страница23/24
Дата22.01.2019
Размер2.95 Mb.

Вступ. Церковна письменність в період мужів апостольських


1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Подоба дев'ята


Будівництво Церкви Божої, воюючої і торжествуючої


І

Після того, як я написав заповіді і притчі пастиря, ангела покаяння, він прийшов до мене і сказав: «Я хочу показати тобі все, що показав тобі Святий Дух, Який розмовляв з тобою в образі Церкви: Дух той є Син Божий. І оскільки ти був слабкий тілом, то не відкрилось тобі через ангела, доки ти не утвердився духом і не зміцнився силами, щоб міг бачити ангела. Тоді Церквою тобі було показане величне будівництво вежі; але ти бачив, як все це було показано тобі дівою. А зараз ти отримаєш одкровення через ангела, але від того ж Духа. Ти повинен старанно про все дізнатися від мене, бо для того і посланий я тим достопоклоняємим ангелом мешкати в домі твоєму, щоб ти розглянув все добре і нічого не боявся, як раніше».

І повів він мене в Аркадію, на гору, що має форму грудей, і ми сіли на її вершині. І показав він мені велике поле, яке оточували дванадцять гір, не схожих одна на одну. Перша з них була чорною, як сажа. Друга була голою, без рослин. Третя заросла бур’янами і терням. На четвертій були рослини напівзасохлі, із зеленою верхівкою і мертвим стеблом, а деякі рослини зовсім засохли від сонячної спеки. П’ята гора була скелястою, але на ній зеленіли рослини. Шоста гора була з ущелинами, в одних місцях малими, а в інших великими. У цих ущелинах були рослини, але не квітучі, а злегка зів’ялі. На сьомій горі цвіли рослини, і вона була родючою; всяка худоба і птахи небесні збирали там їжу, і чим більше вони харчувалися на ній, тим рясніше росли рослини. Восьму гору суцільно покривали джерела, і з цих джерел утамовували спрагу творіння Божі. Дев’ята гора зовсім не мала ніякої води і вся була оголеною. На ній мешкали отруйні змії, згубні для людей. Десята гора вся була затінена величезними деревами, що на ній росли, і в тіні лежала худоба, відпочиваючи і пережовуючи жуйку. На одинадцятій горі теж росло безліч дерев, і вони рясніли різними плодами, і хто бачив їх, бажав скуштувати цих плодів. Дванадцята гора, вся біла, мала найприємніший вигляд, на ній все було прекрасним.

II

В середині поля він показав мені величезний білий камінь. Цей камінь був квадратний за формою і був вищим за ті гори, так що міг би тримати всю землю. Він був древнім, але мав висічені двері, які здавалися недавно зробленими. Двері ці сяяли яскравіше за сонце, так що я дивувався їхньому блиску.

Навколо дверей стояли дванадцять дів. Четверо з них, що стояли по кутах дверей, здавалися мені найпрекраснішими, але і останні були гарні. Веселі і радісні, ці діви були одягнені в полотняні туніки та красиво підперезані. Їхні праві плечі були оголені, ніби діви мали намір нести якусь ношу. Я замилувався цим величним і прекрасним видовищем, але в той же час дивувався, що діви, будучи такими ніжними, стояли мужньо, ніби готуючись понести на собі ціле небо. І коли я так роздумував, пастир сказав мені:

– Що ти роздумуєш і дивуєшся, і сам на себе накликаєш печаль? Чого не можеш збагнути, за те не берися, але проси Господа, щоб настановив зрозуміти це. Що за тобою, того не можеш побачити; а бачиш тільки те, що перед тобою. Чого не можеш бачити, те залиш і не муч себе. Володій тим, що бачиш, а про інше не турбуйся. Я поясню тобі все, що покажу, а зараз дивися, що далі буде.

III

І ось я побачив, що прийшло шість високих і поважних мужів, і всі були схожі один на одного. Вони призвали безліч інших мужів, які також були високими, красивими та сильними. І ті шість мужів наказали будувати вежу над дверима. Тоді мужі, які прийшли для будівництва вежі, підняли великий шум і метушню біля дверей. Діви, які стояли при дверях, сказали їм поспішити з будівництвом і самі простягнули свої руки, немов би готуючись що-небудь брати у них. Ті шестеро наказали діставати камені з дна і підносити їх до вежі. І було піднято десять білих, квадратних і обтесаних каменів. Ті шість мужів покликали дів і наказали їм носити всі камені, які повинні були йти на будівництво, проходити через двері і передавати камені будівничим вежі. І діви негайно ж почали покладати один на одного перші камені, що витягували з дна, і носити їх разом по одному каменеві.

IV

Як стояли діви біля дверей, так і носили: ті, які здавались сильнішими, брали за кути каменя, а інші тримали з боків. І таким чином всі вони носили камені, проходили через двері, як було наказано, і передавали будівничим вежі; а ті, приймаючи їх, зводили. Вежа будувалася на великому камені, над дверима. Ті десять каменів було покладено в основу вежі; камінь же і двері тримали на собі всю вежу. Потім витягнули з дна інші двадцять п’ять каменів, і вони були принесені дівами, і використані для будівництва вежі. Після них підняли інші тридцять п’ять, які подібним же чином уклали в вежу. Потім підняли ще сорок каменів, і всі вони пішли на будівництво цієї вежі. Таким чином, в основу вежі лягло чотири ряди каменів. Коли закінчилися всі камені, які брали з дна, будівничими трохи відпочили.

