• Обладнання.
  • Бібліотекар.
  • Ведучий.

  • Скачать 199.91 Kb.


    Дата02.11.2017
    Размер199.91 Kb.

    Скачать 199.91 Kb.

    Серце віддав дітям (Портрет-спогад до 95-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського)



    Серце віддав дітям

    (Портрет-спогад до 95-річчя від дня народження В.О. Сухомлинського)

    Мета. Познайомити з життям і творчістю В.О. Сухомлинського, розкрити риси характеру педагога, по-справжньому закоханого у професію, педагога за покликанням;

    виховувати повагу до людини, яка творить добро, сприяти прагненню людини до удосконалення, щоб стати справжніми громадянами України.



    Обладнання. Портрет В.О. Сухомлинського, виставка його творів, мультимедійна презентація.

    Бібліотекар. Споконвіку славна у дерзанні

    Золота учительська душа.

    Та найбільше нині у пошані

    Світлий геній школи Павлиша.

    Сміло вирушаючи в дорогу,

    Горді за досягнення своє.

    Поклоніться люди педагогу, -

    Він же серце дітям віддає.

    Скрізь і завжди, радісно і чемно,

    Особливо, друзі, у сім’ї,

    Поважають з трепетом священним

    Те, що творить вчитель на землі.

    Добрий геній ласки і любові

    До дітей, до книги, до життя…

    Щоб росли щасливі і здорові

    Наші діти – світу майбуття.

    Сьогодні ми зібралися, щоб віддати шану видатному педагогу, вченому, письменнику, який серце своє віддав дітям, Василю Олександровичу Сухомлинському. Ми дізнаємось, як народний учитель віддав усього себе улюбленій справі, сіяв красиве, розумне і вічне в дитячі душі, щоб люди мали з цього щедрий ужинок. Адже краса – це глибоко людське поняття.

    (запалює свічку перед портретом В.О. Сухомлинського)

    Ведучий. Щоб до кінця себе відкрить, збагнуть,

    Вогнем свічі в цей день благословенний

    Він відкрива глибинну важну суть,

    Яку дочасно промені ховають,

    Вогонь лякає темні сили зла,

    А образи перед свічками сяють.



    Ведучий. Я – вчитель.

    Я – любов і відданість,

    Віра і терпіння,

    Я – радість і спів,

    Страждання і співчуття.

    Я – істина і серце,

    Совість і шляхетність,

    Я той, що йде, що дарує,

    Жебрак і багатий.

    Я вчитель і учень,

    Вихователь і вихованець.

    Я – той, що прокладає шлях,

    І художник життя.

    Я притулок дитинства

    Й колискова людства.

    Я посмішка майбутнього

    Й смолоскип сущого.

    Я вчитель від Бога й співпрацівник у Бога.



    Ведучий. Ця чудова поезія іншого видатного педагога Ш. Амонашвілі ніби спеціально написана про Василя Олександровича Сухомлинського. У кожному слові звучить його образ, бо він учитель від Бога. Учитель з великої букви. Завжди знав, як навчити дітей, як зацікавити, що треба знати педагогу, щоб діти розуміли його, ставали розумнішими і мудрішими.

    Бібліотекар. В.О. Сухомлинський – непересічне явище не лише української, а й світової педагогічної думки. Він стверджував: «Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці проникливі слова стосуються і самого Сухомлинського. 35 років свого життя він віддав школі. Заслужений учитель України. Лауреат Державної премії ім.. Т.Г. Шевченка.

    Як послідовник відомих педагогів минулого, він створив власну, самобутню, оригінальну систему освіти, виховання та навчання дітей, яким протягом десятиліть віддавав свої знання, розум, почуття та серце. Епіграфом до його життя може слугувати назва однієї з його книг – «Серце віддаю дітям».



    Читець. Ні з чим не порівняти труд учителя.

