• I. Метод рольової гри Хід заняття: 1 етап.
  • 2 етап.
  • Матеріали для проведення заняття
  • Полторацький



  • страница7/12
    Дата28.08.2018
    Размер2.93 Mb.

    National endowment for democracy


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12





    I. Метод рольової гри

    Хід заняття:

    1 етап. Викладач на попередньому занятті поділяє групу на дві підгрупи. Перша половина слухачів – це команда адвокатів осіб, які вважають, що катування можуть бути застосовані в окремих випадках. Наприклад, у випадку серйозної терористичної загрози. Друга група – відіграє роль правозахисників, що відстоюють ідеї неприпустимості катувань. Викладач пропонує для розгляду ситуацію:

    На прохання ООН Україна взяла участь у антитерористичній операції в Іраку. Силами українських миротворців було знешкоджено кілька міжнародних угруповань, які скоїли низку терористичних актів проти коаліційних військ та представників нової влади Іраку. Після чергової вдалої операції в Інтернеті було розповсюджено відеовиступ представника Аль-каїди, де він загрожував помститися Україні за дії її військових. Через місяць після виступу Служба безпеки України отримала інформацію про підготовку групою осіб – вихідців з Пакистану терористичного акту на майдані Незалежності під час святкування Дня Незалежності 24 серпня 2007 року. У ході спільної з МВС службової наради голова СБУ звернувся до міністра внутрішніх справ з проханням надати допомогу у розшуку зазначеної групи. 23 серпня працівники патрульно-постової служби міліції звернули увагу на двох темношкірих молодиків із спортивною валізою, які постійно оглядалися навкруги та робили якісь нотатки. На прохання правоохоронців пред’явити документи, що засвідчують особу, молодики показали паспорта громадян Пакистану та студентські квитки Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Після цього працівники міліції запропонували їм показати вміст їх валізи. Студенти категорично відмовилися зробити це, посилаючись на безпідставність дій працівників міліції. Молодики були затримані та доставлені до опорного пункту міліції. У ході обшуку валізи було знайдено схему Майдану Незалежності, на якій червоним маркером були зроблені якісь позначки, та двадцять тисяч доларів США. Затримані відмовилися давати будь-які свідчення.

    Обидві групи одержують завдання – підготуватися до наступного заняття (підготувати доповіді, вирізки з газет, цитати на підтримку своєї точки зору).

    2 етап. Групи одержують можливість виступити з аргументами на підтримку своєї точки зору.

    3 етап. Керована викладачем дискусія про катування. Кожен учасник одержує можливість висловитися про припустимість катувань у сучасній правоохоронній діяльності. У ході дискусії вислуховуються всі точки зору. Особливу увагу варто приділити найбільш емоційно насиченим моментам обговорення. Якщо «адвокати» обох сторін переходять на крик, має сенс застосувати техніку «обмін ролями».

    4 етап. Підведення підсумків. Учасники, що не брали участі в дискусії, а відігравали роль слухачів – експертів – висловлюють власну точку зору.

    Остаточне обговорення формує висновок з дискусії.



    Бажаний підсумок обговорення:

    - будь-які види катувань є неприпустимими в діяльності правоохоронних органів;

    - у роботі міліції повинні дотримуватися відповідні гарантії протидії катуванням (вільний доступ до лікарів, адвокатів, суду);

    - сьогодні існують і повинні надалі розвиватися механізми контролю (відвідування місць тримання, забезпечення незалежного моніторингу, звітність перед громадянським суспільством).



    Матеріали для проведення заняття: маркери різного кольору, папір, фліп-чарт (дошка), крейда

    Час заняття: 2 години
    II. Альтернативне використання методу із застосуванням казусів

    Хід заняття:

    1. Група розділяється на 3 підгрупи (прокурори, адвокати, судді).

    2. Кожна підгрупа отримує однакову ситуацію та розробляє власну лінію поведінки (захист, обвинувачення) протягом 15 хвилин.

    3. Підгрупи переформовуються таким чином, щоб в кожній групі було по одному представнику з попередніх підгруп (1 адвокат, 1 прокурор, 1 суддя).

