• Тип уроку
  • Організаційний момент ( привітання, присутні і відсутні в класі ) .
  • III . Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу
  • Підведення підсумків.

  • Скачать 190.71 Kb.


    Дата31.08.2018
    Размер190.71 Kb.

    Скачать 190.71 Kb.

    Тема: Література рідного краю



    Тема: Література рідного краю. Інсценізація твору письменника територіальної громади. Сергій Носань. Повість-есе «Ой, Дніпро, Дніпро…»
    Мета:

    • Навчальна мета: розглянути життєвий шлях С. Носаня та його творчість; розширити знання учнів про митців рідного краю (Черкащини);

    • Розвивальна мета: виробляти навички аналізувати твір, розуміти його, висловлювати думки про нього; використовуючи випереджувальні завдання пошукового характеру, розвивати пізнавальний інтерес до постаті письменника; вчити користуватися довідковими джерелами, зокрема словником літературознавчих термінів; розвивати акторські здібності;

    • Виховна мета: прищеплювати найкращі людські почуття, любов до своєї землі, її культурних надбань; формувати естетичні смаки.


    Тип уроку: урок-театр
    Обладнання: ІКТ, портрет письменника, виставка книжок письменників Черкащини, малюнки учнів до твору, карта України.
    Хід заняття


    1. Організаційний момент (привітання, присутні і відсутні в класі).




    1. Мотивація навчальної діяльності учнів.

    Оголошення теми, мети.

    Людина завжди повинна знати,



    звідки вона пішла в життя.

    Людина не має права бути безбатченком.

    О. Довженко

    III. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.
    До уроку учні готувалися заздалегідь, розподіливши завдання між групами, сформованими за бажанням.

    Перша група «Артсудія» готувала інсценізацію окремих епізодів повісті.

    Друга група «Географи» проводила дослідження, щодо порушеної у творі проблеми – створення штучних морів; позитивні і негативні наслідки діяльності людини.

    Третя група «Творча група» писала відгук на книгу.

    Четверта група «Художники» створювала ілюстрації з коментарем до окремих епізодів.

    Презентація (життя і творчість письменника) Додаток 1


    Черкащина – земля мого дитинства, моєї юності і зрілості, земля моїх батьків, дідів і прадідів, чиї долі беруть свої початки від чистого і древнього джерела звитяжних козацьких вольностей. Тут, над плином великого і вічного Дніпра-Борисфена, вершилося їхнє буття, на цій землі вони жили, любили, страждали, боролися в щоденній праці, ростили хліб і займались рибальством, із покоління в покоління вбирали і передавали святий дух українства, ішли на битви з ворогами, клали голови за рідні пороги, за волю і гідність. Я пишаюся ними і горджуся рідним народом, до якого, як і вони, маю високу честь належати. І в міру своєї праці і здібностей прагну внести до спільної скарбниці набутих цінностей все найкраще, що дароване мені від Бога зробити доброго і світлого у цьому світі.

    І більшого щастя для мене не було і немає, як бути разом з народом, жити його ідеалами, ділити біль і тривоги, відчуваючи себе його невідємною часточкою, його кровинкою.

    Завдяки їй – рідній родинній землі, своїм краянам і народу я став письменником. Я казково багата і щаслива людина, бо в мене є моя Україна, її народ і мій глибинний козацький родовід у ньому, є безмірна і світла любов до цієї святої землі, біль і тривога за неї, і все це виповнює моє серце і думи, визначає мою дорогу, діла і вчинки.

    Сергій Носань


    Представлення своїх матеріалів від артстудії.

    Чит.1. наша Вітчизна разом із більшою частиною людства невблаганно втягується в планетарно водну кризу. Роздумувати вже ніколи. Ми втрачаємо природі чинники підтримки життя на Землі, яких ніколи належно не цінували, поки їх вистачало. Насамперед, ми втрачаємо прісну воду – рідину без кольору, смаку й запаху. Справжню ціну води ми, як людство, усвідомлюємо тільки тепер коли опинилися на порозі глобальної водної кризи.

