Скачать 94.73 Kb.


Дата28.03.2018
Размер94.73 Kb.

Скачать 94.73 Kb.

Події доби революцій та громадянської війни



Події доби революцій та громадянської війни
Криваві події 9 січня 1905 року, коли за наказом царя Миколи ІІ у Петербурзі війська розстріляли мирну демонстрацію трудящих до Зимового палацу (цього дня було розстріляно понад тисячу робітників, декілька тисяч поранено), стали поштовхом до першої російської революції. В країні прокотилася хвиля обурення і страйків. Поглиблювало ситуацію нестерпне становище селян. Весною і влітку 1905 року селянські заворушення почалися в селах нашого району. Страйкували строкові і щоденні робітники в економіях.

Широкого розмаху революційні події набули восени. Селянські заворушення застали зненацька місцеву владу та поміщиків. Вони розгубилися, а, оговтавшись, надсилали телеграми до міністерства поліції з проханням придушити ці виступи.

Революційний рух пожвавився у всіх селах. Проти революційно налаштованих селян царський уряд направив каральні експедиції. Для придушення виступів селян на Київщину було послано 32 батальйони піхоти, 19 кінних ескадронів, 9 артилерійських батарей, інші військові частини та великі сили поліції.

В Савинцях було обрано революційний комітет, який оголосив страйк місцевому поміщику Шапранському. Це було в період обробітку цукрового буряка. Пан Шапранський запросив на поле солдат, які проходили по полю для залякування селян. Таким чином страйк було придушено. Проте, налякане панство змушене було дещо поступитися селянам. Так, в селищі Рокитне було відкрите кредитне товариство. Село мало змогу побудувати чотирьохкласну школу, але навчання в ній велося лише взимку, та й не всі мали змогу навчатись, бо в більшості дітей не було в чому ходити до школи. А навчали в школі Закону Божого та ледве читати і писати.

Жовтневий переворот, що охопив значну територію Російської імперії, зустрів неабиякий супротив в Україні. В той час діяли три сили – Центральна Рада й Генеральний Секретаріат, Рада Робітничих і Солдатських депутатів і Штаб Київської Військової Округи, що приставляв неіснуючий Тимчасовий Уряд і об’єднував ворожі українцям російські сили. Між останніми та більшовиками розпочалася збройна боротьба, яка закінчилася перемогою більшовиків. З проголошенням більшовиками декретів про мир і скасування земельної власності – без обмеження – сприяло переходу на їх бік селян. Більшовицька пропаганда набувала все більшого значення. В Савинцях проголошується Радянська влада. Першим головою сільської Ради був Мефодій Пилипенко, а членами – Клим Сова та Григорій Кульчицький. Селяни і далі продовжували вести одноосібне господарство.

На початку січня 1918 року у Рокитнянській волості був створений волосний революційний комітет, що підтримував тісні зв’язки з Білоцерківським ревкомом. Для ведення агітаційної боротьби проти Центральної Ради до волості надсилалися агітатори. Активними серед них були студент

Ісаков, вчитель Ткачук, робітник Костецький і інші.

Почав впроваджуватися в дію ленінський Декрет про землю. Селяни одержували поміщицькі наділи для власного користування. Залучаючи широкі маси до встановлення нового ладу, ревком забезпечував охорону майна, підтримував правопорядок.

22 січня 1918 року Центральна Рада прийняла закон про радикальну земельну реформу, що полягала в націоналізації великих земельних володінь, та ухвалила ІV Універсал, проголосивши повну незалежність Української Народної Республіки. «Прийняття цього акта потрібне для того, щоб ні російське правительство, ні яке інше не ставали Україні на перешкоді установлювати той бажаний мир, для того, щоб вести свій край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої…», - зазначалося в останніх рядках Універсалу.

