страница1/18
Дата10.02.2018
Размер4.49 Mb.

М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Інститут філології

кафедра української мови
М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій


Словник лінгвістичних термінів:

лексикологія, фразеологія, лексикографія

Івано-Франківськ

2011

УДК 81’373: 81’374: 81’373.7 (038)

ББК 81.2Ук-4

Г 63
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту філології Прикарпатського національного університету імені



Василя Стефаника

(протокол № 10 від 21 червня 2011 року).
Рецензенти:

Полюга Л.М. – доктор філологічних наук, професор (м. Львів);

Струганець Л.В. – доктор філологічних наук, професор (м. Тернопіль);

Пітель В.М. – кандидат філологічних наук, доцент (м. Івано‑Франківськ).

Голянич М. І., Стефурак Р. І., Бабій І. О.

Г 63 Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія / [Голянич М. І., Стефурак Р. І., Бабій І. О.] ; за редакцією М. І. Голянич. — Івано-Франківськ : видавець Голіней О. М., 2011. — 268 с.
ISBN ………..
У словнику подано 658 словникових статей, 750 найуживаніших термінів лексикології, фразеології, лексикографії. Дефінітивна частина довідника побудована так, що до кожної реєстрової одиниці запропоновано декілька визначень різних авторів (із вказівкою на джерело цитати – визначення певного терміна).

Словник орієнтований на студентів філологічних факультетів, аспірантів, учителів-словесників.



Передмова

При викладанні курсу «Сучасна українська літературна мова», як і будь-якого іншого, важливим є формування у студентів термінологічної бази, що сприятиме розумінню і засвоєнню матеріалу дисципліни, глибинному пізнанню природи, характеру функціонування терміносистем, пов’язаних з окремими мовними рівнями, – тієї метамови, яка опредметнює у слові наукову галузь (її важливі риси, структуру, наукові здобутки й особливості формування наукового знання).

У цьому словнику-довіднику акцент зроблено на тих основних термінах, якими оперують при вивченні лексикології, фразеології, лексикографії, бо від рівня їх [термінів] засвоєння студентами залежатиме розуміння ними термінологічних процесів, взаємозв’язків і взаємозалежностей між термінологічними одиницями, тенденцій, які виявляються в окремих мовознавчих науках.

Оскільки змістове наповнення термінів здійснювалося протягом тривалого часу представниками різних наукових шкіл – важливо було розкрити значення тих терміносистем, які використовуються саме в сучасному мовознавстві (зокрема в лексикології, фразеології, лексикографії). При цьому враховано наявність термінів-синонімів, кожен із яких подано в окремій словниковій статті (синонім-дублет представлено формулами «те саме, що…»; «Див. …». Наприклад: Автоно́мні слова́ (автосеманти́чні) – «те саме, що повнозначні слова» [Ахманова. – С. 31]: весна, тихий, радіти, щиро і т.д. Див. повнозна́чні слова́, автосеманти́чні слова́).

Усі термінологічні одиниці розміщено в алфавітному порядку. Порівняймо:



Україні́зм;

Універса́льний словни́к;

Усі́чення.

Особливістю цієї праці є те, що в ній використано такий прийом лексикографічного опису терміна, як пряме цитування: у словниковій статті запропоновано визначення термінів лексикології, фразеології, лексикографії, дібрані з різних мовознавчих джерел (словників, монографій, статей, підручників), передусім – із енциклопедії «Українська мова» (К., 2004).

Дефінітивна частина словникової статті складається з одного (рідко), двох і більше визначень-цитат. Наприклад: Вале́нтність«(від лат. valentia – сила) – здатність слова визначати кількість і якість залежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями. Так, властивості дієслова «керувати» передбачають його поєднання з іменними формами називного й орудного відмінків у позиціях підмета і додатка» [Андреш. – УМЕ . – С.59].