    Радіє ткаля шовку під руками

    Радіє сталевар вогню своєму,

    Сівач радіє диво-оксамиту

    Озимини під небом барвінковим –

    Учителю потрібні ж роки й роки,

    Щоб цвіт у плід тривожно перецвів

    Нема тихішої роботи, ніж учительська.

    Нема виснажливішої роботи,

    Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

    Де серце рветься в клекоті і чаді,

    Але нема щасливішої долі,

    Коли Людина з рук твоїх, Людино,

    Іде в світи, - на краплю світ людніє.


    Ведучий. В.О. Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його твори видані 53-ма мовами світу загальним накладом майже 15 млн. примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена 30-ма мовами світу і витримала 54 видання.
    Ведучий. У своїх працях письменник створив ідеал справжньої людини, якій притаманні відданість рідній землі, рідному народові, обов’язок перед ними, любов до рідної мови, повага до старших, бережливе ставлення до природи, доброта, працелюбність, милосердя. Він був доброю людиною й дуже любив дітей. Вони платили йому взаємністю.
    Ведучий. Василь Олександрович був не тільки великим знавцем батьківської педагогіки, а й чудовим сином своїх батьків. Як боляче він переносив розлуку з рідною домівкою, коли доля повела його фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни.

    Через усе життя проніс Василь Олександрович любов і повагу до своєї матусі. Сухомлинський вчив і своїх учнів добре ставитися до матерів, любити й поважати їх, написавши про це багато оповідань для дітей.

    Якими довгоочікуваними і дорогими були листи, які отримувала мати від свого сина Василька. І тут мимоволі на думку спадає його вірш «Лист від матері».

    Рядками цієї поезії ніби промовляє мати Василя Олександровича:

    То нічого, синочку,

    Що в листі – три рядочки,

    Що для мами багато

    Ти не встиг написати.

    Я твої три рядочки

    По чотири разочки

    Буду, рідний, читати,

    І їх буде… багато.


    Ведучий. Народився Василь Олександрович 28 вересня 1918 року в селі Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії в селянській родині. Він був другою дитиною з чотирьох, які зростали в сім’ї. Його мама згодом пригадувала:

    «О восьмій годині вечора народився синочок – маленький, худенький, такий манюсінький, що й краю немає. Малюсіньке таке було, що ні хто й не думав, щоб воно вижило. Моя мати прийшла з Байдаковки та й каже:



    - Хіба ж воно житиме? Воно ж таке слабе…

    А воно ж витримало. І вижило. В сито велике його покладу, а воно спить і спить. А тоді стали гуляти з ним надворі, став кріпнути мій синочок…

    А народився він у сорочці…

    Свекруха моя казала:

    - Він буде надзвичайний чоловік».

    Ведучий. Згодом та обставина, що він у дитинстві був таким хворобливим, значною мірою вплинула на обрання професії, напрям творчості Василя Олександровича. Це спонукало до самоаналізу, заглиблення у світ власних почуттів і переживань, з одного боку, а з іншого – породжувало його пильну увагу до тих, хто потребував допомоги, до менших, слабших, беззахисних.
    Ведучий. Час та умови, в яких зростав майбутній педагог, були дуже складними: революція, зміна урядів, громадянська війна, невдалі спроби колективізації, голодомор 1933 року, насильницька колективізація.

    У ці роки село в Україні виживало завдяки вірності віковим традиціям, відданості народній моралі, сім’ї, природі. Спиралися передусім на трудові цінності. Невпинна і важка праця, самообмеження, відповідальність стали тим стрижнем, який допомагав вистояти в тому числі й сім’ї Сухомлинських.


    Ведучий. Його батько Олександр Омелянович був помітною людиною в селі: і тесля, й член правління колгоспу, й учитель праці, й сількор, й активний учасник сільської самодіяльності. Бабуся і мама були обдарованими, творчими натурами, носіями народних традицій, і це неабияк вплинуло на особистість майбутнього педагога.