    Чит.2. Часи, коли добробуту можна було досягти за рахунок пограбування і руйнування Природи, добігли до кінця. Далі – прірва. Далі – отруєння і вичерпання останніх водних запасів, перетворення Землі на безводну пустелю.

    Чит.1. Ставлення дітей і юнацтва до порушеної теми буде менш поблажливим, ніж у дорослих. Та це й не дивно. Сучасним дітям не випадає вже жити за принципом «на наш вік вистачить». На їхній вік може якраз уже й не вистачити. І цілком природно, що молодь, на відміну від дорослих виявляє більше занепокоєння тим, яким буде саме їхнє майбутнє.

    Чит.2. є книги для дорослих, для дітей. А є книги для всіх незалежно від освіти, професії, статі, досвіду й віку. Саме такою універсальною книгою є книга С. Носаня «Ой, Дніпро, Дніпро», яку автор пресвятив вірним захисникам Дніпра і рідної матері-України в усіх її екологічних та духовних бідах.

    Чит.1. Цю книгу з користю для себе читатимуть як дорослі, так і діти, як юнацтво, так і молодь. Вона відкриє їм очі на справжнє екологічне становище на Черкащині. Така книга єднає людей близьких і далеких. Мала небезпека розділяє. Велика – зближує, ріднить не тільки людей, не тільки звірів, а й все в Природі сущій.



    Чит.2. Втім, навряд чи будь-яка книга спроможна змінити катастрофічний хід подій. Та відповідальність за те, що коється, повинні взяти на себе звичайні люди. І тоді, можливо, ще вдасться відвернути велику небезпеку.

    Чит.1. Пять штучних морів на Дніпрі – Каховське, Дніпродзерджинське, Кременчуцьке, Канівське й Київське – це п’ять великих бід, п’ять велетенських ракових пухлин на знівеченому тілі Славути.

    Триста шість промислових підприємств з сорока двох міст України скидають у Дніпро щороку більше 850 мільйонів метрів кубічних брудних вод. Їх отрута через меліоративні канали потрапляє на чорноземи, у хліб, у нашу кров.

    35 мільйонів людей бере воду з Дніпра, п’є цю воду. Дніпро в генетичному коді нашої нації, нашого народу…існує в нашій підсвідомості, навіть, якщо ми його не бачимо й незалежно від нашої волі і так до самої смерті.

    Здатність самоочищуватись Дніпро значною мірою втратив. Каскад морів неабияк уповільнив течію, зокрема й тому, що в багатьох місцях – для зручності судноплавства – вирівняли русло Дніпра і його довжину вкоротили на 110 км.



    Чит.2. Під гнилими хвилями Кременчуцького моря зникли не лише заплавні чорноземи, родючі ниви Полтавщини й Кіровоградщини, пасовиська, луги, гаї, сади, а й цінні археологічні пам’ятки історичні скарби.

    Пам'ять пішла на дно. Водойми затопили всю Оратанію, козацьку Україну.



    Чит.1. Коли Сергій Носань писав цю повість-реквіум, де немає жодного вигаданого героя чи події, а змінено тільки прізвища прототипів і надано документальним матеріалам відповідної літературно-художньої інтерпретації, автор часто бував на Кременчуцькому «рукотворному морі». Там, під гнилими водами так званого моря покоється і його рідне і його любе серцю мальовниче село Дубинка, покоється той мікрокосмос, де Сергій Носань народився і виріс.

    Герої книги Данило, Мотря, тітка Улита, Федь Іскра – люди, яким небайдужа доля Дніпра, доля країни. Вони всім своїм єством проти знищення могутньої ріки.



    Чит.2. Пропонуємо послухати сумну розповідь Сергія Носаня.

    Чит.1. Спочатку, ще з літа, стояла млосна засуха, задували з півночі поривчасті вихрасті вітри, котилися над пустельною рівнинністю кременчуцького водоймища, розколихували жовтаво-зелену хвилю, піднімаючи з дна по безмежних просторах мілководь мертве коріння погублених дерев, затонуле ломаччя та різне сміття й побутовий непотріб, вимивали з потоплених на колишніх сільських цвинтарях людські кістяки в струхлявілих домовинах, розмивали й зрівнювали прадавні ще скіфсько-козацькі поховання й сторожеві кургани…і вся та розгойдано-розвивована суміш бруду, мікробів і паличок смертоносних страшних хвороб отруйних речовин – розпливалася по всіх підводних обширах і закутках рукотворного моря влучно наіменованого серед народу «рукотворним морем», площею 240 тис.га.

