• У РІК 6581 [ 1073 ].
  • У РІК 6582 [ 1074].



  • страница10/19
    Дата14.01.2018
    Размер3.3 Mb.

    З богом починаєм. Отче, благослови


    1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

    У РІК 6580[1072]. Перенесли святих страстотерпців Бориса і Гліба. Зібралися [у Вишгороді] Ярославичі — Ізяслав, Святослав і Всеволод, митрополит, яким був тоді Георгій, Петро, єпископ переяславський, Михаїл, [єпископ] юр'євський, і Феодосій, ігумен печорський, і Софроній, ігумен [монастиря] святого Михайла, [і] Герман, ігумен [монастиря] святого Спаса [на Берестовім], і Миколай, ігумен переяславський, і інші ігумени. І всі, учинивши празник світлий, переложили їх у нову церкву, що її зробив Ізяслав [і] яка стоїть і нині.

    Отож, узявши спершу Бориса в дерев'яній раці, Ізяслав, і Святослав, і Всеволод підняли [її] на плечі свої і понесли його. Попереду йшли чорноризці, свічі держачи в руках, а за ними — диякони з кадилами, а після цього — пресвітери, а за ними — єпископи з митрополитом, і за ними, раку несучи, ішли [князі]. І, принісши його в нову церкву, відкрили вони раку. і виповнилася церква пахощами, гарними, приємними, і, побачивши се, прославили вони бога. А митрополита страх обняв, бо він нетвердо вірував у них, [Бориса і Гліба], і, упавши ниць, він просив прощення. І, цілувавши мощі його, [Бориса], вложили його в раку кам'яну.

    А після цього, узявши Гліба в раці кам'яній, поставили його на сани і, взявши за вірьовки, повезли його. Коли були вони у дверях, став гроб, не проходячи. І повеліли народові волати: «Господи, помилуй!», і повезли [його].

    І положили їх місяця травня у двадцятий [день] ', і, одспівавши літургію, обідали брати ці всі вкупі, кожен із боярами своїми, і в любові великій. Держав же тоді Вишгород [боярин Микула] Чюдин, а церкву — [піп] Лазар. І по сьому розійшлися вони [кожен] до себе.



    У РІК 6581 [ 1073 ]. Підняв диявол розлад серед братів сих — Ярославичів. І коли настала звада межи ними, [то] були Святослав із Всеволодом заодно проти Ізяслава.

    І вийшов Ізяслав із Києва, а Святослав і Всеволод увійшли в Київ місяця березня у двадцять і другий [день], і сіли обидва на столі, на [селі] Берестовім, переступивши заповідь отчу. Святослав же був призвідцем вигнання брата, бо хотів він більшої волості. І Всеволода він звабив, говорячи: «Ізяслав сватається ' з Всеславом, замишляючи проти нас, і якщо ми його не упередимо, то він нас обох прожене». І так підбурив він Всеволода проти Ізяслава.

    Ізяслав же пішов у Ляхи із майном многим і з жоною [Олісавою], надіючись на багатство велике [і] говорячи: «Сим знайду я воїв». Та все 2 забрали в нього ляхи [і] показали йому дорогу од себе 3.

    А Святослав сів у Києві, прогнавши брата свого [і] переступивши заповідь отчу, тим паче — і божу. Великий бо [це] є гріх — переступати заповідь отця свойого. Так, найперше переступили [заповідь] сини Хамові, [рушивши] на землю Сифову, [а] через чотириста літ дістали вони відплату од бога, бо од племені Сифового пішли євреї, що вибили хананейське плем'я, забрали свій уділ і свою землю. А потім переступив заповідь [Ісаака], отця свого, Ісав, і був убитий, бо недобре [це] є — переступати чужий уділ.

    Того ж року основана була церква Печерська 4 Святославом князем, сином Ярославовим, ігуменом Феодосієм [і] єпископом [юр'євським] Михаїлом. Митрополит Георгій тоді перебував у Греках, а Святослав у Києві сидів.

    У РІК 6582 [ 1074]. Феодосій, ігумен печорський, проставився. Скажем же про кончину його трохи.

