• Вихідні положення стосовно права на життя
  • Основні проблемні поняття, на які слід звернути увагу при розгляді цієї теми
  • І. Метод «Лекція з помилками»
  • Список запитань для обговорення
  • Норми, знання яких повинно бути закріплено у ході заняття
  • Базові принципи, які повинні бути закріплені щодо застосування сили та вогнепальної зброї: П ропорційність.
  • Л егальність (законність).
  • Матеріали для проведення заняття
  • ІІ. Метод «Прес - конференція» Мета заняття
  • Загальні висновки, до яких повинна дійти група
  • Поради викладачеві
  • Підведення підсумків практичного заняття – до 7 хвилин.



  • страница4/12
    Дата28.08.2018
    Размер2.93 Mb.

    National endowment for democracy


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

    Розділ ІІІ. Право на життя


    Вступ

    Право на життя є основним у будь-якій системі захисту прав людини. Ст. 2 є найбільш фундаментальною нормою Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка разом із ст. 3 утверджує одну з основних цінностей демократичного суспільства країн – членів Ради Європи. Важливість цього права підкреслюється тим, що країни – учасники навіть в умовах війни або надзвичайного стану не можуть відступати від положень цього права відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції, за винятком випадків загибелі людей у результаті правомірних військових дій.

    Призначення права на життя полягає у захисті кожної людини від неправомірного позбавлення життя. Право на життя є правом, яке дається кожному без будь-якої дискримінації. Право на життя вбирає у себе як позитивні, так і негативні зобов’язання держави. Негативні зобов’язання вимагають, щоб держава утримувалася від незаконного позбавлення життя. Позитивні зобов’язання містять у собі вимоги до держави здійснювати заходи для охорони життя людей у межах своєї юрисдикції. Процесуальні зобов’язання, які також можуть бути віднесені до позитивних зобов’язань, є обов’язок держав – учасників провести ефективне офіційне розслідування незалежно від того, загинула людина у результаті дій представників держави чи приватних осіб.

    З метою дотримання усіх вимог, державні органи (особливо, правоохоронні органи) зобов’язані вживати заходи для притягнення до відповідальності осіб, винних у незаконному позбавленні життя. Необхідно підкреслити роль міліції у забезпеченні розслідування фактів позбавлення життя, яка полягає у швидкому, ефективному встановленні осіб, які скоїли позбавлення життя, а також сприяння у розслідуванні таких злочинів.



    Мета заняття

    • Розкрити зміст поняття права на життя, як воно подається у міжнародних документах, а саме Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, в національному законодавстві, у першу чергу в Конституції України.

    • Довести значимість права на життя у сучасній демократичній державі як найвищої цінності усього людства та необхідність його дотримання працівниками міліції у ході здійснення оперативно – службової діяльності.

    Формування навичок:

    • Сформувати навички застосування летальної сили та вогнепальної зброї під час здійснення оперативно – службової діяльності органами міліції;

    • Вміння застосовувати альтернативну не летальну силу, а також вміння аналізувати ситуацію, у який необхідно застосувати вогнепальну зброю;

    • Вміння належним чином звітувати про застосування вогнепальної зброї.

    Вихідні положення стосовно права на життя:

      1. Ніхто не може бути навмисно позбавлений життя.

      2. Позбавлення життя не розглядається як порушення права на життя, коли воно є результатом абсолютно необхідного застосування сили:

        • для захисту будь – якої особи від протиправного насильства;

        • для здійснення законного затримання або запобігання втечі особи, взятої під варту на законних підставах;

        • для придушення, відповідно до закону, бунту або повстання.

      3. Посадові особи з підтримання правопорядку при здійсненні власних функцій, наскільки це можливо, використовують ненасильницькі засоби до вимушеного застосування сили або вогнепальної зброї. Вони можуть застосувати силу та вогнепальну зброю лише у тих випадках, коли інші засоби виявилися не ефективними або не дають якихось сподівань на досягнення належного результату.