    Чит.2. Ще років за 5-6 до затоплення гігантської території прибережних дніпровських земель відведених під Кременчуцьке водоймище, від хутора до хутора котилася хвиля кимось згори придуманих, сформованих і доставлених чоловічих бригад з 15-20 осіб, в обов’язки яких входило робити чистку і підготовку майбутнього дна – тобто випалювали ліси, сади, вирубували чагарі…перезахороняли мертвих – викопувати з могил на цвинтарях, що будуть потоплені, домовини і, за висловом самих гробокопателів (так народ прозвав ті доставлені бригади) – переселяти жмуриків у нові степові гуртожитки. Складалися ці бригади із колишніх «звичайних злочинців-вязнів».

    Чит.1. У причигиринській низині, неподалік села Боровиці ріс чотирьохсотрічний дуб – височенний могутній красень в чотири людських обхвати. За народними прикметами, під цим красенем спочивав Б. Хмельницький, милувався ним у свій приїзд на Чигиринщину Т. Шевченко, поруч з дубом вершився козацький сторожевий курган.

    Чит.2. Бригада гробокопателів кілька днів з ручними пилами і бензопилами пітніла біля велетня, але зрізати так і не змогла. Тоді вирішили застосувати вибухівку…

    Саме на той час нагодився студент Київської консерваторії. Він дуже любив це дерево, сам написав про нього думу і поклав на музику (виходять троє учнів).

    Студент. - Що ви робите? Зупиніться! Це ж варварство, дикість знищувати таку красу. Це ж не просто дерево, це символ, наша історія.

    Гробар 1. – От відійди, комарику, бо дам щолбанчика і копитця відкинеш.

    Гробар 2. – Йому ж однаково кришечка, зайчику. А ми його під задок підважимо і – катапультуємо, уловив?!

    Байда. – Не дам!.. для вас немає нічого святого! Убивці, ґвалтівники вас спеціально таких набрали і сюди прислали…

    Гробар 1. – Ну начальничок, обіжаєш (рокинув руки татуйований гробокопатель) – брись звідси, мошка набридла, не заважай трудитися! (рвучко згріб Вітька і відкинув легко, як тріску).

    Чит.1. Непритомного Вітька доставили в лікарню звідти до Києва на операцію. Після неї у хлопця упав зір і щось сталося із пам’яттю. Він забув навіть як його звати, хто він і звідки. Єдине, що зосталося в нього від музики, дивовижного слуху, - це потяг грати.



    Чит.2. Невимовно тяжко було дивитись на ту наругу над землею, над природою, над людськими помешканнями і душами. Єдине, що уціліло після такого страшного варварства, це невеликий Хутір і Віща Гора. Рукотворне море голубіло й золотилось під сонцем, поховавши під собою понівечену землю, а вона, задушена водою рвалася до життя, до сонця. На згірках дворищ, що ледь-ледь покривала повінь, проростали півники, ружі, зацвітали бузки.

    Чит.1. Могутня багатовікова Віща гора була теж у небезпеці, їй загрожувала смерть.

    Чит.2. Безперервний видобуток глини, унікальної і цінної чи не єдиної в Європі сировини призводив до того, що кар’єр просторішав і глибшав.

    Дно кар’єру вже метрів до трьох глибиною заповнила стічна вода. Та й не вода то була, а якась рідина, що тхнула аміаком і сечею, якась рудувато-бура заколота, густа й липка.



    Чит.1. По рудих і млистих водах рукотворного моря, по ослизлій Віщій Горі, по мертвому Хутору і над прірвою смердючого кар’єру, по довкружніх полях і по столах у вагончиках проповзла важка сира тінь від чогось чи когось незнаного, небаченого, що десь там, над головами людей, над землею і отруєними водами плине в імлистість неба.

