• 1. Порушення на етапі затримання особи
  • 2. Порушення, пов’язані із забезпеченням затриманим доступу до адвоката
  • 3. Порушення, пов’язані із забезпеченням затриманим права на доступ до лікаря
  • 4. Порушення, пов’язані з умовами утримання



  • страница9/12
    Дата28.08.2018
    Размер2.93 Mb.

    National endowment for democracy


    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
    Розумна (обгрунтована) підозра – передбачає існування фактів або інформації, яка, на погляд неупередженого спостерігача, свідчила б про те, що ця особа могла вчинити злочин, що розслідується. Те, що може бути визнане як «обґрунтована підозра», залежить від усіх обставин і повинно оцінюватися на підставі фактів, відомих на момент арешту, а не після нього.

    Тема права на свободу та особисту недоторканність є комплексною і досить складною для вивчення. Саме тому ми пропонуємо використовувати в ній кілька методів активного навчання, а саме методи «Асоціації» та «Case-study».



    I. Метод «АСОЦІАЦІЇ». Цей метод дозволяє розглянути такі уявлення про права людини в процесі затримання й арешту, які можуть заважати процесу навчання. «Асоціації» пропонують оригінальний спосіб роботи з негативними установками – відкрите їх визнання й обговорення.

    Хід заняття:

    Навчальна група розбивається на 2 підгрупи. Викладач пропонує кожній з них поміркувати над низкою понять. Питання формулюється так: «Коли ви думаєте про «_______», які у вас виникають асоціації?». Усе, що приходить у голову слухачам, представник їхньої підгрупи записує на дошці – це сприяє активності груп. Необхідно записати всі, навіть найбільш негативні асоціації, можна лише трохи переформулювати їх.



    Списки понять для завдання:

    Підгрупа 1. Затримання, затриманий, права затриманого, гуманне поводження, катування, законне затримання, незаконне затримання.

    Підгрупа 2. Арешт, арештований, права арештованого, гуманне поводження, катування, законний арешт, незаконний арешт.

    Після того, як списки асоціацій будуть складені, виникає можливість відкрито обговорити ставлення до понять. Задача викладача на цьому етапі – створити умови для відкритого висловлення своєї думки, якщо вона навіть не узгоджується з ідеями курсу. Важливим фактором успіху цього методу є здатність і готовність викладача обговорювати зазначені теми в позитивному ключі і привести групу до усвідомлення помилковості й одновимірності свого сприйняття. Остаточним успіхом застосування методу є розширення, або зміна обмежуючих навчання переконань слухачів.


    Питання для обговорення:

    1. Чому право на свободу й особисту недоторканність має таке значення?

    2. Які ознаки незаконного арешту і затримання?

    3. Як впливають на необхідність затримання наступні фактори:



    • характер злочинного діяння, тяжкість злочину;

    • зв'язки підозрюваного із суспільством (статус, родина, місце проживання);

    • можливе покарання;

    • вагомість доказів;

    • поведінка підозрюваного;

    • національність підозрюваного.

    4. Які законні права затриманого?

    5. Хто з затриманих має ОСОБЛИВИЙ статус?

    6. З ким мають право вступати в контакт затримані, арештовані?

    7. Що вважається катуванням?



    Завдання дозволяє:

    • вивчити в подробицях процедуру законного затримання й арешту;

    • розглянути статус затриманих, арештованих;

    • ознайомити слухачів із правилами гуманного поводження з затриманими й арештованими.

    Матеріали для проведення заняття: маркери різного кольору, папір, фліп-чарт (дошка), крейда.

    Час проведення: 2 години
    II. Метод «CASE-STUDY». Цей метод можна використовувати для вивчення процедури законного затримання, прав арештованого і стандартів поводження з затриманими й арештованими. Використання ситуацій, що мали місце в житті або близьких до реальних, у значній мірі підсилює емоційне включення слухачів, дозволяє тривалий час утримувати їх увагу і мотивацію до одержання нової інформації.

    Хід заняття:

    Група розділяється на 3 підгрупи. Далі робота йде у підгрупах. Кожна з них одержує аркуші паперу з описом конкретної ситуації затримання або арешту і того, що відбувалося далі.

    Кожна група має дати відповідь на ключові питання й ухвалити рішення про те, чи було порушення прав людини в зазначеному випадку, і остаточно мотивує відповідь.

