Скачать 12.43 Mb.


страница5/42
Дата09.12.2018
Размер12.43 Mb.
ТипУрок

Скачать 12.43 Mb.

Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Синдбад -мореплавець (арабська народна казка) Третя подорож Синдбада
Синдбад став говорити:
— Серед бенкетів та розваг я швидко став забувати про колиш-ні страшні пригоди. А розкішне, сите життя мені почало обрида-ти. Я був молодий, дужий — хотілось якоїсь діяльності. Скінчило-ся тим, що я знову поклався на долю, зібрав товаришів-торговців, накупив різного краму й сів на корабель у Бальсорі.
Довго ми плавали цілком щасливо, приставали до різних зе-мель і вигідно торгували своїм крамом.
Та раз колись серед моря нас застала буря. Кілька днів кора-бель наш гойдали хвилі й кидали його, як тріску, поки не пригна-ли до якогось невідомого острова. Ми, звісно, раділи, що зостались живі, але капітан поспішив нас розчарувати:
— Доленько наша! — крикнув він.— Думали ми втекти від одного лиха, та зустріли ще більше. Знайте, що на цьому острові живуть дикуни, з ніг до голови покриті вовною. Хоч вони і неве-ликі на зріст, але їх сила така, що змагатися з ними не може бути й думки. Бережіться поранити або убити кого-небудь з них, бо тоді ми всі пропали.
На наше горе, слова капітана справдилися раніше, ніж ми сподівалися. Не встигли ми опам’ятатись, як на берег висипала тьма-тьмуща поганих-препоганих істот, подібних до людей, але покритих густою рудою вовною. Вони стрибнули у воду, припли-ли до корабля та стали з усіх боків лізти на палубу швидше, ніж лазять мавпи. Ці страховища щось кричали, очевидно, говорили до нас, але ми не могли зрозуміти їхньої мови і стояли, тремтячи від жаху.
Коли вони стали обрубувати якірного ланцюга й знімати вітри-ла, ніхто з нас навіть не поворухнувся. Карлики ж, заволодівши кораблем, одвезли нас на другий острів і там висадили на берег,

20 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас



Незабаром ми підійшли до величезного будинку з високою бра-мою із чорного дерева. Ми ввійшли на подвір’я, а відтіль — у якесь велике помешкання, де з одного боку валялися купи людських кісток, а з другого — довгі палки для підсмажування м’яса. Ми ледве не збожеволіли від жаху: ноги у нас трусились, і ми, повні відчаю, попадали на підлогу. Так пролежали досить довго, безсилі що-небудь зробити, дати собі яку-небудь раду. Уже смеркало, як раптом розчинилися двері й у нашу кімнату ввійшов велетень, ви-сокий, як пальма, весь чорний, з єдиним оком на лобі, червоним і вогняним, як жар. Із рота в його стирчали два довгих, гострих передніх зуби, нижня губа одвисла й торкалася грудей. Довгі сло-нові вуха теліпалися по плечах, а пазурі на величезних руках були загострені й зігнуті, як у яструба. Угледівши таке страховище, ми зовсім втратили розум, а воно сиділо перед нами і оглядало нас своїм голодним оком.


Потім велетень простяг руку, підняв мене за шкіру й став вертіти на всі боки, як м’ясник, що оглядає ягня. Але, вочевидь, я здався йому занадто худим, і він кинув мене набік, а сам узявся оглядати так само інших.
Нарешті він спинився на капітані, як на самому ситому та гладкому із нас. Злапавши палкою його, як горобця, у свою руку, він проткнув його наскрізь і став пекти капітана над огнем.
Коли страва була спечена, він повечеряв з великою охотою, по-тім розлігся на підлозі й незабаром заснув. Хропів він, як розлю-тований грім, і цілу ніч ми не могли стулити очей. Вранці велетень встав і, не звертаючи на нас ніякої уваги, кудись пішов з дому,


  • ми дали волю своєму відчаю. Здавалося, плачу та голосінню не буде краю. Нарешті, виплакавши всі сльози, стали радитись, як би нам вийти з цього страшного становища, але ніхто не міг дати путньої поради. Про те, що можна було б спільними силами напа­ сти на велетня й убити його, ніхто навіть не заїкнувся: переляка-ні, ми не могли навіть про це подумати.

