• Пензлик Маляна ( китайська народна казка )

  • Скачать 12.43 Mb.


    страница4/42
    Дата09.12.2018
    Размер12.43 Mb.
    ТипУрок

    Скачать 12.43 Mb.

    Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

    Момотаро, або Хлопчик-персик
    (японська народна казка)
    Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже: — Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
    — Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відпові-дає баба.
    Зітхнули вони і взялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
    Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойду­ ючись, пливе річкою великий-великий персик.
    «Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши пер-сик з води, понесла додому.
    Прийшов дід увечері з хмизом. — Гарний персик, чудовий!
    — То, може, покуштуємо? — запитала баба й взялася різати персик ножем.
    Та раптом сталося диво — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецьку-ватий хлопчик.
    — Ото несподіванка! — вигукнув дід.
    — Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.
    Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-персик. Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. По недовгім часі він пере-
    творився у прегарного юнака.
    Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
    — Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів.
    — Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!

    Момотаро, або Хлопчик-персик

    15






    Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не сті-кав на чоло, шаровари і меч.


    На околиці села Момотаро зупинив собака й спитав: — Момотаро, куди це ти вирядився?
    — Підкоряти Острів Чудовиськ.
    — Тоді й я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
    — Гаразд, будь моїм слугою,— сказав Момотаро, вийняв з тор-би просяного коржа й дав собаці.
    Тепер вони йшли вдвох.
    У передгір’ї зустрівся їм фазан.
    — Момотаро, дай і мені просяного коржа,— попросив він. — Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
    Коли Момотаро з двома слугами опинився глибоко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
    — Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою! — Гаразд, ось тобі корж!
    Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ. Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкі-
    ре чудовисько.
    Фазан злетів у повітря та видзьобав йому око. А тим часом мав-па перестрибнула через браму й відсунула засув.
    — Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, при-готуйтеся до бою! — піднявши меча, закричав Момотаро й убіг у двір.
    — Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, по-біг до своїх.
    — Що це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чу-довиська, виставивши уперед залізні списи.
    Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мав-па — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги.
    — Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їх-ній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:
    — Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестане-мо чинити людям зло. А за це віддамо тобі всі скарби.
    — Гаразд, нехай буде по-твоєму,— погодився Момотаро. Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момота-
    ро притягли його в село.
    — А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.
    (Переклад Івана Дзюба)

    Пензлик Маляна (китайська народна казка)
    Жив колись бідний хлопець на ім’я Малян. Від самого малеч-ку він мріяв про те, щоб навчитися малювати. Та от біда: не було в нього за що купити пензлика. Якось довелося йому йти повз школу. Зазирнув він у відчинене вікно й побачив, як учитель ма-лює картину. Зайшов хлопець у клас і попросив учителя хоч на де-який час дати йому пензлика.
    Учитель здивовано витріщив на нього очі, а потім як гаркне: — Злидар! Малювати, бачте, йому захотілося. Ану геть звід-
    си! — і вигнав Маляна зі школи.
    «Хіба коли бідний, то й малювати не дозволяється?» — обу-рився хлопець, і йому ще дужче захотілося навчитися малювати. Бувало, збирає хмиз у горах, візьме гілку й давай на піску пташок малювати. А то піде на річку, вмочить пальця у воду й тут, просто на камені, рибок малює.
    З часом Малян навчився добре малювати, а пензлика в нього все не було. А як же він хотів його мати! Приснилося йому якось, що підходить до нього сивобородий дідусь і дарує йому вимріяного пензлика.
    — Це чарівний пензлик,— сказав дідусь,— тож будь обереж-ний із ним, бо може статися лихо.
    Від радощів хлопець аж прокинувся. Що за диво! У руці він справді тримав пензлика. Схопився Малян з ліжка й одразу за-ходився малювати птаха. Та щойно закінчив він роботу, як птах змахнув крилами й полетів.
    Відтоді Малян цілісінькі дні просиджував дома й малював бід-ним селянам всілякий реманент: у кого плуга немає — тому плуга, кому мотика потрібна — тому мотику.
    Незабаром чутка про ці Малянові витівки докотилася й до міс-цевого поміщика. Той звелів своїм служникам схопити хлопця та привести до маєтку, щоб Малян малював лише для цього одного.

    Пензлик Маляна

    17






    Вислухавши зухвалі вимоги поміщика, Малян відповів, що він не буде малювати. І хоч як на нього кричали, хоч чим погрожу-вали, та він не відступав від свого. Розгніваний поміщик наказав відвести хлопця до стайні й замкнути там. Нехай померзне ноча-ми, поголодує, може, тоді слухняніший стане.