«Потенціал семантико-синтаксичної сполучуваності лексичних одиниць, що є виявом системно-мовної синтагматики. При описі значення слова В. виступає змінною, що відображає здатність слова до семантичного зв’язку з іншими словами. В. є терміном семантики й синтаксису, що ввійшов до наукового обігу в середині ХХ ст. … Щоб запобігти домінуванню термінів «валентність» і «сполучуваність», М. Степанова розрізнила В. як потенційну здатність слова до поєднання з іншими словами, а сполучуваність як конкретну реалізацію цієї здатності» [Селіванова. – С. 57-58].

«Здатність слова до семантичного та синтаксичного сполучення з іншими словами в реченні» [МФЕ. – С. 54].

«Властивість слова сполучатися з певним колом лексичних одиниць… Наприклад, слова в парах юний – молодий, кохати – любити відрізняються тим, що перші сполучаються з іменниками, які називають осіб, а другі не мають такого обмеження і можуть сполучатися із назвами істот і неживих предметів» [Лисиченко. – С. 17].

«Здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиції, що займаються певними обов’язковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова» [Левицький. – АМВЛС. – С. 24]. Див. колока́ція.

Крім визначень терміна, словникова стаття може репрезентувати різні аспекти його характеристики; залежно від цього виклад статті є стислим чи розгорнутим.

Трактування термінів укладачами майже відсутнє (такі визначення у словнику оформлено як цитату).

Приклади-ілюстрації в цьому довіднику також дібрано з різних лексикографічних праць зі збереженням їх паспортизації (Див. Перелік умовних скорочень лексикографічних праць).

Відмітною рисою словника є і те, що він репрезентує як традиційні терміни, які давно «прижилися» в лексикології, фразеології, лексикографії (синоніми, фразеологічне зрощення, енциклопедичний словник), так і ті, що використовуються рідко чи є відносно новими або й такі, що мають міжгалузевий статус (антиномії, епідигматика, конкорданс, концепт, семантичний простір слова, узус).

Пропонований підхід при доборі реєстрових одиниць зумовлений бажанням авторів показати динамічність задекларованих у назві праці терміносистем, розмаїття їх елементів, взаємозв’язок із тими термінологічними системами, які маніфестують «помежові» з лінгвістикою галузі: етнолінгвістику, когнітивну лінгвістику та ін., а також підкреслити, що в сучасному мовознавстві відображено процес актуалізації тих одиниць, які раніше в ньому не були об’єктом термінологічної кодифікації.

Автори сподіваються, що пропонований словник-довідник стане в пригоді усім, то цікавиться питаннями української мови, термінами лексикології, фразеології, лексикографії.

Марія Голянич



Загальні умовні скорочення

ВФ внутрішня форма;

ЛЗ – лексичне значення;

ЛСВ – лексико-семантичний варіант;

ЛСГ – лексико-семантична група;

ЛСП – лексико-семантичне поле;

ЛФП – лексико-фразеологічне поле;

ПА – паронімічна атракція;

СГ – синонімічне гніздо;

СР – синонімічний ряд;

ФО – фразеологічна одиниця;

Див. – дивитись;

англ. – англійська мова;

гр., грец. – грецька мова;

лат.латинська мова;

польськ. – польська мова;

ст.-сл. – старослов’янська мова;

тюрк. – тюркські мови;

фр. – французька мова.

Перелік умовних скорочень лексикографічних праць, використаних як ілюстративний матеріал


  1. Б3000 – Бук С. 3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови / Наук. ред. Ф.С. Бацевич. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 192 с.

  2. БГСУР – Бурячок А.А., Гурин І.І. Словник українських рим. – К.; Наук, думка, 1979. – 338 с.

  3. ВІЛСД – Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Наук. думка, 1996. – 333 с.

  4. ГГЗ – Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. – Львів, 1997. – 232 с.

  5. ГССП – Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. — К. : Освіта, 2008. — 320 с.

  6. ЕСУМ – Етимологічний словник української мови. У 7-ми т. / Укл. Г.В.Болдирєв, В.Т.Коломієць, А.П.Критенко та ін.; Ред кол.: О.С.Мельничук (гол. ред.) та ін.. – К.: Наук, думка. Т.І. 1982. – 631 с., Т.ІІ. – 1985. – 570 с., Т.ІІІ. – 1989. – 550 с., Т.4 – 653 с., Т.5 – 704 с.