Водночас був ухвалений «Закон про національно-персональну автономію». Кожній нації в Україні надавалось право на самостійне облаштування свого життя незалежно від місця перебування, об’єднання в спілки, що наділялись правом законодавчої ініціативи й користувались субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби. Але 26 січня більшовицькі війська «визволили Україну від «буржуазної» Центральної Ради. Проте вже 10 березня у нашому регіоні владу Центральної Ради було відновлено, але з її новими союзниками. З підписанням угоди між державами Центрального блоку та УНР Україна ділилася на сфери впливу між Німеччиною та Австро-Угорщиною і в обмін на витіснення більшовиків з території України повинна була постачати їм величезну кількість сільськогосподарської продукції. Зрозуміло, що населення відмовлялося вітати повернення Центральної влади з такими союзниками. Фактично встановлювався звичайний окупаційний режим. Командуючий німецькими збройними силами генерал Є. Людендорф так визначив головну мету інтервентів: «На Україні треба було придушувати більшовизм і створювати такі умови, щоб мати можливість видобувати з неї воєнні вигоди й вивозити хліб та сировину» 1. Разом з німецькими військами повернулися і поміщики з каральними загонами. Відновлювалась приватна власність на землю, на селян наклали вимогу сплатити податки за попередній час, відбиралося поміщицьке майно, тривала розправа над ними.

Центральна Рада проіснувала 13,5 місяця – з 17 березня 1917 року до 29 квітня 1918 року. Її великою заслугою було відновлення в Україні державницької свідомості та намагання побудови державності українського народу на демократичних засадах2.

З втратою популярності Центральної Ради українське суспільство повернулося до ідеї гетьманату. Новий уряд, як диктатуру з твердою владою без народного представництва принаймні на перший час, очолив царський генерал Павло Скоропадський. Гетьман зобов’язувався «негайно збудувати державну владу, здатну забезпечити населенню спокій, закон і можливості творчої праці». Режим Скоропадського виступав у союзі з німцями.

Влітку 1918 року жителі нашого регіону взяли активну участь в одному із найбільших повстань проти німецько-австрійських окупантів; вони входили до складу легендарного Таращанського полку під командуванням В.Н. Боженка. Були серед них і савинчани. Ластівка Трохим Мартинович воював у дивізії Боженка, а згодом – Щорса, та загубивши здоров’я на полях бою, помер у 29 років, залишивши дружину Устину Василівну з чотирма дітьми.

Після невдалої спроби П. Скоропадського заручитися підтримкою Антанти у ніч на 14 листопада 1918 року в Києві з представників різних партій було створено керівний орган антигетьманського повстання – Директорію, очолювану С. Петлюрою та В. Винниченком. Почалось збройне повстання проти гетьманського уряду. 15 листопада у Білій Церкві було проголошено відновлення влади УНР. Щоб не допустити поширення повстання, проти січових стрільців Скоропадський П. вислав 600 російських офіцерів та полк

сердюків з гетьманської варти. Бій під Мотовилівкою 18

листопада призвів до остаточного розгрому гетьманату.

Значні сили німців розташувалися в Рокитному. Петлюрівці, котрі зайняли містечко, вступили з ними в бій і ті, склавши зброю, залізницею відправились до Німеччини. Залишилося багато коней, гармат, кулеметів, гвинтівок, боєприпасів та іншого військового спорядження. Стару зброю петлюрівці скидали на купу, облили гасом і спалили. Виснажених коней і вози, що потребували догляду, роздали заможним селянам. Ті ж закликали населення всіма силами підтримувати Директорію. А воно не знало на чий бік схилитися. На початку 1919 року у нашому регіоні діяли українська, більшовицька, біла, Антанти, польська, анархістська армії. Директорії важко було конкурувати з добре організованими і дисциплінованими військами Червоної Армії і вона зазнала поразки. Територію Рокитнянської волості було звільнено від петлюрівських військ у кінці лютого 1919 року.

Відповідно з інструкцією військово-революційного комітету Київщини вже 10 березня відбулися сходи селян, на яких обиралися сільські та волосні комітети, депутати до волосних рад. Один депутат представляв інтереси 50-ти дворів. Депутати волосних рад обирали виконавчий комітет – від 10 до 50-ти чоловік.

