страница5/24
Дата22.01.2019
Размер2.95 Mb.

Вступ. Церковна письменність в період мужів апостольських


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Друге послання святого Климента,

єпископа Римського, до коринф’ян


Глава 1

Не потрібно думати низько про Христа

і звершене Ним наше спасіння

Браття! Про Ісуса Христа ви повинні помишляти як про Бога і суддю (у рос. пер. (вид. 2003 р.) «судьбу» – долю) живих і мертвих (Ін. 5: 22, 27; Діян. 10: 42; 17: 31; 2 Тим 4: 1), оскільки і про своє спасіння ми не повинні думати мало15; бо якщо ми мало думаємо про Нього16, то і отримати надіємося мало. І якщо ми слухаємо про це як про щось мале, то ми грішимо, не знаючи звідки ми, ким і в яке достоїнство призвані, і скільки Ісус Христос благоволив перетерпіти за нас. Яку ж дамо Йому винагороду або який принесемо плід, достойний того, що Він дарував нам? Скільки священніших переваг, якими ми зобов’язані Йому? Він дарував нам світло; Він вітав нас як Отець дітей; Він спас нас, які погибали. Яку похвалу воздамо Йому або чим заплатимо за те, що від Нього отримали ми, – ми, які в сліпоті ума поклонялися каменям і деревам, золоту, сріблу і міді, виробам людським; ми, чиє все життя було не чим іншим, ніж смертю? Оточені тьмою і маючи такий потьмарений зір, ми з волі Його прозріли і відігнали туман, який облягав нас. Бо Він зглянувся над нами і зі Свого милосердя спас нас, бачачи, що ми знаходимося в заблудженні і погибелі і що для нас не залишилося ніякої надії на спасіння, окрім, як від Нього. Він призвав нас не сущих і привів (в рос. пер. «воззвав») від небуття до буття17.



Глава 2

Церква, раніше неплідна, стала через призвання

язичників вельми плодоносною

«Возвеселися неплідна, яка не народжує; виголоси і гучно взивай, яка не мучилася родами; тому що багато дітей у залишеної, більше, ніж у тієї, яка має чоловіка» (Іс. 54: 1; Гал. 4: 27). Слова: «возвеселися, неплідна, яка не народжує» стосується до нас18, бо наша Церква була неплідною, раніше, ніж були даровані їй діти. А слова: «гучно взивай, яка не мучилася родами» означають те, щоб ми возносили наші молитви до Бога просто, не будучи малодушними, подібно до тих, що народжують. Слова ж: «тому що багато дітей у залишеної, більше, ніж у тієї, яка має чоловіка» сказані тому, що народ наш, мабуть, був залишений Богом, а нині, коли увірували, ми стало численнішими за тих, які вважалися такими, що мають Бога19. І інше20 Писання говорить: «Не прийшов Я позвати праведних, але грішних». Це означає, що Йому потрібно спасти тих, що погибають. Бо в тому велич, достойна подиву, – утвердити не те, що стоїть, але те, що падає. Так і Христос захотів спасти те, що погибає, і спас багатьох, прийшовши і призвавши нас, які уже погибли.


Глава 3

Будемо визнавати (сповідувати) Христа,

виконуючи Його заповіді і всім серцем Його шануючи

Якщо ж Він зробив нам таку милість, яка найперше полягає в тому, що ми живі вже не приносимо жертви богам мертвим і не кланяємося їм, але пізнали через Нього Отця істини, то в чому повинне полягати наше відання щодо Нього, як не в тому, щоб не відрікатися від Того, через Кого ми пізнали Його? Він і Сам говорить: «Того, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я перед Отцем Моїм» (Мф. 10: 32). Така нагорода нам за визнання (сповідування) Того, через Кого спасенні. Але чим визнаємо (сповідуємо) Його? Тим, що виконуємо слова Його і не зневажаємо Його заповідей, а шануємо Його не тільки устами, але і всім серцем, і всією думкою. У Ісайї говорить Він: «Народ цей устами своїми шанує Мене, а серце його далеко знаходиться від Мене» (Іс. 29: 13).



