• Лекція № 9



  • страница9/9
    Дата29.01.2019
    Размер0.88 Mb.
    ТипЛекція

    Вступ. Найдавніша історія україни


    1   2   3   4   5   6   7   8   9





    Лекція № 8



    Тема: Україна в умовах десталінізації (1953-1964 рр.)

    Мета: розкрити суть процесу десталінізації, показати його особливості в Україні, дати оцінку періоду 1953-1964 рр., вчити студентів мати власну думку з приводу конкретних історичних подій, розвивати історичну свідомість студентів.

    Методи: словесні, наочні.
    План:

    1 Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в України.

    2 ХХ з’їзд КПРС. Реабілітаційний процес.

    3 Економічні та соціальні реформи .

    4 Зародження дисидентського руху в Україні.
    Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Стінна карта «Україна», портрети М. Хрущова, П. Шелеста


    Література:

    1 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації

    19-20 століття. - К., 1996

    2 Історія Нагаевський І. Історія української держави 20 ст. - К., 1994

    3 Сторінки історії України 20 століття. Посібник для вчителя. - К.,1992

    4 Субтельний 0. Україна: історія. - К., 1993 .

    5 Чотири Універсали. - К., 1990.

    6 Бойко О. Історія України - К., 2000 .

    7 Історія України/ Під ред. Алекеєва Ю. - К., 2001


    Лекція № 9



    Тема: Україна в період стабілізації радянської системи та загострення її соціально-економічної та політичної кризи (1965-1985 рр.)

    Мета: розкрити соціально-економічне та політичне становище країни в цей період, виховувати почуття патріотизму, толерантності, поваги до історичного минулого своєї держави, закріплювати навички аналізу і порівняння історичного матеріалу.

    Методи: словесні, наочні.
    План:

    1 Політико-ідеологічна криза системи. П. Шелест. В. Щербицький.

    2 Реформи в промисловості та сільському господарстві.

    3 Наростання дисидентського руху. Створення УГС.


    Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Стінна карта «Україна», портрети Л.Лук’яненка, В Чорновола.


    Література:

    1 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації

    19-20 століття. - К., 1996

    2 Історія Нагаевський І. Історія української держави 20 ст. - К., 1994

    3 Сторінки історії України 20 століття. Посібник для вчителя. - К.,1992

    4 Субтельний 0. Україна: історія. - К., 1993 .

    5 Чотири Універсали. - К., 1990.

    6 Бойко О. Історія України - К., 2000 .

    7 Історія України/ Під ред. Алекеєва Ю. - К., 2001


    Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов'язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.

    Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

    - люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

    - відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

    - зросла роль Рад - яку центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

    - викрито злочинну діяльність Л.Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. Аз 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Так, 25 грудня І958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про кримінальну відповідальність за державні злочини". У кримінальний кодекс було введено статтю "антирадянська агітація та пропаганда". Протягом 1954-1959 рр. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік;

    засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи і репресій - їх пояснювали рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Єжова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ особи самого Хрущова.

    Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, зали шилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

    Спроба розширення прав республік

    Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, у т.ч. й України:

    o українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено Кириченка - першого українця на цій посаді (1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М.Підгорний (1957-1963 рр.), П.Шелест (1963-1972 рр.), В.Щербицький (1972-1989 рр.);

    - розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

    o активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. - 29;

    o унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р.

    Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

    Зрушення у духовному житті після смерті Сталіна

    Хрущовська "відлига" сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України.

    Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок.

    Проте, з іншого боку, здійснювалися заходи, які ослаблювали позиції української мови. У 1958 р. був прийнятий закон про зв'язок школи з життям, за яким, зокрема, батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитися від української.

    Непослідовність "українізації" особливо виразно спостерігалась на результатах книговидавничої справи. У 1959 р. книжки українською мовою становили 53% усіх книг, опублікованих в Україні, у 1958 р. - 60%, у 1960 р. - 49%. Та вже в 1965 р. цей показник знизився до 41% і далі неухильно зменшувався.

    Вживалися заходи щодо підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська Радянська Енциклопедія", "Історія української літератури". Видаються фахові журнали українською мовою.

    Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал", почалася підготовка багатотомної "Історії міст і сіл України",

    Реабілітовано багатьох діячів української культури. Серед них - Олесь, М.Вороний, Г.Косинка, М.Ірчан, Досвітній, Ковінька, В.Мисик та багато інших. У газетах і журналах друкувалася велика кількість статей про повернуті українській культурі імена. Видавалися кращі твори реабілітованих письменників, з'явилися літературознавчі праці про них.

    Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х рр.). Провідними постатями серед них були письменники і поети І .Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, С.Гуцало, І.Калинець, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Ілленко та багато інших.

    Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови.

    Усе це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від "марксизму-ленінізму", "формалізмі", "космополітизмі", обмежувати їх творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них.

    Однак, частина нового покоління не зреклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін, і стали провідниками національного відродження. (Докладніше про дисидентський рух в Україні йтиметься далі).

    Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації й на поч. 60-х рр. почали переслідуватися. У 1962-1963 рр. "відлига" в національно-культурній сфері припинилася.

    Прикметним є той факт, що в 1959 р. конгрес США прийняв закон про "Тиждень поневолених націй", до числа яких потрапила й Україна.



    Експерименти в економіці

    Поставивши завдання "наздогнати і перегнати Америку" і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм, М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки.

    Економічні реформи, проведені в 50-ті роки, радикально змінили умови розвитку промисловості і сільського господарства.

    Позитивні наслідки мали, зокрема:

    - децентралізація економікою, запроваджена у 1957 р. Керівництво промисловістю було передано раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. В Україні було створено 11 економічних районів;

    - збільшення асигнувань на забезпечення науково-технічного прогресу;

    - підвищення самостійності колгоспів і радгоспів;

    - ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам і радгоспам;

    - збільшення закупівельних цін на зерно (у 7 разів), картоплю (у 8 разів), продукцію тваринництва (у 5,5 рази).

    Друга пол. 50-х рр. стала періодом помітного економічного зростання, сільське господарство вперше стало рентабельним.

    Економічне піднесення другої пол. 50-х рр. виявилося нестабільним, оскільки реформи були половинчастими (не торкнулися основ адміністративно-командної економіки), належним чином не обґрунтованими.

    Сільське ж господарство стало справжнім полігоном для різного роду непродуманих реорганізацій і нововведень, нереальних понадпрограм (цілинна епопея, небачене розповсюдження кукурудзи і т.п.), що негативно позначилося на виробництві сільськогосподарської продукції.

    У кін. 50-х - на поч. 60-х рр. почалося падіння темпів економічного росту.

    Якщо за 1951-1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3%, то за 1959-1965 рр. - на 8,8%. З 1950 по 1958 рік обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, а в 1958-1964 рр. - на 3%.



    Соціальні програми М.С.Хрущова

    Пенсійна реформа 1956 р. підвищила середній розмір пенсій за віком більше ніж у 2 рази, за інвалідністю - у 1,5 рази. Пенсії почали виплачуватися і колгоспникам.

    Зросли асигнування на охорону здоров'я, освіту, скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл, у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах.

    Збільшився обсяг капіталовкладень у житлове будівництво, яке зводилося небаченими до того темпами. За 1950-1960 рр. кількість збудованих квартир у містах збільшилася в 17 разів, а в сільській місцевості - у 14 разів.

    Тривалість робочого дня скоротилася до 7 год, а для працюючих у вугільній і гірничорудній промисловості - до 6 годин.

    У результаті цих та інших соціальних програм підвищився добробут населення, прибутки працюючих збільшилися за 1951 -1958 рр. на 230%.

    У цілому ж рівень життя в Україні зростав повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчування відставали від потреб населення.

    Поразка хрущовських реформ

    На поч. 60-х рр. ситуація в СРСР різко погіршилася:

    Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до росту цін. По країні прокотилася хвиля протестів, а в 1962 р. у Новочеркаську відбулися страйки робітників, розстріляні військами.

    Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було на межі голоду. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. Невдоволення народу зростало.

    У цих умовах з ініціативи найближчого оточення М.Хрущова, у т.ч. М.Підгорного і П.Шелеста, пленум ЦК КПРС (жовтень 1964 р.) звільнив М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.І. Брежнєв.

    Реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок своєї половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспільного життя не відбулося. Серія соціально-економічних програм була науково необґрунтованою і нерідко межувала з авантюризмом.

    Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи.

    Усунення М.Хрущова фактично означало відмову від реформ і лібералізації. В Україні, як і в Радянському Союзі в цілому, настало двадцятиріччя панування консервативних сил.






    Начало формы
    1   2   3   4   5   6   7   8   9

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    Вступ. Найдавніша історія україни