• Ганс Крістіан Андерсен Соловей

  • Скачать 12.43 Mb.


    страница9/42
    Дата09.12.2018
    Размер12.43 Mb.
    ТипУрок

    Скачать 12.43 Mb.

    Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»


    1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   42

    Олександр Сергійович Пушкін Про мертву царівну та сімох богатирів


    • путь-дорогу цар зібрався, Із ріднею попрощався, І цариця край вікна Сіла ждать його сумна. Жде від ранку й до ночі,




    • поле дивиться, аж очі Почали боліти їй У сподіванці сумній.

    Все не видно в полі друга! Тільки бачить: в’ється хуга, Сніг лягає на поля, Вся білісінька земля. Дев’ять місяців минає, Смуток очі застилає.


    А як свят-вечір настав, Бог дочку цариці дав. Рано-вранці гість бажаний,
    День і ніч так довго жданий, Повернувся цар назад І заходить до палат.
    А вона лиш позирнула Та важкесенько зітхнула —
    Потьмаривсь од щастя світ І померла до обід.
    Цар журився безутішно.
    Та як бути? — й він був грішний. Рік, неначе сон, промчавсь — Цар із другою побравсь.


    • по правді молодиця, Що й казать, була цариця:




    • висока, і струнка,




    • розумна, і метка,

    Тільки дуже вередлива,

    38 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    Гордовита та злослива. В неї придане було:


    Дзеркальце, чудесне скло, Що таку властивість мало: Як людина, розмовляло,


    • ним одним була вона І ласкава, й не смутна,




    • ним привітно розмовляла І, милуючись, казала: «Любе дзеркальце, скажи Та мій сумнів розв’яжи: Хто на світі наймиліший, Найгарніший, найбіліший?» А воно дає відказ:

    «Ти, царице, повсякчас За людей усіх миліша, І рум’яніша й біліша». І цариця в тую ж мить Ну сміятись та радіть! — І підморгувать очима, І поводити плечима, І крутитись перед ним,


    Перед дзеркальцем своїм.
    Та царівна молодая Теж тим часом розцвітає. Потихеньку підросла І, мов квітка, розцвіла. Білолиця, чорнобрива,
    І сумирна, й непримхлива. Старости біля дверей: Королевич Єлисей Засилає. Цар дав слово. Посаг теж давно готовий: Сім торгових городів Та сто сорок теремів.
    Дівич-вечір наступає,


    • цариця за звичаєм Перед дзеркальцем своїм Перемовилася з ним: «Чи не я за всіх миліша, І рум’яніша й біліша?»




    • воно їй каже так:

    «Ти прекрасна, знає всяк,



    О. С. Пушкін. Про мертву царівну та сімох богатирів 39

    Та царівна ще миліша, Ще рум’яніша й біліша». Як цариця відплигне, Та як ручкою махне,


    Та по дзеркальцю як грюкне, Закаблучком як пристукне: «Ах ти ж, капоснеє скло!
    Брешеш ти мені на зло! Як рівнятись їй зі мною? Я пиху в ній заспокою! Біла, справді-бо, вона, Та хіба ж то дивина? — Мати нею як ходила, Все на сніг лише й зорила! Та скажи: чи можна ж їй Дорівнять красі моїй? На землі за мене кращу Не знайде ніхто нізащо, Це й не чувано ніде!» А воно своє веде, Що царівна ще миліша,
    Ще рум’яніша й біліша! Що робити? Тут вона, З чорних заздрощів смутна,
    Кида дзеркальце під лавку, Кличе дівчину Чорнявку І дає наказа їй, Цій прислужниці своїй,
    Завести царівну в хащі І, живу, напризволяще Під сосною кинуть там На поживу злим вовкам.
    Хто вгамує бабу гнівну? От, покликавши царівну, З нею дівка в ліс пішла Й так далеко завела, Що царівна догадалась І до смерті налякалась. Почала благать вона:
    «В чім, скажи, моя вина? Не губи мене, дівице! Коли стала б я цариця Відплатила б чим змогла!» Не бажаючи їй зла, Та царівну не зв’язала, Відпустила й сказала:

    40 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    «Не журися, будь-що-будь!» І пішла в зворотну путь. «Що? — сказала їй цариця,— Де красуня білолиця?» «Там, у хащі лісовій,— Відповіла дівка їй,— Міцно зв’язані їй лікті, Попадеться звірю в кігті —


    Менш прийдеться їй страждать, Легше буде помирать».
    Всюди чутка залунала, Що дочка в царя пропала. Не стуляє цар очей. Королевич Єлисей, Помолившись добре Богу, Виряджається в дорогу Наречену врятувать І дружиною назвать.
    А царівна молодая В лісі темному блукає,
    Далі й далі в нетрі йшла І на терем набрела.
    Їй назустріч пес загавкав,


    • підбіг, і ліг на травку. Йде царівна до воріт — Тихо скрізь. За нею вслід, Лащучися незлосливо, Пес біжить. Вона сміливо По приступках піднялась




    • за клямку узялась. Двері тихо відчинились,




    • царівна опинилась

    У світлиці. Навкруги Всюди лад. В кутку боги, Стіл дубовий під богами, Лави, вкриті килимами. Бачить дівчина, що тут Люди праведні живуть, Знать, не будуть ображати. Та нікого не видати. Обійшла царівна дім, До ладу прибрала в нім, Засвітила Богу свічку, Розпалила жарко пічку,



    О. С. Пушкін. Про мертву царівну та сімох богатирів 41

    Застелила гарно стіл І лягла собі на піл.


    От і вечір. В тиші сонній Тут почувся тупіт коней, Входять сім богатирів, Сім рум’яних молодців.
    Старший мовив: «Що це значить? Всюди прибрано, неначе Хтось в дому порядкував Та господарів чекав.
    Хто ж це? Вийди, покажися, З нами чесно подружися: Коли літній чоловік, Дядько будеш нам повік. Коли жінка, будь нам мати, Так і станем шанувати. Коли хлопець молодий, Будеш брат нам дорогий. Коли красная дівиця, Будь улюблена сестриця».
    Тут вона до них зійшла, Їм пошану віддала, Низько в пояс уклонилась, Лагідно перепросилась,
    Що, мовляв, до них зайшла, Хоч непрохана була.
    Вмить вони з тих слів пізнали, Що царівну привітали. Посадили у куток, Піднесли їй пиріжок, Чарку повну наливали


    • на таці подавали. Від зеленого вина Відмовлялася вона,

    Пиріжок лиш розломила Та шматочок відкусила




    • з дороги відпочить Відпросилась в тую ж мить. Одвели вони дівицю До горішньої світлиці




    • пішли відтіль гуртом, Щоб заснула тихим сном.

    День за днем іде, минає, А царівна молодая



    42 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    Все живе серед лісів У семи богатирів. Вранці, ясною порою


    Браття дружною юрбою Виїжджають погулять, Сірих крижнів пострілять, Руку правую потішить, Сарачина в полі спішить, Або в кримця на скаку Зняти голову важку,
    Стріться з ворогом заморським Чи з черкесом п’ятигорським. А хазяєчка — вона, В терему сама-одна, Прибере, і наготує, І нічим не вередує.
    Так ідуть за днями дні, Безтурботні та ясні.
    Браття всі сестру названу Покохали. Якось рано У світлицю до зорі Увійшли богатирі.
    Старший каже їй: «Дівице, Знаєш, всім ти нам сестриця. Всіх нас семеро братів, Молодців-богатирів.
    Ми тебе кохаєм дуже, Як один. Собі ти мужа Поміж нами обери, Нас як-небудь помири,
    А для інших будь сестрою. Що ж хитаєш головою? Чи відмовить хочеш нам? Чи не по купцеві крам?»
    «Ой ви, хлопці молоденькі, Братики мої рідненькі! — Каже так царівна їм,— Як неправду я повім, Божий гнів спаде на мене! Що чинить? Я ж наречена! Всі до серця ви мені, Всі розумні та ставні,
    Кожен кожному з вас рівний, Та є суджений в царівни!

    О. С. Пушкін. Про мертву царівну та сімох богатирів 43

    Наречений любий цей — Королевич Єлисей».