Потім ті шість мужів наказали народу приносити для вежі камені з дванадцяти гір. І стали мужі приносити зі всіх гір обсічені камені різних кольорів і подавали їх дівам, а ті проносили їх через двері і подавали будівничим. І коли ці різнобарвні камені були покладені в будівлю, то змінили свої попередні кольори і стали однаковими та білими. Але деякі камені не передавалися дівами і не проносилися через двері, а подавалися самими мужами прямо в будову і не ставали світлими, а залишалися такими, якими клалися. Ці камені безобразно виглядали в будівлі вежі. Побачивши їх, ті шість мужів наказали вийняти і покласти на те місце, звідки їх взяли. І сказали вони тим, які приносили ці камені:

– Ви зовсім не подавайте каменів для будови, але кладіть їх біля вежі, щоб діви проносили їх через двері і подавали, інакше камені не зможуть змінити свій колір; тому не трудіться даремно.

V

І закінчилася того дня робота, але вежа ще не була завершена; її будівництво повинно знову відновитись, і лише на якийсь час зроблена перерва. Ті шість мужів наказали будівничим віддалитися і трохи відпочити; дівам же повеліли не відходити від вежі, щоб охороняти її. Після того, як всі пішли, я запитав у пастиря, чому не закінчене будівництво вежі.

– Вона не може бути завершеною перш, ніж прийде господар вежі і випробує її, щоб замінити непридатні камені, якщо такі з’являться, бо з його волі будується ця вежа, – відповідав він.

– Господарю, – попросив я, – я бажав би знати, що означає будівництво вежі, а також дізнатися і про цей камінь, і про двері, і про гори, і про дів, і про камені, які витягували з дна і не обтесували, але одразу поклали в будівлю; і чому спочатку поклали в основу десять каменів, потім двадцять п’ять, потім тридцять п’ять і, нарешті, сорок; також і про ті камені, які були покладені в будову, але потім вийняті і віднесені на своє місце; все це, господарю, поясни мені і заспокой мою душу.

І він сказав мені:

– Якщо не будеш допитуватись про пусте, то про все дізнаєшся і побачиш, що далі буде з цією вежею, і про всі притчі дізнаєшся докладно.

Через кілька днів прийшли ми на те ж саме місце, де сиділи раніше, і він покликав мене: «Підемо до вежі, бо прийде господар, щоб випробувати її». І прийшли ми до вежі, і нікого іншого не знайшли, окрім дів. Пастир запитав їх, чи не прибув господар вежі. І вони відповіли, що він скоро прийде оглянути цю будівлю.

VI

І ось після деякого часу я побачив, що йде велика кількість мужів і всередині муж такого великого зросту, що він перевищував саму вежу; оточували його шість мужів, які керували будівництвом, і всі ті, які будували цю вежу, і, крім них, ще дуже багато славних мужів. Діви, що охороняли вежу, поспішили до нього назустріч, поцілували його і стали разом ходити навколо вежі. І він так уважно оглядав будову, що випробовував кожен камінь: по кожному каменю він ударив тричі тростиною, яку тримав у руці. Деякі камені після його ударів зробилися чорними як сажа, деякі шорсткими, інші – тріснули, інші – стали коротшими, деякі – ні чорними, ні білими, інші були нерівними і не підходили до інших каменів, деякі покрилися безліччю плям. Такими різноманітними були камені, знайдені непридатними для будівлі. Господар повелів прибрати їх всіх із вежі і залишити біля вежі, а на їхнє місце принести інші камені.

І будівничі запитали його:

– З якої гори накажеш принести камені і покласти на місце викинутих?

Він заборонив приносити з гір, але звелів носити з найближчого поля. Вони розорали поле і знайшли блискучі і квадратні камені, а деякі навіть були круглими. І всі камені, скільки їх було на цьому полі, були принесені і дівами пронесені через двері; з них квадратні обтесали і поклали на місце викинутих, а круглі не використали для будівлі, бо їх було важко і довго обсікати. Їх залишили біля вежі, щоб потім обсікти і застосувати для будівлі, тому що вони були дуже блискучими.

VII

Закінчивши це, величний муж, господар цієї вежі, призвав пастиря і доручив йому камені, які були не дозволені для будівництва і покладені біля вежі.

Ретельно очисти ці камені, – повелів він, – і поклади для будівництва вежі ті, які зможуть приєднатись до інших, а невідповідні відкидай далеко в бік.

Наказавши це, він віддалився зі всіма, з ким прийшов до вежі. Діви ж залишилися біля вежі охороняти її.

І я запитав пастиря:

– Яким чином ці камені знову зможуть бути використаними для будівництва вежі, коли вони вже виявились непридатними?

Він відповідав:

– З цих каменів я більшу частину обсічу і використаю для будівництва, і вони приєднаються до інших.

– Господарю, – сказав я, – яким чином обсічені камені зможуть зайняти те ж саме місце?

– Ті, які виявляться малими, підуть в середину будівлі; а великі ляжуть зовні і будуть їх утримувати.

Потім він сказав:

– Підемо і через два дні повернемось та, очистивши ці камені, покладемо їх у будівлю. Бо все, що знаходиться біля вежі, повинно бути очищеним, а то раптом випадково з’явиться господар і побачить, що біля вежі нечисто, і розсердиться; тоді ці камені не будуть використані для будівництва вежі, і він вважатиме мене недбайливим.

Через два дні, коли ми прийшли до вежі, він сказав мені:

– Оглянемо всі ці камені і побачимо, які з них можуть йти в будівлю.

– Оглянемо, господарю, – відповів я.