    (за столом два чоловіки грають у карти. Молодий гравець опустив карти і зіщулився)



    Робітник. – Оце вже не вперше (мовив він тремтячим голосом у запалій тиші), вже не вперше…прослизне ця тінь і зникне. І сонця ж немає, а тінь є. якась чорна звістка нам, людям, від самої природи послана…

    Виконроб. – Не мели дурниць (гиркнув на молодого робітника виконроб). Начитався різної беліберди і верзеш…

    Робітник. – Ось побачите, це нам даремно не мине, що Віщу Гору розриваємо, нищимо, її народ не спроста назвав Віщою. І взагалі… Ми на землі поводимося так, наче які браконьєри, що прилетіли на тиждень-два з якоїсь іншої планети.

    Чит.2. Чорна широка тінь ковзнула по шляху, завернула в поля і розтанула в імлі і водянистій туманності неба.

    Чит.1. Земля і життя на ній стали вкрай беззахисними, як оголений напнутий нерв. У душах людських крижаними потягами вихрилися зневіра, розчарування, цинізм, байдужість, жорстокість, відступництво й зрада собі самому і ближнім своїм.

    (на сцену виходять Данило і Мотря)

    Данило. – Ні, ми таки справді підходимо до межі якоїсь страшної катастрофи, і невоєнної, а тихої…погибелі.

    Мотря. – Що ти таке говориш? Яка погибель?

    Данило. – Погибель всіх людей і Землі. Он газети писали, що озонні дірки в небі все ширшають, а через них на землю виллється така радіація, що ніякі чорнобилі стільки не викинуть. Світ перевертається догори ногами.

    Згадай, які раніше золоті осені стояли, які зими?! Сніги врівень з тинами! А тепер? (важко зітхає)



    Чит.2. Данило працював шофером у міській санепідемстанції. Вже п’ятий рік возив головного лікаря і чув від шефа чимало цікавої і сташної інформації, аж крижані мурашки по спині бігли про екологічні біди і непередбачені наслідки від них.

    Данило. – О даємо!

    Мотря. – Що даємо?

    Данило. – Води хоч залийся, а пити неможна…а колись же прямісінько з Дніпра пригорщами черпали в жару і пили до схочу. І чиста ж була, як сльоза і остудна зуби ломило. А піди тепер ковтни, так узавтра, якщо не здохнеш, то хиріти почнеш, на аптеку весь вік працюватимеш. О даємо, о дожилися!

    Чит.1. І вже мовчки, невесело думав Данило: може, це й добре, що в нас з Мотрею діток немає, бо хто тепер гарантію дасть, що дитя народиться здоровим і розумово нормальним. Он скільки дебілів і фізичних калік на світ зявляється. В одній лише нашій області 18 шкіл і 15 дитбудинків для дітей недорозвинених, психічнохворих та інвалідів. Тисячі дівчат, які жили в зоні Чорнобильської біди взагалі не можуть родити. Радіація й хімія вдарили в генний код людей і тварин. Восьминогі телятка народжуються, поросята з одним оком і жаб’ячими головами, а далі й людське потомство…(виходять)

    Чит.2. Федь Іскра, або, його прозивали тутешні люди «божий чоловік», був родом з хутора, звідки й Мотря. Єдиний син тітки Софії. Який закінчив школу із золотою медаллю, відслужив армію і навчався в Київському університеті на відмінно, а потім, коли виселяли людей з території майбутнього моря, пішла чутка по Хутору, що Федько тяжко захворів, зійшло з ума, і його помістили в психіатричну лікарню.

    Пізніше стало відомо, що Федь зовсім не збожеволів, а його зробили таким, запроторили в псих ушку за те, що написав до уряду в Києві і в Москву гнівні листи, називаючи створення Кременчуцького моря та інших водоймищ на Дніпрі «злочином перед народом, перед майбутнім…геноцидом, що перевершує варварство фашистського насилля».

    І Федь за це опинився в психушці, де й пробув майже 5 років, а вийшов з відти таким, який був й нині, - «божою людиною».

    Чит.1. Дніпро – це ні з чим незрівняний символ нашої духовності, культури, національної самосвідомості і неповторності, патріотизму, нашої любові, гідності й мужності, багатства і широти душі, козацької слави і щедрої природи. І посягати на долю Дніпра, на його здоровя і красу – це значить посягати на саму людину, її характер, психологічні особливості, звичаї і традиції народу.