    Оксана Юдівна, мати педагога, розповідала: «Часто мене запитують, особливо гості далекі, скажімо з Удмуртії або Казахстану, про нашу сім’ю. Як воно, мовляв, вийшло, що сімя наша, з діда-прадіда хліборобська, виростила четверо дітей, які стали педагогами. Хіба тут є якісь секрети? Жили ми в селі. У нас всі поважали працю, добре пам’ятали дідівське прислів’я: «Не будуть руки в гною, не буде й губа в лою»…

    … Роботи тієї перероблено!... А діти брали з батька приклад, виростали в праці. А що вони всі стали педагогами – то вже наша сімейна гордість. Першим нивою освіти пішов старший Іван. Був учителем історії, завідував наросвітою в районі, нагороджений орденом «Знак пошани». Стежиною Івана пішов і Василь, за ними Сергій і Меланія. Коли б живий батько був – порадів би за дітей. Особливо за Василька».

    Ведучий. А згодом односельці так полюбили хлопчика, що всі стали називати його як польову квіточку – Васильок.
    Ведучий. Хлопчик дружньо жив зі своїми однолітками, випасав на вигонах і толоках корів, збирав колоски за батьками, які жали в полі хліб, допомагав по господарству. А вечорами, після трудового дня, сім’я збиралася біля родинного вогнища. Дуже любив такі години Васильок. Ось як згадує про це сестра Меланія.
    Ведучий. «Якщо це взимку – заб’ється на теплу піч, встромить ніжки в гаряче гарбузове насіння і очей не зводить з материних рук, які тчуть полотно або крутять химерне веретено. А потім, коли в хаті досхочу нагомоняться, мати почне співати «Ой у полі вітер віє» або «Сестро соя, сестро». А то бабуся казок цілу низку веде, а то, дивись, батько заторохтить біля печі своїм теслярським причандаллям та й почне вирізувати з дерева іграшки пташок і звірів, Василько аж завмирає, мов зачарований».
    Ведучий. Особливий вплив на маленького Василька мав дід Сухомлинського Омелян. У діда була велика бібліотека. Помираючи, всі свої книжки він віддав Василеві. Ставши дорослим, Василь Олександрович часто згадував, як дід йому багато читав і його заохочував до читання, і ніколи не забував дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».
    Ведучий. Брат Василя Олександровича Сергій (теж учитель) завжди з любов’ю згадує свого брата як працьовитого, наполегливого юнака.

    Зі спогадів брата Василя Олександровича – Сергія Олександровича: «Яким пам’ятаю брата в шкільні роки? Він завжди був зосередженим, заглибленим у свою роботу, захоплювався всім, що траплялося на його шляху. Він добре малював. Для того щоби купити фарби, папір, ми ходили заготовляти лікарські рослини, насіння акації. Адже зошити можна було одержати лише за них: склянка насіння акації – два зошити».


    Ведучий. «Якось звечора (я тоді був учнем другого класу) ми домовилися йти по гледичію (це такий вид акації). Був грудень. Почало сніжити, мама всіляко відмовляла нас від походу в ліс, та Василько був такої вдачі: вирішив – не відступить. У той день ми назбирали 33 склянки насіння. Це був скарб, бо це був папір.

    По книги брат ходив у Павлин. Там була книгарня. А за фарбами споряджався у Кременчук.

    Це до триста кілометрів. У дядька переночує, а наступного дня вертається додому».
    Ведучий. Як і решта селянських дітей, він учився в рідному селі в школі й 1933 року закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука

    Спочатку Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робітфак, достроково закінчив його й був прийнятий до педагогічного інституту.

    На власні зароблені гроші купив «Кобзаря». Хлопцеві доручили вчити неписьменних. Приходив у хату-читальню зі стареньким букварем, і бралися люди до науки. А під кінець уроку хтось і попросить почитати Шевченка. З гордістю приносив Шевченків «Кобзар» і до дитячого садка, коли з часом улітку його тимчасово призначили вихователем.