Глава 4

Хто істинно визнає (сповідує) Христа?

Отже, не будемо задовільнятися тільки тим, щоб називати Його Господом: це не спасе нас. Бо Він говорить: «Не всякий, хто говорить Мені: «Господи, Господи!» спасається, але ті, що роблять правду»21. Тому, браття, будемо визнавати (сповідувати) Його ділами, взаємною любов’ю, не перелюбством, не лихослів’ям один на одного, не заздрістю, але стриманістю, милосердям, добротою; ми повинні співчувати (в рос. пер. «сострадать») один одному і не бути сріблолюбними. Саме такими ділами будемо визнавати (сповідувати) Його, а не противними їм, не потрібно нам боятися людей більше, ніж Бога. Тому Господь на той випадок, коли ми робимо це, сказав: «Якщо ви будете зібрані в обіймах Моїх і не виконаєте заповідей Моїх, відкину вас і скажу вам22: «Ідіть від Мене геть, не знаю вас, звідки ви, що чините неправду» (Мф. 7: 23; Лк. 13: 27).



Глава 5

Будемо зневажати світ і прагнути до блаженства іншого

життя

Тому, браття, залишивши проживання в світі цьому, будемо виконувати волю Того, Який призвав нас, і не убоїмося вийти зі світу цього. Бо Господь говорить: «Будете як агнці (ягнята) посеред вовків» (Мф. 10: 16). Петро ж у відповідь на це говорить: «А якщо вовки роздеруть агнців (ягнят)?»23. Ісус сказав Петру: «Агнці (ягнята) не повинні боятися вовків після смерті своєї24; і ви не бійтеся тих, що вбивають вас і не можуть нічого більше зробити, але бійтеся Того, Хто після смерті вашої має владу над душею і тілом, владу увергнути (вкинути) їх в геєну вогненну» (Мф. 10: 28; Лк. 12: 4-5). І знайте, браття, що мандрування (в рос. пер. «странствование») плоті нашої в цьому світі мале і короткочасне, а обітниця Христова велика і дивна, а саме: спокій майбутнього царства і вічного життя. Чим же можемо ми досягнути цього, якщо не життям благочестивим і праведним, вважаючи блага світу чужими для себе і не бажаючи їх? Бо якщо ми бажаємо придбати їх, то відступаємо від шляху правильного.



Глава 6

Теперішній вік і майбутній - два вороги

Зневаживши перший, будемо любити останній. Інакше немає надії на спасіння.

Господь говорить: «Ніякий раб не може служити двом господарям» (Мф. 6: 24; Лк. 16:13). Якщо ми хочемо служити і Богу, і мамоні, то це для нас не корисно. «Бо що за користь, якщо б хто цілий світ здобув, душі ж своїй зашкодив» (Мф. 16: 26). Цей же вік і майбутній – два вороги. Цей вік проповідує перелюбство, розпусту, сріблолюбство і обман, а майбутній відкидає їх. Тому нам не можливо бути друзями обох, а потрібно залишити цей вік і приєднатися до того. Подумаймо, що краще зненавидіти тутешні блага, тому що вони малі, короткочасні і тлінні, і возлюбити ті блага як прекрасні і нетлінні. Бо, виконуючи волю Христа, ми знайдемо спокій; інакше ніщо не позбавить нас вічного покарання, якщо ми зневажимо заповіді Його. І Писання говорить у Єзекиїля, що «якщо встануть (оживуть) Ной і Іов, і Даниїл, то не спасуть вони дітей своїх, які знаходяться в полоні» (Єз. 14: 14, 20). Але якщо і ці праведники не можуть своїми правдами спасти своїх дітей, то яка надія у нас увійти в Царство Боже, якщо не збережемо хрещення в чистоті і непорочності? Або хто буде нашим заступником (в рос. пер. «ходатаем»), якщо не знайдуть в нас діл благочестивих і праведних?

