• Методи
  • Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН
  • Теорії походження Київської Русі. Норманська теорія та її спростування.
  • Теорії походження Київської Русі
  • Куявією



  • страница2/9
    Дата29.01.2019
    Размер0.88 Mb.
    ТипЛекція

    Вступ. Найдавніша історія україни


    1   2   3   4   5   6   7   8   9

    Лекція № 2



    Тема: УТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК РАННЬОФЕОДАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ

    Мета: розглянути основні причини та етапи формування Київської Русі, діяльність київських князів, розширення кордонів держави, розквіт та занепад Київської Русі, розвивати навички читати історичну карту і працювати з нею, кваліфіковано аналізувати складні історичні процеси, сприяти формуванню історичної пам’яті, пов’язаної з державними традиціями в Україні.

    Методи: словесні, наочні.

    План:

    1 Теорії походження Київської Русі. Норманська теорія та її спростування.

    2 Становлення державності ( Олег, Ігор, Ольга, Святослав).

    3 Період розквіту (Володимир Великий, Ярослав Мудрий).

    4 Політичний і соціальний устрій Київської Русі.
    Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Настінна карта «Київська Русь ІХ – ХІІІ ст.», картки індивідуального опитування.



    Література:

    1 Багалій Д. Нарис історії України. - К., 1994

    2 Грушевський М. Історія України - Русі. ВII тт., 12 кн. - К., 1991 -1998

    3 Єфименко 0. Історія України та її народу. - К., 1992

    4 Н.Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. - К.,1991

    5 Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. - К.,1996

    6 Котляр М, Кульчицький С. Довідник з історії України. - К., 1996

    7 Толочко П.П. Літописи Київської Русі. - К., 1994

    8 1сторія України в особах 9 -18 ст. - К., 1993

    9 Бойко О. Історія України - К., 2000 .

    10 Історія України / Під ред. Алексєєва Ю. - К., 2001
    1 Теорії походження Київської Русі. Норманська теорія та її спростування.

    Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.

    Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов’ян з венедами . Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н.е. - Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

    Звідси, в ІІ-УІІ ст. н.е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян.

    Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

    Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

    Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

    Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

    З II ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

    Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на зовнішні ринки. У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

    Анти підтримували торговельні зв'язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також з провінціями Римської імперії.

    Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

    В IV ст. н.е. анти створили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до 7 ст. н.е. і розпався під ударами аварів.

    Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов'яни, утворилися окремі племінні об'єднання, розташування і назва яких відомі із літопису "Повість минулих літ": поляни, древляни, сіверяни, шіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

    У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які проживали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель. їх столицею був Київ, заснований, заданими археологів, у кін. V-першій пол. VI ст.н.е. За легендою, Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

    Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили у 30-50-х рр. IX ст. до 882 р.

    За одними писемними відомостями, Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими-дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов'янське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

    3 середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київським князівством.

    Міжнародні зв'язки Київського князівства свідчать про його могутність, авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здійснила похід на Візантію, змусивши її сплатити контрибуцію.

    Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

    Новгородський князь Олег захопив київський престол. Два політичних центри - Київ і Новгород - об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь.

    Теорії походження Київської Русі

    Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник-Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

    В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

    Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу.

    Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

    Теорія природньо-історичного (автохтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

    для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

    процес державотворення розпочався у східних слов 'ян ще до приходу варягів;

    варяги, просуваючись у східнослов’янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпорядкувати дніпровський торговельний шлях (так званий "шлях із варяг в греки"), обкласти даниною місцеве населення.

    Цю теорію сповідували видатні українські історики XIX -поч.ХХ ст. М.Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій та інші.

    Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

    Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов'яни у УШ-ІХ ст. Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).

    У VIII ст. політична карта Європи суттєво змінилася. Римську спадщину поділили три великі імперії середньовіччя: Візантія, Франкська держава й Арабський халіфат. У Візантії продовжували існувати античні міста, зберігалися традиції імператорської влади та християнської церкви. На схід і північ від неї знаходилися володіння варварів. Степи були тим коридором, яким до Європи хвиля за хвилею вдиралися кочовики. Вздовж степової смуги площі близько 700 000 кв. км. розселилися слов'яни.

    На цих земля слов'яни утворювали союзи племен — військово-політичні об'єднання, найрозвинутіші з яких нагадували західноєвропейські "варварські королівства" раннього середньовіччя. Візантійці називали ці союзи "славініями". Першими з них були союзи антів та склавинів. У "Повісті минулих літ" літописець Нестор навів назви й місця розселення східнослов'янських союзів племен. На території України існували такі славінії: бужан і волинян, полян і уличів, тиверців і древлян, білих хорватів і сіверян. Поступово союзи племен перетворювались у племінні князівства — територіальні політичні союзи державного типу. Ці княжіння, або "землі", мали численні поселення — гради (по кілька сотень у кожному княжінні), своїх князів і стольні міста, які були адміністративними, культовими й ремісничими центрами.

    Досить швидко серед інших слов'янських градів став виділятись Київ. Цьому сприяло його географічне положення. У "Повісті минулих літ" літописець Нестор про заснування Києва розповідає так: "...і було три брати. Одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їхня — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що й нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, що від нього прозвалася Хоровиця. І в ім'я брата свого старшого заклали городок і назвали його Київ".

