• Місяця березня в 29-ий день



  • страница44/47
    Дата22.01.2019
    Размер5.33 Mb.
    ТипКнига

    Книга розміщена на сайті


    1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47

    У той самий день повість про Таксіона Воїна, який із мертвих воскрес



    У Картагені, африканському граді, був муж один на ім'я Таксіот, саном воїн. Він у великих гріхах життя своє провадив. Коли ж смертей багато було в Картагені, прийшов у страх і до тями Таксіот і покаявся у гріхах своїх. І вийшов із града з жінкою своєю, осів на селі в мовчанні. Через якийсь час, дією диявольською, впав у перелюб із жінкою землероба свого, який з ним у селі жив. Коли минуло небагато днів після прогрішення того, вкусила його змія — і помер. Монастир же був на відстані поприща від села того, і побігла туди жінка Таксіотова, просила монахів, аби, прийшовши, взяли тіло померлого й поховали в церкві. Поховали його в годині третій дня, коли ж настала година дев'ята, почувся з гробу крик: "Помилуйте мене, помилуйте мене!" Підійшовши до гробу і голос похованого чуючи, швидко розкопали його і побачили мертвого живим. Дивувалися з жахом і питали його, хотівши довідатися, що йому було, як ожив. Він же не міг розповідати від сильного хлипання, просив їх, аби вели його до раба Божого Тарасія, єпископа, — і вели його до нього. Єпископ же три дні вмовляв його розповісти, що там бачив. І ледве на четвертий день зміг говорити. З великими-бо сльозами розповів таке: "Я, коли помирав, бачив якихось муринів, які стояли переді мною. їх же вигляд був дуже страшний. І, бачивши їх, душа моя кидалася. Тоді побачив двох юнаків вельми вродливих, і скочила душа моя в руки їхні. І зразу, наче летючи, із землі піднісся я в повітря на висоту. І побачив митарства, які стерегли входу і затримували душу кожної людини. І кожне митарство за окремий гріх допитувало: одне за брехню, инше за заздрість, инше за погорду — і кожен гріх своїх допитувачів має у повітрі. І бачив я у скриньці, яку ангели тримали, усі діла мої добрі, і, беручи їх, ангели приміряли до діл моїх поганих — і так я митарства проминув. Коли ж наблизився до воріт небесних, прийшов до митарства блуду. Затримала мене там сторожа, і винесли всі мої тілесні діла блудні, які я вчинив з дитинства свого дотепер. І сказали мені ангели, що вели мене: "Усі тілесні гріхи, які вчинив ти у граді, простив тобі Бог, бо покаявся ти в них". І сказали мені противники мої: "Але після виходу з града на селі з дружиною ратая свого зблудив". Почувши те, ангели не знайшли доброго діла, яким би могли відміряти гріх той, і, покинувши мене, пішли. Взяли мене лукаві духи, б'ючи, звели додолу. І розступилася земля — зійшов я, ведений, через вузький вхід, крізь скелі вузькі і смердючі аж до підземних темниць пекла, де душі грішників замкнені у пітьмі вічній, де нема життя людського, але мука вічна, і плач невтішний, і невимовний скрегіт зубів. Там завжди кричать криком великим, кажучи: "Горе нам, горе! Лихо, лихо!" І неможливо переповісти бід, які там є, ані сили нема вимовити мук і болю того, які я там бачив. Стогнуть із серця, і ніхто над ними не змилосердиться. Плачуть, і нема кому втішити. Просять, і нема кому послухати і врятувати. І замкнений був з ними і я в темних тих місцях, і в тісноті посаджений. І перебував, плачучи й ридаючи гірко, утримуваний з третьої години до дев'ятої. Тоді побачив сяйво мале, й ангели два прийшли туди, і почав я просити їх дуже, аби вивели мене з біди тої, щоб покаявся я перед Богом. І сказали мені ангели: "Марно просишся, ніхто ж бо звідси не виходить, доки не буде для всіх воскресення". Я ж вельми просив, і молив, і покаятися обіцяв. Сказав один ангел до иншого: "Чи можеш поручитися за нього, що покається, як же обіцяє, з усього серця?" І сказав другий: "Ручаюся". І бачив я, як дав йому руку поручник. Тоді, взявши мене, вивели звідти на землю, у гріб, до тіла мого. І сказали мені: "Увійди, звідки ж відлучився" . І бачив я душевне своє єство, яке, наче бісер, світилося, — тіло ж мертве, наче гній, смерділо і почорніло, і гидував увійти в нього. І сказали мені ангели: "Неможливо тобі инакше покаятися, лише з тілом, з яким згрішив". Я ж просив, щоб не входити мені в тіло. І сказали ангели: "Увійди. Якщо ж ні, то знову відведемо тебе, звідки взяли". Тоді я увійшов, і ожив, і почав кликати: "Помилуйте мене!" Сказав же йому святитель Тарасій: "Скуштуй страви". І не хотів скуштувати. Але, від церкви до церкви ходячи, падаючи лицем своїм, ісповідався Богові зі сльозами і зітханнями. І сказав до всіх: "Горе грішникам, бо мука вічна чекає на них. Горе тим, що не каються, поки мають час. Горе тим, що осквернюють своє тіло". Перебував же Таксіот після воскресення свого днів сорок й очистився покаянням, довідався годину кончини своєї перед трьома днями і відійшов до Бога премилосердного і людинолюбного, який зводить в пекло і виводить, усім спасення подає, Йому ж слава навіки. Амінь.