Заспокоївшись трохи, ми розсипались по острову, щоб чим-небудь наїстися, а ввечері, не знайшовши ніякого притулку, муси-ли знов вернутися в оселю людоїда.


Незабаром прийшов і сам господар. Він вибрав ще одного із товаришів, повечеряв і знову ліг спати, і спав до самого світан-ку. Підвівшись, він знову пішов і кинув нас без жодного догляду. Але це мало нас тішило: ми добре знали, що нам нікуди тікати і що нас усіх до одного жде однакова доля. Горе наше було таке

Синдбад-мореплавець. Третя подорож Синдбада

21






велике, що дехто пропонував кинутись у море, знаходячи, що ця смерть все-таки приємніша від першої. Але проти цього повстав один з товаришів: він нагадав, що віра забороняє людині накла-дати на себе руки, і радив вигадати який-небудь інший засіб по-збутися зубів людоїда. Тут у мене майнула думка, якою я та поді-лився з товаришами.


— Друзі мої,— сказав я їм.— Чи звернули ви увагу на ті великі дерева, що ростуть на березі? Давайте ми з них поробимо плоти, які залишимо поки на березі, а вночі спробуємо втекти від людо-їда. У всякому випадку, коли не пощастить дочекатись якого-небудь корабля, краще згинути в морі, ніж у шлунку такого стра-ховища.
Тут я докладно розповів про свій задум, який одноголосно був ухвалений, після цього ми взялися за роботу. Поробивши такі плоти, щоб могли витримувати по три чоловіки, ми повернулися до людоїда й знову були свідками страшної смерті одного зі своїх товаришів. Але на цей раз ми жорстоко віддячили своєму катові. Тільки він захропів, я та ще десятеро, найсміливіших і найпруд-кіших людей між нами, взяли по залізній палиці, розпекли їх на огні й всі разом уткнули їх в око душогуба. Можете собі уявити, як він заревів від болю. Він став кидатись на всі боки, ловлячи нас розставленими руками, але ми сиділи спокійно в безпечних міс-цях. Облапавши всі кутки, він наткнувся на двері й вийшов, реву-чи та стогнучи.
Нам нічого було баритися, і ми кинулись до своїх плотів. Поза-як крики людоїда стихли, то у нас з’явилася надія, що ворог наш умер від ран, але вдосвіта ми раптом угледіли трьох однооких ве-летнів. Двоє нових страховищ вели третього, сліпого, під руки. Ми швидше одіпхнули плоти од берега, але людоїди стали кидати на нас величезними шматками скель і незабаром розбили й потопи-ли всіх нас, крім мене та двох моїх сусід, що встигли відплисти досить далеко од берега. Опинившись серед бурхливого моря, ми знову стали забавкою хвиль. Цілу добу ми боролися з ними, про-щаючись із життям, але вітер несподівано пригнав нас до якогось острова, де знайшли ми багато поживних і смачних овочів.
Підкріпивши свої сили, ми лягли і заснули. Але ввечері, коли ще не зовсім смеркло, ми раптом почули якесь страшне сичання. Схопившись на ноги, угледіли величезну гадюку, що повзла пря-мо на нас. Ми хотіли тікати, але гадюка кинулася вперед, схопи-ла одного з моїх товаришів, ударила його кілька разів об землю та проковтнула. Ми скористалися цим і стали тікати.
Знову відчай огорнув душу.
22 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

— О Боже! — крикнув я.— Учора ледь ми врятувалися від лю-доїда й гнівних хвиль, а сьогодні зустрілися з новим лихом!