    Чит.2. Ми ж не тільки посягнули на все це, ми штучно створеними гігантськими морями-калюжами, що загалом потопили ледь не мільйон гектарів унікальних низинно-рівнинних плодючих земель, лугів, лісів, тисячі сіл і хуторів – ми немов сокирою рубонули під корінь саме дерево народного життя. Страшно і вкрай гірко стає, що такий тяжкий злочин наруги над рікою, над життям природи й народи списано в архіви.

    Чит.1. Прах покійних волає до живих. Волає до їхнього глузду й сердець.

    Чит.2. На Віщу Гору жалко й страшно дивитися. Вся вона промокла, ослизла, густо покрилася глибокими звивистими канавами, вибитими в грунті стічними водами. А прожила ж, простояла гордою красунею мільйони літ і враз з приходом «рукотворного моря» ніби захворіла, засумувала чорними невиліковним смутком, втратила свою вроду, велич і незалежність, трави, чагарі, дерева вимирали на ній, схили оголилися, руділи… З одного боку під корінь роздовбана і вичерпана до половини кар’єру, а з другого, підмивала хвилями водоймища, вона щороку обвалювалася багатотонними брилами глини і те рудувато-червонясте місиво розколочувалися морем, розповзалося й розносилося по дну ледь не самісінької греблі.

    Чит.1. У просторому кабінеті високого обласного начальника, в кріслах-вертушках пообіч столу сиділи керівники відомих філіалів і представник міністерства.

    Керівник. – Хутір, товариші, вже мертвий. До двох десятків пустуючи хат залишилося – і жодної живої душі. Віщу Гору скоро вичерпаємо, але це означає, що такої валютної глини вже область не матиме. Геологи відкрили нову жилу за 15 км. В гору по Дніпру, неподалік Тарасової Гори. Родовище унікальне й ще багатше. Вистачить, за приблизними підрахунками, років на 30 інтенсивного видобутку.

    - І Дніпро, і кручі… - хтось із присутніх зітхнув



    Керівник. – Що? І Дніпро, і кручі?

    • Та так, згадалися слова Т.Шевченка. Нищимо потихеньку і те й друге.

    Чит.2. Чорний птах опустився на білий глиняний виступ на дні кар’єру і жадібно пив тягучу рідину-воду. І чим вона була отрутніша, страшніша для людини і всього живого на землі, тим смачнішою для нього.

    Чит.1. Свіже ранкове повітря повнить груди, тане у низині туман, але холодний важкий осад не покидає душу. Невже!...Невже уся ця краса, усе це живе і суще може щезнути в один день, за якісь миті перетворитися в чорний попіл і задушливий сморід?!

    Невже ми не схаменемося і дійдемо до такої межі! Адже людство вже давно накинуло саме собі на шию петлю і часто-густо безглуздими діяннями в ім’я прогресу все тугіше затягує її, стоячи на хисткому стільчику швидкоплинного буття.



    Чит.2. І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.

    Книга буття 2.9.



    Чит.1. і дійшли вони до прірви…до безкрайньої і бездонної прірви з її чорних глибин піднімався сірий, холодний туман.

    Провідник. – Ми дісталися останньої межі. Відтепер для всіх вас залишається єдиний вибір.

    Чоловік. – Що нас чекає далі?

    Провідник. – Вороття назад немає… І далі йти ви теж не можете. Вимір цієї дороги завершено…перед вами безодня…або ви всі загинете в ній, або…зробите вибір.

    Жінка. – Який вибір? Швидше кажи.

    Провідник.- Вибір тяжкий, але неминучий, - одне з двох: або ви пожертвуєте власними дітьми і підете далі, на потойбічні землі, або ж пожертвуєте собою і дасте дорогу дітям…І діти вирушать у незнаний досі новий вимір життя…Вибирайте!

    Жінка 1. – Це несправедливо!

    Чоловік 1. – Жорстоко!

    Жінка 2. – Безглуздо!

    Чоловік 2. – Кара якась…

    Жінка 1. – За що?