    4. У кожній підгрупі спочатку прокурор, потім адвокат наводять свою аргументацію стосовно справи. Суддя протягом 15 хвилин мусить прийняти рішення на основі аргументів кожної із сторін.

    5. Суддя кожної підгрупи оголошує власне рішення перед всією групою.

    6. Ведучий знайомить слухачів з рішенням Європейського суду; підводить підсумок дискусії.

    Для проведення заняття пропонуються рішення Європейського суду з прав людини за ст. 3 ЄКПЛ у наступних справах: Аксой проти Турції, Рібіч проти Австрії, Рібок проти Словенії, Селмуоні проти Франції (Додаток 5).

    Матеріали для проведення заняття: роздруковані казуси - по одному для кожної підгрупи, дошка, крейда.

    Час заняття: 2 години
    ІІІ. Метод «мета-план»

    Хід реалізації методу:

    1. Викладач задає тему заняття (наприклад, «Захист від катувань в Україні») і чотири питання, на які необхідно відповісти: «Який стан справ?», «Як повинно бути?», «Чому справи йдуть не так, як треба?», «Що треба зробити, щоб виправити ситуацію?».

    2. Група розділяється на підгрупи по 3-5 осіб.

    3. Кожна підгрупа одержує набори аркушів (стікерів) різного кольору. Кольори відповідають типу питання, наприклад, жовтий - «Який стан справ?», рожевий - «Як повинно бути?», зелений - «Чому справи йдуть не так, як треба?», помаранчевий - «Що треба зробити, щоб виправити ситуацію?».

    4. Робота в підгрупах. На перших три запитання учасники відповідають індивідуально. Кожна підгрупа розміщує аркуші паперу у визначеному місці, залежно від конкретного питання. Потім, у процесі спільного аналізу, отримані відповіді класифікуються й упорядковуються. Члени підгрупи колективно шукають шляхи розв’язання даної проблеми (відповідь на четверте питання).

    5. Демонстрація підготовлених плакатів на засіданні всієї групи, спільне обговорення.

    Про що варто пам'ятати:

      • Пояснюючи принципи виконання задачі, слід звернути увагу учасників на те, щоб їхні відповіді були конкретні, тобто представляли стан, але не оцінювали його. Аналізоване явище оцінюється негативно і завдання учасників полягає у визначенні його проявів і пошуку причин таким чином, щоб надалі змінити ситуацію.

      • Застосовуємо даний метод на початку заняття (діагноз проблеми), а також як підведення підсумків наприкінці заняття (попереднє планування змін).

    Матеріали для проведення заняття: маркери різного кольору, стікери, фліп-чарт (дошка), крейда.

    Час заняття: 2 години
    Підведення підсумків практичного заняття – до 7 хвилин.
    Викладач повинен обґрунтовано довести, наскільки групі вдалося виконати план і цілі заняття. Перш за все, це стосується знань дефініцій, нормативних актів, а також умінь використовувати знання при вирішенні конкретних проблемних ситуацій. Обов’язково слід звернути увагу на те, що не вдалося зробити із запланованого і необхідно доопрацювати у подальшому. Наприкінці викладач видає завдання на наступне заняття.
    На практичних заняттях також доцільно використовувати в якості ситуацій для обговорення реальні рішення Європейського суду з прав людини проти України за статею 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

    Станом на початок 2008 року та з моменту підписання, ратифікації та вступу Конвенції у силу стосовно України, Судом було постановлено близько 506 рішень по суті. Тільки на початку 2008 року Судом були постановлені рішення по суті більше 130 заяв. Слід зазначити, що всього стосовно статті 3 Конвенції Судом щодо України було винесено близько 20 рішень із визнанням порушення цього положення Конвенції.