  7. ІСУМ – Інверсійний словник української мови / Уклад. С.П.Бевзенко, О.І.СУМ Ф, З.І.Волосевич та ін. / Відп. ред. С.П.Бевзенко. – К.: Наук. думка, 1985. – 811 с.

  8. ІстСУМ – Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. У 2-х т. / Ред. колегія: Л.Л. Гумецька (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1977-1978.

  9. КВУЛМ – Коваль А., Коптілов В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Афоризми, літературні цитати, образні вислови. – Вид. 2-е перероб. і доп. – К.: Вища шк., 1975. – 336 с.

  10. КСП – Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз / За ред. М.М. Пилинського. – К.: Рад. шк., 1985. – 151 с.

  11. КТСЛТ – Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

  12. МФЕ – Мала філологічна енциклопедія / Уклали: О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2007. – 478 с.

  13. НСЗ – Нові слова та значення: словник / Ін-т укр. мови НАН України; уклали: Л.В. Туровська, Л.М. Василькова. – К.: Довіра, 2009. – 271 с.

  14. ОС – Погрібний М. Орфоепічний словник (А-Я). – К.: Рад. шк., 1984. – 629 с.

  15. ПСАУМ – Полюга Л.М. Повний словник антонімів української мови. – 3-є вид., допов. і випр. – К.: Довіра, 2006. – 510 с.

  16. ПССУМ – Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. 3-тє вид., опрацьоване і доповн. Львів: БаК, 2008. – 512 с.

  17. РО – Різниченко О.С. Одноримки (словник омонімів та схожословів). – Одеса: Друк, 2002. – 408 с.

  18. РУМО – Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К.: Академія, 1997. – 400 с.

  19. РУС – Русско-украинский словарь: В 3-х т. (Редкол.: ...И.К.Белодед (председатель) и др. – 3-е изд. – К.: Глав. ред. УСЭ. – 1987.

  20. САН – Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів: Вища шк., 1979. – 120 с.

  21. СВН – Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

  22. СДУЛС – Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного словоживання. – К.: Наук. думка, 2004. – 448 с.

  23. СДКУМ – Словник-довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – 3‑тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 367 с.

  24. СЕУМ – Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови / За ред. Л.О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1998. — 432 с.

  25. СІС – Словник іншомовних слів: 10000 слів / Уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

  26. СУЖ – Ставицька Л. Український жаргон: Словник: Містить близько 4070 сл. і понад 700 стійких словосполучень / Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту ; Інститут критики ; НАН України; Інститут української мови. — К. : Критика, 2005. — 496 с.

  27. СУМП – Полюга Л.М. Словник українських морфем : понад 45 000. / Л.М. Полюга. – Вид. 3-є, допов. і випр. – К.: Довіра, 2009. – 554 с.

  28. СУМ-11 – Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук, думка, 1970-1980.

  29. СУОС – Жовтобрюх В.Ф. Сучасний український орфографічний словник. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2005. – 800 с.

  30. СФУМ – Словник фразеологізмів української мови / Уклад. В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наукова думка, 2003. – 788 с.

  31. СФА – Калашник В.С. Словник фразеологічних антонімів української мови / Калашник В.С., Колоїз Ж.В. – 3-є вид., допов. – К.: Довіра, 2006. – 349 с.

  32. СФС – Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / За ред. В.О. Винника. – К.: Рад. шк., 1988. – 198 с.

  33. ТЗС – Терлак З. Словник мови поетичної збірки Івана Франка «Зів’яле листя» = Glossary of Ivan Eranko’s Collection of Poetry «Faded Leaves» / Зеновій Терлак. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 394 с.

  34. УПС – Кононенко І., Співак О. Українсько-польський словник міжмовних омонімів і паронімів / Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України / Ірина Кононенко (ред.). — К. : Вища школа, 2008. — 344 с.

  35. УРСС – Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Освіта, 1995. – 256 с.

  36. ШВТ – Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманіт. дисциплін та гуманіт. інформатики / Міжнародний фонд «Відродження» — К. : АртЕк, 1998. — 335 с.