    Коли ото -приходила пора посту, то Феодосій мав звичай у масляну неділю ввечері цілувати [на прощання] братію, поучивши їх, як проводити пору посту в молитвах нічних і денних і [як] берегти себе од помислів поганих і од | бісівського насіяння. «Біси бо, — казав він, — всівають чорноризцям помисли [і] бажання лукаві, розпалюючи їм уяву, і через це попсовані бувають їхні молитви. Отож, коли приходять такі помисли — [треба] не пускати їх знаменням хресним, говорячи так: «Господи, Ісусе Христе, боже наш, помилуй нас. Амінь». А до сього [іще треба] мати здержливість, щоб не їсти багато, бо в їді многій і в питті безмірному виростають помисли лукаві, а через помисли, що виросли, вчиняється гріх. Тому-то, — казав він, — [треба] противитися бісівському дійству і пронирству їх, і берегти себе од лінивства і од довгого спання, і бадьорим бути для церковного співу, і для [слухання] заповідей [святих] отців, і для читання книжного. Більше також належить чорноризцям мати в устах псалом Давидів і сим прогонити бісівську млявість. Паче ж усього — мати в собі любов до менших і покору та послух перед старшими. Старшим же — до менших [мати] любов і поучати їх, бути собою за приклад здержливістю, і неспанням, і ходінням [до церкви], і смиренням, — і так научати й менших, і піддержувати їх. І так проводити піст».

    Говорив він теж так: «Оскільки бог дав нам сих сорок днів на очищення душі, — а се є десятина од року, яку дають богові, бо днів од року до року є триста і шістдесят і п'ять, і з сих днів десятий день [треба] оддавати богу [як] десятину, котрою є піст сей сорокаденний, — то, в ці дні очистившись, душа празнує світле Воскресіння господнє, радуючись богові. Бо пора посту очищає ж розум людині, і пощення споконвіку має свій прообраз: Адаму не [можна було] їсти з одного древа; постився і Мойсей сорок днів, [і] сподобився він дістати закон на горі Сінайській, побачивши славу божу; у піст Самуїла мати [Анна] родила; постившись, ніневітяни гніву божого збулися; постившись, Даниїл видіння великого сподобився; постившись, Ілія, отож, на небо був узятий і в райське і блаженство; постившись, три отроки ' погасили силу вогненну; постившись сорок днів, господь нам показав пору посту; постом апостоли іскоренили бісівське учення; завдяки посту явилися отці наші в світі, яко світила, і сіяють вони й по смерті, виказавши труди великі і здержливість, як ото сей Великий Антоній, і Євфимій, і Сава, та інші отці, що їх і ми ревно будемо наслідувати, братія».

    І так поучивши братію і цілувавши всіх, [кожного називаючи] по імені, він ішов тоді з монастиря, узявши трохи хлібців. І, ввійшовши в печеру, запирав двері печери і засипав землею, і не говорив ні до кого. Якщо ж бувало доконечне діло, то через оконце він трохи бесідував у суботу або в неділю, а в інші дні пробував він у пості і в молитві і воздержувався кріпко. А приходив він [назад] у монастир у п'ятницю, в переддень Лазарів, бо в сей день кінчається сорокаденний піст: він розпочинається од першого понеділка Феодорової неділі 2, що настала, і закінчується в Лазареву п'ятницю '; а страсна неділя 4 встановлена, [щоби] пеститися страждання ради господнього.

    Коли ж [на сей раз] Феодосій прийшов [до монастиря], по звичаю він цілував, [вітаючись], братію і празнував з ними цвітну неділю °. А дождавши великого дня Воскресіння господнього [і] по обичаю одпразнувавши [його] світло, він упав у недугу. І розболівся він, і болів він п'ять днів. Потім настав вечір, і звелів він винести себе на двір. І братія, взявши його на санях, поставила їх перед церквою.

    Він тоді повелів зібрати братію всю. І братія ударили в било, і зібралися всі. І він сказав їм: «Братія моя, і отці мої, і чада мої! Осе я вже відходжу од вас, бо явив ото мені господь у пору посту, коли був я в печері, [що] піти мені зі світу сього. А ви кого хочете ігуменом поставити собі, щоб і я дав благословення йому?» І вони сказали йому: «Ти єси отець нам усім і учитель. Тому кого зводиш ти сам, то він буде нам отцем і ігуменом, і ми будемо слухати його. як і тебе». Отець же наш Феодосій сказав: «Пішовши, без мене назовіте. кого ви хочете, окр|ім двох братів — Миколи 6 и Ігната. Із інших — кого хочете, од старших і до менших».