    Провідник. – Не будемо сперечатись. У вас обмаль часу. На роздуми і вагання немає жодної хвилини. Вибирайте!

    Чоловік 1. – Ми не поступимось ні собою, ні дітьми!

    Жінка 1. – Не поступимось!

    Чоловік 2. – Ти нас одурив!...Одурив!

    Жінка 2. – Ми повірили тобі!

    Чоловік 1. – Не рушимо з місця!

    Провідник. – Я вже сказав: назад вороття немає! Немає!

    Чоловік 1. – Ти знову дуриш нас?

    Чоловік 2. – Або ми всі перейдемо, - або ніхто! (націлив рушницю на провідника) – Веди!

    Чоловік 1. – Стріляй у нього, і ми самі якось перейдемо!

    Чит.2. Всім хотілося жити…жити! Жити! Жити! Хотілось непереборно! Всі щось мали на цій землі, щось замислювали…Будували, торгували, крали, лукавили, брехали, заздрили, вбивали… Вважали себе найрозумнішими, найхитрішими, незамінними… І раптом – цей безглуздий несподіваний вибір?! (люди кинулися врозтіч…Одні повернули назад, інші рвонули вперед…але і ті, й інші в бездонні прірви)

    Залишилась одна сім’я: чоловік з дружиною та п’ять їхніх діток. Стояли всі мовчки.



    Провідник. – То що ж обираєте ви – єдині, хто залишився від роду людського?! Ви ще досить молоді (звертається до чоловіка і дружини) і зможете мати потойбіч прірви чимало діток. До того ж, я бачу, ви палко любите одне одного і вам дуже хочеться жити…

    Чоловік. – Так, дуже.

    Провідник. – То чому ж вагаєтесь?

    Чоловік. – ні, Провіднику…Дітей можна народити ще, але треба виростити цих, що вже є… Тому…(мовчить, дивиться на дружину) – ми поступаємося дорогою дітям. Хай ідуть вони у потойбічні землі. А ми щасливі вже з того, що народили їх у світлі любові і доброти…

    Провідник. – Ходіть за мною (він ступив у Прірву, але не провалився, а легко й вільно подався уперед).

    Чит.2. Вся сім’я вціліла. За хвилину-другу вони вже були потойбіч Прірви і відчули під ногами Нову землю – теплу від щедрого вранішнього сонця, м’яку і лагідну від молодої густої трави.

    Чоловік. – Провіднику, ми ж поступилися власним життям заради життя наших дітей…то чому ж і ми перейшли Прірву?

    Провідник. – Тому й перейшли, що поступилися… не на словах, а щиро, за велінням душі. Ви прозріли в своєму попередньому житті і піднялися духовно до тих висот, що дають вам право жити далі, вже в іншому вимірі. А всі ті, що зникли у прірвах, ними ж породжених, не виправдали моєї довіри і надії.

    Чоловік. – А якби вони сказали те, що сказали ми?

    Провідник. – Якби вони сказали святу правду, якби їхні душі були здатні на такий вчинок, то людство врятувало б себе. На жаль…вони були не готові до такого Вибору (виходить).

    Чит.1. Ясно світило сонце, наповнюючи золотим сяйвом безмежний всесвіт довкола.

    Груди повнило чисте, свіже повітря.

    Вдалині синів ліс і голубіла річка біля нього…

    Гули бджоли і джмелі, перелітаючи з квітника на квітку.

    У небесах, розкинувши крила, проплив великий птах.

    Син. – Тату, он там, між рікою і лісом, ми збудуємо собі нову оселю…Правда?

    Чоловік. – Правда, синку, збудуємо!

    Чит.2. І рушили вони туди, де між рікою та лісом виднілося пласке квітучо-зелене узвишшя.

    Вчитель. Для наступної роботи нам потрібно прослухати ту інформацію, яку підготувала група географів.

    Учень 1. Водосховища зарегульованої частини Дніпра (Середнє та Нижнє Дніпро) розташовані в різних географічних зонах. Київське водосховище лежить в лісовій зоні, Канівське та Кременчуцьке – в лісостепу, а Дніпродзержинське, Дніпровське (озеро імені Леніна) та Каховське – в степовій зоні.