    Перші українські справи по статті 3 Конвенції стосувалися перебування осіб в так званому "коридорі смерті", тобто відбуття покарання особами, які були засуджені до смертної кари, яка пізніше була замінена по довічне позбавлення волі. В справах Полторацький проти України, № 38812/97, ECHR 2003‑V, Кузнєцов проти України, no. 39042/97, Назаренко проти України, no. 39483/98, Данкевич проти України, no. 40679/98, Алієв проти України, no. 41220/98, та Хохліч проти України, no. 41707/98, (всі рішення були постановлені 29 квітня 2003 р.). У всіх рішення Суд прийшов до висновку про порушення статті 3 Конвенції стосовно умов відбування покарання заявниками. Зокрема Суд обґрунтував своє рішення наступним чином:

    -  заявники трималися в камерах до 24 годин на добу без денного природного освітлення (протягом 12-30 місяців);

    -  вони не мали можливості гуляти у дворі, займатися спортом або мати контакти з іншими особами (зокрема пана Кузнєцова тримали у одиночній камері після того, як він намагався вчинити самогубство);

    -  пан Хохліч знаходився протягом трьох місяців в одній камері з особою, яка хворіла на туберкульоз, і його теж було інфіковано цією хворобою, а отже його стан здоров’я суттєво погіршився.



    Крім того, в своїх справах Полторацький та Кузнєцов скаржилися на їхнє побиття співробітниками в’язниці. Не встановивши порушення за самими фактами побиття, в зв’язку з недостатністю доказів, Суд тим не менш знайшов порушення стаття 3 в тому, що скарги заявників про побиття не були належним чином розглянуті. Зокрема, Суд прийшов до висновку про те, що слідство по справі було поверхневим та формальним, оскільки національні слідчі органи не вжили заходів щодо розслідування тверджень заявників.
    В справі Афанасьєв проти України (№ 38722/02, 5 квітня 2005), Суд знайшов порушення щодо факту побиття заявника підчас його перебування у відділі міліції. У цій справі заявник стверджував, що на нього одягли наручники та примусили його визнати свою вину у вчиненні злочину шляхом застосування до нього побоїв, при цьому один із міліціонерів вдарив заявника у ліве вухо, що призвело до часткової глухоти та пухлину, яка виникла в результаті ушкодження. Медичний огляд заявника показав, що було нанесено шкоду його лівому вуху та існували синці на його тілі, обличчі, лівій руці та лівій нозі, та дата таких ушкоджень співпадала із датою його затримання. Хоча факт побиття саме працівниками міліції не було встановлено, Суд встановив, що держава має відповідати за фізичну недоторканість осіб, що перебувають тримаються під вартою, а також має обов’язок розслідувати належним чином скарги на застосування недозволених методів ведення слідства (Суд встановив, що розслідування у справі, яке проводилось національними органами, мало велику кількість недоліків).
    У справі Невмержицький проти України, (№ 54825/00), Суд знайшов порушення статті 3 щодо умов утримання та відсутності належного медичного обслуговування, а також щодо годування силоміць. Відповідно до тверджень заявника у цій справі, він утримувався з 12 іншими ув'язненими в камері площею 7 м2 без питної води та води для гігієнічних потреб, де він почав хворіти на мікробну екзему та коросту, крім того воші та постільних клопів. Заявник також скаржився на умов його перебування у одиночній камері протягом 10 днів, коли оголосив голодування. Камера була розміром 7 м2, з сирими бетонними