VIII

Спочатку ми розглянули чорні камені. Вони були такими ж, якими були відкладені від будівлі. Він наказав віднести їх від вежі і покласти окремо. Потім він оглянув шорсткі камені і багато з них звелів обсікти, і дівам взяти їх, і покласти в будівлю; і вони, взявши їх, поклали всередину вежі. Решту ж він повелів покласти з чорними каменями, тому що і вони виявилися чорними. Потім він розглянув потріскані камені і багато з них обсік, і повелів через дів віднести в будівлю: вони були покладені зовні як міцніші; решта ж через безліч тріщин не могли бути обробленими, і тому були відкинуті від будівлі вежі. Далі він розглянув короткі камені; багато з них були чорними, а деякі з великими тріщинами, і він звелів покласти їх з тими, які були відкинуті; решту ж, очищену і оброблену, він повелів використати, і діви, взявши їх, поклали всередину будівлі вежі, тому що вони були не такими міцними. Потім він розглянув камені, які були наполовину білими і наполовину чорними: багато з них були чорними, і він велів їх перенести до відкинутих. Решта ж каменів, які виявились білими, були взяті дівами і покладені зовні, будучи міцними, так що змогли утримувати камені, розміщені всередині, бо їх не обсікали. Потім він розглянув нерівні і міцні камені. Деякі з них відкинув, тому що внаслідок твердості їх не можна було обробляти; решта ж – була обсічена і покладена дівами всередину вежі як слабші. Далі він розглянув камені з плямами, і з них небагато стали чорними і були відкинуті до інших; решта ж були білими – вони повністю були використані дівами для будівництва і покладені зовні.

Потім він став розглядати білі та круглі камені і запитав мене, що з ними робити.

– Не знаю, господарю, – відповів я.

– Значить, ти нічого не можеш придумати щодо них?

– Господарю, я не каменяр і не володію цим мистецтвом, та нічого не можу придумати.

І він сказав:

– Хіба не бачиш, що вони круглі? Якщо я захочу зробити їх квадратними, то потрібно дуже багато від них відсікати, але необхідно, щоб деякі з них увійшли до будівлі вежі.

– Якщо необхідно, – сказав я, – то чому ти вагаєшся і не вибираєш, які хочеш, і не прилаштовуєш їх у цю будівлю?

І він вибрав великі та блискучі камені і обсік їх; а діви, взявши їх, поклали в зовнішню частину будівлі. Інші ж були віднесені на те ж поле, звідкіля взяті, але не відкинуті.

– Тому що, – пояснив пастир, – ще кількох бракує для закінчення вежі; Господу угодно, щоб ці камені були використані для будівництва вежі, оскільки вони дуже білі.

Потім були покликані дванадцять дуже гарних дів, одягнені в чорне, з оголеними плечима і розпущеним волоссям. Вони були схожі на сільських жінок. Пастир наказав їм взяти відкинуті від будівлі камені і віднести їх на гори, звідкіля вони були принесені, ί вони з радістю підняли і віднесли всі камені, і поклали туди, звідки вони були взяті. Коли ж не залишилося біля вежі жодного каменя, він сказав:

– Обійдемо вежу і подивимося, чи немає в ній якогось дефекту.

Обійшовши вежу, пастир побачив, що вона прекрасна і побудована бездоганно, і дуже зрадів. І всякий замилувався б нею, тому що не було видно жодного з’єднання і вежа здавалася висіченою з єдиного каменя.



X

І я, ходячи разом з пастирем, був дуже задоволений таким прекрасним видінням.

І він повелів мені:

– Принеси вапно і дрібну черепицю, щоб мені виправити вигляд тих каменів, які знову були вийняті з будівлі, бо все навколо вежі повинне бути рівним і гладким.

І я все приніс, як наказав він мені, і він додав:

– Послужи мені: це діло швидко закінчиться. Він виправив вигляд тих каменів і наказав навести порядок біля вежі. Тоді діви, взявши мітли, прибрали весь бруд і полили водою – і місце біля вежі стало красивим і веселим.

Пастир сказав мені:

– Все очищене; якщо Господь прийде подивитися на цю вежу, то не знайде нічого, за що б докорити нам, – і він хотів віддалитися, але я схопив його за край одягу і благав його Господом, щоб пояснив мені показане.

– Мені потрібно трохи відпочити, потім я все поясню тобі, – пообіцяв він. – Чекай мене тут.

– Господарю, що я буду тут один робити?

– Ти не один, – відповідав він, – всі діви з тобою.

– Господарю, – попросив я, – передай їм мене. І він покликав їх і сказав:

– Доручаю його вам, доки не повернуся.

Тому я залишився один з тими дівами. Вони були веселі і ласкаві зі мною, особливо ж чотири з них прекрасніші.

Діви сказали:

– Сьогодні пастир сюди не прийде.

– Що ж я робитиму?

– Почекай до вечора, можливо він прийде і говоритиме з тобою, якщо ж не прийде, побудеш з нами, доки прийде.

– Чекатиму його до вечора, – вирішив я, – якщо ж не прийде, піду додому і повернуся вранці.

Але вони заперечили:

– Ти доручений нам і не можеш піти від нас.

Тоді я запитав:

– Де я залишусь?

– З нами, – відповіли вони, – ти заснеш як брат, а не як чоловік, бо ти наш брат, і ми після цього житимемо з тобою, тому що дуже тебе полюбили.

Мені ж соромно було залишатись з ними. Але та, яка з них здавалася головною, обійняла мене і почала цілувати. Та інші, побачивши це, теж почали цілувати мене, як брата, водити навколо вежі і грати зі мною. Деякі з них співали псалми, а інші водили хороводи. А я в мовчанні ходив з ними біля вежі, і здавалось мені, що я помолодів. З настанням вечора я хотів піти додому, але вони утримали мене і не дозволили піти. Тому я провів з ними цю ніч біля вежі. Вони постелили на землю свої полотняні туніки і уклали мене на них, самі ж нічого іншого не робили, тільки молилися. І я з ними молився безперервно і так же старанно, і діви раділи моїй старанності. Так залишався я з дівами до наступного дня. Потім прийшов пастир і запитав їх:

– Чи не заподіяли ви йому якоїсь образи?