      4. У всіх випадках, коли застосування сили або вогнепальної зброї неминуче, посадові особи з підтримання правопорядку:

    а) проявляють стриманість у такому застосуванні сили й діють виходячи з серйозності правопорушення та тієї законної мети, яку має бути досягнуто;

    б) зводять до мінімуму можливість заподіяння шкоди чи поранень і охороняють людське життя;

    в) забезпечують медичну допомогу й іншу допомогу будь-яким пораненим або постраждалим особам у найкоротший строк;

    г) забезпечують, щоб родичі або близькі друзі поранених або постраждалих осіб були поінформовані якомога скоріше.



      1. Якщо застосування посадовими особами з підтримання правопорядку сили або вогнепальної зброї призводить до порання або смерті, вони негайно повідомляють про це вищому керівництву.

      2. Посадові особи з підтримання правопорядку не застосовують вогнепальну зброю проти людей, за винятком випадків самооборони або захисту інших осіб від неминучої загрози смерті або серйозного поранення або з метою попередження вчинення особливо тяжкого злочину, який тягне за собою значну загрозу для життя, з метою арешту особи, яка становить таку небезпеку, вчиняє опір владі, або з метою попередження її втечі й лише у тих випадках, коли менш рішучі заходи недостатні для досягнення цієї мети. У будь–якому випадку навмисне застосування сили із летальними наслідками може мати місце лише тоді, коли воно абсолютно необхідне для захисту життя .

      3. Посадові особи з підтримання правопорядку відрекомендовуються як такі, чітко попереджають про намір застосувати вогнепальну зброю, даючи достатній час для зворотної реакції на це попередження, за винятком тих випадків, коли такі дії створюють для посадових осіб з підтримання правопорядку зайву небезпеку або створюють небезпеку смерті або завдання серйозної шкоди іншим особам, або ж були б явно недоречними і непотрібними у обставинах інциденту, що склався.

      4. При розгоні протизаконних зборів ненасильницького характеру посадові особи з підтримання правопорядку уникають застосування сили або, якщо це можливо, обмежують таке застосування до необхідного мінімуму.

      5. При розгоні зборів насильницького характеру посадові особи з підтримання правопорядку можуть застосовувати вогнепальну зброю лише у тих випадках, коли неможливо застосувати менш небезпечні засоби, і лише у тій мірі, у якій це мінімально необхідно.

      6. Уряди та правоохоронні органи встановлюють ефективні процедури подання й розбору рапортів стосовно усіх інцидентів застосування сили й вогнепальної зброї. З приводу інцидентів, стосовно яких рапорти подані відповідно до цих принципів, уряди й правоохоронні установи забезпечують ефективний процес розбору й можливість здійснення за належних обставин юрисдикції незалежними адміністративними органами або органами, які здійснюють судове переслідування. У випадку смерті і серйозного поранення або інших важких наслідків негайно направляється детальний рапорт компетентним органам, які відповідають за незалежний адміністративний розгляд справи й судовий контроль.


    Основні проблемні поняття, на які слід звернути увагу при розгляді цієї теми:

    1. ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальній вимозі, викладеній у ст. 2 Конвенції. Зобов’язання захищати право на життя відповідно до ст. 1, разом із викладеним у ст. 1 зобов’язанням держави гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції, вимагає відповідної форми ефективного офіційного розслідування випадків загибелі людей внаслідок застосування сили представниками держави. Відтак всупереч твердженням урядів, цей обов’язок не обмежується випадками, коли факт заподіяння смерті представником держави є встановленим. Так само не є визначальним те, чи не подають рідні загиблого або іншої особи офіційну скаргу щодо загибелі до повноважного слідчого органу.

