• Обладнання
  • ХІД ЗАХОДУ (Звучить аудіозапис української народної пісні «Ой за гаєм, гаєм…») Ведучий.
  • Учениця (дівчина-Україна).
  • Народний мудрець
  • Читець. Уривок з історичного роману у віршах «Маруся Чурай».
  • Народний мудрець .
  • Інсценізація пісні «Грицю, Грицю до роботи!»
  • Віють вітри, віють буйні
  • Засвіт встали козаченьки

  • Скачать 281.38 Kb.


    Дата20.04.2018
    Размер281.38 Kb.

    Скачать 281.38 Kb.

    «Малоросійська Сафо…»



    Заклад освіти І-ІІІ ступенів

    «Тернопільський обласний навчально-реабілітаційний центр)

    Проект «Жінка в історії України»


    «Малоросійська Сафо…»

    (музично-літературна композиція, присвячена

    легендарній співачці й авторці пісень Марусі Чурай)
    Підготувала і провела

    учитель української мови і

    літератури Радзіх С.Д.

    Тернопіль – 2014 р.


    Мета: поглибити знання учнів про життя і творчість Марусі Чурай; на прикладах творчої спадщини поетеси виховувати любов і повагу до української народної пісні; вчити розуміти значущість того, що створено народом; виховувати пошану до минулого українського народу.

    Обладнання: портрет Марусі Чурай, аудіозаписи українських народних пісень, ІКТ.

    Методичний коментар:

    • використання інноваційних методів естетотерапії: бібліотерапії, музико-терапії, фольклоротерапії;

    • використання ІКТ;

    • підбір та вивчення віршів;

    • підбір та вивчення тематичних пісень;

    • у ролі дівчини-України, народного мудреця, історикознавця, літературознавця виступають підготовлені учні старших класів.

    По Україні, переважно у Полтавській губернії, а

    також частково в Київській і Чернігівській, ходить

    переказ, що авторкою відомих і найпоширеніших у

    слов’янському світі малоросійських пісень була дуже

    молода дівчина, козачка, яку звали Маруся Гордіївна Чурай.

    О.Шкляревський



    ХІД ЗАХОДУ

    (Звучить аудіозапис української народної пісні

    «Ой за гаєм, гаєм…»)

    Ведучий. Ми не знаємо імен багатьох поетів і композиторів, твори яких широко розповсюджені та улюблені народом, який привласнює собі їхнє авторство. Ці твори здебільшого є фольклорними піснями, адже український народ, або, як було прийнято казати в давнину, «нарід», є дуже співочим та поетичним, і пісня завжди була неоціненним скарбом, який люди передавали із покоління в покоління.

    Ведуча. Звичайно, вони з плином часу дещо змінились: тексти і музику продовжують варіювати. Та серед напівзабутих і незнаних імен зустрічаються легендарні постаті, любов та пошана сучасників до яких була настільки сильною, що вона продовжилась у нащадках, якi створювали свої легенди про, як правило, трагічне життя таких людей, і переказували їх своїм дітям (ось одна з причин неможливості розкриття деяких таємниць української культури, адже вони були незафіксовані на папері й зі смертю оповідачів втрачалось багато важливих подробиць)

    Народний мудрець. Існує народна легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею.

    (Виходить учениця в ролі дівчини-України.)

    Учениця (дівчина-Україна). Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики…

    Обдарувавши всіх, підвівся Господь зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові мала вінок із червоної калини.



    • Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

    • Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині працюють, вороги знущаються з дідів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

    • Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

    Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

    • Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

    Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню народ.

    (Дівчина-Україна виходить.)

    Народний мудрець Тією українкою була, певно, героїня нашої розповіді. То хто ж вона, ця дівчина?

    Історикознавець. Український народний календар підказує нам її ім’я: у 2010 році виповниться 385 років від дня народження Марусі Чурай (Чураївни, 1625-1653 рр.), легендарної української народної співачки, поетеси й композиторки доби гетьмана Богдана Хмельницького. Її ім’я разом з іменами лицарів тих буремних років по праву займає чільне місце на скрижалях нашої історії. Бо, як твердить сучасна поетеса Ліна Костенко:

    Ця дівчина не просто так, Маруся,

    Це – голос наш!