    Браття трохи помовчали, Головами похитали. Старший каже: «В добрий час! Ти ж не гнівайся на нас, Словом більш не прохоплюся Я про те».— «Я не гнівлюся,— Тихо мовила вона.—


    • відмова — не вина». Женихи їй уклонились, Потихеньку віддалились, Знов у згоді, як раніш, Стали жити ще дружніш.




    • тим часом зла цариця На царівну все гнівиться, Все добріша не стає,




    • на дзеркальце своє Довго сердилась і дулась, Та нарешті схаменулась, Розшукала й перед ним Давнім звичаєм своїм Красуватись знову стала Й, посміхаючись, казала:

    «Здрастуй, дзеркальце! Скажи Та мій сумнів розв’яжи:


    Чи не я за всіх миліша, І рум’яніша й біліша?»


    • воно їй каже так:

    «Ти прекрасна, знає всяк, Тільки є, жива й здорова, Серед темної діброви, У хоромах захисних Та, що краща від усіх!» І цариця налетіла


    На Чорнявку: «Як ти сміла Обдурить мене? і в чім?» Та призналася в усім.
    А розгнівана цариця Їй рогаткою грозиться І кладе: або не жить, Або падчерку згубить.
    Раз царівна молодая Милих братиків чекає

    44 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас





    • пряде біля вікна. Раптом глянула вона: Пес загавкав, як шалений, То черниченька злиденна У подвір’ї під вікном Відганяє пса кийком.

    «Підожди, бабусю рідна! — Їй з вікна кричить царівна,— Пригрожу сама я псу




    • чогось тобі знесу!»

    Їй відказує черниця: «Ой, дитинонько-дівице! Клятий пес мене злякав, Мало плаття не порвав, Подивись, як він лютує!


    Вийди в двір!» Царівна чує, Хліб з комори узяла, Та липі з ґаночку зійшла —
    Пес до неї — гавка, злиться, Не пускає до черниці.
    А стара підійде лиш — Він злоститься ще страшніш
    На черницю. «Просто дивно! — Посміхнулася царівна,— Що це так його гнівить?
    На ж, лови!» — і хліб летить. Хліб жебрачка упіймала. «Дуже дякую,— сказала,— Бог тебе благослови!
    От за це тобі, лови!» І на ґанок соковите, Наливне та духовите
    Гарне яблучко летить.
    Пес як скочить, заскавчить… Та царівна просто в руки Упіймала. «Від докуки Яблучко собі вживай!
    Бог з тобою, прощавай!» Так черниця проказала, Уклонилась і пропала.
    До царівни тут мерщій Пес біжить і в очі їй З жалем дивиться та виє, Ніби пеське серце ниє, Ніби хоче їй сказать:
    «Кинь!» Вона його вмовлять,

    О. С. Пушкін. Про мертву царівну та сімох богатирів 45

    Пестить ніжною рукою: «Що, соколику, з тобою? Ляж!» В кімнату увійшла, Знову пряжу узяла; Під віконцем прясти стала,


    Ждать братів, а поглядала Все на яблучко на те, А воно мов золоте,
    Спілим соком вщерть налите,


    • рум’яне, й духовите, Медом сповнене ясним, Видно зернятка у нім. Почекать вона хотіла До обіду, не стерпіла, В руки яблучко взяла




    • до губок піднесла, Потихесеньку куснула




    • шматочок проковтнула… Раптом, що це? Світе мій! Ніби сперло груди їй, Білі руки уронила, Спіле яблучко впустила,

    Блимнув погляд з-під повік,




    • на лавку під божник

    Тут вона одразу впала І недвижна, тиха стала…

    Тої самої пори Молодці-богатирі Поверталися юрбою З молодецького розбою.
    Пес в діброві їх виттям Зустрічає: «Горе нам! — Браття мовили.— Печалі Не минути!» Їдуть далі,
    Прискакали, входять… «Ах!» Пес за ними по п’ятах, Вмить до яблучка… Озлився, Проковтнув його, звалився І одразу здох… Воно, Бач, отруєне було.
    До царівни неживої, Похилившись головою, Браття з жалем підійшли, Її з лавки підняли,


    46 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    Одягли у пишні шати




    • хотіли вже ховати — Передумали. Вона, Як ві сні — така ясна,

    Тихо, мирно так лежала, Що ледь-ледь не промовляла. Ждали три дні. Але ні! — Спить вона у мертвім сні…




    • з плачем, у великім жалю, В домовину із кришталю Тіло мертвої сестри Тут кладуть богатирі.