    Місяця березня в 29-ий день

    Страждання преподобного отця нашого Марка, єпископа Аретусійського, і Кирила Диякона, й инших багатьох



    Про страждання преподобного Марка, єпископа Аретусійського, святий Григорій Назіянський у своєму першому Слові на богомерзенного відступника Юліяна пише так: "Маркові дивовижному Аретусійському що трапилося, хто не знає? І повість про нього хто не згадає? Він у царство Великого Константина після даної тоді християнам влади капище одне ідольське зруйнував, багато ж людей від блуду язичницького на праведну путь спасення наставив, не менше ж — прикладом життя непорочного, як же і добромовною бесідою. У великій-бо здавна ненависті і гніві серед аретусян демонолюбних був. Тоді змінилася християнська влада, еллінська ж сила знову рости і пломеніти почала — у той лютий час катівських рук не уникнув. Сила-бо народна, хоча гнів і бажання свої до часу і стишила (подібно, як вогонь, у якійсь речі утаєний, чи ріка, насильно затримана), проте, час свій отримавши, як же вогонь розгоряється і ріка стрімко виходить, нестримну свою лють зразу розпростерла. Марко святий, бачачи повсталий на себе народ, який нічого доброго не замислив, вирішив зразу втікати, не так страхом охоплений, як же Господньої слухав заповіді, щоб із града в град втікати і гонителям уступати місце — наказано нам. Християнам-бо, хоч і мужнім і в терпінні міцним, не лише про своє спасення піклуватися треба, а й гонителів жаліти, бо не своєю ворожою злістю наповнені, самі собі більшу загибель примножують. Коли ж бачив багатьох, через нього ведених і волочених, і знову багатьох, які із суворої лютости катівської в душевній біді перебували, не стерпів муж найвидатніший, аби через втечу і збереження себе инші бідували. Через те, найкраще і наймудріше рішення собі прийнявши, з утечі повернувся і добровільно віддався народові — проти лютости часу, як на війну, виступив. Там-бо якої не було жорстокости? Якої не винаходили муки? Ті, що нападали на нього, кожен окрему муку і всі разом святому завдавали, нічим же так, як же єдиною мужністю святого, роздразнюючись. І найбільше лютували не через мужність його в муках, а через його повернення, яке за зневагу і приниження для себе вважали. Вели старця, святителя, добровільного страждальця через град, для всіх, окрім тих, що гнали і мучили, поважного старістю своєю, поважнішого ж добродійним життям своїм. Вели ж усі будь-якого віку і чину, всі однаково кривдили, чоловіки і жінки, молоді і старі, і ті, що народними ділами в граді урядували, і ті, що якимись почестями були знамениті. Усі ж мали одне старання — щоб люттю і жорстокістю один одного перевершити. Усі ж визначним чимось вважали, аби великими обкласти його муками і старця, який міцно творив подвиг і цілому граду чинив спротив, перемогти. Волочили його по площах, кидали в болота, докладали йому безчесних дошкулянь, за волосся й инші частини тіла шарпали. На катівському місці повішений, від дітей був мучений, вони ж доблесне його тіло ножами і гострими палицями кололи, плачевне те видовище мали за сміх і забаву. Якимось же катівським знаряддям гомілки його до самих костей стиснули, лляними нитками, найтоншими й найміцнішими, вуха йому відрізали. Тоді в кошику увись його підняли, медом же і жиром нагого помазали всього — в полуднє, коли спека була велика, аби бджоли та оси його кусали. І наскільки від сильного сонячного тепла танула блаженна (не назву-бо стражденною) його плоть, настільки лютіше страждала, бджолиними й осиними жалами жалена. Він же, старий літами, молодим у подвигу тому страдницькому виглядав, у світлості лиця свого не міняючись, більше ж від самих тих мук мав певну насолоду і з катів насміхався. Ще й таке пам'яті достойне про нього розповідають, що втішався, бачачи себе вгору піднятого, а їх долі під собою. І так був вищий від тих, що мучили його, і болю в собі не відчував, наче хтось инший страждав, а не він. І страждання своє за славу, а не за біду мав. І кого б таке видовище в розчулення не привело, навіть якщо хтось був би хоч найменшого милосердя і людинолюбства? Але неможливим те було, бо і від градів, і від ігемонової люті (на християн) страждали, хоч багато хто инакше про того царя Юліяна думав, таємної його злости й підступу не відаючи. Так святий за зруйнований жертовник терпів, ні одного золотого не кинув катам за зруйнування його, з чого зрозуміло, що через благочестя терпів такі муки. Допоки-бо аретусяни велику за зруйноване капище ціну поставили, наполягали, щоб або всю ціну золотом віддав, або капище їм знову побудував. Бачили святого, що противився через благочестя своє ані не міг наказаного вчинити. Після того, терпінням своїм помалу їх долаючи і завжди применшуючи щось від ціни їхньої, до того їх привів, що вже дуже мало вимагали від нього, — міг те легко дати. І рівним спротивом між собою змагалися. Одні намагалися перемогти, инший — непереможним бути, тобто одні хотіли, щоб хоч трошки з ціни тої дав, — він же ні найменшого гроша дати їм не хотів (хоч багато було таких, які чи милосердям схилялися, чи непереможною і нездоланною його силою розчулювалися — і більшу суму готові були витратити). Відкрито-бо показав, що він не за золото, а за благовір'я в подвиг страждання увійшов. Був же цей Марко одним із тих, що, коли скверного і нечестивого [Юліяна, бо-гомерзенного царя] рід губився, вони його [він ще юним хлопцем був] потай сховали. І через єдину ту причину, справді, як же вважають, так страждав, більше ж страждати був достойний, бо настільки велике всієї вселенної зло, не відаючи, зберіг від смерти. Сказано, що єпарх [аретусійський], хоч і еллін був своїм зловір'ям, проте різноманітних страждань мужа того бачити не витерпів, до царя відважно і вільно сказав: "Чи не сором нам, о царю, від усіх християн бути найостаннішими, що навіть старця одного перемогти не могли, всілякими видами мук мученого? І його перемогти не є ані славно, ані почесно. Чи не є останнім соромом нам від нього відійти переможеними?" Так через мужність [християн] і єпархи, і царі марнославні осоромлювалися. Аретусян ж катування було таке, що малою була б Єхіти і Фалариди лють, якщо б із люттю їхньою порівняти. Більше ж — своєю злістю і злість самого винахідника і наставника [диявола] перевищили" (Доти Григорій Назіянський про святого Марка).