Глава 7

Нам потрібно подвизатися, щоб бути увінчаними

Отже, браття мої, будемо подвизатися, знаючи, що вік у боротьбі25 і що на суєтні, навіть, подвиги приходить багато хто, але не всі увінчуються, а тільки ті, які багато потрудилися і славно подвизалися. Будемо ж подвизатися так, щоб всім бути увінчаними. Вступимо на шлях правильний, подвиг нетлінний і спільно підемо, і будемо подвизатися так, щоб удостоїтися вінця. І якщо всім не можна бути увінчаними, то, принаймні, будемо близькими до вінця26. Ми повинні знати, що і той, хто вступає в суєтний подвиг, якщо виявиться таким, що псує діло, з побоями береться і виганяється з іподрому (арени) (в рос. пер. «ристалища»). Як вам здається: що повинен потерпіти той, хто не витримає нетлінного подвигу? Про тих, які не зберегли печаті27, сказано: «Черв’як їхній не помре, і вогонь їхній не загасне, і будуть вони в ганьбі (для) всякої плоті» (Іс. 66: 24).



Глава 8

Поки ми в цьому світі, повинні каятися

і зберігати плоть у чистоті

Отже, покаймося, доки живемо на землі, бо ми глина в руці художника. Як гончар, коли робить сосуд (посуд), і він в руках викривиться або розпадеться, може знову відновити його, а коли поспішить поставити його в палаючу піч, тоді вже не допоможе йому; так і ми, доки ще живемо в цьому світі, повинні каятися від щирого серця в тому злі, яке ми зробили в плоті, щоб отримати від Господа спасіння, доки маємо час покаяння. Бо після нашого відходу зі світу ми вже не можемо там сповідатися або покаятися. Тому браття, ми тільки тоді отримаємо життя вічне, коли виконаємо волю Отця, збережемо в чистоті плоть і дотримаємо заповіді Господні. Бо Господь говорить в Євангелії: «Якщо ви не збережете малого, хто вам дасть велике? Говорю вам: вірний в малому і у великому вірним буде»28. Це означає: «Збережіть плоть в чистоті і печать без пошкодження, щоб отримати життя вічне».



Глава 9

Ми будемо судимі в плоті, тому приготуймося вчасно

Ніхто з вас не повинен говорити, що ця плоть не буде судима і не воскресне. Знайте: у чому ви спасенні, в чому прозріли, якщо не в плоті? Тому нам потрібно берегти плоть як храм Божий. Бо як призвані у плоті, так і на суд прийдете у плоті. Як29 Христос Господь, Який нас спас, хоча раніше був духом30, став плоттю і, таким чином, призвав нас, так і ми отримаємо нагороду в цій плоті. Тому будемо любити один одного, щоб всім увійти у Царство Боже. Доки маємо час для лікування, віддамо себе лікуючому Богу, даючи Йому плату. Яку? Покаяння від щирого серця. Бо Він наперед знає все і бачить все, що є в нашому серці. Дамо Йому хвалу не тільки від уст, але і від серця, щоб Він прийняв нас як синів. Бо Господь сказав: «Браття Мої є ті, які виконують волю Отця Мого» (Мф. 12: 50).



Глава 10

Залишивши порок, будемо прагнути до чесноти

і віддамо перевагу обіцяним благам над мирськими утіхами

Тому, браття мої, будемо виконувати волю Отця, Який призвав нас до життя, будемо більше прагнути до чесноти, залишивши погану схильність як попередницю наших гріхів; тікаймо від нечестя, щоб не спіткало нас зло. Бо якщо ми будемо старатися робити добро, то оселиться в нас мир. З цієї причини не знайти його тим, які привносять страх людський, віддаючи перевагу тутешній насолоді над майбутньою обітницею. Не знають вони, яку муку має в собі тутешня насолода і яку солодкість майбутня обітниця. І якби вони тільки одні це робили, то було б терпимо; але вони постійно вселяють свої погані учення невинним душам, не знаючи того, що удвічі приймуть осудження, – і самі вони, і ті, що їх слухають.