    2. Ст. 2.1 вимагає від держави не тільки відмови від навмисного і незаконного позбавлення життя, але й вжиття належних заходів задля захисту життя тих, хто перебуває під її юрисдикцією. Зрозуміло, що зобов’язання держави в цьому відношенні виходять за межі її найпершого обов’язку забезпечити здійснення права на життя шляхом прийняття дієвого кримінального законодавства для запобігання злочинам проти людини разом із створенням правоохоронної системи, здатної унеможливлювати порушення законів, та притягати за їх порушення до відповідальності. Відтак, за певних, чітко визначених обставин, ст. 2 Конвенції може також передбачити позитивний обов’язок державних органів вдаватись до превентивних заходів для захисту осіб, чиєму життю загрожує небезпека, від кримінальних дій інших осіб.

    3. Твердження особи про те, що наче б органи держави порушили свій обов’язок захищати право на життя, треба переконливо довести, зокрема, що такі органи знали або мали б на той момент знати про існування реальної і нагальної небезпеки життю конкретної особи чи осіб через кримінальні дії третьої сторони, і що ці органи не вдались до заходів у межах своїх повноважень, щодо яких є підстави гадати, буцімто вони могли відвернути зазначену небезпеку.






    І. Метод «Лекція з помилками»

    Хід заняття:

    Перед проведенням лекційного заняття викладач готує список з 10–15 заздалегідь помилкових суджень стосовно права на життя. Судження виписують на окремому папірці й протягом лекції навмисно повторюються викладачем. Слухачам пропонують виконати завдання – відшукати у твердженнях викладача помилки.

    Після закінчення відбувається розбір лекції, також помилок, що були зроблені під час лекції. Слухачі, які відшукали найбільшу кількість помилок, отримують відповідні оцінки. Розбирають також конкретні положення, у яких були допущені помилки, а також можливі наслідки цього у практичній діяльності.

    Перелік можливих помилкових суджень:


    • застосування смертної кари, яку закріплено у кримінальному законі, не є порушенням права на життя;

    • застосування летальної сили при забезпеченні охорони найвищих державних посадовців держави завжди буде правомірним;

    • допуск до використання вогнепальної зброї отримують співробітники, які склали нормативи навіть на задовільні оцінки;

    • застосування вогнепальної зброї «на ураження» у ситуації, коли здійснено напад на працівника міліції з використанням бейсбольної бити, буде правомірним;

    • працівник міліції після попередження припинити протиправні дії з боку неозброєного порушника має право невідкладно застосовувати вогнепальну зброю;

    • правоохоронні органи за необхідності мають право застосовувати вогнепальну зброю з особливими характеристиками (великий калібр; куля із зміненим центром тяжіння тощо);

    • працівники міліції після застосування вогнепальної зброї усно доповідають командиру або начальнику про її застосування;

    • застосування зброї буде визнано правомірним у випадку припинення спроби здійснити крадіжку із проникненням у державній установі;

    • вогнепальну зброю можливо застосовувати правомірно для розгону незаконного зібрання неозброєних людей з метою попередження нападів на органи державної влади;

    • за обставин, передбачених законом, та які загрожують життю та здоров’ю працівника міліції, останній має право застосувати вогнепальну зброю без попередження.

    Список запитань для обговорення:

    - Які нормативні положення порушують помилкові судження?



    - Які наслідки могли б бути у разі виконання таких помилкових суджень у практичній діяльності міліції ?

    Норми, знання яких повинно бути закріплено у ході заняття:

    • кожна людина має право на життя, особисту недоторканність й свободу від тортур і іншого жорстокого, нелюдського або принижуючого гідність поводження та покарання;

    • спочатку слід використовувати ненасильницькі методи;

    • сила застосовується виключно у випадках абсолютної необхідності;

    • сила застосовується лише для досягнення законної мети у забезпеченні правопорядку;

    • ніякі підстави не можуть слугувати виправданням для незаконного застосування сили;

    • застосування сили завжди має бути пропорційним законній меті;

    • у разі застосування сили необхідно проявляти стриманість.