    Швидко подружився молодий вихователь зі своїми малятами, розповідав їм казки, читав свої улюблені книги. А ще любив ходити з малюками до лісу та в поле.



    Читець. В глибокім сні країна спочивала,

    Ніщо, здавалось, не пробудить нас.

    Тебе сама історія обрала,

    Ти прийшов, щоб обігнати час.

    В дитині бачив над усе людину,

    А не простий бездушний механізм,

    Їй серце віддавав щоднини – в цьому

    Твій «абстрактний гуманізм»!

    Навчав терпляче в лісі і у полі

    Торкнутись квітки й не струсить росу

    Проголосив святинями у школі

    Природу, Матір, Працю і Красу.

    Ми лиш тепер приходимо до цього

    І не відступим більше ні на мить.

    Над нами, як суддя і вчитель строгий,

    Бджола Твоєї мудрості бринить.


    Читець. На древі пізнання ростуть плоди.

    І як садівникові не радіти,

    Що достигають на очах труди

    І тягнуться до них щасливі діти!

    Оковується плід у чисту мідь,

    Бо сонце у дорозі вересневій.

    І якось треба визначити вміть,

    Коли доспілий,

    А коли зелений.

    І садівник поринув у думки,

    Ладнаючи до стовбура драбину…

    Сміється сонце у горі дитинно,

    Розсипавши проміння на гілки.

    А сад рясніє, зріє і росте,

    Задосить в ньому і весни, і літа,

    Щоб яблуко достигло золоте

    І щоб його самі зірвали діти.

    …На древі пізнання ростуть плоди.


    Ведучий. Початок трудової діяльності В. Сухомлинського перервала війна. Ми знаємо його , як учителя , директора школи , ученого , письменника. А ще він був солдатом , захисником рідної землі.
    Читець. Він був наставником, був другом,

    Був мислителем,

    І вчив дітей , таких , як я і ти

    Він був письменником,

    Творів скільки вийшло

    У світ із-під його пера!

    Він словом поспішав відкрити дітям

    Незвіданий ще світ краси й добра.

    Він словом підіймав бійців у бій,

    В атаку!


    Долаючи останню сотню метрів,

    Вів вперед!

    В кишені збірочка відомого поета,

    А за спиною плащ-палатка й кулемет.


    Ведучий. В бою під Ржевом було важке поранення. Його чекали п’ять місяців госпіталю. Осколки розтрощили ліву руку і ліве плече. Операції, які робили в госпіталях , дуже змучили Сухомлинського. Руку вдалося зберегти, але вона стала коротшою. У червні 1942 року комісували за інвалідністю. Питання - чим займатися далі – перед ним не стояло. Тільки працювати за спеціальністю, тільки в школу до дітей. У невеликому селищі в Удмуртії Василь Сухомлинський працював директором школи до 1944 року. Усе в його роботі було спрямовано на те, щоб обігріти , взути, одягти , нагодувати і чогось навчити зранених війною дітей. Там він і одружився з Ганною Іванівною Дев’ятовою.
    Ведучий. Туга за рідною країною виливалася у рядки віршів.
    Читець. Я був на далекій чужині,-

    Там небо таке ж голубе,

    Та тільки нема Батьківщини,

    Нема там, Вітчизно, тебе.

    Бо в ріднім краї над землею

    Чистіша і глибша блакить

    І сонце Вітчизни моєї

    Яскравіше в небі горить.

    Я слухав пісні на чужині –

    Хороші думки в тих словах,

    Але то не крила орлині,

    Що є в наших рідних місцях.


