, не я-бо руйную закон ваш, але Той, Хто живе на небі, невидимою силою своєю руйнує, зробить його марним нині і знищить цілу раду вашу, аж знеможете нарешті й успадкуєте приготовану для вас смерть вічну". Сповнилися злости нечестиві, вели його до ігемона Сатурнина, кажучи: "Чоловік цей бентежить град наш і, багатьох зваблюючи, у блуд приводить. Нині ж до такого нахабства прийшов, що, проповідуючи відвернення, і вівтарі скидати, і царя ображати не вагається". Спитав же святого Сатурнин-ігемон: "Хто ти такий, що таке посмів?" Відповів Василій святий: "Християнин — ось-бо ім'я, для мене з усіх найпочесніше". Сказав Сатурнин: "Чому, християнином будучи, не чиниш того, що християнові годиться?" Відповів святий: "Добре переконуєш мене, о ігемоне, належить-бо, щоб чоловіка християнського добрі діла очевидні для всіх були, як же святе вчить Євангеліє: "Так ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого небесного".

    Сказав Сатурнин: "Чому бентежиш град наш і ображаєш царя всюди, наче того, хто переступив добрі закони?" Відповів святий: "Царя вашого не ображаю, але знаю Вишнього Царя, який є Богом на небі живим, Йому ж достойні поклонники, отці наші, всюди поклоняються у чистоті серця, Він сильний ваше нерозсудно узаконене нечестя за короткий час зруйнувати" . Сказав Сатурнин: "Хіба не здається тобі справедливим закон, від царя нашого установлений?" Сказав святий: "Як може бути справедливим той закон, який, подібно до пса злого, що м'ясо в зубах носить, їсть, обходячи жертвище і перед вівтарем бісівським гавкаючи, людську плоть на ньому кладе і кров проливає навколо нього, заколюючи немовлят на жертву бісам? Як-бо такий закон справедливим може називатися?" Сказав Сатурнин: "Перестань брехати, балакуне, і скорися цареві". Відповів Василій святий: "Небесному цареві дотепер підпорядковувався і підкорявся і від святої в Нього віри ніколи ж не відступлю". Сказав Сатурнин: "Про якого ти мені небесного, якому підкоряєшся, царя розповідаєш?" Відповів святий: "Про Того розповідаю, який, сидячи на небі, на все дивиться. А той цар, якого ти хвалиш, земний є, і зразу, як людина, падає і впаде в руки Царя Великого". Таке чуючи, Сатурнин розгнівався і звелів святого, оголивши, на катівні повісити і залізним знаряддям обдирати плоть його. Він же, висячи в муках, молився до Бога, кажучи: "Дякую тобі, Господи, Боже віків, що достойним мене зробив за Тебе страждати і знайти шлях життя, яким же ходячи, зможу бачити спадкоємців Твоїх обітів". Коли обдирали святого, сказав ігемон: "Нині, Василію, болючими покараний ранами, скорися цареві" . Відповів святий: "О скажений і надії християнської чужинче, сказав уже, що істинному цареві — Богові моєму — підкоряюся, вірячи в Нього, і неможливо мені від Нього відступити". Звелів же Сатурнин слугам, які, обдираючи, стомилися, зупинитися, сказав знову до святого: "Повір нам і богам нашим жертви принеси". Відповів святий: "Суєтним богам не поклонюся, не буду учасником жертв, які вбивають душі". Тоді звелів ігемон відвести мученика до в'язниці. Коли йшов туди святий, зустрів його один еллін на ім'я Філікс і сказав йому: "Що то таке, Василію, що сам себе стратити йдеш? Чи не краще б тобі було, якби став ти другом богів й отримав обіцяні від царя дари. Будеш-бо страждати люто, ще ж і довго, але і за заслугами, бо сам того захотів". Відповів до нього святий: "Іди геть, розбещений нечестивче, що не відаєш справжніх обітниць вічного Царя небесного Христа, недостойний їх відати. Як-бо тому, хто в пітьмі, на світло правдиве поглянути і морок, що його оточує, зауважити?" Те мовивши, Василій святий увійшов до в'язниці.