    Вони тоді, послухавши його, відступивши трохи од 7 церкви [і] порадившись, послали двох братів сказати так: «Кого ото зволить бог і твоя чесна молитва і кого й тобі любо — того назови». І Феодосій мовив їм: «Тож якщо од мене ви хочете ігумена прийняти, то я настановлю вам, але не по своєму волінню, а по приреченню божому». І назвав він їм Іакова-пресвітера 8. Братії ж було [се] не любо, [і] вони сказали: «Він не тут постригся», — бо Іаков прийшов був з Альти із братом своїм Павлом. І стала братія просити [дати їм] Стефана-доместика, що був тоді учеником Феодосія, говорячи:

    «Сей виріс під рукою твоєю і тобі послужив. Його нині нам 9 дай». Сказав тоді їм Феодосій: «Се я по божому повелінню нарік був вам Іакова, а се ви своєю волею вчинити хочете». Та, послухавши їх, він призначив їм Стефана, щоб був він їм за ігумена, і благословив Стефана, і сказав йому: «Чадо! Осе передаю я тобі монастир. Бережи його пильно, і як я встановив у ньому служби — так [і] ти додержуй. Правила монастирські і устав не змінюй, а роби все по закону, по чину монастирському». І після цього, взявши його, братія однесли його в келію і положили його на одрі.

    А як настав шостий день, і був він вельми слабий, прийшов до нього Святослав із сином своїм Глібом. І коли сиділи вони обидва у нього, сказав йому Феодосій: «Осе одходжу я зі світу сього і ось передаю тобі монастир під нагляд, коли буде яке замішання в ньому. А ігуменство я поручаю Стефану, не давай його в обиду». І князь, поцілувавши його [на прощання], обіцявся піклуватись монастирем, і пішов од нього.

    Коли ж прийшов сьомий день, Феодосій [уже] знемагав. І прикликав він Стефана і братію, і став їм говорити так: «Якщо по моїм зішестю зі світу сього буду я угоден богові і прийме мене бог, то по моїм зішестю монастир стане підноситися і прибуватимуть у ньому [чорноризці]. І ви знайте, що прийняв мене бог. Якщо ж | після моєї кончини бідніти стане монастир чорноризцями і9 потребами монастирськими, — то ви будете знати, що не буду я угоден богові».

    І коли він се говорив, плакала братія, мовлячи: «Отче! Моли за нас господа! Бо ми відаєм, що бог труда твойого не зневажить». І просиділи братія в нього всю ту ніч.

    А коли настав день восьмий, у другу суботу після Паски, у годину другу дня 10, оддав він душу в руки божії, місяця травня у третій день, індикта у дванадцятий рік , і плакали за ним братія.

    Феодосій же заповідав був братії положити себе в печері, де ото явив він труди многі, сказавши так: «Уночі похороніте тіло моє». Як вони і вчинили. Коли ж приспів вечір, уся братія, узявши тіло його, положили його в печері, провівши зі співами, і з свічами, достойно, на хвалу господу нашому Ісусу Христу.

    А Стефан правив монастирем і блаженним стадом, що його зібрав був Феодосій. Такі чорноризці, яко світила, в Руській землі сіяли. Бо ті були пісники, а ті — [тверді] на неспання, а ті — на колінопоклоніння, а ті — на пощення через день і через два дні; одні ото їли хліб із водою, інші ж — зілля варене, а другі — сире 9. В любові пробуваючи, менші покорялися старшим, не сміючи перед ними говорити, а все [сповняючи] з покорою і з послухом великим. І так само й старші мали любов до менших, поучаючи їх і піддержуючи, яко чад возлюблених. Якщо котрий брат упаде в яке-небудь прогрішення, то піддержували його і єпітимію одного брата розділяли троє або четверо із великої любові. Така ото була любов межи братією тією і здержливість велика. Якщо брат котрий-небудь ішов із монастиря, то вся братія мали через це печаль велику, і, посилаючи по нього, приводили вони брата [назад] до монастиря. І, пішовши усі, поклонялись вони ігуменові, і молили ігумена, і приймали брата в монастир з радістю. Такі ото були вони, сповнені любові і здержливості, а із них назву кількох мужів, гідних подиву. | » Перший, Дем'ян-пресвітер, був такий 9 пісник і воздержник, що тільки хліб і воду їв він до смерті своєї. Якщо ж коли хто приносив слабу дитину, [або іншого кого], болящого якою-небудь недугою, приносили в монастир, або коли доросла людина, маючи якунебудь недугу, приходила в монастир до блаженного Феодосія, то повелівав він сьому Дем'яну молитву творити над болящим. І як тільки він учиняв молитву і оливою святою мазав, то відразу зцілювалися ті, що приходили до нього. А якось, коли він розболівся [і] лежав у недузі, [готовий] кончину прийняти, то прийшов до нього ангел в образі Феодосієвім, даруючи йому царство небесне за труди його. Після цього ж прийшов Феодосій з братією, і сиділи вони у нього, а він знемагав [і], глянувши на ігумена, сказав: «Не забувай, ігумене, що ти мені єси ночі сеї обіцяв». І зрозумів Феодосій великий, що він видіння бачив, і сказав йому: «Брате Дем'яне! Що я тобі пообіцяв — те тобі хай буде». Він тоді, закривши очі, оддав дух у руки божії, а ігумен і братія похоронили тіло його.