Глава 11

Віруючи в Божественні обітниці, будемо служити Богу,

і буде нам вічне блаженство

Віруючи в Божественні обітниці, будемо служити Богу серцем чистим і нехай будемо праведні. Якщо не будемо служити, із-за невір’я нашого в обітницю Божу, то будемо нещасними. Бо і пророче слово говорить: «Нещасні двоєдушні, хиткі серцем, які говорять: все це ми чули і в час отців наших, а ми, очікуючи з дня на день, нічого такого не бачили. Нерозумні! порівняйте себе з деревом, візьміть у приклад виноградну лозу: спершу вона втрачає лист, потім утворюється паросток, після цього недозрілий і, нарешті, стиглий виноград31. Так і народ мій терпів неспокій і скорботу, а потім отримає блага». Тому браття мої, не будемо сумніватися, але залишимося твердими в надії, щоб отримати нагороду. Бо вірний Той, Хто обіцяв воздати нагороди кожному за ділами його. Якщо ми будемо творити правду перед Богом, то увійдемо в Царство Його і отримаємо ті обіцяні блага, «яких вухо не чуло і око не бачило, і на серце людині не приходило»32.



Глава 12

Будемо постійно очікувати Царства Божого

Отже, будемо повсякчас очікувати Царства Божого в любові і праведності, тому що не знаємо дня явлення Божого. Сам Господь на запитання одного про те, коли прийде Його Царство, відповідав: «Коли двоє будуть одне і зовнішнє буде як внутрішнє, чоловіча стать буде разом з жіночою, не буде ні чоловічої, ні жіночої33. Але двоє бувають одне, коли ми говоримо один одному істину і коли в двох тілах неудавано буває єдина душа. І зовнішнє як внутрішнє означає наступне: внутрішнє означає душу, а зовнішнє означає тіло. Тому як тіло твоє видне, так і душа твоя нехай буде явна в добрих ділах. І чоловіча стать з жіночою ні чоловіча, ні жіноча – це...



(Тут закінчується текст цього послання, що дійшов в олександрійському рукописі. Пояснення останнього пункту, якого не вистачає, можна доповнити зі «Строматів» Климента Олександрійського (Стром. 3: 9), де під чоловічим розуміється гнів або лють (θυμός); під жіночим – пожадання (‘επιθυμία), які повинні припинитися).

Додаток.


Друге послання святого Климента, єпископа Римського, до

Коринф’ян

(12: 5 – 20: 5)34

12: (5) І «чоловіча стать разом з жіночою, ні чоловіча, ні жіноча»35, – це говорить [Господь], щоб брат, побачивши сестру, не подумав про неї нічого жіночого, і сестра, побачивши брата, не подумала про нього чого-небудь чоловічого. (6) «[Якщо] ви так чините, – говорить Він, – прийде Царство Отця Мого».

13: (1) Отже, браття, покаймося ж накінець і прагнімо ( в рос. пер. «трезвимся») до благого, бо сповнені ми великого безумства і лукавства. Зітрімо з себе попередні гріхи і, покаявшись від душі, будемо спасенні. І не будемо догоджати людям, і не бажаймо догоджати тільки собі, але і зовнішнім людям за справедливістю, щоб Ім’я [Боже] не хулилося через нас. (2) Бо говорить Господь: «[Ради вас] завжди Ім’я Моє хулиться у (всіх) народах» (Іс. 52: 5; Рим. 2: 24), і ще: «Горе [тому], через кого хулиться Ім’я Моє». Чим хулиться? Тим, що ви не виконуєте того, що я хочу. (Тим, що не виконуємо того, про що говоримо). (3) Адже язичники, чуючи з уст наших вислови Божі, дивуються, наскільки прекрасні і величні вони; але потім, помітивши, що діла наші не достойні слів, які ми промовляємо, повертаються, навпаки, до хули, кажучи, що [все це] якась байка і помилка. (4) Бо коли вони почують від нас, що Бог говорить: «Немає благодаті вам, якщо любите тих, які люблять вас, але благодать вам, якщо любите ворогів і тих, що ненавидять вас»36. Коли вони це почують, дивуються з повноти благості. Коли ж побачать, що ми не любимо не тільки тих, що ненавидять, але і тих, що люблять [нас], то насміхаються з нас, і хулиться Ім’я [Боже].