І вони відповідали:

– Запитай його самого.

– Господарю, – сказав я, – я отримав велике задоволення тому, що залишився з ними.

– Що ти вечеряв? – запитав він.

Я відповів:

– Всю ніч, господарю, я живився словами Господа.

– Чи добре вони тебе прийняли?

– Добре, господарю.

– Тепер про що насамперед бажаєш почути?

– Щоб ти, господарю, пояснив мені все, що до цього показав.

– Як бажаєш, – сказав він, – так і поясню тобі, і нічого від тебе не приховаю.

XII

– Насамперед, господарю, – попросив я, – поясни мені, що означають камінь і двері.

– Камінь і двері, – сказав він, – це Син Божий.

– Яким же чином, господарю, – здивувався я, – адже камінь древній, а двері нові?

– Слухай, нерозумний, і розумій. Син Божий древніший за всяке творіння, бо був присутній на раді Отця Свого про сотворення світу. А двері нові тому, що Він з’явився в останні дні, став новими дверима для того, щоб ті, які бажають спастися, увійшли через них до Царства Божого. Ти бачив, що камені були пронесені в будівлю вежі через двері, а ті, які не пронесені через них, були повернені на своє місце. Так, – продовжував він, – ніхто не увійде до Царства Божого, якщо не прийме імені Сина Божого. Бо якби ти захотів увійти до якого-небудь міста, оточеного стіною з одними тільки вратами, то не зміг би ти проникнути в це місто інакше, як тільки через ці врата.

— По-іншому і бути не може, господарю, – погодився я.

Тому у це місто можна увійти тільки через його врата, так і в Царство Боже не потрапить людина інакше, як тільки через ім’я Сина Божого возлюбленого.

– Чи бачив ти, – запитав він, – безліч тих, що будують вежу?

– Бачив, господарю, – говорю я.

– Всі вони, – сказав він, – славні ангели. Ними, як стіною, оточений Господь; двері – Син Божий, Який є єдиним проходом до Господа. Ніхто інакше не увійде до Нього, як тільки через Його Сина.

– Чи бачив, – говорить він, – тих шестеро мужів і всередині їх величного і достойного мужа, який ходив біля вежі і випробовував камені в будівлі?

– Бачив, господарю, – говорю я.

– Той достойний муж, – говорить він, – Син Божий; а шість мужів – славні ангели, що стоять біля Нього праворуч і ліворуч. Із цих славних ангелів ніхто без Нього не піднесеться до Бога. Тому хто не прийме Його імені, той не увійде до Царства Божого.

XIII

– Що ж означає сама вежа, – запитав я?

– Це, – говорить він, – є Церква.

– А хто цей господар і діви?

– Це, – говорить, – святі духи; людина не може увійти в Царство Боже, якщо вони не зодягнуть його у свій одяг. Бо не буде тобі ніякої користі, якщо приймеш ім’я Сина Божого, а разом з ним не приймеш від них одягу. Ці діви – сила Сина Божого; марно носитимеш ім’я Його, якщо не носитимеш Його сили.

– Чи бачив ти, – говорить він, – ті камені, які були відкинуті? Це ті, які хоч і носили ім’я Боже, але не зодягнулись в одяг дів.

– Який же їхній одяг, господарю? – сказав я.

– Самі їхні імена, – говорить він, – означають їхній одяг. Кожен, хто носить ім’я Сина Божого, також повинен носити їхні імена, тому що Сам Син Божий носить імена цих дів. Ті камені, які, як ти бачив, були передані їхніми руками і залишилися в будівлі, означають тих, які зодягнулися їхньою силою. Через це ти бачиш, що вся вежа зроблена немовби з одного каменя. Так і ті, які увірували в Господа через Його Сина і зодягнулися цими духовними силами, будуть мати один дух і одне тіло, і одяг їхній буде одного кольору; саме ці здобудуть місце у вежі, які носитимуть імена цих дів.

– Чому ж, господарю, – запитав я, відкинуті ті камені, які були забраковані, тоді як і вони були пронесені через двері і передані через руки дів до вежі?

– Оскільки, – говорить він, – ти старанний і все ретельно досліджуєш, то слухай і про ті камені, які відкинуті. Всі вони прийняли ім’я Сина Божого і силу цих дів. Прийнявши ці дарування Духа, вони зміцнилися і були в числі рабів Божих, і став у них один дух, одне тіло і один одяг, тому що вони були однодумні і чинили правду. Але через певний час вони захопилися тими красивими жінками, яких ти бачив одягненими в чорний одяг, з оголеними плечима і розпущеним волоссям; побачивши їх, вони забажали їх і зодягалися їхньою силою, а силу попередніх дів відкинули. Тому вони вилучені з дому Божого і віддані тим жінкам. А ті, хто не спокусився їхньою красою, залишилися в домі Божому.

– Ось тобі, – говорить він, – значення відкинутих каменів.

XIV

– А якщо, господарю, – продовжував я розпитувати, – ці люди покаються, відкинуть пожадання тих жінок і, знову навернувшись до дів, зодягнуться їхньою силою, то чи увійдуть вони в дім Божий?

– Увійдуть, якщо відкинуть діла тих жінок і знову здобудуть силу дів, і будуть чинити за їхніми ділами. Для того і зупинено будівництво, щоб вони покаялися і увійшли до будівлі вежі: якщо ж не покаються, то інші займуть їхнє місце, а вони будуть відкинуті назавжди. За все це я подякував Господу, що Він є милостивим до тих, хто призиває Його ім’я, і послав ангела покаяння до тих, що згрішили проти Нього, і відновив душі наші, що вже ослабли і не мають надії на спасіння, відновив нас до життя.