    Був 9 також і другий брат, на ймення Ієремія, що пам'ятав хрещення землі Руської. Сьому ж був дар даний од бога: він провіщав і передбачав будучність. І якщо він бачив кого в [нечистім] помислі, [то] викривав потайки і поучав берегтися диявола. А якщо котрий брат замишляв піти з монастиря, він бачив [це], і, прийшовши до нього, викривав намір його, і піддержував брата. І якщо він кому передрікав [що-небудь], чи добре, чи зле, — збувалося старцеве слово.

    Був теж і другий брат, на ймення Матвій. Той був прозорливий. Одного разу, коли він стояв у церкві на місці своїм, і підвів очі свої, і оглянув братію, що стояли, співаючи, по обох сторонах на криласі 12, то побачив він біса, який ходив навколо них в образі ляха, в накидці, [і] який носив у приполі квітки, що їх називають ліпок 13. І, обходячи навколо братію [та] виймаючи з надра [приполи] квітку, э він кидав [її] на кого(-небудь. і якщо прилипала квітка до кого з братії, що співали, то той, трохи постоявши і розслабівши умом, знаходив яку-небудь причину, ішов із церкви і, прийшовши в келію, спав і не повертався в церкву до кінця співу. Якщо ж кидав він на другого і не прилипала до нього квітка, то стояв той кріпко, співаючи, допоки [не] одспівували заутреню, і тоді йшов у келію свою. І се, бачивши, старець розповів братії своїй.

    А іще ж сей старець бачив таке. Як звичайно, коли сей старець одстояв заутреню, [а] братія, одспівавши заутреню, перед зорею ішли по келіях своїх, старець же сей виходив із церкви після всіх. І коли він якось ішов і сів, спочиваючи, під билом, — бо келія його була оддалеки від церкви, — то побачив він тут, ніби натовп пішов од воріт. І підвів він очі свої, [і] побачив одного, що сидів на свині, а другі бігли довкола нього. І сказав їм старець: «Куди ви ідете?» І відказав біс, сидячи на свині: «По Михаля по Толбоковича». Старець осінив себе хресним знаменням і прийшов у келію свою. І коли розсвіло, то [все] зрозумів старець і сказав келійнику: «Іди спитай, чи є Михаль у келії?» І сказали йому: «Він вискочив через стовп'я після заутрені». І розповів старець [про] видіння це ігумену і всій братії.

    При сьому ж старці Феодосій преставився, і був Стефан ігуменом, а після Стефана — Никон, а сей старець і [далі] ще жив. Якось, коли він стояв на заутрені, підвів він очі свої, хотячи побачити ігумена Никона, а побачив осла, що стояв на ігуменовім місці. І зрозумів він, що не встав іще ігумен. Так само й інших багато видінь бачив старець сей, і почив він у старості поважній у монастирі сьому.

    А був ото і другий чорноризець, на ім'я Ісакій. Коли пробував він іще в мирському житті, він був багатий, — бо був він купець, родом торопчанин, — але надумав він стати монахом. І, роздаючи майно своє нужденним і по монастирях, пішов він до Великого Антонія в печеру, молячи його, щоби той зробив його чорноризцем. І, прийнявши його, Антоній возложив на нього одіння чернече і нарік його ім'ям Ісакій, — бо мирське ім'я йому було Чернь.

    І сей Ісакій обрав строге життя. Він облачився у власяницю і звелів купити собі козла, і обдерти козла мішком, і натягнув його на власяницю, і обсохла довкола нього кожа сира. І затворився він у печері, в одному проході, в келійці малій, ліктів на чотири, і тут молився богу безперестану день і ніч зі сльозами. А їжею його була одна проскура, і та через день, а води в міру він пив. Приносив же [це] йому Великий Антоній і подавав йому оконцем, в яке лише рука проходила, і так діставав він їжу. І таке чинив він сім літ, на світ не виходячи, ні на боку [не] лежачи, а сидячи він приймав трохи сну.

