• Методи
  • Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН



  • страница6/9
    Дата29.01.2019
    Размер0.88 Mb.
    ТипЛекція

    Вступ. Найдавніша історія україни


    1   2   3   4   5   6   7   8   9

    Лекція № 4



    Тема: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ДР. ПОЛ. XVII – XVIIIст.

    Мета: розглянути становище України після смерті Б. Хмельницького, внутрішню та зовнішню політику І. Виговського, Ю. Хмельницького, І. Мазепи, схарактеризувати Конституцію П. Орлика, сприяти формуванню національної самосвідомості, їх історичної пам’яті, розвивати вміння брати участь в обговоренні складних історичних питань.

    Методи: словесні, наочні.
    План:

    1 Становище України після смерті Б. Хмельницького.

    2 Політика І. Виговського . Гадяцький договір.

    3 Діяльність Ю. Хмельницького. Руїна.

    4 Внутрішня і зовнішня політика І. Мазепи.

    5 Конституція П. Орлика.



    Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    стінна карта « Україна у XVII-XVIII ст.», портрети історичних діячів.


    Література:

    1 Грушевський М. Історія України - Русі. ВII тт., 12 кн. - К., 1991 -1998

    2 Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.1-2. - К., 1991

    3 Історія України в особах 9 -18 ст. - К., 1993

    4 Полонська - Василенко Н. Історія України. Т. 1-2. - К., 1995

    5 Рибалка І. Історія України. Ч. 1-Х., 1995; Ч. 2. - X., 1997

    6 Бойко О. Історія України - К., 2000 .

    7 Історія України / Під ред.. Алексєєва Ю. - К., 2001

    1 Становище України після смерті Б. Хмельницького.

    Як Ви знаєте, Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату.

    Після поховання Б.Хмельницького старшинські угрупування відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямку діяв генеральний писар І. Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельницького, а згодом (у жовтні 1657 р.) - повноправним гетьманом.

    Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.

    Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепаду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.

    2 Політика І. Виговського . Гадяцький договір.

    Іван Виговський що спричинив різке загострення соціально-політичної боротьби Україні. І.Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків:

    По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва.

    По-друге шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, ЯКИР очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий отаман запорожців Я. Барабаш.

    По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схилити Москву для боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України. При цьому російський уряд провокував загострення боротьби між сторонами, посилюючи свій вплив в Україні.

    Врешті, російський уряд, насторожений самостійною зовнішньою політикою І.Виговського і можливим його відходом від союзу з Росією, почав підтримувати М.Пушкаря.

    По-четверте, для боротьби з опозицією І. Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, внаслідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

    Вперше в історії України татари залучались не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби із старшинською опозицією і повсталим народом! Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, відштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення.

    Зближення з Польщею. Гадяцька угода

    У протистоянні з Росією І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства.

    У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким: Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визнавалася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозволялося відкриття 2-х академій і без обмежень - шкіл і друкарень; з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього, зменшувалася кількість козаків, Руське князівство позбавляюся права на самостійні міжнародні відносини.

    Україна за гетьмана І.Виговського (1657-1659)

    Російський уряд оголосив І.Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але скористатися результатами перемоги І.Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке незадоволення в суспільстві. Посилився анти-гетьманський рух, провідну роль в організації якого відіграли полковники І. Богун, П.Дорошенко, І.Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Рятуючи життя, І.Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.

    3 Політика Ю.Хмельницького (1659-1663 рр.)

    У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю.Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

    У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська метрополія підпорядковувалася московському патріарху.

    Розкол України на Правобережну та Лівобережну (Руїна)

    Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.

    Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю.Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлювалися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства).

    Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд.

    Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

    Поділ України між Росією та Польщею

    Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

    Врешті-решт, Росія і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. ЗО січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років: за яким визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією, Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.

    Прихід до влади П.Дорошенка. Возз'єднання українських земель

    Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - гетьман Лівобережної України, ні Петро Дорошенко, обраний замість П.Тетері гетьманом Правобережної України (1665-1676 рр.).

    Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.

    На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України.

    Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.
    Лекція № 5
    Тема: Українське національне відродження ХІХ ст..

    Мета: ознайомити студентів з основними поняттями та етапами українського національного відродження ХІХ ст.. та його представниками; розвивати навички аналізу, кмітливість при узагальненні й виокремленні певної характерності історичного процесу і явища, сприяти формуванню національної свідомості студентів.

    Методи: словесні, наочні.
    План:

    1 Причини піднесення національних процесів в Україні

    2 Характеристика національно-визвольного руху в Україні XIX ст.