– Тепер, господарю, – сказав я, – поясни мені, чому вежа будується не на землі, але на камені і дверях?

– Ти запитуєш, тому що нерозумний.

– Господарю, я змушений про все тебе запитувати, тому що зовсім не можу нічого зрозуміти, адже все це так велично і дивно, що людям важко збагнути.

– Слухай, – сказав мені пастир, – ім’я Сина Божого велике і невимірне, і воно тримає весь світ.

– Якщо все творіння тримається Сином Божим, – запитав я, – то як ти думаєш, чи підтримує Він тих, які покликані Ним, носять ім’я Його і живуть за Його заповідями?

– Бачиш, Він підтримує тих, які від щирого серця носять Його ім’я. Він Сам служить для них оновою і з любов’ю тримає їх, тому що вони не соромляться носити Його ім’я.

XV

– Відкрий мені, господарю, – попросив я, – імена дів і тих жінок, які зодягнені в чорний одяг.

– Слухай. Ось імена тих дів, які могутніші і стоять по кутах дверей: перша зветься вірою, друга – стриманістю, третя – міцністю, четверта – терпінням. Інші ж, які всередині, мають такі імена: простота, невинність, цнотливістю, радість, правдивість, розуміння, згода і любов. Хто носить ці імена і ім’я Сина Божого, той може увійти до Царства Божого. Слухай тепер імена жінок, одягнених в чорний одяг. Чотири наймогутніші: першу звуть віроломством, другу – непомірністю, третю – невірством, четверту – любострасністю. Імена наступних за ними: печаль, лукавство, похіть, гнів, неправда, безрозсудливість, лихослів’я, ненависть. Раб Божий, який носить такі імена, хоч і побачить Царство Боже, але не увійде до нього!

Тоді я вирішив дізнатися у пастиря, що означають камені, які підняті з дна для будівлі.

– Перші десять, – він відповів, – які покладені в основу, означають перший вік107, наступні двадцять п’ять – другий вік мужів праведних; тридцять п’ять означають пророків і служителів Господа; сорок же означають апостолів і учителів благовістя Сина Божого.

– Чому ж, господарю, діви подавали і ці камені в будівлю вежі, пронісши їх через двері?

– Тому що вони перші мали сили цих дів, і ті, і інші не відступали – ні духовні сили від людей, ні люди від сил; але ці сили перебували з ними до дня їхнього упокоєння; коли б вони не мали цих духовних сил, то не були б придатними для будівлі вежі.

XVI

І знову я попросив:

— Ще, господарю, поясни мені, чому ці камені були витягнені з глибини і покладені в будівлю вежі, тоді як вони вже мали цих духів?

– Їм було необхідно пройти через воду, щоб оживотворитися108; не могли вони інакше увійти до Царства Божого, як відкинувши мертвість попереднього життя. Тому ці померлі отримали печать Сина Божого і увійшли до Царства Божого. Бо людина до прийняття імені Сина Божого мертва; але наскільки швидко прийме цю печать, настільки вона відкидає мертвість і сприймає життя. Печать же ця є вода, у неї сходять люди мертвими, а виходять з неї живими; тому їм і була проповідана ця печать, і вони скористалися нею для того, щоб увійти до Царства Божого.

– Чому ж, – запитав я, – разом з ними взяті з глибини і ті сорок каменів, що вже мають цю печать?

– Тому що ці апостоли й учителі, що проповідували ім’я Сина Божого, померши з вірою в Нього і з силою, проповідували Його тим, хто помер раніше, і самі дали їм цю печать; вони разом з ними сходили у воду і з ними знову виходили. Але вони сходили живими, а ті, які померли раніше за них, сходили мертвими, а вийшли живими; через апостолів вони сприйняли життя і пізнали ім’я Сина Божого, і тому взяті разом з ними і покладені в будівлю вежі; їх використали в побудові необсіченими, тому що вони померли в праведності і чистоті, тільки не мали цієї печаті. Ось тобі пояснення цих каменів.

XVII

– Тепер, господарю, – сказав я, – поясни мені значення тих гір: чому вони такі різні на вигляд?

– Слухай. Ці дванадцять гір, які ти бачиш, означають дванадцять племен, що населяють весь світ; серед них був проповіданий Син Божий через апостолів.

– Чому ж вони неоднакові і мають різний вигляд?

– Ці дванадцять племен, що населяють весь світ, є дванадцять народів; і як різні ти бачив гори, такі різні думки

і внутрішній настрій цих народів. Я поясню тобі значення кожного з них.

– Спершу, господарю, скажи мені ось що: якщо ці гори такі різні, то яким чином камені з них, будучи покладені в будівлю вежі, стали і однокольоровими і блискучими, так як і камені, що підняті з дна?

– Тому що всі народи під небом, почувши проповідь, увірували і нареклися одним ім’ям Сина Божого, і, прийнявши Його печать, всі отримали один дух, один розум, і стала у них одна віра, і одна любов, і разом з ім’ям Його вони зодяглися духовними силами дів. Через те будівля вежі стала однакового кольору і сяючою, подібно до сонця. Але після того, як вони зійшлися воєдино і стали одним тілом, деякі з них осквернили себе і були вивергнуті з роду праведних; знову повернулися до колишнього стану і навіть стали гіршими.

XVIII

І запитав я, яким чином вони, пізнавши Господа, стали гіршими?