    Ігемон же Сатурнин, пославши писання до царя Юліяна, сповістив йому про Василія-пресвітера. Цар же зразу послав до Анкири Єлпідія — згуби учителя, який колись був християнином, потім став відступником. А з ним послав разом иншого погибельника, також колишнього християнина, який від скарбів небесних відпав, на ім'я Пигасій. Вони, до Анкири ідучи, коли були в Никомидії, зустріли Асклипія, жерця ідольського, і, його зі собою взявши, три рівнодиявольської спири князі до Анкирського дійшли града. А Василій святий, сидячи у в'язниці, не переставав вдень і вночі хвалити і славити Бога. Наступного дня пішов Пигасій до святого Василія до в'язниці і, вітаючи його, сказав: "Радій, Василію". Відповів йому святий: "Нема тобі втіхи, переступнику і топтачу істини, нема спасення тобі, що колись із джерела Христового пив — нині ж гнійним наповнюєшся болотом, ідоложертовне поглинаючи. Колись Божественних Таїнств причасником був — нині ж бісівської трапези первосідатель. Колись учитель істини — нині ж вождь згуби, колись зі святими свята справляв — нині зі слугами сатани ликуєш, колись заблукалим у пітьмі поводарем до світла був — нині ж сам цілий охоплений мороком. Як стратив надію свою? І позбувся душевного скарбу? І що зробиш, коли прийде на тебе Господь?" Це мовивши, Василій святий помолився до Господа, кажучи: "Хай буде слава Тобі, о Боже, якого пізнають раби Твої, Ти, що приводиш до світла тих, які хочуть Тебе, Бога свого, бачити. Ти прославляєш тих, що покладаються на Тебе, — наповнюєш же соромом тих, що ненавидять закон Твій. Хвалять Тебе вгорі небесні громадяни, і на землі люди поклоняються. Благоволи, о Боже Вишній, усі диявольські пута скинь з душі раба Твого, щоб зміг я уникнути ловитви тих, що ненавидять правду і нахваляються здолати мене". Пигасій же, таке чуючи, пішов від нього збентежений і, до друзів своїх повернувшись, розповів їм усе, що казав Василій. Вони ж сповнилися гніву через те, що бачили Пигасія збентеженим, і пішли до ігемона те сповістили. Ігемон же зразу звелів святого привести на допит. Ставши на судищі, мученик святий сказав до ігемона: "Роби, що хочеш робити". Єлпідій, чуючи, як Василій без страху говорить, сказав до судді: "Втратив розум беззаконник цей. Нині-бо, якщо, муками покараний, дасть себе вмовити до поклоніння богам, то знайде свою душу, якщо ж бути переконаним не захоче, то самому цареві на допит хай тримають його". Тоді розгнівався ігемон, знову звелів святого повісити нагого на катівні й обдирати ребра жорстоко довго, після того, тяжким залізом закованого, знову вкинув до в'язниці. Після небагатьох днів цар Юліян, ідучи в східні краї, прийшов до Анкири, і зустріли його слуги диявольські, маючи зі собою ідола, який Гекатис називався. Цар, увійшовши в палати, скликав жерців ідольських й ущедрив їх золотом. Наступного дня, коли влаштоване було видовище, нагадав Єлпидій цареві про Василія. Вставши з видовища, цар звелів привести Василія до себе в палати. Прийшов-бо Василій святий і став перед царем, із лицем світлим, що чудесну вроду мало. І сказав до нього Юліян: "Яке ім'я твоє?" Відповів святий: "Хто я, розповім тобі за порядком: насамперед