    Ведучий. Тільки-но було звільнено Україну, подружжя їде на Батьківщину. З 1944 по 1948 роки педагог працює завідуючим Онуфріївським районним відділом народної освіти. Добір кадрів , відбудова шкіл, організація харчування, безпосередня допомога дітям-сиротам… Роботи – багато. Про ці роки пригадує мати Сухомлинського Оксана Юдівна:

    «Василько повернувся з війни живим, і це найбільше щастя для матері. Згодом лише дізналася, що він двічі поранений, мало не загинув у боях, став інвалідом. Хворий, виснажений , узявся піднімати народну освіту в районі. Довго ходив у солдатській шинелі й чоботях, а зарплату свою витрачав на глобуси, підручники, зошити, чорнильниці».
    Ведучий. В історію української і світової педагогіки Василь Сухомлинський ввійшов як директор славнозвісної Павлиської школи на Кіровоградщині, яку очолював з 1948 року до останніх днів життя. Саме тут , за сім кілометрів від села, де народився, він був удома. Тут реалізувався як педагог, особистість, як письменник-мораліст. Життя у Павлиші давало йому сили, відчуття внутрішньої свободи. Тут він міг висловлювати свої погляди, відстоювати у полеміці власні переконання, виявляти особисті якості. Тут діяв самостійно, часто всупереч офіційним наказам.
    Ведучий. Саме тут , у Павлиші, він творив і втілював у життя свою педагогіку – педагогіку гуманізму, педагогіку особистості. Сухомлинському вистачило мудрості й мужності обрати серед виховних орієнтирів вічні загальнолюдські цінності: добро, любов, щастя, радість для кожного, сформувати принципи «виховання без покарання», що, зрештою, стало підставою для звинувачення його в «абстрактному гуманізмі».
    Читець. Ти приходиш до мене світанками синіми

    Із плодами добірними Саду Павлиського,

    Із листом недописаним всім нам і синові,

    Із думками-птахами, що линуть ген високо.

    Ти приходиш з любов*ю й несхитною вірою

    В верховенство добра у творінні будущини.

    Ти довів це життям своїм повною мірою,

    Заповітом лишив поколінню грядущому.

    Майже все, що ми маємо світлого й доброго,

    У будові шкільній, може, десь і не виритій ще,

    Проростало тоді під Твоїм мудрим поглядом

    В благодатнім теплі Школи неба відкритого.

    Ти приходиш. Ти йдеш. Ти крокуєш планетою,

    В різних світу кінцях твою справу збагачують.

    Не згубімо ж усує з падіннями й злетами

    Твою світлу зорю над Вкраїнською хатою.


    Ведучий. Вчення Сухомлинського несе в собі чудодійну виховну силу. Для нього творення краси і творення добра зливаються воєдино – в енергетику любові.
    Читець. Навчитися можна всьому:

    Твердості, терпінню, мужності

    Любові не вивчишся, друже.

    Любов повинен дати хтось –

    Мати , батько, вчитель,

    Бабуся, може, хтось живий живому!

    Якийсь заряд – як естафету.

    По ланцюжку століть – одне від одного.

    Яка важезна ноша –

    Любити, співпереживати,

    Співчувати, за когось постраждати!

    Але яка людська – найлюдськіша!

    Мені дали бабуся й мати оцю ношу.


    Читець. Навчитися людина може

    Будови найвеличніші споруджувати,

    Космічні кораблі найкращі,

    Човни підводні атомні,

    Коли ж вона любити не навчиться,

    Все ж дикуном залишиться, і годі.

    Освічений дикун у сто разів

    Страшніший неосвіченого.

    І найстрашніші прорахунки наші

    За все, за все відповідає вчитель.