    Понесли в порожню гору




    • труну в північну пору

    До шести міцних стовпів, До чавунних ланцюгів Обережно пригвинтили І навкруг загородили.


    Старший брат віддав поклін. «Люба сестро! — мовив він,— Спочивай спокійно в гробі!
    Згасла, жертва чорній злобі, На землі твоя краса; Дух твій приймуть небеса. Ми усі тебе любили,
    Ждав тебе жених твій милий, Та вінець дістався твій Тільки смерті навісній».
    Того ж дня лиха цариця, Дожидаючись черниці, Нишком дзеркальце взяла І питання задала:
    «Чи не я за всіх миліша,


    • рум’яніша й біліша?» А воно їй каже так: «Ти, царице, знає всяк, На землі за всіх миліша,




    • рум’яніша й біліша».

    У далекому краю Нареченую свою Королевич скрізь шукає. Все немає та немає!


    І кого він не спита, Всюди відповідь не та:

    О. С. Пушкін. Про мертву царівну та сімох богатирів 47

    Той сміється просто в очі, Той відкаже неохоче; І до сонця під кінець


    Вдався добрий молодець: «Ясне сонечко! Ти ходиш Цілий рік у небі. Зводиш Зиму з літом щоразу, Всіх нас бачиш унизу. Не відмов мені в привіті! Чи не стріло десь на світі, У якому-будь краю, Нареченую мою?» Ясне сонце відказало: «Ні, царівни не стрічало Я ніколи. Та постій,
    Може, місяць, родич мій, Десь її на світі стрітив Або слід її примітив».
    Серце рветься із грудей,— Ночі жде наш Єлисей. Тільки місяць показався — Він услід за ним погнався. «Місяцю, ти, друже мій, Ти, ріжечку золотий!
    Ти встаєш у тьмі глибокій, Білолиций, ясноокий, І до тебе залюбки Посміхаються зірки.
    Не відмов мені в привіті! Чи не стрінув десь на світі, У якому-будь краю, Нареченую мою?» Відказав тут місяць ясний: «Не стрічав царівну красну. На сторожі я стою Тільки в чергу-бо свою,
    Знать, вона без мене, друже, Десь пробігла!» — «Прикро дуже!» — Королевич відказав.
    Ясний місяць ще додав: «Постривай, про неї, може, Вітер знає. Він поможе. Ти до нього поспішай.
    Не журися, прощавай!»
    Єлисей журбу долає, Вітру буйному гукає:

    48 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    «Вітре, гордий володар! Ти ганяєш зграї хмар, Ти хвилюєш синє море, Всюди вієш на просторі, Ти боїшся, вільний птах, Тільки Бога в небесах.


    Не відмов мені в привіті! Чи не стрінув десь на світі, У якому-будь краю, Нареченую мою?» Каже вітер: «За рікою, За струмистою водою, Є високая гора,


    • ній глибокая нора;




    • тьмі, що сповнена печалі, Домовина із кришталю Там прип’ята на стовпах, На чавунних ланцюгах.

    А навкруг долина рівна…




    • тій труні твоя царівна».

    Вітер далі тут помчав. Королевич заридав




    • пішов, жених нещасний, На свою царівну красну Подивитись ще хоч раз. Він іде; і підвелась Перед ним гора пустинна; Навкруги сумна рівнина; Вхід в горі чорніє тій. Він іде туди мерщій.

    Перед ним в імлі могильній Колихається повільно Кришталевая труна… В тій труні лежить вона.


    Об труну, де спала мила, Він ударився щосили,
    Аж розбивсь кришталь. І вмить Наречена вже не спить, Очі тихо розімкнула,


    • з полегшенням зітхнула,




    • спроквола промовля:

    «Як же довго спала я!»




    • встає з труни сумної… Ах!.. Заплакали обоє. Він її на руки взяв




    • з нори попрямував.