стінами, не провітрювалася належним чином та заявник не мав можливості прогулянок на свіжому повітрі. Камера не мала туалету та вода включалась в ній тільки один раз на день. Врахувавши, умови перебування під вартою заявника, його захворювання, які він отримав під час перебування під вартою і які посилювались під час його перебування в умовах зазначених вище, а також відповідні висновки Комітету запобігання катувань Ради Європи, Суд прийшов до висновку про порушення статті 3 Конвенції, оскільки заявника було піддано "жорстокому" та "негуманному" поводженню. Аналогічний висновок Суд прийняв стосовно відсутності своєчасної медичної допомоги заявнику та його неналежному лікуванню (також порушення статті 3 Конвенції в цьому аспекті). Що стосується примусового годування, коли, протестуючи проти арешту, він відмовився від їжі, то Суд визнав, що такий медичний захід, як примусове годування не може в принципі вважатися "негуманним" або "принижуючим", однак такі мірі повинні засновуватися на медичній необхідності та особи, які вважають за необхідне застосувати примусове годування до особи повинні в першу чергу дотриматися процедури застосовної до таких випадків. Крім того спосіб примусового годування не повинен бути таким аби перевищити "мінімальний рівень суворості поводження", передбачений статтею 3 Конвенції. За відсутності будь-яких даних, медичних висновків, тощо, стосовно необхідності примусового годування заявника, Суд прийшов до висновку, що годування застосовувалося свавільно. Крім того застосування наручників під час годування, роторозширювача та спеціальної гумової трубки, яка вставлялася в стравохід, особливо у випадку спротиву особи, Суд визнав "катуванням".
    У рішенні по справі Koval v. Ukraine, 65550/01, від 19 жовтня 2006 року, заявник перебував під вартою в СІЗО № 13, у камері розміром 14м² , в якій він знаходився іще з 11 іншими особами, деякі з яких страждали на туберкульоз та венеричні хвороби. Суд прийшов до такого ж самого висновку, врахувавши також доповідь Комітету запобігання катувань та Уповноваженого ВРУ з прав людини, а також інші докази - стосовно порушення статті 3 Конвенції, як стосовно умов тримання під вартою заявникам так і відсутності належного лікування його в умовах СІЗО та загострення деяких хвороб, в умовах перебування в СІЗО.
    У справі Yakovenko v. Ukraine, № 15825/06, рішенні від 25 жовтня 2007 року, яка стосувалася, в основному, умов тримання під вартою заявника у Севастопольському ІТТ, який був постійно переповнений, маючи вмістимість замість 82 осіб, реальне перенаселення в три рази більше - близько 240 осіб. Заявника тримали у камерах розміром від 15-22 м2, де знаходилося від 25 до 30 осіб, які мали спати по черзі, за відсутності вентиляції. Заявник також скаржився на умов його перевезення з Симферопільського СІЗО до Севастопольського ІТТ, які були "негуманними" та "принижуючими", оскільки його перевозили у машині без вентиляції протягом 24-26 годин, без їжі або води. Суд прийшов, звернувши увагу на попередні доповіді Комітету запобігання катувань, який інспектував Симферопільське СІЗО та Севастопольське ІТТ, про порушення статті 3 Конвенції. Таке саме рішення Суд прийняв стосовно перевезення заявника, оскільки умови його перевезення не відповідали відповідним стандартам Комітету запобігання катувань Ради Європи, зокрема щодо розміру спецтранспорту або використовуваних купе в поїздах.