    Це – пісня!

    Це – душа!

    Ведучий. Маруся Чурай – автор багатьох відомих пісень, що стали вже давно народними, – дівчина з легенди. Навіть на запитання: чи справді вона існувала, немає однозначної відповіді. Деякі джерела підтверджують, що дівчина дійсно була: серед документів XV-XVІ століть знайдено її смертний вирок. Дехто ж її існування заперечує. Так чи інакше, але про Марусю складали легенди, про неї писали і письменники, і літературознавці.

    Історикознавець. Життя Марусі Гордіївни Чурай оповите імлою сивої давнини, його події у народних переказах набули інваріантного забарвлення, але достеменно відомо, що народилася вона у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського і козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.
    Народний мудрець. На пригірку, у вишневому садочку стояла невелика хата. Привабливо біліла, вікнами дивилася на широку леваду, на те, як там цвіли кущі калини та повз них стелилася стежка до річки Ворскла. Біля її берега вода, мов оте люстерко, відбивала схилені верби та зорі, що світилися у високості неба. Невдовзі місяць розсипав срібло на сади, на леваду. Від цього все довкола стало якимось незвичайним, казковим. Один по одному почали сходитися до господаря вишневого садка, урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая його друзі, сусіди. Було гарно, затишно. Козаки згадували військові походи. А на призьбі сиділа тендітна дівчинка із замріяними очима, уважно слухала їхні оповідки. В її уяві поставав широкий степ і як поверталися з походу козаки. Веселі їдуть на баских конях. Ось повернули на греблю, обсаджену вербами. А їм назустріч вийшли у святковому вбранні жінки, дівчата, діти біжать...

    Та ось один із козаків звернувся до Гордія:

       – Пане уряднику, заспіваймо про нашого Морозенка.

    Чоловіки підвелися, стали півколом, бо негоже, сидячи, співати таку пісню. Задушевно співають, і, як водилося в Україні, на два голоси. Серед них особливо вирізняється дзвінкий, срібний голос Гордія, що виводить з почуттям:



    Ой Морозе, Морозенку,
    Ти славний, козаче,
    За тобою, Морозенку,
    Вся Вкраїна плаче...

    Коли співали козаки, всі вони здавалися дівчинці надзвичайно гарними. Слова і мелодія схвилювали до сліз. Нишком пішла в хату... Після таких вечорів із піснями у садку ранками простувала на леваду до верб. Там стояла замріяна і вже слухала музику вітру, що дихав свіжим степом, вічністю, та тонкі мелодії квітів, трав. Жінки бачили самотню дівчинку на леваді, тому казали Горпині:

     – Вона не така як усі діти.

       – Та ні. Просто вразлива, соромлива. Ото й гуляє сама, – відповідала їм.

    Маруся вродою вдалася в матір. Була справжня красуня: мініатюрно складена, невеликого зросту, струнка, як струна, з тонким вигнутим станом, задуманими темно-карими очима під густими бровами, що горіли, як вогонь у кришталевій лампаді, з привітним виразом тонкого, матового кольору, засмаглим личком. Голову дівчини покривало розкішне чорне, як ніч, волосся, заплетене ззаду в широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький рот з повними, як червоний мак, вустами, з білими, як перламутр, зубками. Але при цьому в Марусі Чурай було невелике круто випукле гладеньке чоло і з тонкими ніздрями ніс. Носила Маруся тонку білу вишиту сорочку, під якою окреслювався виразний бюст, та плахту, що вся мінилася, веселково сяяла кольорами.



    Ведучий.  У дівчину з чарівною вродою та добрим серцем, котра, до того ж, мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, закохувалися парубки, проте часто... безнадійно. Бо характером донька Горпини вдалася в батька, в людину чесну, хоробру й горду, котрий умів постояти за себе. Гордій дуже любив свою Вкраїну і ненавидів її ворогів. Ніде і нікому не прощав зради. Цьому вчив і Марусю.