    Базові принципи, які повинні бути закріплені щодо застосування сили та вогнепальної зброї:

    Пропорційність. Силу належить застосовувати пропорційно, виходячи з тяжкості правопорушення й тієї законній меті, яка має бути досягнута. Під час навчання працівників міліції необхідно звертати особливу увагу на:

    • Альтернативи застосуванню сили, в тому числі мирне врегулювання конфліктів, розуміння поведінки значних мас людей й методи переконання, перемов й посередництва;

    • Технічні засоби (в том числі зброя несмертельної дії й захисне екіпірування).

    • Пропорційності можливо досягти лише у випадку, коли міліція володіє широким арсеналом методів й засобів, в тому числі спорядження самозахисту (щити, шоломи, куленепробивні жилети, спеціальний транспорт), володіє методами «пустої долоні» й нейтралізуючими, не смертоносними видами зброї.

    Легальність (законність). Сила, яку застосовує поліція, є законною, якщо вона підпорядкована законодавчим нормам країни й правилам, які регулюють діяльність міліції, які в свою чергу відповідають міжнародним стандартам в області прав людини. Принцип 1 вимагає від держав прийняти нормативні положення щодо застосування поліцейськими сили й вогнепальної зброї, а також постійно враховувати пов’язані із цим етичні питання. Такі норми вбирають керівні принципи, які:

    • Визначають обставини, за яких поліцейські уповноважені носити вогнепальну зброю й окреслюють дозволені види зброї й боєприпасів;

    • Забезпечують аби вогнепальна зброя застосовувалася лише у належних обставинах й таким чином, щоб можливо було зменшити небезпеку надмірної шкоди;

    • Заборонено застосування таких видів вогнепальної зброї й боєприпасів, які несуть надмірно важкі поранення або слугують джерелом невиправданого ризику;

    • Регулюють контроль, зберігання й видачу вогнепальної зброї, включаючи процедури, які забезпечують звітність працівників міліції за зброю та боєприпаси, які їм було видано;

    • Визначають попередження, які у відповідних випадках даються перед пострілом з вогнепальної зброї;

    • Передбачають систему звітності у всіх випадках, коли поліцейські застосовують вогнепальну зброю під час виконання службових обов’язків.

    Звітність. З метою забезпечення відповідальності за застосування сили й вогнепальної зброї необхідно ввести процедури звітності й аналізу, в тому числі:

    • рапорти про інциденти. Кодекс поведінки ООН вимагає, щоб про кожний випадок застосування зброю негайно було повідомлено компетентним органам. Основні принципи також приписують, що «у випадку смерті й серйозного поранення або інших тяжких наслідках» слід негайно направити детальний рапорт органам, які є відповідальними за адміністративний розгляд й судовий контроль.

    • Рапорти про порушення. У відповідності із вимогами Кодексу поведінки ООН, працівники поліції негайно повідомляють про порушення Кодексу. Згідно із Основними принципами у випадках незаконного застосування сили або вогнепальної зброї керівні посадовці несуть відповідальність за прийняття усіх заходів, які є у наявності для «попередження, зупинення таких випадків або повідомлень про них». Згідно із Кодексом ООН й Основними принципами, у відношенні працівників міліції, які відмовляються виконувати наказ про незаконне застосування сили або які повідомляють про таке застосування, не застосовуються заходи кримінального або процесуального впливу.

    • Ефективний незалежний контроль. Основні принципи вимагають забезпечення ефективного процесу розгляду незалежними адміністративними органами або органами, які здійснюють судове переслідування, у випадку застосування вогнепальної зброї й кожного випадку смерті й серйозного поранення або інших тяжких наслідків. Особи, які постраждали від застосування сили або вогнепальної зброї, або їх законні представники також повинні мати доступ до незалежного процесу, включаючи судовий розгляд.