    Й за Бога , як колись сказали б.
    Ведучий. Василь Сухомлинський закликав любити дітей , вивчати і розуміти їх. За його теорією, необхідно впізнати всі тонкості дитячого світосприйняття, і тоді педагог сповниться мудрою любов*ю до дітей. Для Василя Олександровича кожна дитина була ясним сонечком. Він купався у промінчиках дитячих очей. Для них писав свої казки, ласкаво запрошував у чарівний та загадковий світ людей, тварин, природи.
    Ведучий. Відомо, як прилучав учитель своїх вихованців до чистих джерел. Вони йшли разом зустрічати ранкову зорю, слухати жайворонка й бриніння бджіл. Учитель розповідав свої казки. Кожний з дітей переживав незвичайний стан натхнення. Так оживало слово, й чим глибше вражало воно маленьку людину, тим сприятливішою, чутливішою до навколишнього світу ставала її свідомість. Щасливими вважав Сухомлинський ті хвилини духовного спілкування з дітьми, коли під дією думки, втіленої в художньому слові, дитячі очі стають пильнішими, коли все довкола для маленької людини стає надзвичайним, казковим. «За найбільшу творчу знахідку в своїй педагогічній майстерності вважайте ту мить, коли дитина сказала своє слово», - наголошував педагог. Яка щира у своєму багатстві була душа Василя Олександровича.

    Читець. «Теплими літніми вечорами, коли на небі спалахує перша зірочка, до мене приходять діти. Ми сідаємо під дубом. Небо на заході темніє, зірки мерехтять, із саду чути таємниче шарудіння, дзвенить цвіркун, спить ставок. Це наша школа під Блакитним Небом. Так назвали ми чудові літні вечори. Нас приваблює сюди, під гіллястий дуб, музика казки. Все, що оточує нас, - яблуні з жовтими яблуками, міріади зірок на небі, сонний ставок – все народжує в нашій свідомості казкові образи.

    Я розповідаю казки. Вони творяться тут же. Кожен з нас – і я, і діти – стає в ці чудові години поетом»


    Читець. Чи по осені – вересню лагідне яблуко круглиться,

    Чи біжать ручаї край весняних доріг, наче ртуть,

    Чи лягає туман, а вона – вічносонячна Вулиця,

    По якій наші діти щоранку до школи ідуть…

    …Ви погляньте лишень: пролягла понад полем у нас вона,

    Дух пахучий пшениці доносить сюди тепловій,

    І тому, що ім’ям дорогого учителя названа,

    Він, здається, й сьогодні дітей зустрічає на ній.

    Ось бере їх за руки… Підводить до білого саду лиш,

    А його вже обсіли, навколо зібрався весь клас.

    Потягнулися разом: «Будь ласка, Василь Олександрович!

    Розкажіть нам що-небудь. Так любимо слухати Вас…»

    І розмова тече… Про бігунців, що долю верстатимуть,

    Та про темні моря, про обпалений батьківський шлях,

    І якими людьми на тривожній землі виростатимуть

    Громадяни оці з ластовинням на ніжних щоках,

    Їм ще буде роботи… Ще скільки їм треба довершити,

    Їх чекають степи, океанів невтолений шал.

    То по кожній дорозі, яку оберуть вони першими,

    З ними йтиме учитель, уславлений, із Павлиша.

    І стає головним все, що бачилось ними та чулося,

    І підноситься в небо дзвінка, як вітрило, мета.

    Бо вишнево крута Сухомлинського сонячна вулиця

    Там, за рідним селом, у далеке майбутнє впада…


    Ведучий. Найголовнішою у вихованні педагога вбачав можливість навчити дитину розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найбільша людська радість – жити для людей, залишити у цьому світі гідний слід. Про це його притча «Який слід повинна залишити людина на землі?».
    Читець. Не говори про доброту,

    Коли ти нею сам не сяєш,

    Коли у радощах витаєш,

    Забувши про чужу біду.

    Бо доброта – не тільки те,

    Що обіймає тепле слово.

    В цім почутті така основа,

    Яка з глибин душі росте.

    Коли її не маєш ти,

    То раниш людяне в людині.

    Немає вищої святині,

    Ніж чисте сяйво доброти.


    Ведучий. Сьогодні людство широко використовує безцінну спадщину В.О. Сухомлинського, адже дбати про щастя інших було лейтмотивом усього його життя.

