Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»
Іссумбосі, або Хлопчик-мізинчик (японська народна казка) Давно колись жили собі чоловік і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вони щодня у храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика. І от одного дня знайшовся в них синок завбільшки з мізинчик. — Ой, яка гарненька дитина! — раділа мати. — Скоро підросте й нам допомагатиме! — тішився батько. Батько й мати назвали сина Іссумбосі, тобто Хлопчик- мізинчик, і берегли його як зіницю ока. Хлоп’я було розумне, та от біда — анітрохи не росло. Минув час, і от надумав Іссумбосі вибитися в люди, впав на-вколішки перед батьками і просить: — Будь ласка, відпустіть мене у столицю. Спочатку батько й мати не знали, що й відповісти, але згадали, який він у них розумний, і погодилися з його проханням. Хлопчик зробив собі меч із голки, що дала мати, і вранці всі троє подалися на берег річки. — До побачення! — гукнув Іссумбосі й поплив униз за водою у чайній чашці, веслуючи хасі — паличками для їжі. Через кілька днів добрався він до столиці, переповненої людь-ми, каретами і кіньми. — Оце так столиця! — промовив хлопчик, прошмигуючи між ногами у людей. Невдовзі його увагу привернув величезний будинок. — Дозвольте зайти! Дозвольте зайти! — гукнув Іссумбосі щоси- ли, стоячи на ґанку. За якийсь час двері відчинились, і на порозі з’явився ошатно вдягнений вельможа. — Дозвольте зайти! — так само голосно повторив Іссумбосі. — Цікаво, хто це говорить? — спантеличений вельможа озир- нувся навколо. — Я тут! Я тут!
Іссумбосі вибрався з дерев’яного взуття на гета* й затупцяв ногами. — Ого, який дивовижний чоловічок! Вельможа посадив Іссумбосі на долоню. — Мене звати Іссумбосі. Я хотів би стати вашим слугою,— мо-вив хлопчик. — Гаразд, я беру тебе на службу. Вельможі одразу сподобався цей маленький, але жвавий хлопчик. Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі всі його любили. Та найбільше припав він до серця дочці багатого вельможі. Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму. Дівчина бо ялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно. Коли ж вони поверталися додому, у темній вулич-ці на них раптом напали два оні — чудовиська в людській подобі з бичачими рогами і тигрячими іклами. — Стривайте! Я вам покажу! Іссумбосі вискочив з-за пояса дівчини і замахнувся мечем-голкою. — Ха-ха-ха! Що це за дрібнота? — зареготав один із напасни-ків і, схопивши Іссумбосі лапою, кинув його собі в пащу. Хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудо-виська й колоти його мечем. — Ой, болить! Ой, болить! — заволало чудовисько і, виплюнув-ши хлопчика з пащі, дременуло світ за очі. Тоді Іссумбосі стрибнув на обличчя другого чудовиська й вико-лов йому око. — Ой, рятуйте! Ой, рятуйте! — затуливши обличчя лапами, за-волав другий напасник і накивав п’ятами. Коли Іссумбосі опам’ятався, то побачив перед собою на землі маленький чарівний молоток — скарб чудовиськ. Дочка вельможі махнула цим молотком і промовила: — Іссумбосі, стань великим! І тоді сталося диво: Іссумбосі почав рости і за мить перетворив-ся на вродливого юнака. Кажуть, що незабаром після того Іссумбосі оженився з дочкою вельможі, викликав до столиці своїх батьків і всі вони зажили ра-зом у добрі й щасті. (Переклад Івана Дзюба) * Гета — дерев’яне взуття.— Прим. перекладача. 
|