    Ведуча. Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною. Якось під час сварки з одним шляхтичем, не витримавши його знущань з українського народу, він вихопив з піхов шаблю і зарубав шляхтича.

    Історикознавець. Після цього Гордію Чураю довелось утікати з Полтави. Він подався на Січ, пристав до гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка (Бута) і разом із ним брав участь у походах проти польської шляхти. Під час бою під Кумейками (1637) козаки зазнали поразки. Гордій Чурай разом із гетьманом Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана М. Потоцького. Полонених привезли до Варшави і там стратили в 1638 році.

    Ведучий. Відважний урядник користувався у полтавчан великою шаною і любов’ю. Не дивно, що, відзначаючи його трагічну загибель, народ склав про нього пісню, яку наводить відомий український історик та фольклорист М. Максимович у своєму збірнику українських народних пісень.

    (Хлопці виконують пісню)

    * * *

    Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!

    Ой забили ж тебе ляхи в своєму краю

    Ой забили тебе ляхи із твоїм гетьманом,

    Із твоїм гетьманом, що паном Степаном.

    Орлику, сизий орлику! Орлів-братів маєш,

    Що старі та молодії, сам добре знаєш.

    Що старі та молодії – всі в тебе вдалися,

    Відомстити за тебе усі поклялися…

    Ведуча. У пісні тепло, з великою любов’ю говориться про хороброго козака, і це підтверджує те, якою повагою користувався Марусин батько серед полтавчан. Після смерті Гордія Чурая його дружина Горпина залишилася удвох із дочкою. Пам’ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив літню жінку і її дочку теплотою й увагою. Цьому в значній мірі сприяла і обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами.

    Історикознавець. Один із сучасників Марусі, висловлювання якого наводить О.Шаховськой, зазначав, що «чорні очі її горіли як вогонь в кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків».

    (Дівчина виконує пісню)

    Ішов милий горонькою

    Ішов милий горонькою,

    Мила – під горою,

    Зацвів милий роженькою,

    Мила калиною.


    • Ой ти живеш на гороньці,

    А я під горою.

    Чи ти тужиш так за мною,

    Як я за тобою?

    Ой коли б ти так нудився,

    Як я за тобою,

    Жили б, жили, моє серце,

    Як риба з водою!

    Рибалочка по бережечку

    Та рибоньку вудить,

    А милая по милому

    Білим світом нудить.

    Рибалочка на човнику

    Все рибоньку ловить,

    А милая по милому

    Білі руки ломить.

    Рибалочка по бережечку,

    Як горлиця б’ється,

    А милая по милому,

    Як ластівка в’ється.

    Літературознавець. Звичайно, вона була до вподоби міським парубкам, серед яких, знову ж таки за переказами, помітно вирізнявся реєстровий козак Полтавського полку, а згодом знаковий товариш Іскра, справжнє ім’я якого – Іван Якович Іскра (Іскренко). Він був сином відомого гетьмана Якова Іскри-Острянина (Остряниці). Іван палко кохав Марусю все своє життя, але дівчина ніколи не відповідала йому взаємністю, бо її серце належало іншому. Цим іншим був молочний брат Марусі, син хорунжого полтавського полку Грицько (Григорій) Бобренко – молодий вродливий козак, який проте був людиною слабохарактерною та безвольною. Ось як описує Гриця поетеса Ліна Костенко у своїй поемі «Маруся Чурай» посередництвом монологу козака Шибилиста Якима.

    Читець. Уривок з історичного роману у віршах «Маруся Чурай».

    Ліна Костенко

    Коли ж у Гриця вибилось навусся

    І Чураївна стала на порі,

    То полюбилась хлопцеві Маруся, –

    Могли б радіти матері.

    Воно на те й заходилось спочатку.

    Грицько пішов тим часом у похід.

    Попідростали верби і дівчатка, –

    про це в суді, можливо б, і не слід, –

    але ж Маруся так його чекала,

    такі літа одна перебувала!

    Нікому ні руки не шлюбувала,

    ані на кого й оком не вела.

    Грицько ж, він міряв не тією міркою.