    Ситуація 1.

    Повертаючись з роботи до дому приблизно о 20.00, працівники заводу металевих конструкцій Петров та Іщенко вирішили випити пива. Придбавши у продовольчому магазині дві пляшки пива «Славутич», вони розмістилися на одній з лавок, розташованих на шкільному спортивному майданчику. О 21.15 до Петрова та Іщенко підійшов патруль міліції і попросив пред’явити документи. Ані Петров, ані Іщенко документів, які б засвідчували їх особи при собі не мали. Старший патруля сержант Михайлов вирішив затримати громадян Петрова та Іщенко для встановлення їх осіб. Петров та Іщенко були затримані та поміщені в кімнату для доставлених у райвідділі міліції. Через дві з половиною години вони були відпущені додому.



    Ситуація 2.

    В 22.00 в чергову частину одного з райвідділів Харкова подзвонила громадянка М. та повідомила, що у сусідній квартирі хтось моторошно кричить та чутно звуки боротьби та ударів. На місце події виїхала чергова слідчо-оперативна група. Прибувших на зазначену адресу працівників міліції зустріла громадянка М. та провела до квартири сусідки. Вхідна дверь була відкрита. Увійшовиши до квартири працівники міліції знайшли труп сусідки, громадянки К., 1980 р.н., з численними ранами на тілі. Під час поквартирного опитування, мешканець квартири, розташованої на 2 поверхи нижче, громадянин Н., 1930 р.н., повідомив, що вигулюючи собаку, приблизно о 22.15 він помітив, як з їхнього під’їзду вийшов чоловік з великою спортивною сумкою. Чоловік, зі слів громадянина Н., був схожий на відомого в місті боксера, який мешкає у будинку поруч. Враховуючи фізичні дані боксера, старший групи, капітан Петренко вирішив викликати загін спеціального призначення «Беркут» для його затримання. Після затримання громадянин С. (боксер) був доставлений до райвідділу та, після оформлення протоколу затримання, поміщений до ІТТ. Через 71 годину він був звільнений у зв’язку з недоведенням його причетності до вчинення злочину.

    Ситуація 3.

    В 14.30 до квартири громадянина С. подзвонили. Відкривши двері, він побачив двох чоловіків, які представилися працівниками міліції. Вони повідомили, що у квартирі, яка розташована на 3 поверхи вище було скоєно вбивство, і вони перевіряють всіх мешканців під’їзду на причетність до цього злочину. Тому громадянину С. треба проїхати до райвідділу й зняти відбитки пальців. Громадянин С. відповів, що він не може залишити дома 5-ти річного сина самого, а дружина прийде додому лише в 20.00. Працівники міліції сказали, що це лише формальність і через півгодини він вже буде дома. Приїхавши до райвідділу, громадянина С. відвели до одного з кабінетів карного розшуку, де йому повідомили, що він підозрюється у крадіжці автомобіля з гаражного кооперативу, розташованого поруч з його домом. Громадянин С. відмовився давати будь-які свідчення без адвокату. Оперуповноважений К. відповів, що обвинувачення йому ще не пред’явлено, тому права на адвоката він не має. Громадянин С. пробув у райвідділі 20 годин, після чого слідчий обрав до нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.


    Питання для обговорення:

    Чи правильно діяли в зазначеній ситуації працівники міліції?

    На підставі яких нормативних актів (наказів) діяли працівники міліції?

    Чи були підстави для затримання?



    Якщо діями міліціонерів були порушені права людини, то які саме? Які нормативні акти (вітчизняні і міжнародні) були порушені? Як їм треба було діяти?

    Які права мали в даній ситуації люди, яких затримували (як до, так і після затримання)?

    Крім зазначених ситуацій, можна також використовувати рішення Європейського суду у справах за ст.5 ЄКПЛ. Зокрема, пропонуються наступні справи: Литва (Litwa) проти Польщі, Томазі (Tomasi) проти Франції, Рієра Блюм (Riera Blum) проти Іспанії.

    Для того, щоб обговорення проходило більш продуктивно, після першого ознайомлення із суттю приведених випадків, викладач знайомить слухачів з нормами, які регламентують проведення затримання та арешту.