Поряд з цим розгорнулася підготовка до першого з’їзду Рад Васильківського повіту, що відбувся 27-30 квітня у Білій Церкві. Він накреслив шляхи організації радянської влади на місцях, розглянув національне та продовольче питання, організацію допомоги Червоній Армії, діяльність шкіл та ін.. Серед резолюцій з’їзду було рішення про перенесення повітового центру з Василькова до Білої Церкви.

Встановлення радянської влади на території Рокитнянської волості відбулося в умовах накладання контрибуції на місцеву буржуазію в розмірі 100 тисяч рублів, організації допомоги Червоній Армії, запровадження примусової трудової повинності, вилучення продовольства в селян з допомогою продзагонів. Такими були складові політики «воєнного комунізму». Тож організованому ревкомом збройному загону із 40-ка чоловік довелося боротися проти тих, хто не підтримував починань більшовиків, та з бандитами. Чисельні загони Тютюнника, Прища-Сука, Красулі, Шпака, що діяли на Рокитнянщині, котра у Київській губернії вважалась найбільш неблагополучною, виступали проти червоноармійських частин, а деякі з них завдавали шкоду населенню, вдаючись до грабунків і навіть вбивств. Під час роздачі конфіскованого борошна біднякам навесні 1919 року було вбито начальника міліції Рокитнянської волості Гната Марущенка.

Хтозна як би розвивалися події далі, якби у серпні 1919 року у нашому краї знову не змінилася влада: його захопили денікінці. Чергові окупанти і собі заходилися відновлювати поміщицькі землеволодіння, грабувати, вбивати, знущатися. Запроваджений селянський податок мало чим відрізнявся від більшовицької «продрозверстки». 29 серпня 1919 року на станції «Ольшаниця» денікінці та петлюрівці провели переговори про встановлення взаємовідносин і розмежування лінії між їхніми військами.

Місцеві жителі чинили шалений опір білогвардійцям, різні політичні сили об’єднувалися між собою у партизанські загони. Найорганізованішими виявилися більшовики, які поділили Білоцерківський повіт (до складу якого входила Рокитнянська волость) на три партизанські зони та створили для керівництва партизанським рухом спеціальний штаб. У жовтні-листопаді 1919 року навколо Білої Церкви нараховувалося близько 3 тисяч партизан. 25 грудня Білу Церкву зайняли 392-ий Таращанський полк під командуванням П. Кабули і партизанські з’єднання. Тоді ж 12-та армія С.А. Меженінова звільнила територію сучасного нашого Рокитнянського району.

Після розгрому денікінських військ до нової спроби відновити незалежність України вдався С. Петлюра. У союзі з Пілсудським та за підтримки держав Антанти він швидко просувався в Україні. До 23 травня 1920 року поляки вже захопили Білу Церкву, Володарку, Таращу та Рокитне. Серед інтервентів знаходився і спадкоємець Браницьких – зять графині Браницької, котрий служив начальником штабу бригади імені Радзивілла, розміщеної у Білій Церкві. Польські та українські поміщики, котрі повернулися разом з білополяками, сподівалися на поновлення старих порядків. Але місцеве населення підтримувало Червону Армію, яка 26 травня розпочала широкий наступ на ворога. На Білоцерківському напрямі діяла фастівська група військ під командуванням І. Е. Якіра у складі 44 стрілецької дивізії Коська, 45 стрілецької дивізії І. І.Гаркавого, кавалерійської бригади Котовського та 2-ї Московської бригади ВОХР.

131 бригада, що входила в склад 44 стрілецької дивізії, вела бої з польськими військами генерала Корніцького, які засіли в містечку Рокитне, а 2 Московська бригада ВОХР зайняла позиції по лінії Савинець. Після впертих боїв на укріплених позиціях 8 червня 1920 року були взяті Савинці3.