    Учень 2. Київське водосховище – верхня сходинка Дніпровського каскаду в межах нашої країни. Водойма розташована в межах двох областей України – Київської та Чернігівської, а на півночі входить в кордони сусідньої держави – Білорусі.

    Водосховище почало заповнюватись в 1964 році і проектного рівня досягло вже навесні 1966 року. Площа його водного дзеркала складає 925 км2 .

    . Найбільша ширина становить 12 км, а найменша – 3 км, пересічна ж ширина – 8,4 км.



    Учень 1. Канівське водосховище було збудоване останнім в Дніпровському каскаді. Почалось його заповнення в 1972 році і проектного рівня досягло вже навесні 1976 року.

    Канівське водосховище поширило свої води до самого міста Вишгорода, що знаходиться на північній окраїні Києва. Довжина його складає 162 км, площа водного дзеркала становить 675 км2, повний об’єм води – 2,6 км3, максимальна ширина – 5 км, пересічна глибина – 4,4 м. При побудові водосховища були затоплені та підтоплені деякі прибережні ділянки. П’ятиметрові захисні дамби, що прокладені на протязі 30 км уздовж лівого та правого берегів річки, зберегли для народного господарства біля 8 тисяч га прекрасних луків.

    Учень 2. Кременчуцьке водосховище є найбільшою штучною водоймою на території України. Воно було утворене греблею Кременчуцької гідроелектростанції на Дніпрі. Розташоване в межах територій Черкаської, Полтавської та Кіровоградської областей України. Заповнення водосховища почалось восени 1960 року і досягло проектного рівня влітку 1961 року. Площа водного дзеркала водоймища становить 2250 км2 . Довжина берегової лінії складає 800 км.

    Учень 1. Дніпродзержинське водосховище було утворене в 1962 – навесні 1965 роках греблею Дніпродзержинської гідроелектростанції на Дніпрі. Воно розташоване на території Дніпропетровської, Кіровоградської та Полтавської областей України. Площа водного дзеркала водоймища становить 567 км2 .



    Учень 2. Дніпровське водосховище утворене в 1931-1932 роках греблею Дніпрогес на Дніпрі. Під часи Другої Світової Війни греблю підірвали і знову оголились пороги. Греблю відбудували в 1946 році, і чаша озера наповнилась в 1947 році. Воно розташоване у двох областях України – Дніпропетровській та Запорізькій. Площа водного дзеркала водоймища становить 420 км2 . Створення Дніпровського водосховища дозволило створити умови для кращого судноплавства по Дніпру від його гирла до Києва та вище – водою було затоплено 10 порогів та біля 40 кам’янистих скель Дніпра.

    Учень 1. Каховське водосховище було утворене греблею Каховського гідровузла на Дніпрі. Воно розташоване на території трьох областей України – Херсонської, Дніпропетровської та Запорізької. Заповнення водою почалось восени 1955 року і продовжувалось 3 роки, до весни 1958 року. Найбільш інтенсивний підйом води тривав від 20 березня до 15 травня 1956 року. Площа водоймища складає 2155 км2 . Саме ж водосховище здійснює сезонне та частково багаторічне регулювання стоку дніпровської води.

    Учень 2. Із спорудженням на Дніпрі каскаду водосховищ було багато райдужних перспектив щодо покращення мікроклімату, електропостачання, судноплавства, збільшення запасів промислових риб та інше. Але минув деякий час, і ми змушені були побачити в цих гігантських ідро будовах, як і в інших, багато негативного, окрім позитивного вирішення проблеми електропостачання. Санітарний стан водосховищ і якість у них води не витримує ніякої критики, а особливо їх промислове та радіаційне забруднення. Ні для кого не секрет, що значна частина радіоактивних забруднень після аварії на Чорнобильській атомній електростанції акумульована в мулі. Перед суспільством постала надто гостра проблема – треба негайно рятувати Дніпро. Дніпрова вода має забруднення третьої категорії, а це значить, що вода практично вже не придатна до вживання. А її ж п’ють мільйони людей.


    • Робота з текстом.

    Бесіда

    1. Визначте тему, ідею, основну думку повісті.