    В житті шукав дорогу не пряму.
    Він народився під такою зіркою,
    що щось в душі двоїлося йому.

    Від того кидавсь берега до того.


    Любив достаток і любив пісні.
    Це як, скажімо, вірувати в Бога
    і продавати душу сатані.

    Ведуча. Мати Гриця рішуче повставала проти його кохання з Марусею, і він одружився з іншою дівчиною (Галею Вишняк). З народних переказів ми дізнаємось, що Маруся, кохаючи Гриця понад усе у світі, не знайшла в собі сили пережити його зраду і навіть намагалася втопитися у Ворсклі, але її врятував Іван Іскра, який випадково був поблизу.

    Історикознавець. Одного разу приятелька Марусі, Мелася Барабаш, влаштувала вечорниці й запросила її на них. Там дівчина і зустріла після довгої розлуки Гриця, проте не одного, а з молодою дружиною. Ця зустріч стала фатальною: у зболеній душі Марусі виникла страшна ідея помсти, про яку вона розповідає у своїй пісні, слова якої дали назву багатьом творам, написаним на основі легенди про Марусю Чурай: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці»... (Гриць загинув.) Суд засудив за це дівчину до смертної кари (самий текст вироку зберігається у матеріалах козацького законодавства XV-XVII ст. у Центральній науковій бібліотеці АН України). Проте вирок не було виконано. Перед стратою Марусі, як свідчать перекази, крізь натовп прорвався вершник на змиленому коні й припинив читання вироку, вручивши писареві гетьманський наказ; у ньому Богдан Хмельницький наказує «зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марини Чурай, у пам’ять героїчної загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх складала, Марину Чурай з-під варти звільнити».

    Народний мудрець. Існує інша версія закоханості Чураївни. Маруся була надзвичайно музикальною і володіла рідкісної краси голосом. Вона імпровізувала як слова, так і мелодії до своїх пісень, які за короткий час заспівала вся Україна. Особисте життя Марусі не склалося. В неї був закоханий значковий товариш козак Іскра, але Маруся полюбила свого молочного брата, теж козака Полтавського полку Грицька Бобренка. Це кохання закінчилось трагічно. Мати Гриця мріяла оженити свого сина на дочці впливового і заможного осавула Федора Вишняка Галі. Незважаючи на палку любов Гриця і Марусі, Гриць підкорився волі матері й оженився на Галі Вишняк. Маруся намагалася покінчити життя самогубством, але її врятували. Після цього життя Марусі стало нестерпним. Зустрівши одного разу Гриця на вечорницях, Маруся запросила його до себе. Смертельний напій був вже готовий. Отруївши Гриця, Маруся не приховувала свого злочину, її було засуджено до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з’явився вершник з універсалом Богдана Хмельницького про помилування Марусі. Це був козак Іскра. Марусю звільнили з- під варти. Через рік вона померла в одному з жіночих монастирів. Це версія романтичної повісті О. Шаховського.

    (Дівчата виконують пісню)

    Ой не ходи, Грицю…

    Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

    Бо на вечорницях дівки – чарівниці.

    Котра дівчина чари добре знала,

    Вона ж того Гриця та й причарувала.

    Інша дівчина чорнобровая,

    Та чарівниченька справедливая.

    У неділю рано зілля копала,

    В понеділок переполоскала,

    Як прийшов вівторок зілля ізварила,

    У середу рано Гриця отруїла.

    Прийшов четвер – Гриць уже помер,

    Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.

    А у суботу рано

    Мати дочку била:

    – Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

    – Ой мамо, мамо, жалю в Вас не має…

    Нехай же Грицько нас двох не кохає!

    Нехай не буде ні тій, ні мені,

    Нехай дістанеться та й сирій земної.

    Така, Грицю, за теє відплата –

    З чотирьох дощечок темненька хата…



    Ведучий. Відомі дві версії народних переказів про останній період життя Марусі Чурай. За однією з них, вона, ще перебуваючи у в’язниці, тяжко захворіла на сухоти; після помилування зачахла, змарніла і в тому ж таки році (1852 або, за іншими даними, 1853) померла. За другою версією, Маруся не могла залишатись у Полтаві, де все їй нагадувало про Гриця. Вона багато мандрувала і померла в якомусь російському монастирі.