14: (1) Тому, браття, виконуючи волю Отця нашого Бога, будемо [чадами] Церкви споконвічної, духовної, сотвореної раніше сонця і місяця; якщо ж не будемо виконувати волю Господа, то будемо, як сказано в Писанні: «Дім мій став вертепом розбійників» (Єр. 7: 11; Мф. 21: 13). Віддамо перевагу тому, щоб належати до Церкви життя, щоб нам спастися. (2) Я не думаю, щоб ви не знали, що Церква жива є Тіло Христове (Еф. 1: 23), (бо говорить Писання: «Сотворив Бог людину, чоловіка і жінку» (Бут. 1: 27); чоловік є Христос, жінка – Церква) і що Церква, за свідченням книг і апостолів, не нині тільки існує, але споконвічно (в рос. пер. «издревле»). Бо була вона духовною, як і Ісус наш, з’явилася ж в останні дні (1 Пет. 1: 20), щоб спасти нас. (3) Будучи ж духовною, Церква з’явилася в плоті Христовій, ясно показуючи нам, що якщо хто-небудь з нас збереже її в плоті і не пошкодить, сприйме її в Дусі Святому37. Адже плоть ця є знімок (в рос. пер. «снимок»; відображення – О. М.) Духа, і ніхто, хто пошкодив знімок, не матиме частки в оригіналі. Адже сказано, браття: «Збережіть плоть, щоб мати частку в Дусі». (4) Якщо ж ми говоримо, що плоть є Церква, а Дух – Христос, то це означає, що той, хто осоромив плоть, осоромив і Церкву. Такий не буде мати частки (спадку – О. М.) в Дусі, Який є Христос. (5) Плоть ця може отримати таку велику частку в житті і нетлінні, коли приєднається до неї Святий Дух, що ніхто не може ні висловити, ні вимовити того, що приготував Господь вибраним Своїм38.

15: (1) Не мало вже, думаю, говорив я [вам] про стриманість: той, хто виконав пораду мою, не розкається, але і себе спасе, і мене, що дав пораду. Бо заслуга не мала – душу, яка заблукала і гине, навернути до спасіння. (2) Це – наша подяка Богу, Який сотворив нас; якщо той, що говорить і слухає з вірою і любов’ю, – один говорить, а інший слухає. (3) Тому будемо перебувати в тому, в що увірували, праведними і преподобними, щоб з дерзновенням просити Бога, Який говорить: «Тобі, який говоритиме, скажу: ось прийшов» (Іс. 58: 9). (4) Бо вислів цей є знаменням великої обітниці, оскільки Господь говорить, що Він дає більш охоче, ніж [просить] той, що просить. (5) Тому отримуючи частку в такій великій благості, не відмовимося знайти такі великі блага, бо наскільки велику радість доставлять ці вислови тим, які додержувалися їх, настільки велике засудження тим, які не послухалися їх.

16: (1) Тому, браття, маючи чималу спонуку до покаяння, повернімося – поки є час – до Бога, Який призвав нас, доки Він приймає нас. (2) Бо якщо розлучимося ми з мирськими насолодами і переможемо душу нашу невиконанням її (душі – О. М.) лукавих похотей то, матимемо частку в милості Ісуса. (3) Знайте ж, що гряде вже День Суду, як піч вогненна39, і розтануть40 деякі з небес, і вся земля, як свинець, що тане у вогні; і відкриються тоді таємні і явні людські діла. (4) Благе діло – милостиня як покаяння в гріху. Піст – більший за молитву, але милостиня – вища і за піст, і молитву: «Любов покриває безліч гріхів» (1 Пет. 4: 8); молитва ж від доброї совісті позбавляє від смерті. Блаженний той, хто виконує їх, бо милостиня стає полегшенням від гріха.