християнином називаюся, Христове ж Ім'я вічним є і людський розум перевершує, тоді люди Василієм мене іменують. Якщо ж Христове ймення на мені наречене непорочним збережу, прийму від Нього в день суду безсмертну винагороду". Юліян-цар сказав: "Не блуди, Василію, я-бо не є таким, щоб не знав ваших таїнств, — у того віриш, хто прийняв встидну смерть при Понтійськім Пилаті". Відповів святий: "Зовсім не помиляюся, о царю! Ти заблудив, апостатом став і втратив Небесне Царство. Я вірю Христові моєму, який дарував тобі земне царювання, а ти Його відкинув. Але скоро те відніметься у тебе, щоб пізнав ти, якого прогнівав Бога". Сказав Юліян: "Біснуєшся, найбезумніший, не буде так, як ти хочеш". Відповів святий: "Не згадав ти винагород Христових, для рабів Його приготованих, ані не посоромився вівтаря, через який ти врятований був від убивчої смерти, коли тебе, восьмилітнього хлопця, щоб убити, шукали, і священне місце тебе сховало. Не зберіг закону, його ж устами своїми, у чині клирика будучи, часто проповідував. Через те і Христос, Цар великий, не згадає тебе у своєму Вічному царстві, але й те тимчасове царство незадовго відбере в тебе, і тіло твоє поховання не сподобиться, коли душу свою в лютих болях викинеш". (Це ж передрік святий про швидку Юліянову смерть — його ж труп похований викине земля із надр своїх). Сказав Юліян: "Я, о нечестивче, відпустити тебе хотів, але тому, що повторюєш безсоромно безвстидні свої слова і раду мою відкидаєш, ще ж і докорами багатьма безчестиш мене, наказує величність моя, щоб із тіла твого щодня сім ременів викроювали". І звелів Фрументинові, комитові щитоносців, аби, взявши Василія, щодня обдирав частинами шкіру його, по сім ременів викроюючи. І робив те Фрументій старанно. А святий доблесно терпів такі люті муки Христа ради. І коли вже ціла шкіра його за декілька днів так на ремені була обдерта і ремені спереду і ззаду на плечах висіли, сказав страждалець до комита: "Нині хотів би я піти до царя і поговорити з ним". Комит же тими словами його утішився — думав, що хоче поклонитися ідолам, увійшов до царя і сповістив йому, кажучи: "Володарю-царю, Василій не витерпів мук, покоритися хоче перед твоєю величністю". Пішов цар в Асклипієве капище, і туди мученика до себе привести звелів. Коли був поставлений перед царем святий Василій, сказав йому: "Де є жерці і пророки твої, які звикли бути з тобою? Хіба не сповістили тобі, чому прийшов я до тебе?" Відповів Юліян: "Думаю, що ти мудрий, пізнав себе самого і хочеш приєднатися до нас, віднині богам будеш приносити жертви". Сказав святий: "Знай, о царю, що нічим є ті, кого називаєш богами, ідолами є глухими і сліпими, які тих, що вірять у них, до пекла тягнуть". Те мовивши, висмикнув один ремінь, який з тіла його висів, і кинув у лице цареве, говорячи: "Візьми, Юліяне і з'їж, якщо такими стравами насолоджуєшся. Для мене-бо життям є Христос, і померти за Нього є надбанням. Він — Помічник мій, у Нього ж вірю і задля Нього терплю це". Такі великі Василія святого відвага і мужність стали відомі зразу серед християн, і всі прославили його за таке преславне Христа ісповідання і мужнє діло, яким посоромив ката.

