Скачать 123.35 Kb.


Дата11.02.2019
Размер123.35 Kb.
ТипУрок

Скачать 123.35 Kb.

Народні символи рідного краю (квіти)




Урок-проект
Тема: Народні символи рідного краю (квіти)

Мета: розширити знання учнів про народні символи рідного краю (квіти); формувати навички критичного мислення через ознайомлення з інформацією; виховувати самостійність, інтерес до здобуття знань, працьовитість, наполегливість на життєвих прикладах.


Навчально-методичне забезпечення: доповіді учнів; реферати про рослини рідного краю; малюнки; прислів’я, загадки, легенди; творчі роботи учнів.
Хід уроку

        1. Організаційний момент.

  • Сьогодні ми проводимо урок-проект на тему «Народні символи рідного краю (квіти)».

  • Кожна група презентуватиме свою квітку.

ІІ. Основна частина
Загадка

Вчитель. Синьоока ця заброда

В полі водить хороводи.

Де вона вінки спліта –

Пшениці рідкі й жита. (Волошка)
І група. Волошки (презентація)

У народі кажуть: «Очі сині, як волошки в житі». Синій колір волошки став насамперед своєрідним символом незрівнянної краси, чистої радості. Бо з чим, як не з волошками, порівнюють чисті блакитні очі коханих дівчат: «Ой ви, очі волошкові…»

Волошки в житті – це як клаптик неба блакитного серед хлібів. І казка про це розповідає.

Інсценізація казки

Якось небо дорікало рослинам одного поля за невдячність: багато квітів, мовляв, вітають його своїми пахощами, а ліси – таємним шепотом. Тільки ви, мовляв, мовчите. Я ж, мовило небо, живлю ваші коріння вологою, допомагаю вам дозрівати.



      • Ми не невдячні. Але у нас немає засобу виявляти нашу вдячність. Ми, твої        діти, прикрашаємо землю.

      • То якщо ви не можете піднятись до мене, я зійду до вас.

Небо наказало землі виростити серед колосків блакитні небесні клаптики. Так небесна голубінь розсипалася серед широких гонів хлібних ланів. З того часу стебла колосків схиляються при кожному подихові вітру і пестять клаптики неба, нашіптуючи їм ніжні слова любові.
Легенди про волошки

Волошки розповсюдженні скрізь, але найбільше їх на узбережжі та островах Середземномор’я. Саме з тих країв ідуть до нас легенди про рослину. Так, існує чудова легенда про древніх римлян.

Красивий юнак Ціанус (синій) весь час плів із польових квітів вінки і гірлянди. Прикрашений волошками, він блукав ланами і не залишав їх. Якось Флора, у яку був закоханий Ціанус, знайшла його мертвим серед синіх волошок, якими він весь час милувався. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і назвала ці квіти ціанус.

В основу російської назви «васильок» покладено таку легенду.

Якось у полі сільський красень Васильок косив жито. Там бавилися русалки. Одній з них хлопець дуже припав до вподоби. Зачарувала вона його і він пішов за нею. Русалка надумала обернути його на гарну польову квітку, що кольором нагадувала синь води. Так і зробила. З того часу щороку літньої пори вони плетуть віночки і прикрашають ними себе.
Волошки – цілюща рослина

Волошки – цілюща рослина. З напару пелюсток роблять примочки при хворобах очей. Використовується волошка і як барвник: фарбують ним вовну.

У народі їх називають волошиха, волошечка, волошок, чичинчик, блават, блаватинь, блевить, василечик, васильок, васильковий цвіт. Волошку лугову з рожево-пурпурними квітами називають «сердечною травою», «польовою трояндою», синичником, синцем, синявкою, сирцем, синьотою, синьоцвітом.
Українські поети про волошки

Сонячний літній день, аж голубий, і діти біжать у поле, шукають волошок, плетуть віночки.


Веселий, ясний був деньочок,

Пішов я в поле погулять.

Щоб любим дітям на віночок

Волошок в житі назбирать.

(Л.Глібов)

Синя квітка – це символ краси, вроди, любові:

Ой у мене в городочку дві волошки сині:

Одна буде миленькому, друга буде мені, - …

А в дівчини та чорнії брови,

Як у тії волошки…

Ой в саду, в садочку

Вийди, вийди, моя мила,

Зацвіли волошки.

Погуляєм трошки.

Вірші учениці класу Жукової Н.

Є й інше ставлення до волошки – як до бур’яну. Народна мудрість говорить: «Де волошки, там хліба трошки».

Але у творах письменників, поетів ми бачимо любов до цієї рослини:

Бідна волошко, чому ти у житі,

А не на клумбі волієш рости?

(М.Рильський)


І волошкам синім в полі, серед трав

Я казки чудесні і легенди склав.

(О.Олесь)
ІІ група презентує квітку мак.

Загадка


Вчитель. Під одним ковпаком сімсот козаків (мак)

А то ще кажуть: «Нема у світі цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки».

Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли цвіте мак! У народній свідомості й дотепер побутують перекази і живуть уявлення про високі та пишні трави, які росли в степах український. А серед них цілими плесами процвітали маки.