    І одного разу, коли настав вечір, він, як звичайно, став класти поклони, співаючи псалми аж до полуночі. А як стомлювався, то сідав на сидінні своїм. І коли ото він якось сидів, за звичаєм, і погасив свічу, то несподівано світ засіяв, яко сонце, в печері, так, що очі виймало людині. І підійшли до нього двоє юнаків прегарних, і сіяли лиця їм, як те сонце, і говорили вони до нього: «Ісакію! Ми ангели є. А се йде до тебе Христос із ангелами». І, вставши, Ісакій побачив натовп і лиця їх, ясніші від сонця, — а один серед них [такий], що сіяло од лиця його дужче, ніж од усіх. І сказали вони оба йому:

    «Ісакію! Осе тобі єсть Христос! Упавши, поклонись йому!» Він же не зрозумів бісівського дійства, ані спом'янув перехреститися, [а], виступивши, поклонився, яко Христу, бісівському дійству. Біси тоді зняли крик і сказали: «Ти вже наш єси, Ісакію!» І ввели вони його в келійку, і посадили його, і стали всідатися навколо нього, була 9 повна келія їх 9 і прохід печери. І сказав один із бісів, якого називали «Христос»: «Візьміте сопілки, і бубни, і гуслі і тніть, хай нам Ісакій погопцює!» І утнули вони в сопілки, і в гуслі, і в бубни, і стали ним забавлятися, і, втомивши його, оставили його ледве живого і пішли, познущавшись над ним.

    А назавтра, коли розсвіло і приспіла [пора] спожити хліба, і прийшов Антоній до оконця, як звичайно, і мовив: «Благослови, отче Ісакію!», — то не було [ні] голосу, ні послухання. І багато разів кликав Антоній, і не було одвіту. І сказав Антоній: «Се вже, видно, він проставився». І послав він [одного брата] у монастир по Феодосія і по братію. І відкопали вони [там], де було загороджено вхід, і, ввійшовши, узяли його, вважаючи його за мертвого, і, винісши, поклали його перед печерою. Та побачили вони, що він живий є, і сказав ігумен Феодосій: «Се могло бути од бісівського дійства». І положили вони його на одрі, і слугував коло нього Антоній.

    У той самий час випало Ізяславові прийти з Ляхів. І став гніватися Ізяслав на Антонія із-за Всеслава [Брячиславича], і Святослав, приславши, уночі забрав Антонія до Чернігова. Антоній же, прибувши до Чернігова, уподобав Болдину гору і, викопавши печеру, тут вселився. І єсть [печерний] монастир святої Богородиці на Болдиних горах і до сих днів.

    Коли ж Феодосій довідався, що Антоній пішов до Чернігова, то, пішовши з братією, узяв він Ісакія, і приніс до себе в келію, і слугував коло нього. Бо він був [такий] розслаблений тілом і умом, що несила [було] йому перевернутися на другий бік, ні встати, ні сидіти, а лежав він на одному боці і лив під себе багаторазово, і черви прикинулися йому під бедрами од того, що він мочився. А Феодосій сам, своїми руками, обмивав його і опрятував його. Два роки ходив він отак коло нього. Се ж було чудно і дивно, що два роки лежав він, ні хліба [не] зажив, ні води, ні їжі якої, ні овочу, ні язиком [слова не] проговорив, а німий і глухий лежав два роки 14.

    Феодосій же молив бога за нього і молитву діяв над ним ніч і день, поки на третій рік він [не] заговорив, і став чути, і на ноги почав ставати, як дитина, і почав ходити. Але нехтував він до церкви ходити, і силою притягували його до церкви, і так помалу привчили його. А потім навчився він і до трапезної ходити. І, посадивши його окремо од братії, клали перед ним хліб, та він не брав його, доки не вложити, було, йому в руки. Феодосій тоді сказав: «Положіте хліб перед ним і не вкладайте йому в руки. Хай сам їсть». І не хотів він неділю їсти, та помалу, оглядавшись, він одкушував хліба і так навчився їсти. І так ізбавив його Феодосій од підступу диявольського і од спокуси його.

    Ісакій же знову обрав тверде уповання і здержливість сувору. Коли ж Феодосій проставився і Стефан був замість нього, Ісакій тоді сказав: «Ото вже спокусив ти мене єси, дияволе, коли сидів я на одному місці, тому я вже не затворятимуся в печері, а подолаю тебе, ходячи в монастирі».