    2. За жанром автор визначає, як повість-есе

    Повість

    Повість-есе

    Притча

    Художньо-документальна повість



    Довести, що це повість-есе.

    1. Які проблеми піднімає С. Носань у повісті?

    • боротьба добра і зла (добро «божий чоловік», зла - «Чорний птах»);

    • проблема екології;

    • людських стосунків;

    • проблема прив’язаності до рідної землі;

    • проблема вибору.

    1. Щодо проблеми вибору: до повісті-есе додається притча С. Носаня «Вибір». З якою метою зробив це письменник? (це своєрідний додаток до повісті, що йде в тематичній гармонії з твором і цілком відповідає його злободенному змістові.)

    Кожна людина в свій час постає перед вибором і ставить питання: А хто є ти для свого народу, землі? «Мікрофон» (відповіді учнів)

    1. Визначте настрій повісті. (Сумний, трагічний, але письменник все-таки закінчує твір оптимістично, пам’ятаючи Шевченкову віру і надію про те, що «Оживуть степи, озера… і Дніпро, і кручі…» Так буде, вірить автор «якщо ми, всім миром нарешті пробудимося, випростаємося, заступимо собою землю рідну. І докладемо рук та розуму, щоб повернути її до життя, ставши її повновладними господарями».)

    Вчитель. Повість тепло привітав у 1992 році Олесь Гончар. У листі до Сергія Носаня він писав: «Це сучасна боротьба Добра і Зла, це ваше художнє відкриття…Вітаю Вас!»

    «Творча група» - відгук на книжку.

    Відгук

    Про книгу «Ой Дніпро, Дніпро!..» Сергія Носаня



    У цій художньо-документальній повісті автор описує події, аналізує факти і явища з нещадною прямотою. І десь, наче в підтексті трепетно пульсує суворо-застережлива народна мудрість, що не виросте доброта, де поле орють кривдою, а засівають лихом. І гостро врізаються в пам'ять сердиті слова працівника кар’єру з Віщої Гори: «Ми на Землі поводимося так, наче оті браконьєри, що прилетіли на тиждень два з якоїсь іншої планети».

    А Дніпро журиться, стогне, нещасний наш Дніпро, та жорстоко обдурений і скривджений людьми.

    За обсягом книга Сергія Носаня зовсім невелика, але вмістила вона багато психологічно-напружених епізодів, людських страждань і багато суворих цифер та фактів, які ще не так давно не підлягали розголосу, вважалися державною таємницею.

    У творі виведено образ баби Улити, що залишилася жити на Хуторі біля Віщої Гори зовсім сама. А також дочки Улити Мотрі, що разом зі своїм чоловіком Данилом намагалася забрати матір в місто, але Улита навідріз відмовилась.

    Також розказує Сергій Носань про Вітька, студента Київської консерваторії, що намагався захистити собою дуб, який дуже любив, але закінчилося усе смертю Вітька.

    Йдеться про вченого, що збирав інформацію про Кременчуцьке водосховище та шкоду, завдано діяннями комуністичною партією. Його вбили на Дніпрі а його папери залишилися на воді. Потім ці папери знайшли люди.

    Не залишиться поза увагою образ «дужого чоловіка», який є центральним. Бо це втілення Добра. Повість багата на символічні образи.

    Мені дуже сподобалась книга Сергія Носаня «Ой Дніпро, Дніпро» вона має не тільки виховне, але й пізнавальне значення. Допомагає зрозуміти ті екологічні проблеми, які потребують негайного вирішення. Факти, наведені у повісті, вражають, спонукають замислитися. Турбує також і доля тих людей, яких було примусово виселено. А могили, а земля, а вода…

    Я гадаю, що цю книгу корисно буде прочитати всім. Бо як говорять «Без минулого – немає майбутнього».


    1. Підведення підсумків.

    «З чим я йду» (На дошці два малюнки «Кошик для сміття» та «Валіза»).



    Вчитель. Що кожен хотів би взяти із собою (покласти у валізу), а що відправити в кошик для сміття? (відповіді учнів)

    Виставлення оцінок.

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Тема: Література рідного краю

    Скачать 190.71 Kb.