• Вихідні положення, на яких ґрунтується право особи на справедливе судочинство
  • Основні проблемні поняття, на які слід звернути увагу при розгляді цієї теми: Справедливе судочинство
  • Презумпція невинуватості
  • Основні обов’язки посадових осіб
  • Метод «Використання власного досвіду»
  • Час проведення
  • Група 1 Група 2 Група 3
  • Приклад казусу стосовно теми заняття



  • страница10/12
    Дата28.08.2018
    Размер2.93 Mb.

    National endowment for democracy


    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

    Розділ VI. Право на справедливе судочинство


    Вступ

    Заняття присвячено розгляду юридичних норм та процедур, що забезпечують право особи на справедливе судочинство. Особливістю України є виконання функцій судового слідства не лише системою кримінальної юстиції, але й деякими іншими силовими структурами – СБУ, Міністерством оборони, МВС тощо. Саме тому для працівників ОВС особливо важливо забезпечувати проведення функцій дізнання та попереднього слідства з дотриманням єдиних стандартів закону у цій сфері, без огляду на специфіку діяльності ОВС. Заняття акцентує увагу на необхідності забезпечення усім категоріям затриманих та заарештованих громадян однаково рівних умов поводження та проведення слідчих дій з боку персоналу ОВС.

    Аналіз дій посадових осіб міліції та формування уміння застосовувати норми права у повсякденній діяльності забезпечуються використанням методів «Використання власного досвіду», «Поляризація», «Обмін ролями», «Снігова куля», «Міждисциплінарний семінар», «JIGSAW», «Case study».
    План

    1. Міжнародні стандарти щодо проведення досудового слідства та прав людини на справедливе судочинство.

    2. Національні стандарти у сфері здійснення судочинства на стадії досудового слідства.

    3. Типові ситуації порушень прав людини на справедливе судочинство.



    4. Підведення підсумків.

    Цілі заняття

    Формування знань:

    • якими міжнародними та національними нормами права забезпечується право на справедливий судовий розгляд;

    • які завдання поліцейського розслідування є законними;

    • якими нормами регламентується презумпція невинуватості та особиста недоторканність у процесі досудового розгляду.

    Формування умінь:

    • визначати ступінь законності дій посадових осіб під час виконання ними правоохоронних функцій;

    • планувати власну діяльність, виходячи з вимог дотримання прав людини, що містяться у нормах законів;

    • використовувати норми права під час безпосереднього виконання службових обов’язків.

    Вихідні положення, на яких ґрунтується право особи на справедливе

    судочинство:

    • проведення розслідування на законних підставах, компетентно, неупереджено та у встановлені законом строки;

    • обов’язкове протоколювання слідчих дій, ретельне обстеження місця злочину та збереження речових доказів;

    • невідкладне ознайомлення підозрюваного або обвинуваченого на зрозумілій йому мові про характер і підстави притягнення його як підозрюваного або пред’явлення обвинувачення;

    • користування безоплатною допомогою перекладача;

    • обов’язкове повідомлення особі про її право на захист;

    • забезпечення можливості особі захищатися всіма, передбаченими законом засобами, особисто або за допомогою захисника у випадку заочного розгляду справи;

    • надання особі достатньо часу та можливості для підготовки свого захисту;

    • надання можливості особі вільно обрати захисника своїх прав; у випадках, передбачених законом, скористатися безоплатною правовою допомогою; відмовитись від захисника або замінити його;

    • конфіденційне спілкування із захисником та побачення з ним до першого допиту;

    • обов’язкове (примусове) призначення особі захисника, коли того вимагають інтереси правосуддя;

    • забезпечення обов’язкової участі особи та її захисника у судовому процесі;

    • право особи викликати та допитувати свідків, які свідчать проти неї або на її користь;

    • захист від застосування катувань та іншого жорстокого, нелюдяного або принижуючого поводження; примушення до визнання себе винним або до дачі показань проти себе;

    • захист від свавільного та незаконного втручання у приватне життя; забезпечення особистої безпеки під час процесу розслідування.


    Основні проблемні поняття, на які слід звернути увагу при розгляді цієї теми:

    Справедливе судочинство - справедливий і прилюдний розгляд справи компетентним, незалежним судом, створеним на підставі закону;

    Ефективне розслідування - всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи, що проводиться компетентно, ретельно, оперативно та неупереджено з дотриманням встановлених законом термінів та процедур.

    Презумпція невинуватості – положення, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях;

    Права обвинуваченого – обсяг прав, що гарантує негайне й детальне інформування про характер та причину обвинувачення; безкоштовне користування послугами адвоката, лікаря, перекладача; захист від фізичного або психічного тиску, свавільного та незаконного втручання у приватне життя;

    Основні обов’язки посадових осіб – дотримання правил затримання та тримання під вартою; забезпечення прав звинуваченого на справедливий суд; обов’язкове протоколювання слідчих дій та збереження речових доказів; захист від катувань та іншого жорстокого, нелюдяного або принижуючого поводження, примушення до визнання себе винним або до дачі показань проти себе; забезпечення безпеки громадян під час процесу розслідування.
    Метод «Використання власного досвіду»

    Хід заняття:

    1. Викладач пропонує слухачам поділитися власним досвідом щодо випадків порушення права на справедливий суд. Застерігається, що це може бути як безпосередньо власний досвід, так відповідні факти з життя знайомих, родичів, друзів. В будь-якому випадку усі приклади мають бути анонімними та не повинні розголошуватися за межами навчальної аудиторії.

    2. Після того, як кожен підготує власний «випадок», починається обговорення декількох, найбільш характерних та резонансних ситуацій. Під час обговорення обов’язково має бути розглянуто наступні питання:


    • як саме у даному випадку було порушено право людини на справедливий суд?

    • які саме положення міжнародних та вітчизняних нормативних актів були порушені?

    • як мали діяти працівники правоохоронних органів у розглянутому випадку?

    • наскільки розглянуті випадки порушень є розповсюдженими та які причини їх виникнення у нашому суспільстві?

    • як треба протидіяти таким порушенням прав людини в роботі міліції?

    3. На завершення учасникам пропонується уявити один з можливих варіантів порушення прав людини на справедливе судочинство, описати цю ситуацію, вказати специфіку порушень у діях правоохоронців та норми законів, що порушуються, подати власне бачення того, як мали б діяти правоохоронці у даному випадку.
    Час проведення – 1,5 години

    Додаткові матеріали: витяги з міжнародних та вітчизняних нормативних актів, дошка (flip-chart), папір, маркери.

    Оскільки безпосереднім завданням викладача є максимальне залучення слухачів до процесу обговорення, то для активізації аудиторії можуть бути застосовані такі додаткові методи, як:

    - поляризація - розподіл слухачів на 2 групи, кожна з яких має аргументувати та відстоювати власну позицію;

    - обмін ролями – захист аргументів опонента після викладення власної точки зору.

    Для початку дискусії учасникам пропонуються наступні питання для обговорення:

    - Чому важливо дотримуватися права особи на презумпцію невинуватості?

    - Як принцип презумпції невинуватості сприяє дотриманню права на справедливе судочинство?

    - Чи впливає на реалізацію принципів справедливого судочинства дотримання права будь-якої особи бути негайно поінформованою щодо звинувачень, висунутих проти неї?

    - Чому для держави важливо надавати людині, звинуваченій у вчиненні злочину, захист від примушування до дачі показань проти самої себе?


    Метод «Снігова куля»

    Цей метод може бути заплановано для підвищення динамічності заняття та активізації аудиторії.



    Хід заняття:

    1. Група розділяється на 2 підгрупи, які отримують наступні інструкції:



    - підгрупа 1: Підготувати інструкції та вказівки, якими має керуватися працівник міліції під час проведення обшуку громадян.

    - підгрупа 2: Підготувати вичерпний перелік-опис ризиків, що виникають у працівника міліції під час роботи з інформаторами та загрожують праву людини на недоторканність та приватне життя.

    2. Кожен учасник дає відповідь індивідуально на окремому аркуші.

    3. Під керівництвом викладача у кожній підгрупі слухачі об’єднуються парами, потім - у групи по три, чотири і так далі осіб. На кожному етапі об’єднання викладач пропонує учасникам виробити загальний варіант відповіді на завдання.

    4. Коли буде вироблено узагальнену відповідь у кожній з двох підгруп, проходить їх заслуховування та обговорення. Під час обговорення викладач звертає увагу на наступні проблемні питання:

    - чи повинні працівники міліції дотримуватися етичних норм при розслідуванні тяжких злочинів з такою ж ретельністю, як і під час розслідування незначних правопорушень? Аргументуйте власну позицію прикладами;

    - злочинці діють поза встановленими суспільством правилами. Чому ж цих правил зобов’язані дотримуватися працівники міліції, коли вони мають справу зі злочинцями?

    - як зменшити рівень ризику порушення прав людини під час збирання необхідної для проведення слідства інформації?

    Загальний висновок. Результатом має бути сформоване у слухачів розуміння того, що кожна людина має чітко визначений обсяг прав на стадії досудового слідства, які закріплено у міжнародних та вітчизняних нормах права. Працівники міліції мають знати ці права громадян та беззаперечно дотримуватися їх під час проведення оперативно-розшукових та слідчих дій.

    Час проведення: 4-6 годин
    Додаткові матеріали: витяги з міжнародних та вітчизняних нормативних актів, дошка (flip-chart), папір, маркери.

    Метод «Міждисциплінарний семінар»

    Хід заняття:

    1. Викладач розкриває зміст та основні положення права людини на справедливе судочинство. Зміст права при цьому розглядається у політичному, економічному, науково-технічному, юридичному та морально-психологічному аспектах. Наводяться нормативні акти, що регламентують вказане право, видається роздатковий матеріал для ознайомлення.

    2. Перед слухачами ставиться задача – виокремити та назвати якомога більше можливих причин, які впливають (негативно чи позитивно) на дотримання державою права громадян на справедливе судочинство. Перелік цих причин виписується на дошці.

    3. Група поділяється на декілька підгруп, кожна з яких отримує завдання побудувати ієрархію причин порушення права на справедливий суд в Україні, розташовуючи причини від найважливіших до менш значних. Ієрархія також може бути побудована за принципом частоти порушення права на справедливий суд у практиці правоохоронних органів.

    4. Побудовані ієрархії пропонуються усім для порівняння і починається їх обговорення між підгрупами. Під час обговорення здійснюється ретельний та комплексний розгляд причин порушення права людини на справедливе судочинство.
    5. Результати узагальнюються за допомогою наступних питань:

    - які фактори є вирішальними для дотримання права на справедливе судочинство?

    - чому право на справедливий суд повинно забезпечуватися не лише судовою системою держави, але й працівниками міліції?

    - як можна вдосконалити існуючу соціально-правову систему державного захисту прав людини в Україні, виходячи із можливостей ОВС?

    6. Наприкінці дискусії викладач має підвести слухачів до висновків, що:

    - кожна людина має право на справедливе судочинство;

    - кожна людина має право на особисту недоторканність;

    - кожна людина має вважатися невинуватою доти, поки її вина не буде доведена компетентним, відкритим та справедливим судом;

    - здійснення фізичного або психічного тиску на підозрюваних, свідків або жертв для отримання інформації є забороненим;

    - тортури, катування або інші форми нелюдяного поводження є абсолютно забороненими;

    - ніхто не може бути примушений свідчити проти самого себе;

    - будь-які слідчі дії проводяться лише на законних підставах та відповідно до діючого законодавства;

    - розслідування має проводитися компетентно, ретельно, оперативно та об’єктивно.

    На що звернути увагу:

    1. Під час проведення заняття слухачі не лише всебічно аналізують причини порушень прав людини в Україні, але й формують власну точку зору щодо можливості та шляхів вдосконалення правового захисту громадян, ролі та завдань органів внутрішніх справ у цьому процесі.

    2. Хід обговорення має стимулювати аудиторію для самостійного міркування щодо змісту права людини на справедливе судочинство, а не давати готових визначень та рішень.

    Загальний висновок. Право на справедливий судовий розгляд є невід’ємним правом кожної людини. Дотримання вимог закону, які охороняють це право, є обов’язковим для кожного працівника міліції.

    Під час здійснення будь-якої слідчої дії працівник міліції повинен керуватися наступними питаннями: Чи є мої дії законними? Наскільки мої дії необхідні? Чи не порушують мої дії право людини на недоторканність та право на приватне життя?

    Підозрюваний завжди має бути поінформований про власні права до початку першого допиту.

    Повинні вестися детальні та об’єктивні записи усіх слідчих дій.

    Розслідування має базуватися на законних методах, спрямованих на отримання об’єктивних доказів вини.

    Час проведення: 2 години
    Додаткові матеріали: витяги з міжнародних та вітчизняних нормативних актів, дошка (flip-chart), папір, маркери.
    Метод JIGSAW (групи експертів)

    Цей метод може бути використаний для вирівнювання обсягу знань серед слухачів, вироблення навичок працювати у групі, більш ефективного вивчення матеріалу шляхом активного його вивчення та викладання самими слухачами.



    Хід заняття:

    1. Слухачі розділяються на 4 підгрупи по 4 учасники. Кожна підгрупа отримує одну з трьох частин (3-4 с.) підготовленої викладачем лекції за темою «Право людини на справедливе судочинство у нормативних актах».




    Група 1

    Група 2

    Група 3







    2. Учасники кожної групи уважно вивчають свій фрагмент лекції, детально обговорюють його з тим, щоб якомога краще викласти його своїм товаришам з інших груп, виступаючи як експерти.

    3. Слухачі утворюють нові групи так, щоб до кожної нової групи входив 1 учасник від кожної попередньої групи. Таким чином, кожний з учасників у новій групі знає та має один з трьох фрагментів лекції. По черзі (починає той, у кого перший фрагмент) слухачі викладають власні фрагменти у своїй підгрупі з тим, щоб наприкінці кожен учасник оволодів матеріалом повністю (а + b + c + d).











    4. Викладач проводить перевірку отриманих знань шляхом:

    - проведення тесту;

    - складання групою ментальної карти;

    - відповідей груп на запитання одна одній.

    Час проведення: 2 години

    Додаткові матеріали: витяги з міжнародних та вітчизняних нормативних актів, дошка (flip-chart), папір, маркери.
    Метод «Case study» (вивчення казусів)

    Цей метод застосовується одночасно із методами, вказаними вище. Він спрямований на вироблення навичок аналізу документів, ситуацій та фактів, оцінювання останніх з позицій офіційного представника влади згідно з чинним міжнародним та національним законодавством.



    Хід заняття:

    1. Слухачі розподіляються на 2-3 групи, кожна з яких отримує для розгляду випадок (казус) із судової практики Міжнародного суду з прав людини.

    2. Учасники кожної підгрупи аналізують конкретний казус, готують перелік порушень законів, що мали місце та проект вироку суду.

    3. Кожна підгрупа пропонує до загального розгляду свій казус, аналіз порушень та обґрунтовані пропозиції щодо судового рішення.

    4. Викладач оголошує вироки по цих казусах, що були винесені свого часу Міжнародним судом, викладає власне бачення та додаткову інформацію щодо мотивування того чи іншого судового рішення.

    Приклад казусу стосовно теми заняття: справа « Фалькович проти України»

    Факти

    Заявник - громадянин України Фалькович С.М., 1970 р.н., 5 вересня 1996 р. був заарештований за підозрою у зґвалтуванні 10-річної дівчинки. У кінці вересня 1996 р. заявника було поміщено в слідчий ізолятор м. Черкаси.

    З вересня 1996 р. по березень 1997 р. заявник і його мати неодноразово зверталися до прокуратури м. Черкаси, до обласної прокуратури та до Генеральної прокуратури України зі скаргами щодо жорстокого поводження з заявником та застосування до нього катувань під час слідства.

    27 червня 1997 р. відділ психологічної експертизи Служби безпеки України проаналізував результати психологічної та медичної експертиз, яким було піддано заявника в період з 25 серпня 1996 р. по 15 квітня 1997 р. Висновки зазначеного аналізу зводяться до наступного:



    • експертизою не виявлено постійних стійких рис заявника, що відображають специфічний характер його психіки;

    • психологічне тлумачення експертом результатів тестів є недостатнє й суперечливе;

    • висновки експерта щодо сексології неоднозначні й надто загальні;

    • порівняльний аналіз психологічних особливостей заявника проведений не був;

    • результати експертиз суперечливі й гіпотетичні.

    19 березня 1998 р. Черкаський обласний суд засудив заявника до дев'яти років позбавлення волі за зґвалтування. Суд, зокрема, констатував таке:

    • вина звинуваченого підтверджена показаннями потерпілої та її подруг, а також результатами психологічної, біологічної та медичної експертиз, згідно з якими участь звинувачуваного в злочині не виключається;

    • незважаючи на підтвердження алібі обвинувачуваного свідками захисту, ця обставина не може бути врахована для виправдання обвинувачуваного;

    • незважаючи на те, що біологічна експертиза під час слідства була проведена з порушеннями закону, її результати не можуть вплинути на кінцевий висновок суду;

    • аналіз результатів психологічної та медичної експертизи від 27 червня 1997 р. і медичний висновок щодо обвинувачуваного не можуть вважатися доказами на його користь;

    • позитивна характеристика обвинувачуваного всіма його колегами і друзями не може вважатися пом'якшуючою обставиною.

    Після проголошення вироку суд навів особливу думку голови суду, яка має такий зміст:

    • прямі докази вини обвинувачуваного відсутні;

    • докази звинувачення фактично не були встановлені;

    • слідство та встановлення доказів обвинувачення здійснювалися з
      порушенням законодавства;

    • вирок суду базується в основному на показаннях потерпілої, десятирічної дівчинки, та її подруг такого самого віку; вирок базується також
      на гіпотетичних висновках біологічної експертизи, проведеної з порушенням законодавства;

    • всі свідки захисту підтвердили алібі обвинувачуваного;

    • єдина можливість довести відсутність вини обвинувачуваного за допомогою судово-медичної експертизи була відхилена судом більшістю голосів;

    • свідчення десятирічних дівчаток не можуть вважатися об'єктивними, оскільки вони неодноразово змінювалися під час слідства;

    • процедура впізнання обвинувачуваного як особи, що вчинила злочин, потерпілою та свідками проведена з порушеннями законодавства (впізнання було здійснене через шість місяців після арешту обвинувачуваного, і очевидним є вплив, справлений батьками потерпілої та її подруг);

    • слідчий експеримент не було проведено;

    • видається можливою фальсифікація доказів і документів під час слідства;

    • з огляду на те, що вину гр. Фальковича не було встановлено під час слухання, він має бути виправданий.

    24 березня 1998 р. адвокати заявника подали до Верховного суду України клопотання про скасування рішення Черкаського обласного суду від 19 березня 1998 р., зазначивши в ньому перелічені вище аргументи.

    Рішенням від 9 червня 1998 р. Верховний суд відхилив подання адвокатів заявника, підтвердивши, зокрема, таке:



    вирок суду першої інстанції ґрунтується головним чином на встановлених в законному порядку доказах і свідченнях потерпілої та її подруг; згідно з результатами біологічної експертизи участь обвинувачуваного у злочині не виключається;

    • впізнання обвинувачуваного свідками проведено відповідно до вимог закону;

    • незважаючи на розходження в свідченнях подруг потерпілої, ця обставина не може слугувати для виправдання обвинувачуваного;

    • результати психологічної, медичної та біологічної експертиз є ясні й такі, що не суперечать один одному;

    • незважаючи на підтвердження алібі обвинувачуваного свідками захисту, ця обставина не може братися до уваги для виправдання обвинувачуваного;

    • скарги заявника щодо жорстокого поводження з ним не підтвердилися.

    У вересні 1998 р. адвокат заявника подав надзвичайне клопотання голові Верховного Суду про перегляд судових рішень щодо заявника в порядку нагляду. Клопотання було відхилене заступником голови Верховного Суду листом від 16 вересня 1998 р.

    Оскарження

    Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявник скаржиться на те, що в ході слідства з вересня 1996 р. по березень 1997 р. його піддавали жорстокому та такому, що принижує людську гідність, поводженню, а також катуванням.

    Посилаючись на статтю 5 Конвенції, заявник вважає, що його арешт у вересні 1996 р. був незаконний.

    Заявник стверджує, що порушене його право на справедливий судовий розгляд його справи. Він скаржиться також, що в ході слідства матеріали його справи були сфальсифіковані, а з трьох членів суду першої інстанції лише голова адекватно виклав її фактичний бік. Крім цього, заявник стверджує, що в своїй окремій думці голова суду зазначив серйозні порушення в застосуванні внутрішнього права та великі сумніви щодо вини заявника, але аргументи заявника і аргументи голови суду першої інстанції не знайшли відгуку в рішенні касаційного судового органу. Заявник зазначає також, що його було позбавлено можливості викликати на слухання справи тридцять три свідка захисту. Вважаючи, що його вину не доведено законним шляхом, заявник стверджує, що він постраждав від незаконного звинувачення і що не був дотриманий принцип презумпції невинуватості. Заявник посилається при цьому на статтю 6, пп. 1, 2, 3 Конвенції.



    З огляду на неприйняття судового рішення на його користь, заявник скаржиться на порушення його права на ефективне оскарження в національних судових інстанціях для захисту його права, посилаючись при цьому на статтю 13 Конвенції.

    Час проведення: 1,5 години

    Додаткові матеріали: витяги з міжнародних та вітчизняних нормативних актів, дошка (flip-chart), папір, маркери.
    Література:

    Міжнародні документи

    1. Загальна декларація прав людини (ст.ст. 3, 5, 10, 11 (1), 12).

    2. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст.ст. 3, 6).

    3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст.ст. 7, 9 (1), 14 и 17 (1)).

    4. Звід принципів захисту усіх осіб, затриманих або ув’язнених у будь-якій формі (принципи 1, 8, 9, 11, 17, 18, 21, 23, 36).

    5. Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку (ст. 2, 4, 5).

    6. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (принципи 4-6).

    7. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдяних та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (ст. ст.1, 2, 13).

    8. Принципи ефективного попередження та розслідування незаконних, свавільних та сумарних страт (принципи 9-13, 15).

    Національне законодавство

    1. Конституція України (ст.ст. 28, 29, 30-32, 55, 59, 62, 63).

    2. Закон України «Про міліцію» (ст. ст. 5, 11).

    3. Кримінальний кодекс України (ст. ст. 50, 371-374, 381-387).

    4. Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. ст. 4, 14, 21, 22,28, 29, 43, 45, 52, 53, 64, 67, 78-80, 84, 85, 97, 99, 120, 121, 160, глава 36).

    5. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» від 22.12.1993 р. (ст.20).


    Додаткова література:

    1. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р.

    2. Постанова Верховної Ради «Про правову політику України у сфері захисту прав людини» від 21.05.99 р.

    3. Постанова Верховної Ради України «Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства» від 22.09.1995 р.

    4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» від 01.10.1996 р.

    5. Наказ Генеральної Прокуратури «Про органiзацiю роботи органiв прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням законів щодо прав i свобод громадян та захисту інтересів держави» від 02.10.1998 р.

    6. Выступление Уполномоченной Верховной Рады Украины по правам человека Н. Карпачевой на представлении в парламенте Ежегодного доклада о положении с соблюдением и защитой прав и свобод человека в Украине // Правда Украины, №133 (3633), 22 июля 2005 г.

    7. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ України. – Дніпропетровськ.


    Підсумки заняття

    1. Існує ряд міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів, де право особи на справедливе судочинство є чітко закріпленим та обов’язковим для виконання усіма посадовими особами ОВС України.

    2. Будь-які обмеження прав особи, яка є учасником досудового слідства, можливі лише у випадках та за підставами, вказаними у законі та санкціонованими судовими органами та органами кримінальної юстиції.

    3. Кожен працівник міліції у повсякденній діяльності зобов’язаний суворо дотримуватися вимог щодо захисту прав людини та вимагати цього від своїх колег.

    4. Дотримання прав людини забезпечує ефективне функціонування ОВС України, оскільки підвищує рівень їх законності та прозорості, зміцнює довіру населення до працівників міліції.

    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    National endowment for democracy