    Теодорит же говорить, що бачили аретусяни тверду силу дивного старця Марка святого і змінилися на лагідність, дивуючись настільки великому його терпінню, і, розв'язавши його, вільним залишили. Слухаючи ж учительних його слів, навчилися святої віри і стали всі християнами. Про святого ж Кирила Диякона той самий Теодорит розповідає, так кажучи: "Кривду, яку елліни у Фінікії вчинили, хто без сліз згадати може? Бо в Еліополі-граді, який межує з Ливаном, мерзенний той рід згадав Кирила Диякона, який за царювання Константина божественною розпалився ревністю, багатьох ідолів, яких у граді тому шанували, розбив. Його не лише вбили, але живіт йому розтяли, утробу його зубами з люті кусати посміли. Не утаїлося те від всевідаючого Бога, але достойну кару за зло своє прийняли. Ті бо, що чинити таке посміли, спочатку зубів своїх позбулися — всі до одного випали, тоді без язиків своїх зосталися — засмерділися-бо і, зігнивши, з ротів повитікали, врешті зір очей стратили — всі осліпли. Через такі їхні біди сила істинного благочестя відкрито проповідувалася. В Аскалоні ж і в Газі, палестинських градах, спершу мужам, що були честю священства прикрашені, тоді й жінкам і дівам, Богові освяченим, животи розтяли, ячменем наповнили і свиням на поїдання кинули. Таке нелюдське катування нечестиві діяли. Святим же мученикам приготовані були переможні вінці в Царстві Христовому, а катам — вічні муки в пеклі, які приймуть їх праведною помстою Істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.



    У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Иоана Пустельника, який в криниці одній десять років прожив. Дивися про нього у Пролозі. І преподобного отця нашого Євстафія Ісповідника, єпископа Витинійського, який за святі ікони від іконоборців багато витерпів й у вигнанні помер.


    1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Книга розміщена на сайті