    О. С. Пушкін. Про мертву царівну та сімох богатирів 49

    Під розмову безтурботну Вирушають в путь зворотну; Чутка всюди рознеслась, Що дочка в царя знайшлась!


    Вдома в ті часи без діла Люта мачуха сиділа Перед дзеркальцем своїм І вела розмову з ним: «Чи не я за всіх миліша,


    • рум’яніша й біліша?» А воно їй каже так:

    «Ти прекрасна, знає всяк, Та царівна ще миліша, Ще рум’яніша й біліша!» Як взяла царицю злість —


    Дзеркальце об землю — трісь! В двері миттю похопилась


    • з царівною зустрілась —




    • від люті в той же час Лиходійка вмерла враз. Злу царицю поховали




    • весілля відгуляли,




    • були кінець кінцем Наречені під вінцем. Учту справили велику, Що й не бачено від віку! Я там був, мед-пиво пив — Тільки вуса обмочив.


    1833
    (Переклад Наталі Забіли)



    Ганс Крістіан Андерсен Соловей


      • Китаї,— ти, звісно, це знаєш,— імператор — китаєць і всі навколо нього також китайці.

    Це було вже багато років тому, але саме через те й варто послу-хати цю історію, інакше її можуть забути.


    Палац імператора був найрозкішнішим у світі, весь зроблений


    • тонкого фарфору, дуже коштовного, але такого ламкого, що до нього страшно було доторкнутися, та з ним треба було поводитися дуже обережно.




      • саду росли найчудовіші квіти, і на найкращих з них висіли срібні дзвіночки; вони дзвеніли, щоб не можна було пройти мимо, не помітивши квітів. Так усе було тонко продумано в саду імпера-тора.

    Він тягся так далеко, що сам садівник не знав, де йому край. Коли йшли все далі й далі садом, то потрапляли в чудовий ліс з ви-сокими деревами і глибокими озерами. Ліс спускався до самого моря, синього й глибокого; великі кораблі могли пропливати під його вітами, і там жив соловей.


    Він так солодко співав, що навіть бідний, обтяжений турбота-ми рибалка, коли вночі випливав закидати свої сіті, зупинявся та слухав.
    — Як гарно! — казав він, але мусив робити своє діло й забував про пташку. Проте, коли наступного вечора соловей знову почи-нав співати, рибалка казав те саме: «Ах! Як це гарно!»
    З усіх країн світу приїздили мандрівники в столицю імперато-ра й дивувалися з міста, палацу й саду. Та, почувши солов’я, всі казали: «Все-таки це — найкраще!»
    Мандрівники, повернувшись додому, розповідали про ньо-го, а вчені писали багато книжок про місто, палац і сад — й про солов’я вони теж не забували: його вони ставили найвище, а ті, які вміли писати вірші, складали найчудовіші вірші про солов’я в лісі над глибоким морем.

    Г. К. Андерсен. Соловей

    51






    Книжки розходилися по всьому світу, і деякі з них дійшли якось і до імператора. Він сидів на своєму золотому троні, читав і читав, кожну мить покивуючи головою, бо йому приємно було читати прекрасний опис його міста, палацу й саду. «Та соловей — все ж таки найкраще»,— було написано в книжці.