Блукаючи по острову, ми угледіли одне височезне дерево. Лед-ве стало смеркати, як полізли на нього. Але це було даремно: га-дюка угледіла нас, обвилась круг дерева і, схопивши мого товари-ша, ударила його об землю та з’їла. Правда, після вечері вона ку-дись зникла, але я знав, що мене те ж саме чекає на день пізніше. Я подумав: чи не краще було б кинутися в море?.. Але умирати не хотілось, і я став думати, як би остатись жити. Помітивши, що на острові росте багато колючих рослин, я поробив з них в’язанки і високо обгородив ними дерево. Самого себе я теж обв’язав колюч-ками. Щойно смеркло, гадюка не стала баритись і тихо підлізла до мого дерева, але несподівано укололась і стрибнула назад. Кіль-ка разів вона знову починала підкрадатись, як кішка, але нарешті впевнилась у даремності своєї праці, лягла, згорнулась і цілу ніч лежала на варті, а я сидів ні живий ні мертвий на дереві. Хоча удо-світа вона зникла, але я такий був змучений, що саме життя мені обридло, і я, як божевільний, кинувся до моря, щоб раз назавжди припинити свої страждання. Але доля нарешті зглянулась на мене. У ту хвилину, коли я вже збирався кинутись у воду, на обрії зачорнів корабель. Він наближався до нашого острова й незабаром можна було помітити на ньому людей.


  • зірвав з себе шапку й став нею махати, щоб звернути на себе увагу. Мене помітили, з корабля спустили човна й забрали мене. Чи можете ви уявити, який я був щасливий в ту хвилину.

Коли я розповів про всі ті пригоди, які трапилися зо мною, всі були і глибоко вражені, і кожний поспішав висловити мені своє співчуттям. Насамперед мене нагодували, а потім капітан подару-вав мені нове вбрання, бо моє було зовсім пошматоване.


— Друже мій! У мене є на кораблі кілька пакунків з крамом, що належали колись одному небіжчикові-торговцю. Я хотів би їх продати тут, а гроші передати його нащадкам. Чи не взявся б ти продати їх? Звісно, за це я тобі подякую.


  • і охоче згодився допомогти капітанові. А на палубі між тим таврували крам. Коли дійшла черга до тих пакунків, які доручено було мені попродати, спитали капітана, яке ім’я на них поставити.

— Пиши: «Синдбад-мореплавець»,— відповів капітан. Я в ди-вуванні глянув на нього, і тільки тепер, вдивившись в його облич-чя, пізнав того самого капітана, який покинув мене на безлюдно-му острові, коли я легковажно заснув над струменем. За цей час він дуже постарів, та й мене йому було важко пізнати, тим більше, що всі вже вважали мене за небіжчика.



Синдбад-мореплавець. Третя подорож Синдбада

23






— Капітане! — сказав я.— Ти говорив, що цей крам Синдбада? — Так,— відповів він,— Синдбад родом із Багдада, і їхав він на моєму кораблі. Я і досі не можу простити собі за необачність. Одного разу він укупі з іншими вийшов з корабля на острів, а коли всі повернулись, я не примітив, що немає Синдбада, і велів плисти далі. Кинулись ми вже через деякий час, але вітер був настільки


дужий, що ми ніяк не могли вернутись назад.
— I ви вважаєте, що Синдбад давно вже згинув? — Напевно.
— Ану лишень пригляньтесь до мене уважніше! — сказав я.— Чи не розмовляє з вами той самий Синдбад, якого ви вважаєте за небіжчика??! Я заснув на березі струмка, а коли прокинувся, ко-рабель був уже далеко.
Капітан глянув на мене, пізнав і радісно закричав:
— Слава тобі, Боже, що ти знімаєш з моєї душі такий гріх! Який я радий, що бачу тебе живим та здоровим! Забери ж свій крам, а ось і гроші за продану частину його.
Я прийняв крам, але дещо подарував капітанові замість подя-ки. Решту я розпродав і купив сандалового дерева, гвоздики, ко-риці й інших коштовних речей. Вернувшись у Багдад, я продав їх за великі гроші й став ще багатшим.
Звісно, і цього разу я не забув подякувати Богові й роздати ми-лостиню убогим.
(Переклад Олександра Олеся)

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Коьрта
Контакты

    Главная страница


Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»

Скачать 12.43 Mb.