Українська абетка
Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии Іі Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя

А
Абревіату́ра – «італ. abbreviatura, від лат. abbreviatio – скорочення), складноскорочене слово, похідне слово, що виникає внаслідок абревіації. Утворюється складанням скороч. основ і буває здебільшого еквівалентною словосполученню, яке її мотивує: «ветеринарна амбулаторія» > «ветамбулаторія» [Клименко. – УМЕ. – С. 7].

«Скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, назв початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких твориться скорочення. До абревіатури може входити й ціле слово…: ТАРС.., райвно.., профспілка.., мопед…» [Ганич. – С. 7 – 8].


Абревіату́р (скоро́чень) словни́к – лексикографічна праця, яка «...охоплює похідні слова, що утворені внаслідок абревіації, тобто поєднання скорочених компонентів (найчастіше асемантичних частин слова або окремих звуків) кількох слів. А.с. містять як ініціальні скорочення, так і складноскорочені слова всіх структурних різновидів. Нерідко до реєстру словника долучають також найпоширеніші абревіатурні запозичення та умовні графічні скорочення» [СУМ Ф. – С. 307].

Напр.: Словник скорочень в українській мові: Понад 21 000 скорочень / Уклад.: Н.Д. Гула, В.В. Жайворонок. Л.П. Жарова та ін.; За ред. Л.С. Паламарчука. – К.: Вища школа. Головне вид-во, 1988. – 512 с.; або: Денисюк В.В. Словник скорочень у пам’ятках давньоруської мови / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. — К., 2000. — 17 с.


Абсолю́тні сино́німи (по́вні), лекси́чні дубле́ти«синоніми, повністю рівнозначні і загалом тотожні за вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоц.-експресив. характеристикою, частотністю, сполучуваністю та ін. Напр.: … вік, століття, сторіччя» [Тараненко. – УМЕ. – С. 542].

«Слова, тотожні за значенням і стилістичним забарвленням. Кількість їх у мові незначна: відсоток – процент, гасло – лозунг, майдан – площа. Більшість абсолютних синонімів належить до спеціальної або термінологічної лексики. Такі синоніми становлять пари слів, одне з яких – інтернаціональне або запозичене, а друге – автохтонне. Наприклад, на сторінках преси активізуються: латинізми, які помітно розширюють свою семантику: конвертація – обіг, пролонгація – продовження; англіцизми: конверсія – перетворення, стагнація – застій, котонів – бавовняний, …дайджест – огляд; запозичення з французької мови: егалітарний – зрівняльний, електорат – виборці, суверенітет – незалежність» [СКМ. – С. 6].

«Слова, які повністю збігаються за значенням і використанням» [Ахманова. – С. 407].

«… слова, цілком ідентичні за своїм лексичним значенням. Спільні вони й емоційно-експресивним забарвленням… Абсолютні синоніми з’являються в українській мові різними шляхами. Найголовніші з них такі, що утворилися: а) внаслідок взаємодії літературної мови і діалектного мовлення: чорногуз, лелека, бусол..; б) внаслідок взаємодії української мови з іншими мовами: термометр, градусник…» [СУМ Л і Ф. – С.83].

«… слова або семеми однієї лексеми, тотожні за значенням, як правило, взаємозамінні у будь-яких контекстах, однак які мають різний ступінь уживаності, напр.: абетка – алфавіт, абориген – тубілець…» [СУМ Ф. – С.226].
Абсолю́тні універса́лії – «(лат. universalis – загальний) – універсалії, які не мають винятків. Синонім: повні універсалії» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 349]. Наприклад, багатозначні слова, синоніми, антоніми тощо.
Абстра́ктна ле́ксика – «частина лексичної системи мови. До неї можуть належати слова різних частин мови, які виявляють і передають певну абстрактність. Найчастіше це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення.., тобто вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість), різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум), відносини між особами, народами (дружба, мир), поняття етикету (вітання)» [Полюга. – УМЕ. – С. 7-8].