17: (1) Тому покаймося від щирого серця, щоб ніхто з нас не загинув. Бо якщо ми маємо заповіді відторгати від ідолів і оголошувати [язичників] і виконуємо їх (заповіді – О. М.), чи не повинно тим більше (дотримуватися їх – О. М.), щоб не загинула душа, яка вже знає Бога? (2) Тому постараймося возвести і себе, і [всіх] немічних до блага, щоб всі ми спаслися, навертаючи і напоумляючи один одного. (3) І нехай виявимося ми віруючими і слухаючими пресвітерів (послушними пресвітерам), які наставляють нас не тільки в нинішню хвилину, але і коли повернемося додому, будемо пам’ятати заповіді Господа і не дамо захопити себе мирськими похотями, але, зближуючись тісніше, постараймося досягати успіху в заповідях Господніх, щоб всі «були однодумними» (Рим. 12: 16; 2 Кор. 13: 11), були зібрані для життя, (4) бо сказав Господь: «Гряду збирати народи і язики» (Іс. 66: 18). Це говорить Він про день явлення Його, коли, прийшовши, спасе кожного з нас за ділами його. (5) І побачать славу Його (Іс. 66: 18) і силу невірні і здивуються, побачивши царство миру в Ісусі, і скажуть: «Жаль нам, що Ти був, а ми не пізнали і не увірували, і не послухали пресвітерів, що сповіщали нам про спасіння наше». І «черв’як їхній не помре, і вогонь їхній не загасне, і будуть в ганьбу для всякої плоті» (Іс. 66: 24; Мк. 9: 44). (6). Він говорить про той День Суду, коли побачать нечестивих серед нас і тих, які зневажили заповіді Господні. (7) Праведні ж, які знайшли щастя, перетерпівши муки і зневаживши мирські насолоди, коли побачать, як мучаться страшними муками і вогнем невгасимим ті, які згрішили і відкидали Христа словами і ділами, то воздадуть славу своєму Богу, кажучи: «Буде надія тому, хто послужив Богу від щирого серця».

18: (1) Будемо ж і ми серед тих, що дякують і послужили Богу, а не серед осуджуваних нечестивців. (2) І сам я, всегрішний, що не уникнув ще спокуси, але все ще перебуваю серед знарядь диявола, прагну досягнути праведності, щоб спромогтися хоч би наблизитися до неї, жахаючись (в рос. пер. «трепеща») майбутнього суду.

19: (1) Тому, браття і сестри, услід за Богом істинним я читаю вам повчання, щоб слухали ви написане, щоб спасти себе і того, хто читає серед вас. Бо в нагороду вимагаю від вас всесердечного покаяння, яке дає вам спасіння і життя. Чинячи так, ми поставимо всім юним мету, охочим подвизатися в благочесті і благості Божій. (2) І не будемо відвертатися, і не будемо обурюватися ми, немудрі, коли хто-небудь почне напоумлювати і навертати нас від неправди до праведності. Бо ми, творячи щось лукаве, не відаємо [того] із-за двоєдушності і невір’я, властивого нашим серцям, і «потьмарилися в розумі» (Еф. 4: 18) суєтними похотями. (3) Будемо ж творити правду, щоб спастися нам до кінця. Блаженні покірні настановам цим: якщо мало часу і потерплять в цьому світі, то зберуть безсмертний плід воскресіння. (4) Отже, нехай не скорбить (тужить) благочестивий, якщо страждає в теперішній час; очікує його той блаженний час: закінчивши життя своє, возрадується з отцями на небі в безпечальному віці.

20: (1) Але нехай не бентежить ваш розум те, що бачимо неправедних багатіючими, а рабів Божих гнобленими. (2) Віруймо, браття і сестри, що терпимо спокусу Бога живого, і подвизаймося в цьому житті, щоб бути увінчаними в майбутньому. (3) Ніхто з праведних не отримав швидкого плоду, але очікує його, (4) тому що якби Бог воздавав швидко нагороду праведним, то ми відразу ж стали б думати (в рос. пер. «возревновали») про користь, а не про богочестя; здавалися б праведними, шукаючи не благочестя, а вигоди; і тому божественний суд перешкодив (εβΛαψε) неправедному духу і обтяжив [його] оковами41.

(5) Єдиному Богу невидимому (1 Тим. 1: 17), Отцю істини, Який послав нам Спасителя і Начальника нетління, через Якого і явив нам істину і пренебесне життя, Йому слава на віки віків. Амінь.


Переклад Олександра МИРОНЧУКА

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Коьрта
Контакты

    Главная страница


Вступ. Церковна письменність в період мужів апостольських