    Фрументин, комит полка, який щити носив і привів святого Василія-мученика перед лице царя, бачивши, що зробив Василій (як висмикнув ремінь із тіла свого і кинув у лице Юліянові зі словами докорів), осоромився дуже, разом і злякався вельми гніву царського: бачив-бо, як цар змінився на лиці від гніву, ним же зрушився не так на мученика, як на нього, бо на таке його царському лицю безчестя представив в'язня. І зразу комит той, схопивши Василія, пішов поспіхом з-перед лиця царського, притягнув мученика в претор, у великій своїй люті дихаючи, звелів жорстокіше мучити його від попередніх мук. І не лише шкіру мученикову по цілому тілу, але й усю плоть його пошматував ранами, що й нутрощі його було видно. Святий же Василій у такій муці молився до Бога, кажучи: "Благословен Ти, Господи Боже, надіє християн, що підіймаєш тих, які впали, і підносиш скинених, виймаєш із тління тих, що надіються на Тебе, знаєш падіння наші, благий, і щедрий, і милостивий, і довготерпеливий. Поглянь з високого престолу слави Твоєї і дай мені у вірі закінчити шлях мій, вчини мене достойним вічного і безсмертного Царства Твого". Коли настав вечір, комит звелів святого вкинути до в'язниці, а Юліян наступного дня дуже рано вийшов із града, не давши бачити лиця свого комитові, і в Антіохію пішов. Комит, бачивши на собі гнів царський, який через Василія на нього впав, ще більше на святого Василія розгнівався. Вивівши його із в'язниці, сказав: "Що, о найбезумніший з усіх людей чоловіче, чи принесеш жертву богам, як же цар велів, чи ні? Що вибрав: покоритися наказові чи в муках загинути?" Відповів святий мученик Василій: "О безумче і нечестивче, чи ти забув, скільки ременів вчора і минулих днів із тіла мого здер? Що всі, дивлячись на мене, розчулювалися і плакали, бачачи завдані мені від тебе, святотатця, муки? Але нині, благодаттю Христа мого, ось знову здоровий стою перед тобою, затьмареним дияволом. Дикуне і нелюде, сповісти катові, цареві своєму Юліяну, яка сила Христа Бога, якого він покинув і душу свою втратив, зваблений дияволом. Не згадав, як Христос Бог врятував його від убивчої смерти, сховавши між святими своїми єреями під божественним вівтарем святої церкви. їхні благодіяння забувши, відкинув сам себе і втік від них. Я ж уповаю на Христа мого, який скоро віддасть йому за заслугами, і загине окаянний відступник у катуванні своєму". Комит сказав: "Біснуєшся, безумче, людинолюбний непереможний володар Юліян, змилосердившись над тобою, звелів тобі святкувати з нами вареним м'ясом і пахучими кадилами. Ти ж переконати себе не дав, але, навпаки, докорами немалими спершу царя збезчестив, тоді й мене в біду ввів — віддам-бо я тобі за заслугами твоїми такими муками, через які життя швидко позбудешся" . Те мовивши, комит звелів рожна залізні розпекти і ними колоти тіло його в плечі і живіт. Коли мучений так був Василій святий, впав на землю, велегласно молячись до Бога і кажучи: "Світе мій, Христе, надіє моя, Ісусе, пристань тиха для схвильованих, дякую Тобі, Господи, Боже батьків моїх, що витягнув душу мою з пекла преісподнього і зберіг в мені Ім'я своє незганьблене, щоб, торжествуючи, я шлях свій закінчив, вічного спокою спадкоємцем став, задля обіцянок отцеві моєму від Тебе, архиєрея великого Ісуса Христа, Господа нашого. Далі прийми ж в мирі дух мій, який у цьому ісповіданні незмінно перебуває, бо Ти добрий серцем і велике Твоє милосердя, живеш і перебуваєш навіки-віків. Амінь". Коли таку молитву закінчив і вже живіт його розжареними тими рожнами дуже був проколений, наче сном солодким заснув, передавши дух свій у руки Божі. Сповнився-бо святий Василій в ісповіданні мученицькому місяця січня 28-го дня. Після швидкого убивства і згуби Юліяна Відступника багатостраждальне мученикове тіло 22-го березня відкрито християни вшанували, і пам'ять його у той день встановлено було. Доблесне його страждання всіх християн укріпило у вірі в Ісуса Христа, Господа нашого, Його ж слава і царство навік нескінченні. Амінь.

    У той самий день мучениці Дросиди, доньки царя Траяна. Дивись про неї у Пролозі.


    1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   47

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Книга розміщена на сайті