«... слова, в яких виражаються загальні поняття, що їх людина безпосередньо органами чуття не сприймає; це назви якостей, властивостей, дій тощо: … вивчення, плавання, романтизм» [Ганич. – С. 92]. Див. слова́ з абстра́ктним зна́ченням.
Автомати́чний словни́к – «частина автоматизованої системи інтелектуального призначення із зібраними і певним чином упорядкованими найменуваннями понять у тій галузі знань, з якими працює або на які спирається дана автоматизована система. А.с. будують як кінцеву, дискретну відкриту структуру з автоматичними можливостями сприймання вхідних сигналів, організації своєї роботи й оформлення результатів та повідомлення про них користувачеві. На будь-якому етапі функціонування А.с. можна доповнювати та при потребі структурно вдосконалювати без суттєвої перебудови. А.с. найчастіше містить сукупність термінів і термінологічних словосполучень, систематизованих та представлених таблицями, семантичними сітками або семантичними деревами.

А.с. використовують у системах автоматизованого перекладу, в інформаційних системах і системах спілкування з комп’ютером природною мовою, як довідники при підготовці й розширенні словників, а також уточненні граматик цих систем. Для формування структури та в ролі джерельної бази пропонується використовувати існуючі друковані словники (тлумачні, перекладні, термінологічні, тезауруси, частотні), рубрикатори та інформаційні класифікатори промислової і сільськогосподарської продукції, державні стандарти термінів та ін. В сучасних А.с. роблять спроби об’єднати в одній словниковій статті тлумачний тип з кількамовним перекладним.



В Україні створено великі академічні автоматичні орфографічний та орфоепічний словники обсягом понад 100 000 реєстрових одиниць кожен, словник афіксальних морфем, активно розробляються тлумачний, синонімічний, фразеологічний та антонімічний словники, а також українсько-іншомовні й іншомовно-українські А.с.» [Пещак. – УМЕ – С. 10]. Див. електро́нний словни́к.
Автоно́мні слова́ (автосеманти́чні) – «те саме, що повнозначні слова» [Ахманова. – С. 31]: весна, тихий, радіти, щиро і т.д. Див. повнозна́чні слова́, автосеманти́чні слова́.
А́вторський словни́к (словни́к мо́ви письме́нника) – лексикографічна праця, яка охоплює лексико-фразеологічний фонд творів певного автора. «...За повнотою охоплення мовного матеріалу авторські словники поділяють на:

  • повні, у яких зафіксовано усю лексику з усіх творів письменника (напр.: Словник мови Шевченка. В 2-х т. / Ред. колегія: В.С Ващенко (відп. ред.) та ін. – К.: Наук, думка, 1964. – 484 с.);

  • вибіркові, які подають мову творів письменника за додатковими ознаками (напр.: Регушевський Є. Словник мовознавчих термінів Івана Франка. – Сімферополь, 2002.; або: Терлак З. Словник мови поетичної збірки Івана Франка “Зів’яле листя” = Glossary of Ivan Eranko’s Collection of Poetry “Faded Leaves” / Зеновій Терлак. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 394 с.). Вибіркові словники завжди є комбінованими.

По-друге, …А.с. поділяються на:

    • ті, що подають не тільки загальні, а й різні розряди власних назв (особові імена та прізвища, географічні назви тощо) — це словники філологічно-енциклопедичного типу;

    • ті, що обмежуються загальними назвами, за винятком хіба що міфологічних та переосмислених власних назв і фразеологізмів з власними назвами (згідно з досить поширеною думкою, власні назви не мають лексичного значення).

За повнотою інформації, що подається до слова, А.с. поділяються на:

  • власне словники, які будуються за принципом словників тлумачного типу (з поясненням значень слів, їх ілюструванням, з можливими граматичними і стилістичними характеристиками) з елементами частотного і граматичного словників (із зазначенням частотності слововживання та наявних у тексті словоформ). Власне словники за ознакою повноти опису також можна поділити на більш і менш повні (так, у “Словнику мови Шевченка” однозначні слова, значення яких у письменника і в сучасній мові збігаються, як правило, не пояснюються, а тільки ілюструються);

  • словопокажчики до мови письменників (із зазначенням місцезнаходження слова в тексті, а також частотності його вживання);

  • конкорданси, або конкорданції» [Тараненко. – УМЕ. – с. 355]. Напр.: Ільницький О., Гавриш Ю. A Concordance to the Poetic Works of Taras Shevchenko: Конкорданція поетичних творів Тараса Шевченка: В 4-х т. – Нью-Йорк; Едмонтон; Торонто, 2001.