    • Персональна відповідальність. Виконання наказів вищестоящих посадовців не є виправданням незаконного застосування сили. З цього принципу слідує, що працівники міліції не звільняються від персональної відповідальності, а також що їх особа повинна були легко встановлено. Необхідно також, щоб працівники міліції носили добре помітні значки із позначенням прізвища або особистого номеру с.

    Необхідність. Застосування сили має носити виключний характер. Це повинно означати, що працівники міліції повинні спочатку використати ненасильницькі засоби до примусового застосування сили або вогнепальної зброї у тих випадках, коли «інші засоби є неефективними або не дають якихось сподівань на досягнення бажаного результату». «Посадові особи із підтримання правопорядку можуть застосовувати силу лише у випадку крайньої необхідності та у тій мірі, у який це необхідно для виконання ними їх обов’язків».
    Контрольні запитання (можуть бути використані на наступних семінарах):

    Чому держава й міжнародне співтовариство запроваджують обмеження на застосування сили поліцейськими?

    Як випадки зловживання владою й перевищення службових повноважень у разі застосування сили поліцейськими ускладнюють виконання завдань, які стоять перед ними?

    Що розуміють під терміном «пропорційне застосування сили « у контексті діяльності поліції?

    Які існують альтернативи застосуванню сили?

    В яких випадках навмисне застосування летальної зброї поліцейськими може вважатися виправданим?

    Чому у міжнародному праві незаконні накази вищих керівників не розглядаються як виправдання порушень прав людини?

    За допомогою яких способів поліцейські можуть захищати право на життя?
    Матеріали для проведення заняття: маркери різного кольору, папір, фліп-чарт (дошка), крейда.

    Час проведення: 2 години
    Література:


    1. Загальна декларація прав людини (ст.ст. 3 і 5);

    2. Міжнародний пакт про громадські й політичні права (ст.ст. 6, 7, 9);

    3. Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (ст. 2);

    4. Конституція України (ст. 27);

    5. Основні принципи застосування сили й вогнепальної зброї (принципи 2, 4 – 11, 20, 22 - 26);

    6. Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02. 1991 р. № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку»;

    7. Закон України «Про міліцію» (ст.ст. 12–151);

    8. Практика Європейського суду з прав людини (справа Кайя (KAYA) v. Туреччини, справа Кеміл Кілік (Cemil Kilic) v. Туреччини, справа Макканн v. Сполученого Королівства (Додаток 4).


    ІІ. Метод «Прес - конференція»

    Мета заняття:

    - Сформувати у слухачів навички щодо дотримання права на життя у конкретних ситуаціях (пов’язаних із застосуванням зброї).

    - Сформувати у слухачів навички брати відповідальність за дії поліції, взаємодіяти з громадськістю та ЗМІ у сфері дотримання прав людини.

    - Сформувати у слухачів навички захисту прав поліцейського.



    Хід заняття:

    1. Група поділяється на підгрупи, приблизно по 5 осіб у кожній. Всі вони будуть представляти різні прошарки населення, так чи інакше залученого до вирішення проблеми дотримання прав людини (правозахисні організації, міліція, прокуратура, представники потерпілої сторони, міжнародні спостерігачі, громадськість, ЗМІ). Кожна з груп отримає власне завдання з підготовки стратегії поведінки й запитань.



    Загальна фабула для прес – конференції така: У ході дослідчої перевірки з резонансної справи в одному з райвідділів досить жорстоко поводилися із підозрюваним. Його протягом тривалого часу допитували, змінювалися працівники міліції, а підозрюваному не давали скористатися туалетом, пити, їсти, спати. Крім того, його кілька разів вдарили, тривалий час він перебував прикутим наручниками до труби опалення. Коли вранці наступного дня йому стало погано, його примусили підписати заяву про те, що він не має претензій до міліції й до того, як з ним поводилися, і повідомили про те, що його можуть забрати родичі. Через два дні він помер у лікарні від загострення кількох хронічних захворювань (в тому числі серця й нирок).