    Літературознавець. Особистість Марусі Чурай, її талант і вірність єдиній у житті любові, що призвела до трагічної розв’язки, не могла не викликати інтерес і у дослідників старовини. Одним із них був український історик, автор чотиритомного «Малоросійського родословника» В.Модзалевський, який вважав найбільш відомими піснями, що, безумовно, належали реальній особі Марусі Чурай, «Віють вітри, віють буйні», «Ой, не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Засвистали козаченьки» та інші.

    Інсценізація пісні «Грицю, Грицю до роботи!»

    • Грицю, Грицю, до роботи! –

    В Гриця порвані чоботи…

    • Грицю, Грицю, до телят! –

    В Гриця ніженьки болять…

    • Грицю, Грицю, молотити! –

    Гриць нездужає роботи…

    • Грицю, Грицю, врубай дров!

    • Кахи-кахи! Нездоров…

    • Грицю, Грицю, роби хліб!...

    • Кахи-кахи! Щось охрип!

    • Грицю, Грицю, до Марусі!

    • Зараз, зараз, уберуся!

    • Грицю, Грицю, хоч жениться?

    • Не можу одговориться!

    • Грицю, Грицю, кого взяв?

    • Краще Галі не зіскати!

    • Галю, серденько моє,

    Чи підеш ти за мене?

    • Стидкий, бридкий, не люблю

    • І за тебе не піду!

    Історикознавець. Твердження, що Маруся Чурай є реальною історичною особою, не викликало сумнівів у багатьох відомих російських дослідників, які вважали дівчину «імпровізаторкою українських пісень», однією з найкращих співачок свого часу. До сих пір зберігся рукописний альбом, датований 1853 роком, який належав свого часу одному бухгалтеру на прізвище Селегень. У цьому альбомі серед інших віршів записано вісім пісень Марусі Чурай, а саме: «Ішов милий горонькою», яка починається з другої строфи «Ой, ти живеш на гороньці», «Чи ти, милий, припав пилом», «Котилися вози з гори», «Віють вітри, віють буйні», «Хилилися густі лози», «Шумить-гуде дібровонька», «Сидить голуб на березі», «Болить моя головонька». Після цих текстів в альбомі зроблено приписку, що пісні ці створенi Марусею, «дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая» (а всього поки що знайдено близько 20 пісень).

    Ведуча. Легенда про Марусю Чурай досі хвилює творчу уяву багатьох митців. Сюжет про знамениту співачку з часом почав набувати космогонічного вигляду, вийшов за межі колишньої Російської імперії. Він ліг в основу творів багатьох представників різноманітних мистецьких течій, які інтерпретували історію про Марусю Чурай згідно з власним уявленням та мистецькими канонами...

    Літературознавець. Михайло Стельмах, який професійно досліджував творчий доробок Марусі Чурай, відзначав, що «тільки інколи, крізь туман часу, окреслиться схожа на легенду постать творця. До таких легендарних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай».

    «Малоросійська Сафо…». Так називали дівчину з Полтави дослідники минулих століть, прирівнюючи талант української дівчини до таланту античної поетеси.



    (Виконується пісня)

    Віють вітри, віють буйні

    Віють вітри, віють буйні.

    Аж дерева гнуться;

    Ой як болить моє серце,

    А сльози не ллються.

    Трачу літа в лютім горі

    І кінця не бачу,

    Тільки мені легше стане,

    Як трошки поплачу!

    Не поможуть сльози щастю –

    Серцю легше буде,

    Хто щаслив був хоч з часочок –

    Повік не забуде.

    Єсть же люди, що і моїй

    Завидують долі, –

    Чи щаслива та билинка,

    Що росте у полі?

    Що у полі, на пісочку,

    Без роси, на сонці…

    Тяжко жити без милого

    Н а чужій сторонці!

    Без милого долі нема,

    Стане світ тюрмою,

    Без милого щастя нема,

    Нема і спокою.