Словник, «...в якому представлено лексико-фразеологічний склад усіх (кількох або одного) творів певного письменника (рідше багатьох авторів). А.с. використовують для вивчення творчості письменника, дослідження відповідного етапу історії національної літературної мови і суспільної атмосфери того часу» [СУМ Ф. – С. 314].

Наприклад (зразок статті з вибіркового авторського словника):



ЗІРНИЦЯ (2). 1. Те саме, що зірка (1).

* У порівн. Твої очи, мов криниця Чиста на перловім днї, А надїя, мов зірниця, З них проблискує менї 1,VІІ,7.

2. Відблиск далекої грози (1). Худеє жниво! Сїялось, мабуть, Замало й ненайкрасшої пшеницї. А час не ждав! Холоднї зливи йдуть, – Важку ворожать осїнь нам зірницї 2,ХІХ,12.

Одн. Н. зірниця 1. у порівн. 1,VІІ,7: Мн. Н. зірницї 2. 2,ХІХ,12.

(ТЗС, с. 132).
Автосеманти́чний – «те саме, що повнозначний. Автосемантичні слова. Те саме, що повнозначні слова» [Ахманова. – С. 31]. Див. автоно́мні слова́.
Азбуко́вники«[< азбука] – рукописні словники-довідники, у яких статті розміщувалися за алфавітним принципом, нерідко зазначалися літературні джерела й мова, з якої походило пояснюване слово. А. відомі з ХІІІ століття. 1627 р. Памва Беринда випустив перший в Україні друкований А. “Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє”. Інші назви А. – алфавіти, алфавітники» [МФЕ. – С. 11].
Акти́вна ле́ксика – «1. Сукупність слів тієї чи іншої мови, що в певний період її існування сприймається як звичайні сучасні слова без помітних ознак їх новизни чи застарілості… 2. Активний запас слів окремих носіїв певної мови. Слова, які не тільки зрозумілі, а й активно використовуються в мовній діяльності окремої особи» [Ганич. – С. 11].

«Активна лексика поділяється на дві групи: 1) загальновживана лексика, зрозуміла всім мовцям: хліб, зелений, високий, жити, добре, вісім, такий; 2) терміни й професіоналізми, які активно використовуються не всіма мовцями, а представниками відповідних спеціальностей: мартен, девальвація, індукція, дебет, мезозой… Слід розрізняти активну лексику й активний запас слів окремої особи» [СКМ. – С. 6].

«… загальнонародні слова або широковживані терміни, у яких відсутні ознаки застарілості чи новизни і які вільно функціонують у різних сферах суспільного життя, напр.: автобус, вода, готувати, земля, серце» [СУМ Ф. – С. 263].
Акти́вний словни́к – «основна з погляду вживаності частина лексики, що постійно й вільно функціонує в різних сферах суспільного життя і складається насамперед із загальновживаної лексики та нейтральної лексики, а також з одиниць обмеженішого вживання (термінів, професіоналізмів, неологізмів, відроджуваних застарілих слів та ін.), наявних у повсякденному спілкуванні» [Тараненко. – УМЕ. – С. 25].

«… це запас слів, які мовець активно використовує в усній та писемній мові. Слова А.с. не мають ознак застарілості чи новизни. Залежно від рівня освіченості, кола інтересів, роду занять люди послуговуються від 1000 до 5000 тисяч слів ... До А.с. належать: а) загальновживані слова, зрозумілі усім мовцям: хліб, вода, білий, жити, добре, п’ять, ми; б) широко вживані в різних галузях науки, мистецтва і техніки терміни й професіоналізми: мартен, акварель, джинси, морфема та ін. [Єрмоленко. – УМ. – С. 12].