    Використання цих норм повинно направити дискусію у необхідне русло, виступати довідкою, що нею слухачі будуть користуватися для оцінки дій правоохоронців. Крім того, засвоєння зазначених норм є обов'язковим результатом вивчення права людини на свободу й особисту недоторканність.
    Матеріали для проведення заняття: роздруковані казуси, маркери різного кольору, папір, фліп-чарт (дошка), крейда.

    Час проведення: 2 години
    Підведення підсумків практичного заняття

    Викладач повинен обґрунтовано довести, наскільки групі вдалося виконати план і цілі заняття. Перш за все, це стосується знань дефініцій, нормативних актів, а також умінь використовувати знання при вирішенні конкретних проблемних ситуацій. Обов’язково слід звернути увагу на те, що не вдалося зробити із запланованого і доопрацювати у подальшому. Змістовні, аргументовані доповіді треба заохочувати. Наприкінці викладач видає завдання на наступне заняття.


    При розгляді даної теми важливо ознайомити слухачів із типовими порушеннями права особи на свободу та недоторканість, які припускають працівники ОВС в ході оперативно-службової діяльності.

    До найбільш типових порушень на етапі затримання та арешту можна віднести:


    1. Порушення на етапі затримання особи


    Саме на даному етапі має місце більшість зловживань, пов’язаних з тими або іншими порушеннями прав громадян. До таких можна віднести:

    підміна підстав затримання, коли особа, затримувана за вчинення адміністративного правопорушення, фактично підозрюється у вчиненні кримінального злочину. В даному разі найчастіше співробітники міліції використовують ст. 173. Дрібне хуліганство, ст. 178. Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у нетверезому вигляді, ст. 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця; затримання особи за підозрою в бродяжництві до 30 діб при фактичній наявності документів і постійного місця проживання (ст. 11 Закону «Про міліцію»);

    неповідомлення справжніх причин затримання. Часто особа запрошується у відділення міліції під якимсь слушним приводом, а лише пізніше вона дізнається про справжні причини затримання. (ст. 5 Закон «Про міліцію». Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюється право оскаржувати їх у суді);

    неповідомлення і не роз’яснення прав затриманої особи;

    відсутність реєстрації затриманої особи у відповідних журналах у підрозділі міліції;

    застосування заходів фізичного примусу, не викликаних поведінкою затримуваної особи. Досить часто відразу після затримання, така особа стає жертвою незаконних методів розкриття злочину, зокрема жорстокого поводження, або навіть катувань.

    2. Порушення, пов’язані із забезпеченням затриманим доступу до адвоката:


    недопуск адвоката – існує практика, коли адвокатів не допускають до підзахисних, які протягом кількох годин утримуються в підрозділі міліції, посилаючись на те, що слідчий просто розмовляє з ними, опитує їх або допитує в якості свідків і, відповідно, підстав до залучення адвокатів не має.

    відмовляння від користування послугами адвоката – ця група порушень відноситься виключно до слідчого. Такий стан справ викликає особливу стурбованість, тому що слідчий діє в рамках процесуального закону (не порушує термінів, складає всі необхідні документи і т. ін.), але це все робить без належного інформування підозрюваного або звинуваченого (його захисника) та надання їм можливості будувати власний захист. Ми вбачаємо в таких діях слідчого намагання максимально забезпечити безпроблемне розслідування кримінальної справи, тому що, наприклад, задоволення клопотання підозрюваного, звинувачуваного або їх захисника про притягнення до справи свідка, спеціаліста, експерта спричиняє додаткові слідчі заходи, що у свою чергу призводить до збільшення термінів досудового слідства, появи нових можливостей для всебічного захисту від звинувачень.

    Крім того, досить часто можна спостерігати ситуацію справжньої конкуренції між міліцією та адвокатурою за можливість захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у якості підозрюваних та обвинувачених. З боку міліції це проявляється у пропозиції «власних послуг» підозрюваним за певну суму «переписати» рапорт, протокол, «сприяти» у вирішенні питання про непорушення кримінальної справи. У разі згоди підозрюваної особи справа так і не доходить до адвокатів, а залучають їх лише до тих справ, де фігурантами виступають особи, які не спроможні оплатити ані роботу адвокатів, ані «послуги» працівників міліції.