    Саме тоді було дуже холодно, а жорстокий поміщик аж три доби на випускав хлопця, сподіваючись, що за цей час він або по-мре від голоду чи холоду, або погодиться на його умови. Та коли на четвертий день він пішов подивитися на Маляна, то був украй здивований: хлопець сидів біля грубки і їв коржики.
    Злющий, мов сто чортів, поміщик загукав на своїх служни-ків і наказав їм убити хлопця, а його чарівний пензлик прине-сти до поміщицьких покоїв. Служники відчинили двері стайні, а там нікого немає, лише бамбукова драбина стоїть під стіною. Зрозуміли вони, що Малян намалював драбину, виліз на горище й утік.
    Так воно й справді було. Вибравшись із поміщицького обійстя, Малян намалював на кам’яному мурі огорожі поміщицької садиби баского білогривого коня, сів на нього верхи і помчав геть. Та че-рез деякий час за спиною почулося тупотіння кінських копит. Це поміщик із служниками кинувся наздоганяти його.
    Малян хутко намалював своїм пензликом лук та стріли. Коли переслідувачі наблизилися — просвистіла стріла, і поміщик по-валився з коня на землю. А хлопець тим часом пришпорив свого білогривого й зумів утекти. Після цієї неприємності довелося Ма-ляну залишити рідне село й переселитись у далеке місто. Там він жив тим, що продавав людям свої картини. А щоб його не викри-ли, ніколи не домальовував їх до кінця, тож птахи та звірі на кар-тинах ніколи не оживали.
    Одного разу Малян намалював журавля. Лише ока у птаха не було. Та зовсім несподівано для хлопця з кінця пензлика зірвала-ся краплина туші й впала саме туди, де мало бути око. Журавель раптом змахнув крилами й полетів.
    Усе містечко заговорило про цю дивовижну подію. Дійшли чутки й до самого імператорського двору. Імператор наказав своїм вельможам розшукати хлопця та привести до нього.
    Малян знав, що імператор гнобить людей, стягає з них непо-сильні податки, тому, як і всі селяни, ненавидів його. Тож, коли імператор наказав малярові намалювати дракона, хлопець нама-лював йому жабу, а замість фенікса — общипану курку.
    Бридка жаба та гола курка почали бігати та стрибати по залах палацу та скрізь паскудити. Імператора охопила злість. Він гукнув
    18 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    своїм охоронцям, щоб ті відібрали у хлопця пензлика, а самого не-слуха кинули до в’язниці.


    Зрадів імператор, заволодівши чарівним пензликом, і заходив-ся сам малювати. Спочатку намалював купу золота. Проте йому здалося, що цього мало. Намалював ще одну, потім Ще й ще… Та раптом усе золото перетворилося на каміння.
    Зазнавши невдачі, імператор намалював золоту цеглину. Але цеглина здалася йому маленькою. Припасував він поряд іще одну. Потім ще й ще… Нараз довгий ланцюг золотих цеглин перетво-рився на величезного удава. Той роззявив величезного криваво-червоного рота й кинувся на імператора. Добре, що варта встигла його захистити.
    Довелося імператорові випустити Маляна. Навіть нагороду хлопцеві пообіцяти, якщо той малюватиме лише для нього. Малян згодився, аби тільки пензлика повернули.
    «Нехай гори малює… Ні, ні. У горах страшні звірі водяться. Хай краще море»,— думав імператор.
    Малян провів кілька разів пензликом, і на папері перед очи-ма у самого імператора заграло сине-сине море. А поміж хвилями рибки плавають.
    Імператор був задоволений і зажадав ще й корабля на морі мати. За мить на воді гойдався великий корабель. Імператор, його дружина, принци та принцеси і всі царедворці посідали на кора-бель.
    Корабель відплив від берега. Проте імператорові здалося, що корабель пливе надто повільно. Він наказав хлопцеві, щоб той ще й вітер намалював. Малян замахав пензликом: хвилі стали вищи-ми, корабель почав перевалюватись з боку на бік.
    — Досить вітру! Досить! — злякано закричав імператор.
    А Малян все махав та махав пензликом. Вітер дужчав, хвилі здіймалися вище. Нарешті море заревло й перекинуло корабель. Імператор та всі його попутники пішли на дно.
    (Переказ Івана Чирка)

    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»

    Скачать 12.43 Mb.