«1) Частина словникового складу мови, яка охоплює відносно обмежену кількість лексичних одиниць, які особливо часто використовуються в мовленні, причому у зв’язку з найсуттєвішими для певного суспільства реаліями, поняттями й ситуаціями. А.с. протиставляється пасивному словнику. Повільно змінюване ядро А.с. складається зі стилістично нейтральних одиниць із розвинутою системою значень, високою сполучуваністю і словотвірною активністю. При виконанні мовою її комунікативної функції одиниці А.с. відіграють найважливішу роль. Належність лексичних одиниць до А.с. характеризується в довідниках спеціальними індексами (частотність, використовуваність і т.д.)… Ці індекси враховуються при створенні моделей А.с. – словників-мінімумів. 2) У психолінгвістиці – сукупність лексичних одиниць, які мовець вільно використовує у спонтанному мовленні. 3) У теорії лексикографії (Л.В. Щерба) – лексикографічний посібник, який полегшує мовцеві … вибір і ідіоматичне використання слів» [Арапов. – ЛЕС. – С. 22].
Акти́вний словнико́вий запа́с – «1) ядро лексикону певної мови, яке вільно використовується в усіх сферах спілкування й позбавлене архаїчності чи новизни. До А.с.з. належать як загальновживані слова, так і терміни, професіоналізми, які мають обмежені умови використання, однак належать до активних сфер спілкування. Ядром А.с.з. мови є стилістично нейтральні одиниці..; 2) У психолінгвістиці А.с.з. уживається зі значенням сукупності лексичних одиниць, якими мовець вільно оперує у спонтанному мовленні. Active vocabulary» [Селіванова. – С. 21].
Акти́вні / паси́вні фразеологі́змифразеологічні одниці, які характеризуються регулярністю/нерегулярністю вживання в мовленні: «активні фразеологізми різного стилістичного забарвлення й стильової закріпленості регулярно вживаються в сучасній літературній мові. Серед них усталені вирази різної структури: … як гриби після дощу, хай би грець узяв, гарячі жнива. Застарілі фразеологізми відбивають і звичайні поняття, і такі, що з різних причин вийшли з активного вжитку. Сюди належать вирази: вивідувати ума (в кого), видавити олію (з кого) «добре побити кого-н., вказати типики «добре провчити кого»» [Ужченко. – ФСУМ. – С. 240].
Актуаліза́ція – «(від лат. actualis – дійсний, сучасний) мовної одиниці – семант.-стиліст. наголошення вільного і фразеологічно зв’язаного слова, порушення узвичаєних синтакс.-семант. зв’язків у словосполученнях, реченнях, змістове виокремлення слова завдяки несподіваним асоціат. зв’язкам його з ін. поняттями… Якщо в художньому стилі А. зумовлює створення образно-естет. ефекту, то в ін. стилях , напр. у публіцистичному стилі, вона породжує відхід від стандарту, експресивність» [Єрмоленко. – УМЕ. – С. 25].

«реалізація потенційних властивостей мовних елементів у мовленні» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 349].


Акультуриза́ція – «(лат. ad – до, cultura – обробіток) – процес засвоєння етносом, групою індивідів, особистістю, вихованою в одній культурі, елементів іншої культури, субкультури, картини світу, зокрема прецедентних феноменів (текстів, імен, ситуацій, стереотипів мовного спілкування тощо)» [Бацевич. – С. 18].
Акце́нтні діалекти́зми – «слова, що відрізняються від літературних слів наголосами» [СУЛМ ЛФп. – С. 90]. Наприклад: літературне ходжу́ – діалектне хо́джу.
Акцентологі́чний словни́к – «словник нормативного наголошення слів» [СУМ Ф. – С. 310]. Напр.: Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.; або: Погрібний М.І. Словник наголосів української літературної мови. – Вид. 2-е, випр. – К.: Рад. шк., 1964. – 639 с. Наприклад:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Коьрта
Контакты

    Главная страница


М. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій