• Розділ VIII. Право особи на свободу мирних зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій
  • Типові приклади
  • Надмірне або непропорційне застосування сили
  • Затримання учасників мирного зібрання, не причетних до скоєння правопорушень
  • Застосування ст. 185 КУАП за відсутності реальних підстав



  • страница11/12
    Дата28.08.2018
    Размер2.93 Mb.

    National endowment for democracy


    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

    Розділ VII. Право на приватність


    Вступ

    Країни – учасниці Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ст. 8 якої окреслює право на приватність, повинні розробити та дотримуватися суворих стандартів щодо втручання у право на приватність. Один з основних принципів Конвенції полягає в тому, що органи влади, до яких безсумнівно можна віднести поліцію, можуть втручатися у здійснення конкретного права, наприклад, права на приватність, лише за наявності легальної процедури, передбаченої законом, яка дозволяє їм це робити. Законне обмеження права на приватність означає таке обмеження, яке чітко передбачено законом, який, як і всі закони країни, має бути чітко сформульований, доступний для будь-кого у письмовій формі, а також містити зрозумілі та передбачувані наслідки застосування процедур втручання. У країнах Європи не існує єдиного закону, який деталізує форми законного втручання у право на приватність, до якого може вдаватися поліція, але кожна країна повинна прийняти власний закон, який чітко окреслює такі процедури. Не існує абсолютного стандарту, тому в одній країні дозволено втручатися у приватність конкретним способом, у той час як у іншій це буде абсолютно незаконним. Однак Європейський кодекс поліцейської етики, принцип 41, визначає, що поліція може втручатися у приватне життя лише тоді, коли це абсолютно необхідно для досягнення законної мети. Попри все, поліцейські операції, включаючи можливі посягання на приватне життя, повинні бути завжди юридично обґрунтованими. Будь-яке необґрунтоване втручання неприпустиме. Це правило вказує, що будь-яке втручання у приватне життя повинно завжди розглядатися як винятковий захід. Навіть коли таке втручання є необхідним у сучасній демократичній державі, воно не повинне виходити за межі абсолютної необхідності.



    У цьому розділі ми пропонуємо розглянути право на приватність за допомогою такого активного методу навчання як рольова гра.
    Мета заняття

    Формування знань:

    • Розкрити зміст поняття права на повагу до приватного та сімейного життя, як воно подається у міжнародних документах, а саме Європейській конвенції з захисту прав і основоположних свобод, в національному законодавстві, у першу чергу, – Конституції України.

    • Довести значимість права на повагу до приватного й сімейного життя у сучасній демократичній державі, необхідність його дотримання працівниками міліції у ході здійснення оперативно – службової діяльності.

    Формування навичок:

    • Сформувати навички провадження у процедурах правомірного втручання у приватне та сімейне життя;

    • Розглянути порядок отримання дозволу на зняття інформації з каналів зв’язку;

    • Розглянути умови правомірності проведення оперативних й слідчих дій (обшук, вилучення, перлюстрація кореспонденції тощо)

    Було б занадто суворим обмежувати приватне життя інтимним колом, де кожний може жити власним особистим життям, як він цього забажає, чим повністю виключити зовнішній світ з цього кола. Повага до приватного життя повинна також включати певною мірою право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми.

    Приватне життя – це:

    • Професійні взаємини

    • Сексуальні та сімейні стосунки (питання розлучення, опіки та піклування)

    • Збір, зберігання, шляхи доступу та розкриття особистих даних (використання фотографій, відеозаписів, інших даних для проведення розслідування та попередження злочинів)

    • Свобода обрання та зміни імені

    • Питання моральної та фізичної недоторканості (цілісності) – тіло особи та її психіка є найбільш інтимними складовими нашого життя, а тому повинні бути добре захищені від будь-якого необґрунтованого втручання.

    • Правові аспекти зміни статі.

    Сімейне життя – включає в себе стосунки у шлюбі та такі, що існують de facto. Останні можуть бути визнані сімейними залежно від низки факторів: чи мешкає пара разом, як довго тривають стосунки у парі, чи ставляться партнери один до одного як подружжя, чи мають спільних дітей. Також сімейне життя розповсюджується на стосунки між батьками й дітьми, а також на стосунки бабусь, дідів, онуків та інших родичів.

    Право на повагу житла включає в себе:

    • Руйнація домівки працівниками спеціальних служб

    • Питання екологічної безпеки житла

    • Питання безперешкодного користування власним житлом

    • Обшук

    • Недоторканність кореспонденції (листування, телефонні розмови, користування мережею Інтернет)

    • Таємниця банківських відомостей та кредитних історій

    • Таємниця усиновлення (удочеріння)

    • Ведення обліку даних про особу різними державними органами, як наприклад єдиний реєстр даних про особу

    Питання втручання в право на недоторканність кореспонденції зачіпають два аспекти: повноваження держави на встановлення контролю за кореспонденцією приватних осіб і право в’язнів на кореспонденцію

    Вихідні положення стосовно права на приватність:

    1. Кожний має право на повагу до його приватного і особистого сімейного життя, його житла та його кореспонденції.

    2. Не припускається втручання з боку публічних органів влади у здійснення цього права, за винятком випадків, коли таке втручання передбачено законом й необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки й громадського порядку, економічного благополуччя країни, з метою попередження безладдя або злочинів, для охорони здоров’я, моралі, захисту прав й свобод інших осіб.

    3. Ніхто не може бути підданий свавільному або незаконному втручанню у його особисте та сімейне життя, свавільним або незаконним втручанням у недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або незаконним посяганням на його честь й репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

    4. Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

    5. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

    6. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених законом.

    7. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

    8. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

    9. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

    10. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

    Основні проблемні поняття, на які слід звернути увагу при розгляді даної теми:

      • Європейський суд з прав людини у справі КРЮСЛЕН (KRUSLIN) проти ФРАНЦІЇ так визначає прослуховування телефонних розмов «Прослуховування й інші форми перехоплення телефонних розмов являє собою серйозне втручання у особисте життя й кореспонденцію і тому повинні ґрунтуватися на законі, який у цій частині має бути особливо точним. Необхідні чіткі й детально розроблені правила проведення подібних оперативних заходів, тим більш що відповідна технологія постійно розвивається й ускладнюється «.

      • При розгляді справи Г’юїтт&Гарман проти Сполученого Королівства Суд визначив, що зберігання інформації щодо приватного життя особи в матеріалах таємної поліції означає втручання в право на повагу до приватного життя, гарантованого ст. 8.1 Конвенції. Відтак таємні наглядові дії в цілях збирання інформації щодо приватного життя особи також становлять втручання в зазначене право.

      • Трактування поняття «згідно із законом». Відповідне законодавство має бути достатньо доступним, щоби громадянин міг дізнатись, які дії, за окремих обставин, є належними з точки зору дотичних правових норм. Більш того, норма не може вважатися законом, якщо не викладена з достатньою чіткістю, котра уможливлює відповідне корегування громадянином його поведінки. Такий громадянин має бути у змозі - за необхідності, із допомогою правника, - передбачити можливі наслідки конкретного вчинку в мірі, яка є достатньою для обставин, що склалися.

    Метод рольової гри

    Хід заняття:

    Перед слухачами ставиться проблемна ситуація, яка далі розігрується силами групи. Розподіл ролей відбувається за бажанням, але не без допомоги викладача. Після розподілу ролей відбувається розігрування сцен:



    Сцена 1. Отримання завдання перевірити бордель (дійові особи – начальник міліції, працівники міліції).

    Сцена 2. Огляд квартири й затримання господаря (дійові особи – господар квартири, працівники міліції).

    Сцена 3. Розгляд справи у прокуратурі (дійові особи – прокурор, господар квартири, працівники міліції, начальник міліції, журналіст).

    Кожна з сцен розігрується по черзі, решта членів групи виконують роль експертів, які фіксують фрази і дії учасників, а на заключному обговоренні оцінюють їх.



    Ситуація для рольового розігрування: Із отриманої оперативної інформації працівникам міліції стало відомо, що за певною адресою працює бордель. Для перевірки цієї інформації працівники міліції прибули за вказаною адресою. Двері відчинив власник помешкання. Працівники міліції не мали дозволу суду на проведення огляду (обшуку) приміщення. Власник помешкання відмовився впустити працівників міліції. Однак працівники міліції увійшли у квартиру, здійснили огляд, встановили й задокументували факт скоєння злочину – звідництва. Хазяїн борделю був затриманий й доставлений у відділення міліції, а після складання необхідних документів звільнено . Його було звинувачено у створенні й утриманні місця розпусти. Наступного дня інформація про рейд була надрукована у місцевій газеті, у який повідомлялося про те, що громадянин П. утримував бордель. Після цього громадянин П. звернувся до прокуратури зі скаргою на незаконні дії працівники міліції та факт повідомлення про рейд у пресі і про те, що його «представили» утримувачем борделю.

    Ролі: Працівники міліції, начальник міліції, власник будинку, прокурор, журналіст, незалежний експерт.

    Крім зазначених ситуацій, можна також використовувати рішення Європейського суду по справах за ст.8 ЄКПЛ. Зокрема пропонуються наступні справи: КЛАСС (KLASS) та інші проти Німеччини, КРЮСЛЕН (KRUSLIN) проти Франції, НІМІТЦ (NIEMIETZ) проти Німеччини (Додаток 7).



    Питання для обговорення:

    1. Стаття 8 ЄКПЛ захищає право на приватне та сімейне життя. Пункт 2 статті дозволяє порушувати вказане право у випадках, коли це виконується у суворій відповідності із законом і у зв’язку із попередженням безпорядку або злочину. Чи було проникнення працівників міліції у будинок законним?

    2. Чи було затримання чоловіка законним згідно із українським законодавством?

    3. Яку тактику необхідно застосовувати у цьому випадку?

    4. Чому важливо дотримуватися презумпції невинуватості?

    Відповіді на вищевказані запитання дозволяють спровокувати дискусію, в ході якої кожен має можливість висловити власну думку.

    Підсумки заняття. Слухачі повинні чітко засвоїти, що право на приватне та сімейне життя суворо охороняється найважливішими вітчизняними (Конституція України, ст.ст. 30–32) й міжнародними нормативними актами (Загальна декларація прав людини (ст.ст. 8, 12)), Пакт про громадські та політичні права (ст. 17) та є одним з найголовніших у правоохоронній діяльності. Таким чином, будь – які порушення цього права неприпустимі.

    Матеріали для проведення заняття: роздруковані завдання або казуси, маркери різного кольору, папір, фліп-чарт (дошка), крейда.

    Час проведення заняття: 6 годин

    Література

    1. Загальна декларація прав людини (ст. 12)

    2. Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (ст. 8)

    3. Міжнародний пакт про громадські та політичні права (ст. 17)

    4. Конституція України (ст. 30–32)

    5. Цивільний кодекс України (ст. 301)

    6. Закон України «Про інформацію»

    7. Закон України «Про міліцію» (ст. ст. 5, 11)

    8. Закон України «Про оперативно – розшукову діяльність» (ст. ст. 8, 9)

    9. Кримінально – процесуальний кодекс України (ст.ст. 14, 14-1)

    10. Лист Верховного суду України від 19.11.1996 р. №16/6 «Про тимчасовий порядок розгляду матеріалів про дачу дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і виїмку поштово – телеграфних відправлень та зняття інформації з каналів зв’язку (телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції)»

    11. Практика Європейського суду з прав людини (справа Німітц v. Німеччини, справа Фрідл v. Австрії й інш.)

    Розділ VIII. Право особи на свободу мирних зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій


    Вступ
    Розділ присвячено розгляду права людини на проведення мирних зборів та ролі ОВС України у забезпеченні цих прав. Свобода мирних зібрань є однією із ключових свобод у демократичних країнах. Саме мирні публічні зібрання дозволяють громадянам масово виявляти свої переконання. Вони є одним із засобів донести свою позицію до значної кількості осіб і таким чином привернути увагу громадськості та вплинути на формування громадської думки щодо певного питання.

    За останні десять років в Україні кількість масових акцій збільшилась в 16 разів. Тільки у 2007 році в Україні відбулося 187952 масових заходів, в яких прийняли участь 82 млн 455 тис. осіб. З них 46 700 заходів були політичної спрямованості та 77 890 заходів мали релігійний характер.

    Донедавна виконуючи виключно репресивно-заборонну функцію щодо свободи волевиявлення громадян, ОВС сьогодні тільки напрацьовують практичний досвід демократичного забезпечення демонстрацій, мітингів та зборів, коли основна роль посадових осіб міліції полягає саме в охороні учасників демонстрацій, а не в їх переслідуванні. Звичайно, що за сучасних умов далеко не усі мітинги та збори мають мирний та легітимний характер, що залишає за ОВС України право на їх припинення із застосуванням законних форм примусу. Все це потребує від правоохоронців чіткого знання чинного законодавства та вміння моделювати власну поведінку залежно від зміни ситуації.


    План

    1. Вихідні положення, на яких будується право громадян на свободу мирних зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій.

    2. Юридичний механізм реалізації права громадян на свободу зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій.

    3. Основні форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення механізму реалізації громадянами права на свободу зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій.

    4. Підведення підсумків.


    Мета заняття

    Формування знань:

    - знання міжнародних та національних норм, за допомогою яких забезпечуються права громадян на свободу зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій;

    - знання найбільш розповсюджених причин порушень прав людини при зборах, мітингах, демонстраціях.

    Формування умінь:

    - застосовування норм права у процесі виконання службових обов’язків;



    - використання міжнародного та національного права при розв’язанні нетипових службових ситуацій.
    Вихідні положення, на яких будується право громадян на свободу мирних зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій:

    1. Проводення зборів можливе за попередньою заявою, поданою місцевим органам влади за 10 днів, у визначені строки, в обумовленому місці та відповідно до заявлених цілей.

    2. Забезпечення безпеки особам, які беруть участь у масових заходах.

    3. Невтручання працівників ОВС у хід масових заходів та заборона на примушення громадян до участі в них.

    4. Урахування, а в деяких випадках – виконання вимог учасників зборів, мітингів та демонстрацій.

    5. Припинення зборів можливе лише за заборони органів влади, а також у випадках, коли:

      • мають місце масові заворушення, факти насильства, погромів, підпалів, знищення майна, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувались як зброя;

      • мають місце групові дії, що грубо порушують громадський порядок, позв'язані з явною непокорою законним вимогам представників влади або якщо вони спричинили порушення роботи транспорту, державних або громадських підприємств, установ, організацій;

      • має місце захват державних або громадських будівель чи споруд з метою незаконного користування ними або перешкода нормальній роботі установ, організацій, підприємств;

      • мають місце інші злочини.


    Основні поняття, на які слід звернути увагу при розгляді даної теми:

    Мирне зібрання – вільне публічне вираження учасниками зібрання своїх поглядів, агітація за них, підтримка поглядів інших осіб чи виступ проти поглядів інших осіб, а також реалізація інших своїх прав і свобод, що проходить у формі зборів, мітингу, походу, демонстрації, пікету, наметового містечка чи іншого заходу як з використанням звукопідсилювальної апаратури, аудіо- та відеоапаратури тощо, транспортних та інших технічних засобів, наметів, так і без них, що відбувається мирно та без зброї, не порушуючи прав і свобод громадян.

    Збори – мирне зібрання з метою колективного обговорення правових, організаційних, статутних, професійних, економічних, соціально-побутових та інших питань у приміщенні.

    Мітинг – мирне зібрання у публічному місці, як правило під відкритим небом.

    Похід – мирне зібрання, яке відбувається у формі руху громадян основними публічними маршрутами (пішохідною або проїжджою частиною вулиці, дороги чи іншої місцевості). Він також може супроводжуватися автомобілями чи іншими транспортними засобами.

    Демонстрація – мирне зібрання, яке відбувається у формі мітингу та походу.

    Пікет – мирне зібрання, яке проводиться у визначеному місці та безпосередньо біля об’єкта пікетування, що має особливе значення для цілей або теми мирного зібрання, в тому числі і з метою блокування об’єкта пікетування.

    Контрдемонстрація – мирне зібрання, яке відбувається у той же час і в тому ж місці, що й інше (інші) мирне зібрання, з метою висловити інші або протилежні погляди.

    Спонтанна демонстрація – мирне зібрання, не організоване жодною фізичною або юридичною особою.

    Підстави для обмеження на проведення мирних зборів – передбачені законом причини, за якими влада має право обмежити або заборонити проведення зборів. Такими причинами є масові заворушення, факти насильства, погроми (підпали), знищення майна, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, порушення нормального функціонування транспорту та установ, вчинення інших злочинів;

    Основні принципи дій посадових осіб – охорона учасників зборів; здійснення необхідно мінімального регулювання; законність при втручанні у проведення зборів; пропорційність у застосуванні примусу.

    Для розкриття даної теми ми пропонуємо використання наступних методів: «Case study» та «Проблемний семінар».


    Проблемний семінар

    Хід заняття

    1. Слухачі розподіляються на 2-3 підгрупи по 4-6 учасників. Кожна підгрупа отримує ідентичне завдання – сформулювати перелік найбільш розповсюджених порушень вимог закону, які зустрічаються у практиці міліції щодо забезпечення нею мирних зборів, мітингів тощо.



    Якщо під час роботи виникають ускладнення, викликані відсутністю особистого досвіду або внутрішнім опором групи, викладач може навести декілька типових прикладів із вітчизняної практики, коли працівниками міліції були порушені права громадян на свободу зборів та демонстрацій.

    Типові приклади

    Припинення мирного зібрання, стосовно якого відсутнє рішення суду про його заборону.


    У Харкові на початку 2001 р. наметове містечко Соціалістичної партії України було демонтовано працівниками МВС, на підставі розпорядження тодішнього начальника Харківського міського управління МВС генерал-майора Костянтина Маслія, який, за його словами, отримав роз поряд­ження міської влади про негайне наведення належного громадського порядку на центральній площі міста. («Голос України», № 7, 16 січня 2001 р.). За непрофесійні дії начальникові обласного УМВС Олек­сандру Гапону оголошено догану, а його заступник – начальник міліції громадської безпеки Михайло Мартинов був попереджений про неповну службову відповідність. Генералу Гапону було наказано покарати начальника міського управління міліції Костянтина Маслія та інших причетних до справи офіцерів. («Комсомольская правда в Украине», № 13, 25 січня 2001 р.). Згодом Олександр Гапон вибачився у зв’язку із цими подіями. («Сегодня», № 25, 1 лютого 2001 р.).

    Надмірне або непропорційне застосування сили


    У ніч з 24 на 25 січня в місті Снятин Івано-Франківської області група людей в міліцейській формі та масках без пред’явлення документів і пояснень знесла наметове містечко акції «Україна без Кучми». За словами прес-секретаря УНА-УНСО Тетяни Чорновіл, близько 10 мешканців наметового містечка, члени місцевого осередку УНА-УНСО, були побиті і вивезені у невідомому напрямку. За даними на 25 січня, про їхню долю нічого не відомо. («Україна молода», № 16, 26 січня 2001 р.)

    Затримання учасників мирного зібрання, не причетних
    до скоєння правопорушень


    На залізничному вокзалі 9 березня 2001 р. м. Києва та поблизу станцій метро міліція заарештовувала молодих людей – переважно учасників установчих зборів громадянської кампанії «За Прав­ду» на тій підставі, що вони мали емблеми та хустки з логотипами «За Правду» або говорили українською мовою, аж до висаджування з потягів та застосування гумових кийків. Хоча, ці арешти пов’язувалися представниками МВС із подіями «9 березня», однак самі події та установчі збори проходили приблизно в той самий час, але в різних частинах Києва. Згодом керівництво МВС визнало свою помилку в цій справі.

    Застосування ст. 185 КУАП за відсутності реальних підстав


    Десятьох учасників акції «Україна без Кучми», які намагалися розбити намети і виставити інформаційний стенд пам’яті Георгія Ґонґадзе на Театральному майдані в Рівному, було затримано спецпідрозділом «Беркут». Їх було звинувачено у «злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівників міліції» на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Матеріали на них були передані до міського суду. Натомість ініціатори не погод­жуються з таким тлумаченням подій і звинуватили міліцію у брутальному нападі на людей і завданні тяжких тілесних ушкоджень. Двоє учасників акції з поламаними ребрами потрапили до міської лікарні. (Україна молода», № 16, 26 січня 2001 р.)

    2. Крім того, кожна підгрупа отримує завдання вказати причини таких порушень та висловити думку щодо ступеня їх припустимості у практичній діяльності міліції. У результаті подальшого обговорення підгрупою формується перелік нормативних актів за ступенем їх важливості та частотою порушення з боку працівників міліції.

    3. Після презентації списків, наданих кожною з підгруп, організується колективне обговорення причин, через які міліція зазвичай порушує права громадян на проведення мирних зборів та мітингів. На обговорення виносяться такі питання, як:

    - за яких причин дії міліції, що суперечать чинним нормативним актам, можуть бути виправданими?

    - до яких крайніх заходів має право вдаватися міліція для утримання контролю за натовпом?

    - який результат може виправдати застосування працівниками міліції сили?



    На що звернути увагу!

    Обговорення має проводитися у довільній формі, проте містити постійні посилки на діючу нормативну базу та міжнародні акти, ратифіковані Україною. Слухачі мають усвідомити, що кожна дія посадової особи ОВС має неухильно відповідати нормам права.

    4. Наприкінці обговорення викладач має підвести слухачів до висновків, що під час забезпечення права громадян на свободу зборів працівники міліції мають:

    - спостерігати за рівнем соціальної напруги у зоні власної відповідальності;

    - своєчасно збирати усю наявну інформацію щодо підготовки до незаконних мітингів та демонстрацій;

    - для уникнення ескалації конфлікту толерантно ставитися до незаконних, але виключно мирних зборів, які не загрожують громадському порядку;

    - вміти встановлювати контакти з окремими громадянами, що беруть участь у зборах;

    - уникати дій, які можуть бути розцінені як провокаційні;

    - активно використовувати методи переконання та ведення переговорів;

    - у разі необхідності виконувати лише законні та необхідні дії примусу, що одночасно передбачають поступове застосування сили, починаючи з виключно ненасильницьких заходів.



    Час проведення: 2-3 години

    Додаткові матеріали: витяги з міжнародних та вітчизняних нормативних актів, дошка (flip-chart), папір, маркери.
    Метод «Case study» (вивчення казусів)

    Цей метод застосовується одночасно із методами, вказаними у цьому посібнику. Він спрямований на вироблення навичок аналізу документів, ситуацій та фактів, оцінювання останніх з позицій офіційного представника влади згідно з діючим міжнародним та національним законодавством.



    Хід заняття:

    1. Слухачі у групі вивчають та аналізують матеріали справи Європейського суду з прав людини "Бончковский і інші проти Польщі".


    2. Потім слухачі розподіляються на 2-3 групи, кожна з яких отримує для розгляду ситуацію із практики підрозділів ОВС України.

    3. Учасники кожної підгрупи аналізують конкретну ситуацію, готують перелік порушень законів, що мали місце, та найбільш ефективні та доцільні способи вирішення цих ситуацій

    4. Кожна підгрупа пропонує до загального розгляду свій випадок, аналіз порушень та обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблемної ситуації.

    5. Викладач подає власне бачення розглянутих ситуацій та додаткову аргументацію на користь того чи іншого варіанту вирішення проблемних ситуацій.



    Приклади ситуацій стосовно теми заняття
    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    National endowment for democracy