    відсутність можливості залучення безкоштовного кваліфікованого захисника до процесу. Це частково пов’язано з проблемою, що обговорювалася вище, але тут є і власні особливості. Самі адвокати по-різному пояснюють це: небажанням витрачати час на оформлення необхідних документів для отримання відшкодування, незначною оплатою роботи за призначенням (близько 15 грн. за один судодень, тяганина при зверненні до відділів Міністерства юстиції тощо).

    проведення слідчих дій стосовно неповнолітніх затриманих за відсутності адвоката або законного представника;

    – здійснення практики домовленостей між міліцією та адвокатами, коли, наприклад, за безоплатну справу (робота за призначенням), адвокат отримує від слідчого «платного клієнта» .

    3. Порушення, пов’язані із забезпеченням затриманим права на доступ до лікаря


    Доступ до лікаря є однією з основних гарантій забезпечення належного поводження із затриманими особами. Проте, нажаль, діючим кримінально-процесуальним законодавством це питання фактично не врегульовано. Відповідно до ч.5 ст. 5 Закону України «Про міліцію» міліція....у разі необхідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим та заареш­тованим (узятим під варту) особам. В той же час, на практиці склалася ситуація, коли лікаря ви­кли­кають лише у крайніх випадках. Слід також враховувати той факт, що у більшості ІТТ посади фельдшерів є вакантними, що також негативно впливає на своєчасність надання медичної допомоги.

    4. Порушення, пов’язані з умовами утримання


    Європейський комітет попередження катувань ставить такі загальні вимоги до місць утримання затриманих (камери ІТТ, кімнати для доставлених осіб). «Усі поліцейські камери мають бути чистими й достатньо просторими (з розрахунку не менше 5 м2 на одну особу) для тієї кількості осіб, які в ній поміщуються, мати адекватне освітлення (тобто достатнє для читання, виключаючи періоди сну). Камери мають бути обладнані засобами для відпочинку, а осіб, які повинні залишатися під вартою цілодобово, слід забезпечити чистими матрацами й ковдрами. Особи, яких затримано поліцією, повинні мати доступ до туалету та мати можливість помитися, а також мають бути забезпечені харчуванням, щоденними прогулянками на свіжому повітрі.

    На жаль, практично в усіх ІТТ України площа камер занадто мала для розміщення осіб, туа­лети та умивальники знаходяться у поганому стані, освітлення незадовільне, приміщення значно застарілі та потребують перебудови. На харчування утримуваних осіб у середньому виділяється 4,8-5,5 грн. на добу. Важко собі уявити, як можна забезпечити нормальним харчуванням людину на таку суму.

    Аналіз практики роботи мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян (наказ МВС України №894 від 31.08.2006) свідчить про те, що крім зазначених порушень умов тримання осіб в ІТТ, досить часто мають місце:

    – відсутність штатного лікаря;

    – відсутність постільної білизни у затриманих;

    – спільне утримання з особами, які хворі на туберкульоз;

    – відсутність можливості прийняти душ;

    – утримання неповнолітніх разом із дорослими;

    – скорочення часу на прогулянку;

    – відсутність нормальної вентиляції, освітлення, придатного для читання.


    Література:

    1. Загальна декларація прав людини (1948 р.) (ст.ст. 3, 9, 11).

    2. Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини (1950 р.) (ст. 5).

    3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) (ст. 9, 14).

    4. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (Резолюція економічної та соціальної ради 663 С (XXIV) від 31 липня 1957 року та 2076 (LXII) від 13 травня 1977 року.

    5. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку (Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1979 року).

    6. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув’язненню у будь-якій формі (1988 р.).

    7. Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення (Резолюція 47/33 Генеральної асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року).

    8. Принципи ефективного запобігання та розслідування незаконних, безпідставних та сумарних страт (1989).

    9. Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила 1985 року).

    10. Правила ООН стосовно неповнолітніх, позбавлених волі (Резолюція 45/113 Генеральної Асамблеї) .

    11.Конституція України (ст. 29).

    12. Кримінально-процесуальний кодекс України (ст.ст. 14, 21, 43, 43-1, 106, 101, 115, 155, 158, 165-2, 165-3, 434).

    13. Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. ст. 24, 32, 261, 262, 263, 268).

    14. Закон України «Про міліцію» (ст.5).

    15. Закон України «Про попереднє ув’язнення».


    1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    National endowment for democracy