    За літописом Кий був полянським князем, що започаткував династію Києвичів і правив наприкінці V - на початку VI ст. Найвідомішими представниками династії Києвичів були князі Аскольд та Дір.

    Київський князь міцно тримав ключі від Верхньої Наддніпрянщини, оскільки мав можливість контролювати річки - притоки Дніпра. Водні шляхи були основними торговельними артеріями середньовіччя. Згодом через Київ проходив славнозвісний шлях "з варяг у греки", що поєднував Балтійське та Чорне моря. Київ поступово перетворився у культурний, економічний й політичний центр слов'ян. Навколо нього у Середньому Подніпров'ї впродовж другої половини VII-VIII ст. сформувався державний центр східних слов'ян - Полянський союз, до якого увійшли землі полян, древлян і сіверян.

    З арабських джерел відомо, що на цих землях існувало східнослов'янське князівство, назване Куявією. Також Київське князівство було відоме як Руська земля.

    Інший осередок східнослов'янської державності, який називають арабські автори, - Славію - пов'язують з ільменськими слов'янами на півночі. Їх стольним градом була Ладога.

    У середині IX ст. Київське князівство досягає значного розвитку. Зокрема, завдяки князюванню Аскольда, який практично все своє життя провів у походах. Завдяки вдалим чотирьом походам на Візантію (860 р., 863 р., 866 р., 874 р.) були укладені вигідні договори для Русі.

    Як пише Нестор-літописець у «Повісті минулих літ» у 862 р. два князі Аскольд і Дір, залишили дружину свого князя Рюрика в Новгороді, а самі з військом поплили Дніпром вниз. У 879 р. князь Рюрик помер, його син Ігор не мав права керувати містом Новгородом, оскільки він був ще неповнолітнім. Його регентом і опікуном став Олег, який заявив, що до повноліття Ігоря буде від його імені керувати дружиною і містом Новгородом.

    У 882 р. Олег прибув до Києва, де під виглядом купців разом зі своєю дружиною, варягами, фінами, незадоволеними слов’янами та іншими найманцями, підступно вбивають Аскольда та Діра. В наслідок перевороту у Києві встановлюється нова династія - Рюриковичів. Формально влада перейшла до Ігоря Рюриковича, однак у зв'язку із його неповноліттям фактичну владу в Русі перебрав до своїх рук Олег.

    За час свого князювання Олег (882-912 рр.) в Києві приєднав до Русі - сіверян, древлян, уличів, тиверців, північні племена кривичів, радимичів, новгородських слов’ян. Таким чином Київ став столицею об'єднаної держави - "матір'ю міст руських". (В історії Олега прозвали «Віщим», а його слова, які він промовив, залишились вічно: «Хай буде Київ матір’ю градом руським».)

    Протягом VIII-IX ст. східнослов'янський світ упевнено і неухильно розвивався на шляху до цивілізації. Одним із голвоних здобутків цього часу стала поява Київського князівства - осереддя, довкола якого наприкінці IX ст. сформувалася давньоруська держава.

    В 980 р. Київським князем став Володимир Великий (980-1015 рр.), який започаткував нову добу в історії Київської Русі. За Володимира завершилось об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Виникли нові міста, які своїм розвитком підривали родоплемінний поділ і сприяли формуванню єдиної державної території Київської Русі. Політичне об'єднання держави та якісні зміни в суспільстві тих часів вимагали відповідних зрушень і в релігійній сфері. Тому спершу Володимир здійснив спробу запровадити єдиний пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном - так зване «шестибожжя» - і зробити його обов'язковим для всього суспільства. Однак досить швидко збагнув, що язичництво зжило себе і не відповідає рівневі розвитку Київської Русі, перешкоджає зв'язкам з іншими країнами Європи, більшість з яких були вже християнськими. Правлячій верхівці потрібна була релігія, що захищала б її права, багатства і привілеї, владу над залежним населенням. Тому в сер. 980-х років, після ретельного ознайомлення з провідними віровченнями, великий князь і його соратники схилися до думки про необхідність прийняття християнства, яке вже мало в державі певні традиції.

    Християнство поширювалось з давніх-давен у Криму. Протягом IX ст. воно набуло поширення і в Києві, де було багато християн і серед княжої дружини. Крім того, у 864 р. християнською стала і Болгарія, з якою Київська держава підтримувала тісні стосунки.

    Охрещення Русі, яке за літописом датується 988 р., й організація церкви були фактом великої культурної ваги. Хоча сам процес християнізації в Київській державі відбувався повільно, зі значним опором народу (особливо на північних землях), який продовжував поклонятися прадавнім божествам. Вчені вважають, що за князювання Володимира більшість населення країни була навернута, принаймні формально, у нову віру. Тобто, незважаючи на повільність, процес християнізації був неухильним.

    Християнізація України-Русі зміцнила державну єдність, освітила владу великого князя і його «божественний» авторитет, сприяла розвиткові культури, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Цим актом Київська держава остаточно визначала своє місце в Європі, увійшовши як рівноправна до кола християнських народів. Значно розширилися її політичні, економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами, насамперед з Візантією, Болгарією, а також Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом, скандинавськими державами.



    1   2   3   4   5   6   7   8   9

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Вступ. Найдавніша історія україни