    — Що таке? — сказав імператор.— Соловей!.. Я зовсім не знаю. Невже в моїй державі й навіть у моєму саду є така пташ-ка? Я ніколи не чув про це. Доводиться вперше дізнатися про неї з книги!
    I він покликав свого камергера. Камергер був такий поважний, що коли хтось нижчий чином розмовляв з ним або наважувався спитати що-небудь, він нічого не відповідав, крім «п», що, як відо-мо, нічого не означає.
    — Виявляється, у нас тут живе надзвичайна пташка, яка зветь-ся «соловей»,— сказав імператор.— Кажуть, що вона найкраща у моїй великій державі. Чому мені про неї ніколи не доповідали?
    — Я досі не чув її імені,— промовив камергер,— її ніколи не представляли при дворі.
    — Я хочу, щоб вона сьогодні ж увечері була в палаці й співала мені,— сказав імператор.— Весь світ знає про те, що є в мене, тіль-ки я один не знаю.
    — Я не чув раніш її імені,— повторив камергер,— але я її шу-катиму, я її знайду!
    Та де ж її шукати? Камергер бігав по всіх сходах згори та вниз, по всіх залах та коридорах, але ніхто, кого він стрічав, не чув ані слова про солов’я. Камергер прибіг назад до імператора й сказав, що, напевне, той, хто написав книгу, вигадав байку.
    — Ваша імператорська величність не може собі навіть уяви-ти, що пишуть у книжках. Це все вигадки, чорна магія, ніякого солов’я в нас нема.
    — Але ж книгу, яку я читав,— сказав імператор,— прислав мені всевладніший імператор Японії, і в ній не може бути ніякої неправди! Я хочу почути солов’я. Він мусить бути сьогодні тут. Він матиме мою найбільшу милість. Якщо його не буде, після ве-чері я накажу висікти весь двір!
    — Тзінг-пе! — сказав камергер і знову оббігав усі сходи згори та вниз через усі зали та коридори; половина придворних бігала за ним, бо вона зовсім не хотіла, щоб її сікли. У всіх було одне пи-тання — про солов’я, про якого знав цілий світ, але ніхто не знав при дворі.
    Нарешті, зустріли вони на кухні бідну маленьку дівчинку. Вона сказала:
    52 Усі художні твори зі світової літератури. 5 клас

    — О боже!.. Я добре знаю солов’я! О! Як він уміє співати! Мені дозволено щовечора відносити моїй бідній хворій матері недоїдки від обіду. Вона живе внизу, на березі моря, і, коли я повертаюся назад, я спочиваю в лісі й там слухаю співи солов’я. У мене висту-пають сльози на очах, і стає так хороше, ніби мене цілує мама.


    — Маленька куховарочко! — сказав камергер.— Я дам тобі по-стійне місце на кухні й дозволю дивитися, як імператор обідає, якщо ти проведеш нас до солов’я… Сьогодні ввечері йому наказано співати!
    І ось вони вирушили до лісу, де завжди співав соловей, і пів-двору пішло за ними.
    Коли вже пройшли півдороги, замукала корова.
    — О! — сказали молоді придворні.— Ось він! Яка надзвичайна сила в такій маленькій тварині! Але звичайно ми чули його раніше!
    — Ні, це корови мукають,— пояснила дівчинка,— ми ще дале-ко від того місця.
    Потім заквакали жаби в болоті.
    — Чудово! — зауважив придворний бонза.— Я вже чув його, він дзвенить, як маленькі церковні дзвоники.
    — Ні, то жаби! — заперечила дівчинка.— Але, я гадаю, ми ско-ро його почуємо.
    Тоді заспівав соловей.
    — Ось він! — скрикнула.— Слухайте! Слухайте! Ось він си-дить.— І вона показала на маленьку сіреньку пташку на гілці.
    — Чи це можливо? — промовив камергер.— Я ніколи не уявляв його собі таким! Який у нього простий вигляд! Може, він згубив свої фарби, тому що побачив перед собою стільки знатних людей!
    — Соловейку! — гукнула голосно маленька куховарка.— Наш милостивий імператор бажає, щоб ти йому проспівав.
    — З великою втіхою та насолодою! — відповів соловей і заспі-вав, бо співати для нього було завжди радістю.
    — Дзвенить, як скляні дзвіночки,— сказав камергер.— Поди-віться на це маленьке горлечко, як воно працює. Дивно, що ми ра-ніше його не чули. Він матиме великий успіх при дворі.
    — Може, ще поспівати імператорові? — спитав соловей. Він думав, що імператор теж тут.
    — Мій прекрасний маленький соловей,— сказав камергер.— Я маю щастя закликати вас сьогодні ввечері на двірське свято, де ви зачаруєте його імператорську милість своїми принадними співами.
    — Найкраще мене слухати в зеленому лісі,— промовив соло-вей, але полетів з ними, коли почув, що цього бажає імператор.

    Г. К. Андерсен. Соловей

    53






    1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   42

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Усі художні твори зі світової літератури 5 клас cd-rom харків «Видавнича група “Основа”»

    Скачать 12.43 Mb.