– Якщо хтось, хто не пізнав Господа, – сказав він, – зробить зло, то він підлягає покаранню за свою неправду. Але хто пізнав Господа, той вже повинен утримуватися від зла і робити добро. І якщо той, який повинен робити добро, замість цього робить зло, то чи не більший злочин він вчинив, ніж той, хто не знає Бога? Тому ті, що не пізнали Бога і роблять зло, приречені на смерть, але ті, які пізнали Господа і бачили Його дивні діла, якщо роблять зло то, будуть покарані подвійно і помруть навіки. Так очиститься Церква Божа. Ти бачив, забраковані камені були викинуті з вежі і віддані злим духам, і вежа таким чином очистилася, що вся здавалася ніби висіченою з одного каменя; такою буде і Церква Божа, коли вона очиститься і будуть викинуті з неї злі, лицеміри, богохульники, двоєдушні і всі, хто творить різні види неправди; вона буде єдиним тілом, єдиним духом, єдиним розумом, єдиною вірою і єдиною любов’ю, і тоді Син Божий торжествуватиме між ними і радітиме, прийнявши Свій народ чистим.

– Господарю, – сказав я, – все це велично і славно. Тепер поясни мені значення і дію кожної з гір, щоб всяка душа, що уповає на Господа, почувши це, прославляла велике, дивне і славне Його ім’я.

– Слухай і про ці різні гори, тобто про дванадцять народів.

XIX

– Перша чорна гора означає віруючих відступників, хулителів Господа і зрадників рабів Божих; їм належить смерть і немає покаяння, і тому вони чорні, бо рід їхній беззаконний. Друга гола гора – це віруючі лицеміри і учителі неправди; вони вельми близькі до перших і не мають плоду правди. Бо як гора їхня порожня і безплідна, так і ці люди, хоч і мають ім’я, але не мають віри і немає в них ніякого плоду істини. Втім, для них є покаяння, якщо тільки відразу покаються; а якщо відкладатимуть, то і для них буде смерть разом з першими.

– Чому ж, господарю, останнім є доступ до покаяння, а першим – ні? Адже діла їхні майже однакові.

– Для них є покаяння тому, що вони не хулили свого Господа і не були зрадниками рабів Божих; але, бажаючи прибутків, вони облещували людей, і кожен учив за похотями грішних; за ці вчинки вони понесуть покарання, але для них є покаяння, оскільки вони не були хулителями Господа і зрадниками.

XX

Третя гора, – продовжував пастир, – покрита тернями і бур’янами, знаменує віруючих, з яких одні багаті, а інші вдалися до безлічі занять, бо бур’яни означають багатих, а терня – тих, які вдалися до багатьох турбот. Такі не мають спілкування з рабами Божими, але віддаляються від них, захоплювані своїми ділами. А багаті насилу вступають в спілкування з рабами Божими, побоюючись, щоб у них не попросили чого-небудь. Таким людям важко увійти до Царства Божого. І як із роззутими ногами важко ходити по колючих рослинах, так і людям такого роду важко потрапити в Царство Боже. Але і для них є покаяння, тільки вони повинні негайно навернутися до нього, щоб раніше упущене ними надолужити (в рос. пре. «вознаградить». – ред.) в решту днів і робити добро. Покаявшись і творячи добрі діла, вони житимуть з Богом; якщо ж перебуватимуть у своїх ділах, то будуть віддані тим жінкам, які позбавлять їх життя.

XXI

– Четверта гора, на якій дуже багато рослин, у її верхній частині зелених, а біля коріння сухих і навіть зів’ялих від сонячної спеки, означає віруючих, які сумніваються або ж мають Господа на устах, а в серці не мають. Тому вони в основі сухі і позбавлені сили, і лише їхні слова живі, а діла мертві, і самі вони ні мертві, ні живі. Так само і ті, які сумніваються, – ні зелені, ні сухі, тобто ні живі і ні мертві. Як ті рослини засохли, щойно показалося сонце, так само і двоєдушні, почувши про гоніння, через свою малодушність поклоняються ідолам і соромляться імені Господа свого; такі люди ні живі і ні мертві; але і вони можуть жити, якщо швидко покаються; якщо ж не покаються, то будуть віддані тим жінкам, які позбавлять їх життя.

XXII

П’ята гора скеляста, але поросла зеленими травами, вона означає тих віруючих, які хоч і вірують, але мало вчаться, зухвалі і самовдоволені, бажають здаватися всезнаючими, але нічого не знають. За цю зухвалість розум відступив від них, і увійшла до них марнославна безрозсудність. Вони видають себе за розумних і, будучи нерозумними, бажають бути вчителями. За цю високомудрість багато з них принижені, бо велике біснування – зухвалість і суєтна самовпевненість. Багато хто з них відкинуті, інші ж, усвідомивши своє заблудження, покаялися і підкорилися тим, хто має розум. Але й іншим, подібним до них, є покаяння, тому що вони не стільки були злими, скільки безрозсудними і нерозумними. Тому якщо покаються, вони житимуть з Богом; якщо ж не покаються, то житимуть з жінками, які будуть зловтішатися (в рос. пер. «коварствующими над ними» – Ред.) над ними.

XXIII

Шоста гора з великими і малими тріщинами і з сухими рослинами в них означає віруючих. Малі тріщини – ті, які мали між собою розбрати і від взаємних сперечань притупилася їхня віра; багато хто з них покаявся, те саме зроблять інші, почувши мої заповіді, тому що їхні розбрати незначні, і вони легко навернуться до покаяння. Великі тріщини – це ті, що невпинні в розбратах, злопам’ятні і гнівливі; вони відкинуті від вежі і непридатні для будівлі, їм важко жити з Богом. Якщо Бог і Господь наш, що володарює над всім Своїм творінням і не тримає зла на тих, що сповідають свої гріхи, але умилостивлюється, то як людина, смертна і сповнена гріхів, невпинно гнівається на іншу, ніби вона може спасти чи погубити її? Я, ангел покаяння, переконую вас, які маєте таку схильність, одумайтеся і наверніться до покаяння – і Господь зцілить попередні ваші гріхи, якщо очиститеся від цього бісівського зла, якщо ж ні, то будете віддані смерті.