    Заявник також скаржився на відсутність медичної допомоги пов’язаної із його ВІЛ-інфекцією та туберкульозом, в результаті якої він помер. В цьому відношенні Суд прийшов до висновку про те, що Уряд не надав спеціального медичного лікування заявникові в умовах тримання під вартою, а також не розглянув альтернативні можливості лікування поза межами ІТТ. Більш того в штаті ІТТ, куди заявника постійно направляли не було ні лікарів ні спеціального обладнання чи препаратів необхідних заявникові.


    У справі Kucheruk v. Ukraine, № 2570/04, від 6 вересня 2007 року, що стосувалася заявника хворого на хронічну шизофренію, який перебував під вартою в медичному відділенні Харківського СІЗО. Заявник скаржився на те, що під час його перебування в медичній частині до нього були застосовано силу і зокрема гумові кийки та наручники для його заспокоєння. При цьому він отримав тілесні ушкодження від побиття кийками. Після цього його було направлено до одиночної камери, де він проводив щонайменше 23 години на добу, причому сім із дев’яти днів він знаходився в наручниках. Заявникові не надавалося медичне лікування, однак він постійно намагався звільнити себе від наручників, биючись головою об стіну, катаючись по підлозі та намагаючись простягнути ноги через наручники. Пізніше до нього було знов застосовано примусове медичне лікування. Пізніше заявника було визнано недієздатним, в зв’язку із його хворобою. При розслідуванні скарг матері заявника на незаконне застосування сили щодо нього, Начальник СІЗО вирішив провести розслідування обставин справи щодо "жорстокого" та "нелюдського" поводження із заявником. Медичне обслідування виявило тілесні ушкодження на зап’ястях, але Начальник СІЗО вирішив не порушувати кримінальної справи стосовно охоронців СІЗО, оскільки вони захищали заявника і себе від неконтрольованої поведінки заявника. Мати заявника оскаржила це рішення. У цій справі Суд визнав, що застосування кийків не було необхідним, оскільки охоронців було троє, не було свідчень того, що заявник збирався напасти на охоронців, або що його поведінка поставила в небезпеку охоронців або інших осіб, що знаходилися під вартою. Таким чином Суд визнав порушення статті 3 Конвенції в цьому аспекті. Що стосується застосування наручників, протягом семи днів, до заявника, який страждав на психічний розлад, без психіатричного обґрунтування, а також відсутність належного та своєчасного медичного лікування, то Суд також визнав порушення статті 3 Конвенції. Окремо, Суд визнав порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті, тобто аспекті позитивного обов’язку розслідування тверджень порушення статті 3. Зокрема, Суд зауважив, що медичний огляд заявника та слідство було проведено надто пізно, непрозоро, оскільки матері заявника та її представнику не повідомляли про хід слідства по справі, а тільки повідомили негативний результат. Розслідування, що проводилося органами прокуратури теж не можна було вважати ефективним та проведеним своєчасно, або таким, що призвело до якогось результату, оскільки постанови прокуратури переглядалися в судах три рази, а справа була тричі направлена на додаткове розслідування.
    Окрім того, цікавий аспект статті 3 розглядається у справі Гонгадзе проти України. Дружина загиблого журналіста, скаржиться серед іншого на те, що розслідування обставин смерті її чоловіка, та відношення до неї, як потерпілої сторони органів слідства порушує статтю 3. Суд взяв до уваги, що чоловік пані Гонгадзе зник у вересні 2000 року, однак, тільки у березні 2003 року, до неї надійшла інформація стосовно того, що обезглавлене тіло її чоловіка було знайдено в Таращі у листопаді 2000 року. За цей час вона отримувала різноманітні відомості від органів влади, що протирічили одне одному. Ця невизначена ситуація продовжувалась, і призвела до сумнівів у правильності ідентифікації "Таращанського тіла", і таким чином долі її чоловіка. Органи влади, постійно відмовляли заявниці у повному доступі до матеріалів справи та розслідування. І тільки у серпні 2005 року їй було дозволено мати доступ до цих матеріалів. У вересні 2005 року Генеральна прокуратура України повідомила, що тест ДНК проведений у Німеччині довів, що "тіло знайдене в Таращі" належало її чоловікові. Таким чином Суд прийшов до висновку, що ставлення органів розслідування до заявниці та її сім’ї було таким, що заподіяло серйозні страждання, які мали характер "принижуючого гідність поводження", в порушення статті 3 Конвенції.

    Література:

    1. Загальна декларація прав людини (Ст. 5).

    2. Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини (1950 р.) (Ст. 3).

    3. Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї).

    4. Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (18 грудня 2002 р.).

    5. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 р.)

    6. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.). Ст.7.

    7. Декларація ООН про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1972 р.).

    8. Ст.5 Кодексу поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку (Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1979 року)

    9. Ст. 32 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими (Резолюція економічної та соціальної ради 663 С (XXIV) від 31 липня 1957 року та 2076 (LXII) від 13 травня 1977 року.

    10. Принцип 6 Зводу засад захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув’язненню у будь-якій формі (1988 р.).

    11. Принципи медичної етики, що стосуються працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (Прийняті резолюцією 37/194 Генеральної Асамблеї від 18 грудня 1982 року).

    12. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (Рекомендована для прийняття Конгресом Організації Об’єднаних Націй у запобіганні злочинності та поводженні з правопорушниками, що відбувалась у Мілані з 26 серпня по 6 вересня 1985 року, і прийнята резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї від 29 листопада 1985 року).

    13. Конституція України. Ст.ст. 28, 29, 55,56,59,62,63.

    14. Кримінальний кодекс України. Ст. ст. 124, 126, 127, 365, 373.

    15. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і судові» від 1 грудня 1994 р.
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    National endowment for democracy