    І облачився він у власяницю, а на власяницю [натягнув] свиту з валу, і став юродство чинити, і помагати почав поварам. і варити на братію. А на заутреню ходячи раніш од усіх, він стояв кріпко і недвижно. Коли ж приспівала зима і морози люті, то стояв він у пробоснях 15, у черевиках у протоптаних, так що примерзали ноги його до каменя, і не двигав ногами, допоки [не] одспівають заутреню. А по заутрені він ішов у поварню і приготовляв огонь, і воду, і дрова, а [тоді] приходили інші повари з братії.

    А один повар, — він так само був на ім'я Ісакій, — сказав, насміхаючись, Ісакієві: «Оно сидить ворон чорний. Іди піймай його». Він тоді, поклонившись йому до землі і пішовши, піймав ворона і приніс йому перед усіма поварами. І вжахнулися вони, і розповіли [про це] ігумену й братії, і стала його братія поважати.

    Він же, не хотячи слави людської, став юродствувати і капостити почав то ігумену, то братії, то світським людям, так що деякі ударів 16 йому завдавали. І став він по миру ходити, так само юродивого із себе вдаючи.

    І вселився він у печеру, в якій раніш пробував, — бо вже Антоній був преставився, — і зібрав собі дітей, і натягав [на них] чернече одіння, так що [за це] то від ігумена Никона діставав він побої, а то від родителів тих дітей. Сей же те все терпів, і переносив побої, і наготу, і холод удень і вночі.

    А одної ночі, коли запалив він піч у хижці біля печери і коли розгорілася піч, — а була вона стара, — то почало палати полум'я крізь щілини. Йому ж нічим [було їх] заложити, і він, наступивши на полум'я ногами босими, стояв, поки не вигоріла піч, і зліз. і багато іншого розказували про нього, а другому і ми самовидцями були.

    І так здобув він побіду над бісівськими силами. Як тих мух, за ніщо він мав ото устрашання їх і ману їх. Говорив бо він до них:

    «Якщо ж ви мене колись спокусили були, то через те, що не знав я підступів ваших і лукавства. А нині маю я господа Ісуса Христа, бога нашого, і молитву отця нашого Феодосія. Я надіюся на Христа, я подолаю вас».

    І багато разів біси капості йому чинили і говорили йому: «А ти наш єси. Поклонився ти єси нашому старійшині і нам». Він же говорив їм: «Ваш старійшина є антихрист, а ви — біси його єсте». І осіняв він себе хресним знаменням, і вони тоді щезали. А іноді ж знову вночі приходили вони до нього, страх на нього наводячи або ману [напускаючи], ніби ото багато народу з мотиками і з рискалями [з'являлося], говорячи: «Розкопаємо печеру осю і його тут загребем». Інші ж говорили: «Утікай, Ісакію, вони хотять тебе загребти». І він говорив до них: «Коли б ви людьми були, то вдень би ходили. А ви єсте тьма, і ві тьмі ходите, ; тьма вас забере» 9. І осінявся він хресним знаменням, і вони щезали. А іншим разом страхали вони його в образі ведмежім, іноді ж — лютим звіром, іноді ж — волом, а то змії повзли до нього, а то [з'являлися] жаби, і миші, і всяк гад. Та не змогли вони йому нічого-таки вчинити, і сказали йому: «Ісакію! Побідив ти нас єси!» Він же сказав: «Оскільки ж ви колись побідили мене були в образі Ісуса Христа і в ангельському, недостойними будучи того образу, то тепер являєтесь ви в образі звіриному і скотському, зміями і гадом, якими ото ви самі і є, бридкі, погані на вигляд». І відразу погибли біси од нього, і відтоді не було йому капості од бісів. Як він і сам розповідав: «Було ото мені три роки борні сеї».

    А потім став він [іще] строгіше жити, і воздержуватися, і постити, і не спати. І так жив він [і] скончав живоття своє. І розболівся він у печері, і однесли його, недужого, в монастир, і до восьмого дня скончався він у господі. Ігумен же Іоанн і братія, спрятавши тіло його, погребли його.

    Такі ото були чорноризці Феодосієвого монастиря, що сіяють і по смерті, яко світила, і молять бога за сущу тут братію, і за тих, що приносять [пожертви] в монастир, і за мирську братію, [затих], що в ньому й нині добродійним життям живуть, спільно, вкупі, у співах, і в молитвах, і в послуху на славу богу всемогущему, і Феодосієвими молитвами бережені. Йому ж слава вовіки. Амінь 17

    1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    З богом починаєм. Отче, благослови