XXIV

Сьома гора, – продовжував пастир свої пояснення, – на якій були рослини зелені, квітучі і рясні, так що всяка худоба і птахи небесні харчуються ними, і навіть після зривання вони ростуть ще краще, означає віруючих, які завжди прості і добрі, не ворогують між собою, але завжди радіють за рабів Божих, сповнені духом дів, милосердні до кожної людини і від трудів своїх негайно і без вагань діляться з усіма. Тому Господь, бачачи їхню простоту і доброту, допомагав праці рук їхніх і дарував успіх у всякому ділі. Я, ангел покаяння, переконую вас перебувати в такому стані духа, і сім’я ваше не зникне повіки. Господь похвалив вас і вписав у наше число, і все сім’я ваше житиме з Сином Божим, тому що ви від Його Духа.

XXV

Восьма гора з багатьма джерелами, які втамували спрагу всякому творінню Божому, означає апостолів і учителів, які проповідували по всьому світу і свято та чисто учили слову Господньому, і не схилялися до поганих бажань, але постійно перебували в правді та істині, прийнявши Святого Духа. Тому вони перебувають з ангелами.

XXVI

Камені з плямами на дев’ятій горі, пустинній і населеній шкідливими для людей зміями, означають тих дияконів, які погано звершували служіння, розкрадаючи блага вдів і сиріт і збагачуючись від свого служіння. Якщо залишаться у своєму пороці, то вони мертві, і немає в них ніякої надії на життя; якщо ж навернуться і непорочно звершуватимуть своє служіння, то зможуть жити.

А камені шорсткі означають тих, які відреклися і не навернулися до Господа, здичавіли й уподібнилися пустелі, не спілкуються з рабами Божими, але, живучи самотньо, гублять свої душі. Як виноградна лоза, залишена без жодного догляду, пропадає, заглушається травами, з часом стає дикою і непотрібною для господаря, так і ці люди, впавши у відчай, здичавіли і стали непотрібними для Господа свого. Для них можливе покаяння, якщо вони відреклися не від серця; якщо ж хто зробив це від серця, не знаю, чи зможе такий мати життя. Я кажу не про теперішні дні, щоб той, хто відрікся, зміг покаятись; неможливо отримати спасіння тим, хто має намір відректися від Господа свого, але покаяння дається тим, хто відрікся у минулому. Тому хто має намір покаятися, нехай зробить це негайно, перш ніж закінчиться будівництво вежі. Якщо ж хто не поспішить, то буде відданий смерті тими жінками.

Короткі камені означають людей підступних і наклепників: вони подібні до змій, яких ти бачив на дев’ятій горі. Бо як отрута змії смертоносна для людини, так і слова таких людей згубні для інших. Вони малі у своїй вірі внаслідок їхнього способу дій. Втім, деякі з них покаялися і спаслися. Також і решта таких же отримають спасіння, якщо покаються; якщо ж не покаються, то загинуть від тих жінок, силою і владою яких вони володіють.

XXVII

Дерева на десятій горі, які служать покровом для худоби, означають єпископів і віруючих страннолюбців, які неудавано і привітно завжди приймали в своїх домах рабів Божих; єпископів, які безперестанно допомагали бідним і вдовам та завжди жили непорочно. Таким людям допомагає Сам Господь: вони шановані Богом і мають місце серед ангелів, якщо перебуватимуть до кінця у служінні Господу.

ХХVIII

Одинадцята гора, дерева на якій рясні різними плодами, означає віруючих, які постраждали за ім’я Сина Божого, постраждали з любов’ю і від щирого свого серця віддали свої душі.

Я запитав:

– Чому ж, господарю, всі дерева мають плоди, але на деяких плоди менш приємні?

– І це поясню тобі. Ті, які постраждали за ім’я Господнє, шановані у Бога, і всім їм відпущені гріхи, тому що постраждали за ім’я Сина Божого. А чому різні їхні плоди і деякі з них кращі? Ті, яких привели до властей, мучили, але вони не відреклися від Господа, але з готовністю постраждали, вшановані Богом, і плід їхній прекрасніший. А деякі були охоплені страхом і збентеженням і міркували в своєму серці, чи визнати Бога, чи відректися, і постраждали; їхні ж плоди гірші, тому що у їхньому серці був лукавий помисел, щоб рабу відректися від свого Господаря. Дивіться і ви, що думаєте так, щоб ця думка не утвердилась у ваших серцях і щоб ви не померли для Бога. А ті, хто страждають за ім’я Боже, повинні прославляти Господа, що удостоїв їх носити Його ім'я, бо зціляться всі їхні гріхи. Невже ви не вважаєте себе більш блаженними за інших? Ви думаєте, що зробили велике діло, якщо хтось із вас постраждав? Але Господь дарує вам життя, і ви про це не думаєте. Вас обтяжували гріхи ваші, і якби не постраждали ви за ім’я Господнє, то ви померли б для Бога через свої гріхи. Це я говорю вам, які помишляєте, чи визнати Бога, чи відректися.

Визнавайте, що ви маєте Господа, і, не відрікаючись, віддавайте себе в окови. Якщо всі народи карають рабів за зречення від свого господаря, то, як думаєте, що зробить Господь з вами, маючи владу над всім? Тому видаліть зі своїх сердець такі помисли, щоб повіки вам жити з Богом.