    «Дорогі мої! Я буду жити і працювати заради вас, доки в моїх грудях б’ється серце. Ніякі високі звання, ані титули не зіпсують мене. Я залишуся таким, яким був досі. Найвище звання на світі – бути Людиною. Бути Людиною і дбати про щастя інших».
    Ведучий. В.О Сухомлинський будував свою виховну систему на принципах етнопедагогіки, в якій образ матері посів значне місце. Матір у нього випромінює любов, чуйність та повагу до дитини; матір – джерело загальнолюдських цінностей, чеснот, Берегиня. Без перебільшення можемо сказати, що саме Василь Сухомлинський є єдиним педагогом радянського періоду, який створив «культ Матері». Матір у нього не всесильна, як до цього привчала радянська педагогіка, а звичайна людина, яка потребує уваги, чуйного ставлення, поваги, ласки, любові. Ні школа, ні суспільство не можуть змінити матір, а тому любов до матері, вважав педагог, потрібно виховувати у школі у процесі формування стосунків між хлопчиками й дівчатками.
    Читець. Як добре нам жити, і знати,

    І вірити, друзі, весь час,

    Що кращого слова, як мати,

    Немає у світі для нас…

    Вона – мов зоря світанкова,

    Як хліб і людська доброта,

    Як пісня твоя колискова,

    Як доля і правда свята.


    Ведучий. Ось послухайте уривок із твору «Серце віддаю дітям». У першу весну свого шкільного життя діти посадили «Сад матерів» - 31 яблуню і стільки ж кущів винограду. Адже мама – найдорожча і найближча людина. Через три роки яблука і виноград принесуть перші плоди. Перше яблуко, перший виноград матері – це й буде наш подарунок. Найсвятіше і найпрекрасніше у житті людини – це мати. І тепер кожну осінь, коли наш сад давав плоди, ми святкували осіннє свято мами. Кожна дитина дарувала матері те, що виростила своїми руками.
    Ведучий. Від матері до Батьківщини – один крок. «Пам’ятай, що Батьківщина – це твоя колиска, твій дім, джерело твого щастя. Це земля твоїх предків, на якій пролито багато крові й поту. У рідному домі буває й добре, і погане. Якщо ти бачиш погане – не забувай, що це погане у твоєму домі. Над злом у рідному домі злорадствує тільки підла людина. Не відвертайся від зла, зроби так, щоби замість зла у твоєму рідному домі було добро. Ти маєш право говорити про зло в рідному домі тільки тоді, коли зробиш щось хороше. Право сказати одне слово про погане людина добуває десятком добрих справ». («Листи до сина»)
    Ведучий. І де б ми не були, ми завжди повинні пам’ятати те місце, де народилися.

    Дні дитинства, наче плин води.

    Проліта дитинство, та у спадок

    Зостається пісня, повна згадок,

    Пам'ять зостається назавжди.

    Бібліотекар. – Ось так і жив педагог, письменник, мудра і творча людина. Але якби він не написав жодного літературного твору, а тільки мудрі свої педагогічні праці, все одно залишився б відомим письменником. Якби не написав жодної наукової праці, все одно залишився б великим педагогом. А він, на наше щастя, був і великим педагогом, і великим письменником.
    Читець. Він по собі залишив вічний сад,

    Де яблука лежать в траві торішній,

    І абрикоси сиплять сивий снігопад,

    І до морозів червоніють вишні.

    Осиротіло світло у вікні,

    Очікує господаря щоночі,

    Серед зірок, он там у глибині,

    Горять його розумні й добрі очі.

    Ранкова зірка знову поспіша

    Скоріш зігріть і приголубить віти.

    Таке життя учителя з Павлиша.

    Прекрасне і просте: робота й діти.





    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Серце віддав дітям (Портрет-спогад до 95-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського)

    Скачать 199.91 Kb.