    Літературознавець. Так, за мотивами легенди відома українська письменниця Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала»; а історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» було відзначено Шевченківською премією. Тема отруєння зрадливого коханого знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай»), у біографічному нарисі О.Шкляревського «Маруся Чурай, малоросійська співачка», повісті О.Шаховського «Маруся Чурай — малоросійська Сафо», поемі Б. Олійника «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», поетичному творі М.Луківа «Балада про Марусю Чурай». Проте особливо яскраве втілення вона знайшла в українській драматургії («Маруся Чураївна» В. Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М.Старицького тощо), а І.Хоменко навіть нагороджує свою героїню іншим ім’ям — «Марина Чурай». Композитор Микола Лисенко увів пісню «Засвіт встали козаченьки» до своєї опери «Чорноморці».

    (Учні виконують пісню «Засвіт встали козаченьки)

    Засвіт встали козаченьки

    Засвіт встали козаченьки

    В похід з полуночі, –

    Виплакала Марусенька

    Свої ясні очі.

    – Не плач, не плач, Марусенько,

    Не плач, не журися,

    Ти за свого миленького

    Богу помолися!

    Стоїть місяць над горою,

    А сонця немає.

    Мати сина в доріженьку

    Слізно проводжає:

    – Іди, іди, мій синочку,

    Тай не забавляйся,

    За чотири неділеньки

    Додому вертайся!

    Ой рад би я матусенько,

    Скоріше вернуться,

    Та щось мій кінь вороненький

    В воротях спіткнувся.

    Ой Бог знає, коли вернусь,

    В якую годину:

    Прийми ж мою Марусеньку,

    Як рідну дитину!

    – Ой рада б я Марусеньку

    За рідну прийняти

    Та чи ж буде вона мене,

    Сину, шанувати?

    – Ой, не плачте, не журітесь,

    В тугу не вдавайтесь:

    Заграв мій кінь вороненький,

    Назад сподівайтесь!

    Ведучий. У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний з всенародною драмою – кривавою боротьбою уярмленого народу з поневолювачами.

    Ведуча. Давня легенда доносить до нас образ Марусі Чурай. Мелодійні Марусині пісні переконують, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образові, і це тлумачення переконливе і привабливе. Чи може бути бiльшим визнання?

    Народний мудрець. Пiснi Марусi Чурай стали своєрiдним духовним лiтописом України, цiннiстю, яку неможливо знищити, не знищивши значну частину душi усього народу. Хiба у справжнiх людей, патрiотiв своєї Вiтчизни, рука пiднiметься на таке?



    Історикознавець. Так нiжна дiвчина, що жила високим коханням, стала легендою свого краю, його пiснею, часточкою його iсторiї. I хоч багато рiзного було, i рiзнi люди жили в Українi, справжнє обличчя нашої Вiтчизни творили такi Чураї, а не бобренки. Великий той народ, який має таку iсторiю, таких предкiв i таку пiсню.

    Ведучий. Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» було відзначено Шевченківською премією.

    (Учні виконують пісню)

    Ой у полі вітер віє…

    Ой у полі вітер віє

    А жито половіє,

    А козак дівчину

    Та й вірненько любить,

    А зайнять не посміє.

    Ой, тим її не займає,

    А що сватати має,

    Ой, тим же він, ой, тай й не горнеться,

    А що слави боїться.

    Сидить голуб на черешні,

    А голубка на вишні,

    Ой, скажи, ой, скажи, серце дівчино,

    А що в тебе на мислі.



    Ведучий. У 1987 році в Полтаві облаштували «Співоче поле Марусі Чурай». Але найкращим пам’ятником Марусі Чурай є її пісні, що лунають над Україною. Їх не одне покоління матерів передає в духовний спадок своїм дітям.

    Ведуча. Поетичний і співочий дар Марусі Чурай, високий інтелект і закохане серце, вкладені в надзвичайно мелодійній пісні-баладі, брали за душу її сучасників. І так само беруть за душу її далеких нащадків у сьогоднішній Україні. І так буде в майбутньому.



    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    «Малоросійська Сафо…»

    Скачать 281.38 Kb.