    Представники правозахисних організацій звинуватили міліцію в тому, що права цієї людини було грубо порушено і це стало причиною його смерті. З цього приводу скликається прес - конференція».

    Серед слухачів розподіляються ролі за наступними групами:


    • представники міліції (начальник міліції, PR - спеціаліст, керівництво відділу міліції);

    • представники органів місцевого самоврядування;

    • представники ЗМІ;

    • представники правозахисних організацій, адвокати;

    • родичі потерпілого.

    Усі групи готуються до конференції одночасно. Презентація кожної з груп повинна тривати не більше 15 хвилин, проходити за заздалегідь підготовленим сценарієм, бути змістовною. Загальний час на проведення заняття залежить від того, скільки буде тривати дискусійна частина прес – конференції, скільки запитань буде поставлено.

    Для підсилення ефекту занурення у проблему рекомендуємо використовувати додатковий метод «обмін ролями», особливо для груп, між якими виникло найбільш жваве обговорення.

    Після заняття проводиться дебрифінг за наступним планом:


    • які ключові права людини було порушено у райвідділі міліції?

    • як проходила прес - конференція? Як повинна була проходити? Чи задоволені учасники її результатами?

    • яка із сторін як себе поводила, хто взяв на себе відповідальність за те, що сталося?

    • як шляхи подолання кризи було запропоновано?

    Загальні висновки, до яких повинна дійти група:

    • будь –які види тортур, нелюдського поводження або покарання неприпустимі;

    • усім затриманим обов’язково повинна надаватися медична допомога;

    • про проблеми фізичного стану затриманого необхідно вчасно повідомляти його родичів;

    • при необхідності або на вимогу міліція зобов’язана провести розслідування причин погіршання стану затриманого;

    • про будь – який інцидент, що мав місце у відділеннях міліції, громадськість має право знати.

    У ході застосування цього типу занять викладач має намагатися аналізувати поведінку кожної з сторін, причини виникнення помилок; за браком часу – скорочувати проведення заняття за рахунок обговорення у малих групах.
    Поради викладачеві:

    - періодично робіть узагальнення дискусії; усі учасники повинні розуміти про що зараз йдеться і підтримувати дискусію у потрібному напрямку. У разі виникнення суперечок – підбийте підсумок обговорення на поточний момент;

    - для того, щоб перевірити правильність розуміння висловлювань – перефразуйте те, що говорять учасники, підсилюйте твердження;

    - ставте більше відкритих запитань, що передбачають розгорнуту відповідь;

    - давайте учасникам можливість відповісти на взаємні запитання;

    - вишукуйте підтвердження, з’ясовуйте, чи згодні учасники з тим або іншим судженням;

    - слідкуйте за тим, щоб учасники говорили більше за вас.



    Підведення підсумків практичного заняття – до 7 хвилин.
    Викладач повинен обґрунтовано довести, наскільки групі вдалося виконати план і цілі заняття. Перш за все це стосується знань дефініцій, нормативних актів, а також умінь використовувати знання при вирішенні конкретних проблемних ситуацій. Обов’язково слід звернути увагу на те, що не вдалося зробити із запланованого і, відповідно, над чим слід попрацювати у подальшому. Доцільним є заохочення учасників. Наприкінці викладач видає завдання на наступне заняття.

    Матеріали для проведення заняття: маркери різного кольору, папір, фліп-чарт (дошка), крейда.

    Час проведення: 4 – 6 годин
    Література

    • Загальна декларація прав людини (ст.ст. 3 і 5);

    • Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст.ст. 6, 7, 9);

    • Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (ст. 2);

    • Конституція України (ст. 27);

    • Основні принципи застосування сили й вогнепальної зброї (принципи 2, 4 – 11, 20, 22 - 26).

    • Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    National endowment for democracy