    (Наддніпрянська Україна)

    3 Кирило-Мефодіївське товариство

    4 Громадівський рух.

    5 Виникнення політичних організацій та партій

    6 Західна Україна. Початок культурного відродження


    Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Настінна карта «Україна в XV-XVII ст.», картки індивідуального опитування.


    Література:

    1 Винокур 0., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. -К., 1996

    2 Грушевський М. Історія України - Русі. ВII тт., 12 кн. - К., 1991 -1998

    3 Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.1-2. - К., 1991

    4 1сторія України в особах 9 -18 ст. - К., 1993

    5 Н.Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. - К., 1991

    6 Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. - К.,1996

    7 Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1-2. - К., 1995

    8 Рибалка І. Історія України. Ч. 1-Х., 1995; Ч. 2. - X., 1997

    9 Бойко О. Історія України - К., 2000 .

    10 Історія України / Під ред. Алексєєва Ю. - К., 2001.

    Українське національне відродження ХІХ ст..


    Oсновна риса української історії ХІХ ст. - це національне відродження України, під яким розуміють:

    - формування національної самосвідо­мості українців;

    - зростання інтересу до української мови, історії, культури;

    - активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інте­грацію;

    - розгортання українського національ­но-визвольного руху.

    Пробудження національної самосвідомості українців розпочалося наприкінці XVIII ст. і набрало сили в першій пол. ХІХ ст. на Лівобережній та Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Гетьманщини, де жили і творили високоосвічені інтелектуальні сили.

    1Причини піднесення національних процесів в Україні

    1 Політика російського та австрійського урядів

    Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всі­ляко прагнули перешкодити формуван­ню української нації, розвитку україн­ської культури.

    В Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання україн­ською мовою, цинічно заявивши, що "нія­кої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може".

    У 1876р. підписано Емський указ Олександра II, який заборо­нив ввіз літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було пе­рекладати на російську), використання ук­раїнської мови в початкових школах, дер­жавних закладах. Назва "Україна " була заборонена.

    В Австро-Угорщині національне гноб­лення здійснювалося не в таких грубих фор­мах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Консти­туції 1848 р. і 1867 р.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, цент­ральний парламент і крайові сейми (зо­крема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього насе­лення. Українська мова і культура формаль­но не заборонялися.

    І хоч права українців всіляко обмежува­лися - обмежувалося викладання україн­ською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці - все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського насе­лення, його організованості. В XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

    Історичні корені. Чинником національного відродження була давня традиція визвольної бороть­би в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї тра­диції, набувши інших форм і змісту.

    Формування національної інтелігенції

    Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української ні інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де дія­ли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Над­дніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігра­вало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Над­дніпрянщині було зрусифіковане і висту­пало опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути ра­зом зі своїм народом, відображати його інтереси.

    Зовнішні впливи

    Важливим фактором національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької ре­волюції кін. XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 p., засвідчивши марність спо­дівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги євро­пейських форм суспільного і державного устрою.

    2 Характеристика національно-визвольного руху в Україні XIX ст.

    Наддніпрянська Україна

    Національно-визвольний рух започатку­вала патріотична інтелігенція, яка прагну­ла зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

    У 1798 р. Іван Котляревський видав поему "Енеїда ", вперше використавши українську народну мову в якості літера­турної.

    Це була епохальна подія: вона поклала початок відро­дженню україн­ської мови, перетворенню її на літературну.

    Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єд­нання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олек­сандром Корсунем та іншими.

    Ідейним натхненником "харківських ро­мантиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.

    Активізації літературної творчості україн­ською мовою сприяв професор Харківсько­го університету (пізніше його ректор), Пет­ро Гулак-Артемовський.

    Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. по­мітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору віт­чизняної історіографії цього періоду нале­жить анонімній "Історії Русів". Тривалий час вона поширювалася у рукописних спис­ках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справед­ливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського наро­ду на свободу і державу. Патріотична спря­мованість "Історії Русів" зумовила її широку популярність і значний вплив на роз­виток української історичної науки.

    Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п'ятитомну "Істо­рію Малоросії" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)

    У другій пол. XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Мико­ла Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідниць­ка діяльність Михайла Грушевського.

    Поряд з літературними й історичними до­слідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяри­зацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського уні­верситету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський.

    Культурницька діяльність української інтелігенції справила визначальний вплив на піднесення національної свідо­мості народу, на активізацію процесів на­ціонального відродження.