В селі остаточно встановлюється радянська влада, а відповідно до інструкції військово-революційного комітету Київщини, відбувся сход села, на якому був вибраний сільський комітет. Він займався організацією посіву ярих зернових культур, цукрових буряків, посадкою картоплі у кожному господарстві села, проводив боротьбу із спекуляцією на ринку, налагоджував товарообмін та розподіл товарів між бідними селянами.

Через добровільне товариство «Геть неписьменність!» проводилась боротьба з неписьменністю, почали діяти клуби, бібліотеки, хати-читальні. Протягом 1918-1922 років хати-читальні з’явилися у всіх селах волостей. У Савинцях клуб та хата-читальня почали діяти в 1922 році, а у Ворошиловці (Миколаївці) – пізніше. «Хуторцями по степу розкинулося село Миколаївка. Школа там поганенька. Хати-читальні чи сільбуду немає. Сільрада у приймах у дядька…», – писала у 1928 році газета «Радянська нива», що видавалась у Білій Церкві.

На початку 1921 року тимчасові органи влади – волосні та сільські ревкоми – були ліквідовані. Їх замінили ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

Життя на селі пожвавилося після врожаю 1922 року. Знову почалася торгівля, проявляли ініціативу кооперативи, основним завданням яких було об’єднання зусиль у боротьбі з бідністю. В цей час велике значення мала організація кредитного товариства у Рокитному. Обслуговуючи села Мовчанівку, Йосипівку, Синяву, Житні Гори і Савинці, рокитнянське кредитне товариство надавало селянам позики, завозило сільськогосподарський інвентар, добрива, ще й заготовляло серед сільського населення зерно, овочі, коні для армії, велику рогату худобу, м'ясо і молоко. Всі заготівлі здавалися державі, м'ясо й молоко частково перероблялося на місці. Сівалки, жатки, плуги, борони, культиватори, соломорізки продавалися чи надавалися в кредит у першу чергу тим селянам, які здавали сільськогосподарську продукцію. Окрім того, членам кооперації постачалися будівельні матеріали, сортовий посівний матеріал та мінеральні добрива.

Перший рік роботи сільськогосподарських товариств і кооперативів показав переваги нових форм господарювання і вони набували дальшого поширення. Через три роки заявило про себе савинецьке товариство.

Переважна більшість сільських бідняцьких господарств одержала з поміщицьких маєтків сільськогосподарські знаряддя та тяглову силу, але це не забезпечувало обробіток всієї землі, а

куркулі та заможні середняки за обробіток брали велику плату натурою, відробітком або з половини. Селяни розуміли, що володіти землею ще не означало жити у достатку. Отож і гуртувались, об`єднувалися у спільні господарства – сільські товариства взаємодопомоги (СТВ), які давали позички біднякам посівним матеріалом, а також хлібом для харчування. Так у 1923 – 1927 роках Петро Медвідь, Охрім Медвідь, брати Федір так Карпо Глиняні купили нафтовий двигун і молотарку. Слугували вони для обмолоту збіжжя з їхнього і сусідського поля.

Збільшення земельних кооперативів вимагало нового землевпорядкування, яке в основному було проведено в 1926 році. Товариствам зі спільного обробітку землі виділялися масиви з семипільною сівозміною, а для одноосібних господарств розділена на чотири поля до існуючої норми – 0,8 гектара на їдока. Проте земля, оброблена старим примітивним знаряддям, не давала високих врожаїв.



У березні 1923 року було ліквідовано волості, повіти та губернії і введено новий адміністративний поділ – райони і округи. Села Бакумівка, Бирюки, Блощинці, Ворошилівка, Житні Гори, Йосипівка, Луб`янка, Мовчанівка, Насташка, Ольшаниця, Острів, Пруси (Бушево), Пугачівка, Ромашки, Рокитне, Савинці, Синява, Сухоліси, Троїцьке (Довгалевське), Чепелієвка та Шарки увійшли в Рокитнянський район. Район входив у склад Білоцерківської округи.


Коьрта
Контакты

    Главная страница


Події доби революцій та громадянської війни

Скачать 94.73 Kb.