Ой по горах, а сніги біліють,

А по долинах усе цвітуть маки.

То ж не маки, то наші козаки,

А козаки усе новобранці.
В таке порівняння вилилась та чудова незрівнянна картина квітучої природи.
Походження рослини

Здавна зерном і цвітом мак становить розкіш українського селянина. Мак відомий з сивої давнини як рослина, яка має властивість навівати сон.

Різні версії існують про походження рослини. То він виникає із крові убитої людини, то з крові дракона. Червоні пелюстки – це любов, чорна серцевина – ненависть. Це символ поєдинку любові і ненависті.
Легенда про мак

У нашому народі побутують про те, як дівчата-полонянки обпоювали маковим напоєм ординців, ті засинали, а полонянки рятувались втечею.

Мак сіяли в середині посту, у середу. Інколи ще й сніг лежав. Сіяли рослину тільки дівчата і молоді хлопці, ще й співали:
Край долини – мак, мак;

Край широкий – мак, мак –

Мак чистий, головистий;

Головочки, як ріпочки;

Молодії молодички

Завивали головочки.

Буде мак тут!
Дитяча гра про мак
Існувала і дитяча гра «Маківочка». Дівчатка стають по парах, беруться за руки і співають, рухами показуючи все, що має діятись:

Ой на горі мак, мак,

А в долині так, так,

Маківочки, голубочки,

Зойдімося до купочки,

Обернімось, так, так.


Радісна пора сіяння маку оспівана в піснях, коломийках:
В червоному мачку,

Пасла Оксана качку,

А пасучи, загубила,

Шукаючи, заблудила.


Свято Маковія
Зерно маку вважалося своєрідним делікатесом в українських селян. Пекли пампушки з маком, медові маківники – коржики з медом і маком.

Але без маківників і обходитись можна було у народі говорили: «Сім літ маку не родило, проте голоду не було».

Свято Маковія – перший Спас. Освяченим маком обсипали будинки, коли підозрювали, що покійники ходять. Вважали, що злі духи бояться маку.
Загадки про квітку
А скільки гарних загадок створено про рослину – її будову, красиву квітку і повну маківку з дрібним зерном:

Виліз хлопчик із землі,

Виніс гроші в голові.

Стоїть дуб повен круп,

Шапкою накритий, гвоздиком прибитий.

Повна діжка жита п’ятачком накрита.


Письменники про мак
Красу цієї рослини описували письменники, відтворювали на полотні художники.

Але мак символізує й сумні настрої:


Лягла журба на серденько

Так, як камінь на могилоньку,

Схилилася головонька,

Як маківка на билиноньку.


І все-таки світла картина природи, осяяна маком, зустрічається частіше.

Бурями сійтеся, бурями,

Маки – червоні вогні!

(В.Чумак)


ІІІ група презентує квітку барвінок.
Вчитель. Загадка

Цвіте синьо,

Лист зелений,

Квітник прикрашає.

Хоч мороз усе побив –

Його не займає. (Барвінок)


Учні:

Благословенними і чарівним вважається той край, де росте барвінок. А росте він у Карпатах, у Лісостепу, у дубово-грабових лісах, і майже на усіх наших квітниках стелеться цей вічнозелений чагарничок. То й усю Україну можна назвати барвінковим краєм.

Прекрасна, осяйна це рослина. І до ґрунту невибаглива, затінку не боїться, мороз не зачіпає її зеленого листя: «Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, хоч мороз усе побив – його не зайняв».

В різних місцевостях він має свої народні назви: барвін, барвін-зілля, барвінок хрещатий, зеленка, могильник, а лагідно – барвіночок, барвінчик, барвінчичок…


Цвіти, цвіти, та барвіночку,

Та стелися листом…

Хрещатому та барвіночку

Та нема цвіту-зміни…


Символи квітки

Наукова назва в перекладі з латині означає «перемагати».

Значне місце як символ посідав він у віруваннях давніх слов’ян, напостійно увійшов до побуту, звичаїв та обрядів нашого народу, щедро оспіваний у фольклорній творчості, має багато символів: віра в свої сили, все переможність природи.

Веснянки про барвінок

Коли скресали сніги, дівчата на Україні починали співати веснянки. І серед

пісень – чимало про барвінок.
Да весна, весна, днем красна,

Да що ти нам, весна, принесла?

Да принесла я вам літечко,

Зеленеє житечко

Да хрещатий барвінок,

Да замашненький васильок


Барвінок – символ вродливого, статного парубка.
Ой Янку мій, Янку,

Хрещатий барвінку.


Легенда про походження рослини

У народі живе чудова легенда про походження рослини. Діялося це тоді, коли турки і татари нападали на Україну. Увійшли якось вороги в одне село і винищили усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові й виріс барвінок у лісі, а губами дівчини полилася чиста вода.


Барвінок в українських народних піснях

В українських народних піснях, вірної любові. І доглядати за барвінком належало дівчині.


Ой в городі не метено,

Барвіночком заплетено.