    Опозиційність масонських лож

    На поч. XIX ст. після війни 1812 р. з На­полеоном, яка, як вже зазначалося, радикалізувала суспільство, в Україні виника­ють перші таємні організації - масонські ложі. Найбільше значення мала Полтавсь­ка ложа "Любов до істини" (1818-1819 рр.), серед членів якої були Іван Котляревський, Григорій Тарнавський, Семен Кочубей і в якій сповідувалася ідея відокремлення України від Росії.

    На її базі у 1821 р. утворилося таємне "Малоросійське товариство" на чолі з предводителем дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василем Лукашевичем. Члени товариства виступали за державну незалежність України.

    Масонські ложі започаткували організо­ваний опозиційний царизму рух в Україні.
    Діяльність декабристів

    У 20-і р. XIX ст. в Україні засновуються таємні декабристські організації:

    "Південне товариство" (1821-1825 рр.) з центром у Тульчині, очолюване полков­ником П. Пестелем.

    "Товариство об'єднаних слов'ян" у Новограді-Волинському (1823-1825 рр.) на чолі з офіцерами братами Борисовыми.

    Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіце­ри, діячі літератури. Основні вимоги -ліквідація самодержавства та кріпосного права. Серед декабристів не було єдності щодо вирішення національного питання. "Південне товариство" виступало за "єди­ну і неподільну" Росію, не визнаючи за ук­раїнським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення; "Товари­ство об'єднаних слов'ян" передбачало ство­рення федерації слов'янських народів, од­нак воно не розглядало Україну об'єктом цього федеративного союзу. Після невда­лого повстання в грудні 1825 р. декаб­ристські організації були розгромлені.

    На поч. 40-х років XIX ст. з відкриттям університету центром національно-визвольного руху став Київ.

    3 Кирило-Мефодіївське товариство

    У 1846-1847 рр. в Києві діяла перша суто українська таємна політична організація Кирило-Мефодіївське товариство (брат­ство). Нараховувала 12 чолoвiк, серед них - Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський.

    Програмні завдання організації викла­дено в "Книзі буття українського народу" ("Законі божому") та "Статуті...".

    Основні цілі братства:

    - ліквідація самодержавства і кріпос­ного права;

    - національне визволення України;

    - утворення на демократичних прин­ципах федерації слов'янських народів з цен­тром у Києві.

    Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та вихо­вання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів.

    Поміркована програма братства виклика­ла критичне ставлення Т.Шевченка та ради­кально налаштованих братчиків, які поділя­ли його революційно-демократичні погляди.

    За доносом члени братства були заареш­товані і засуджені до різних строків ув'яз­нення та заслання.

    Діяльність Кирило-Мефодіївського то­вариства була першою спробою українсь­кої інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за націо­нальне визволення України.
    Видатну роль у національному відро­дженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. "Кобзаря" за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних». Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко пробудив націо­нальну свідомість українців, сприяв роз­гортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення.

    4 Громадівський рух. Перший етап громадівського руху

    У кін. 50-х рр. XIX ст. почали органі­зовуватися напівлегальні гуртки - Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка "хлопоманів " (від польського "хлоп" - селянин). Очолив її істо­рик, пізніше професор Київського універ­ситету Володимир Антонович. Громадівський рух, названий властями "українофіль­ством", набув значного поширення. Гро­мади виникли в Харкові, Чернігові, Пол­таві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політич­ними поглядами. їх діяльність мала, в ос­новному, культурно-просвітницький харак­тер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо). Серед найактивніших учасників громадівського руху були компо­зитор Микола Лисенко, письменник і драматург Ми­хайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Па­нас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.

    Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антоно­вич, П.Чубинський, О.Русов.

    Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України.

    Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав вищезгаданий горезвісний циркуляр. Проти громадівців прокотилася хвиля ре­пресій, і в другій половині 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.

    Діяльність "Основи"

    У 1861 р. в Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснува­ли журнал "Основа". Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів з життям українського народу.

    Він діяв до 1862 р. і став першим україн­ським журналом у Російській імперії, спри­яв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.

    Польське повстання 1863-1864 рр. і відгуки на нього в Україні

    Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського ко­мітету про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої Миколою Чернишевськші всеросійської револю­ційної організації "Земля і Воля". Серед них був і уродженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця О. Потебні. Ре­волюційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти царської Росії, взяли участь у діях повстан­ських загонів.

    Однак, масової підтримки з боку україн­ської громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення Польщі в територіальних межах 1772 р., тобто з включенням земель Пра­вобережної України).