XXIX

Дванадцята гора, біла, означає віруючих, подібних до младенців, у яких на серці не було жодної злоби, які не знають, що таке лукавство, але завжди перебували в простоті. Такі люди, без сумніву, житимуть у Царстві Божому, тому що вони в жодному ділі не порушили заповідей Божих, але з простотою перебували в тому ж стані всі дні свого життя. Ті, які залишаться як младенці, що не мають злоби, будуть більш шанованими за всіх, про яких було сказано: всі младенці славні у Господа і шануються у Нього першими. Тому блаженні ви, які видалили від себе лукавство і зодяглися в невинність, тому що ви перші житимете з Богом.

Після того, як пастир пояснив мені значення всіх гір, я сказав йому:

– Господарю, тепер повідай мені про камені, які принесені з поля і закладені у вежу замість вийнятих, а також про круглі камені, які увійшли до будівлі вежі, і про ті, які досі залишаються круглими.

XXX

– Слухай і про це. Камені, які були принесені з поля і покладені в будівлю вежі замість відкинених, це є схили білої гори. Оскільки віруючі з цієї гори виявилися невинними, то господар вежі помістив їх у будівлю вежі, бо знав, що, увійшовши до будівлі, вони залишаться білими і жоден з них не почорніє. А якби він наказав покласти в будівлю вежі камені і з інших гір, то потрібно було б йому знову оглядати цю вежу і очищати. Ці білі камені – новонавернені, які увірували і увірують, бо вони вірують від серця. Блаженний цей рід, тому що невинний.

Слухай тепер і про круглі блискучі камені. І вони всі від білої гори. Круглими ж вони стали тому, що багатство трохи потьмарило їх, але вони не відступили від Бога, і ніяке погане слово хули не вийшло з їхніх уст, але завжди правда, чеснота й істина. Тому Господь, знаючи їхні душі і те, що вони народилися і залишаються добрими, повелів відсікти їхнє багатство, але не зовсім відняти його, але так, щоб з того, що залишилось, вони могли робити добро і жити з Богом, бо і вони з доброго роду. Тому їх трохи обтесали і поклали в будівлю вежі.

XXXI

А решта каменів, які залишилися круглими і були непридатні для будівлі, ще не отримали печаті і повернені на своє місце, бо виявилися дуже круглими. Потрібно відсікти у них блага віку цього і суєтне багатство – і тоді вони будуть придатними в Царстві Божому. Вони повинні увійти до Царства Божого, бо Господь благословив цей рід, і з нього ніхто не загине; можливо, хтось із них, спокушений злим дияволом, і згрішить у чомусь, але швидко знову навернеться до Господа свого.

Я, ангел покаяння, вважаю вас щасливими, які невинні, як діти, тому що ваша участь блага і шанована перед Богом. І всім, які прийняли печать Сина Божого, кажу: майте простоту, не пам’ятайте образ, не перебувайте в злобі, нехай не буде у вашій душі гіркоти злопам’ятства; виліковуйте і видаляйте від себе злі розбрати, щоб господар стада прийшов і зрадів, знайшовши цілими своїх овець. Якщо ж якась вівця буде втрачена пастирями або самих пастирів господар знайде поганими, яку відповідь дадуть йому? Невже скажуть, що вони змучені стадом? Не повірять їм, бо не може пастир потерпіти від овець; він і ще більше буде покараний за свою неправду. І я – пастир і повинен дати Всевишньому за вас звіт.

XXXII

Отже, потурбуйтеся про себе, поки будується вежа. Господь перебуває в людях, які люблять мир, бо Він Сам любить мир і далекий від сварливих і розбещених злобою. Поверніть Йому дух цілим, який прийняли від Нього. Бо якщо ти віддаси валяльникові109 одяг цілий, то бажаєш і отримати його назад цілим, а якщо валяльник поверне тобі його роздертим, то хіба ти візьмеш його? Чи не прогніваєшся і чи не сваритимешся на нього, кажучи: «Я дав тобі одяг цілим, а ти роздер його, і тепер він із-за дірок, які ти на ньому зробив, став непридатним». Хіба не так нарікатимеш ти валяльникові і тужитимеш за своїм одягом? То що ж, думаєш, зробить тобі Господь, Який дав тобі дух чистий, а ти пошкодив його – зробив так, що він не може служити Господу ні для будь-якого вжитку? І за це Господь віддасть тебе смерті. Так покарає Він всіх тих, яких знайде такими, що наполегливо пам’ятають образи. Не зневажайте Його милосердя, але краще прославляйте Його за те, що Він, на відміну від вас, такий терпеливий до ваших злочинів. Покайтесь, бо це корисно для вас.

XXXIII

Все, що вище описане, показав я, пастир, ангел покаяння, для того, щоб покаялися. Я завжди говорив і тепер говорю рабам Божим: якщо повірите і послухаєтеся моїх слів, поступатимете за ними і виправите шляхи ваші, то зможете спастися. Якщо ж будете впертими в лукавстві і злопам’ятстві, то жоден з таких грішників не житиме з Богом, бо все це мною наперед сказано вам.

І після цих слів пастир запитав мене:

– Чи все ти запитав у мене? Я відповів, що все.

– Чому ж ти не запитав мене, – сказав тоді він, – про камені, покладені в будівлю, вигляд яких ми виправили?

– Забув, господарю.

– Вислухай і про них. Це ті, до яких дійшли мої заповіді, і вони від щирого серця покаялися, і Господь, побачивши, що покаяння їхнє добре і чисте і що вони перебуватимуть в Ньому, повелів загладити колишні їхні гріхи. Так гріхи їхні загладжені, щоб потім їх не було видно.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Коьрта
Контакты

    Главная страница


Вступ. Церковна письменність в період мужів апостольських