Піди, дівчино, позамітай,

Та барвінок порозплітай.


Про барвінок співається в піснях, коломийках, веснянках, колядках, колисанках.
Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку!...

Звила ж я віночок вчора звечора

З зеленого барвіночку

Та й повісила на кілочку…

Коли вибирають молоду, плетуть вінок і співають:


У Василечку запашнім,

У барвіночку зеленім

Дівка Наталка вінок в’є.
У купальських піснях:
Де Купало ночувало?

Ночували в барвіночку.


Хрещатий барвінок прикрашав і обжинковий вінок. Пісня «Кругом, женчики, кругом»:
Кінець нивоньці, кінець.

Будем плести вінець.

То з жита, то з барвінку

На хорошую дівку.


Барвінок – оберіг

Про барвінок писали Т.Шевченко, Л.Глібов:


Не було б таких новинок

Та хрещатенький Барвінок

Усіх здивував.

Він Фіалочку блакитну,

Наче панночку тендітну,

За себе узяв.

(Квіткове весілля).
ІV. Група презентує квітку конвалію.
Вчитель. Загадка

Вона цвіте в травневі дні

Між великим листом.

Виснуть квіточки дрібні

Запашним намистом

(Конвалія)


Учні. Письменники про квітку

Співчуттям до красивої квітки, відірваної від рідного середовища, сповнений вірш Олександра «Конвалія».

Очі розкрила конвалія біла

І в дивуванні застигла, зомліла…

Бо біля неї не трави всміхались,

Бо понад нею не віти гойдались, -

Мовчки кімната пустельна сіріла…
Цю прекрасну квітку зривали для миттєвого задоволення люди і несли до своїх помешкань. Про це говорить Л.Українка у своєму вірші «Конвалія»:
… панночка у веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.


Милуючись розкішним раннім цвітом рослини, ми вкорочуємо їй і без того коротку пору цвітіння задля власної втіхи.

Конвалія – цілюща рослина

Зацвітають конвалії на початку травня. Угору стримлять стрункі витончені стрілки, а на них серед зеленого листя звисають сріблясті дзвіночки, випромінюючи неповторні пахощі.

Росте вона усюди. Але дуже любить гаї. В народі ці чудові квіти називають маївка, кукурічка, дикий виноград, ладички, ландиш, любка, язик лісовий тощо. Соковитою червоною ягідкою конвалії живляться не лише лісові мешканці. Ця рослина цілюща. Насамперед при серцево-судинних захворюваннях.
Символи квітки

Конвалія має багато символів. Вона символізує вірність, ніжність, чистоту. У різних народів існує багато легенд, повір’їв про неї, вона оспівана в піснях.

Старовинний російський переказ свідчить, що квіти конвалії – це сльози водяної царівни Волхви, які з’явилися, коли вона побачила, що її зрадив Садко.
Легенда про конвалію

Інша легенда розповідає, як красень Ландиш покохав красуню Весну, а вона не залишилась з ним. Він плакав такими горючими сльозами, що аж кров виступила із серця і забарвила їх у червоний колір. Ось чому зелені плоди після достигання червоніють.

В українському народі фольклорі сріблясті дзвіночки конвалії з’явилися зі щасливого сміху лісової русалки Мавки.

П.І.Чайковський про квітку
Конвалія була улюбленою квіткою багатьох видатних людей: «Царем квітів я визнаю конвалію», - писав видатний російський композитор П.І.Чайковський. Оселившись у місті Клин, він висадив «лілею долин» у парку біля дому. Вони й тепер ростуть там П.І. Чайковський оспівав цю квітку у вірші «Конвалії і в музиці».
ІІІ. Підсумок уроку

Пісня «Це моя Україна»

Кл. керівник: Кравченко О.О.

4 кл.


Урок-проект
Тема: Народні символи рідного краю (квіти)

Мета: розширити знання учнів про народні символи рідного краю (квіти); формувати навички критичного мислення через ознайомлення з інформацією; виховувати самостійність, інтерес до здобуття знань, працьовитість, наполегливість на життєвих прикладах.


Навчально-методичне забезпечення: доповіді учнів; реферати про рослини рідного краю; малюнки; прислів’я, загадки, легенди; творчі роботи учнів.
Хід уроку


        1. Організаційний момент.

ІІ. Основна частина:


І група. Волошки (презентація):

- Інсценізація казки;

- легенди про волошки;

- українські поети про волошки.


ІІ група. Мак (презентація):

- походження рослини;

- легенда про мак;

- дитяча гра про мак;

- свято Маковія;

- загадки про квітку

- письменники про мак.
ІІІ група. Барвінок (презентація):

- символи квітки;

- веснянки про барвінок;

- легенда про походження рослини;

- барвінок в українських народних піснях;

- барвінок – оберіг.


ІV. Група. Конвалія (презентація):

- письменники про квітку;

- конвалія – цілюща рослина;

- символи квітки;



- легенда про конвалію.
ІІІ. Підсумок уроку

Коьрта
Контакты

    Главная страница


Народні символи рідного краю (квіти)

Скачать 123.35 Kb.