    Другий етап громадівського руху

    На початку 70-х рр. після деякого по­слаблення контролю за внутрішнім жит­тям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська гро­мада мала власний друкований орган "Киевский телеграф".

    Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяль­ності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величез­ний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю.

    Громади хоч і утримувалися у своїй біль­шості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. З при­йняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний відділ Російського географіч­ного товариства.

    Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайпо Драгоманов, який впродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада ".

    М.Драгоманов (1841-1895 рр.) - мав значний вплив на український націо­нальний рух, органі­затором і ідеологом якого він виступав. М.Драгоманов роз­робив так звану кон­цепцію громадів­ського соціалізму. Ос­нову справедливого суспільного устрою українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децен­тралізованих, політично вільних і самостій­них громад, об'єднаних для спільної праці на спільній землі, фабриці чи заводі. На його дум­ку, справжня демократія можлива лише при ліквідації приватної власності на землю, фабрики і заводи, за відсутності соціального і на­ціонального гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самови­значення, М.Драгоманов не закликав до ство­рення незалежної України. Будучи поборни­ком дружби і рівності усіх народів, вчений ви­ступав за автономію України в рамках феде­ративної демократичної Російської держави.

    Розроблена М.Драгомановим теорія федералізму стала символом національного визволення поневолених народів.

    5 Виникнення політичних організацій та партій

    Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Пер­шою політичною організацією на цьому етапі стало "Братство тарасівців", яке діяло впро­довж 1891-1893рр. Його засновниками були українські студенти М. Міхновський, І.Липа, В.Шемет. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяль­ності загальноукраїнського характеру. "Тарасівці" ставили за мету реалізацію основ­них ідей Тараса Шевченка, досягнення пов­ної незалежності Української держави. І хоч тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність "Братства" підготувала спри­ятливий грунт для поширення державниць­ко-самостійних настроїв.

    Першою політичною партією в Наддніп­рянській Україні стала утворена в 1900 р. у Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники -Д.Антонович, М.Ру­сов, Д.Матусевич та інші. Одне із відділень РУП знаходилося у Львові, де діяла партій­на друкарня. Спочатку як програмний до­кумент партії використовувалася брошура М.Міхновського "Самостійна Україна", в якій обґрунтовувалася ідея української державної самостійності. Згодом РУП від­мовилася від цієї ідеї і висунула вимогу на­ціонально-культурної автономії України в межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що обумовило її розкол на поч. XX ст.

    6 Західна Україна Початок культурного відродження

    Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 1816 р. священик Іван Могильницький заснував у м. Перемишлі "Клерикальне товариство" з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І.Могильницький створив "Граматику" української мови, довів, що українська мова є рівноправною слов'янською мовою, а не діалектом ро­сійської чи польської мов.

    У 30-і рр. XIX ст. центр діяльності, спря­мованої на пробудження національної сві­домості західних українців, переміщується до Львова, де з 1830 по 1837 рр. діяв куль­турно-освітній гурток "Руська трійця". Його засновниками були студенти Львів­ського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національно­го гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, пе­ретворення україн­ської мови на літера­турну. У1837 р. гур­ток видав альманах "Русалка Дністро­вая", майже весь ти­раж якого був кон­фіскований.

    При цьому"Руська трійця" започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської Імперій.

    Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідо­мості українців, активізації національ­них процесів.

    Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість та суперечливість

    У другій пол. XIX ст. в суспільно-полі­тичному русі в Західній Україні діяло три напрямки:

    Москвофіли - реакційний, представни­ки якого не визнавали існування українсько­го народу та його мови, пропагували ідею "єдиної російської народності від Карпат до Камчатки ", виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.

    Народовці - національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтере­сам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського на­селення.

    У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке очолив відомий педагог, жур­наліст, композитор А.Вахнянин. "Про­світа" мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю - засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. На кін. XIX ст. "Просвіта" за популярністю серед насе­лення суперничала з церквою.

    На рубежі 70-80-х рр. народовський рух включається в політичне життя. Народовський рух поступово поширив­ся на Буковині і Закарпатті.

    Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М.Драгоманова. Радикали ви­ступали за утворення незалежної Украї­ни, пропагували революційні методи бо­ротьби, закликали включається в політичне життя.

    У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.Грушевський, зайнявши посаду професора Львів­ського універси­тету. Ця подія мала великий позитив­ний вплив на роз­виток національ­ного руху, україн­ської науки, зв'язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене "Просві­тою" Наукове товариство ім. Т.Шевчен­ка, об'єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.

    1   2   3   4   5   6   7   8   9

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Вступ. Найдавніша історія україни