• У РІК 6609 [110І] 1 .
  • У РІК 6612[1104].



  • страница14/19
    Дата14.01.2018
    Размер3.3 Mb.

    З богом починаєм. Отче, благослови


    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

    У РІК 6606 [1098]. Прийшов Володимир, і Давид, і Олег на Святополка, і стали вони коло Городця [Пісочного], і владнали мир '. 7 У сей же рік заклав Володимир кам'яну церкву свято(і Богородиці в Переяславлі на княжім дворі.

    Того ж року заложив Володимир Мономах Город на [ріці] Острі.



    У РІК 6607[1099]. Пішов Святополк на Давида [Ігоровича] до [города] Володимира і прогнав Давида в Ляхи '.

    У сей же рік було знамення над Володимиром у місяці квітні: [стояли в небі] два круги, а в них — наче сонце, [зранку] і до шостого часа 2, а вночі — наче три дороги 3 світлі, аж до зірниць.

    У сей же рік побиті були угри коло Перемишля '

    У сей же рік убитий був Мстислав, син Святополків, у Володимирі, місяця червня [у] дванадцятий день '.



    У РІК бб08[1100] Вийшов Мстислав [Всеволодович з города Володимира] од Давида на море місяця червня в десятий [день].

    Того ж року брати владнали мир межи собою — Святополк, і Володимир, Давид і Олег, в [городі] Увітичах місяця серпня в чотирнадцятий день2.

    Того ж місяця в тридцятий [день], у тім же місці, зібралися всі брати — Святополк, Володимир, Давид ' і Олег. і прибув до них Давид Ігорович, і сказав їм: «Нащо мене ви запросили єсте? Я ось єсмь. Кому до мене обида?» І відповів йому Володимир: «Ти єси прислав до нас, кажучи: «Хочу я, брати, прийти до вас і пожалітись на свою обиду». І ось ти прийшов єси, і сидиш зі своїми братами на одному коврі. А чому ти не жалієшся? До кого тобі обида?» І не відповів йому Давид анічого.

    І стали усі браття на конях. І став Святополк зі своєю дружиною, а Володимир — так само 3, а Давид і Олег — зі своєю дружиною, нарізно один від одного. А Давид Ігоревич сидів окремо. І не допустили вони його до себе, і осібно радилися про Давида. І, нарадившись, послали вони до Давида мужів своїх — Святополк [воєводу] Путяту [Вишатича], Володимир — [воєвод] Орогостя і 1 Ратибора, Давид і Олег — [боярина] Торчина.

    Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: «Се тобі мовлять брати: «Ми не дамо тобі стола Володимире ького, бо ти кинув єси ножа в нас, а сього не було в Руській землі. Але ми тебе не візьмемо, ні іншого зла не вчинимо, а се тобі даєм: пішовши, ти сядь у Бужську [і] в Острозі 4; а ' Дубен і Чорторийськ — се тобі дає Святополк; а осе тобі дає Володимир двісті гривень, а ' Давид і Олег — двісті гривень».їв І тоді послали вони послів своїх до Володаря і | до Василька [Ростиславичів]: «Візьми, [Володарю], брата свойого Василька до себе, і нехай буде вам одна волость ' — Перемишль. І якщо вам угодно, то сидіть [там] обидва, а як ні, то пусти Василька сюди, хай ми його прогодуємо тут. А холопів наших і смердів видайте!» Але не послухав цього Володар і Василько.

    А Давид [Ігоревич] сів 5 у Бужську, і після цього дав Святополк Давидові Дорогобуж. У нім же він і вмер. А [город] Володимир [Святополк] дав синові своєму Ярославу 6.



    У РІК 6609 [110І]1. Преставився Всеслав [Брячиславич], полоцький князь, місяця квітня в чотирнадцятий день о дев'ятій годині ' дня в середу 2.

    У той же рік підняв рать 3 Ярослав Ярополчич у Берестії. І виступив на нього Святополк, і застав 4 його в городі, і, схопивши його, окував, і привів його до Києва. І благав за нього митрополит [Миколай] і ігумени, і вблагали вони Святополка. І повели його, [Ярослава, присягнути] перед гробами святих Бориса і Гліба, і зняли з нього окови, і пустили його.

    У тім же році зібралися брати Святополк, і Володимир, Давид і ' Олег [Святославичі], Ярослав, брат їх обох 5, на [річці] Золотчі. І прислали половці послів од усіх князів [своїх] до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм князі руські: «Якщо ви хочете миру, то зберімось коло Сакова». І послали вони [послів] по ' половців, і зустрілися коло [города] Сакова, і вчинили мир із половцями, і взяли вони заложників одні в одних місяця вересня в п'ятнадцятий день. день великого свята — Успіння. богородиці (Перша пречиста).

    У сен же рік Володимир заложив у Смоленську кам'яну церкву святої Богородиці, єпископію.



    У РІК 6610[П02]. Вибіг Ярослав Ярополчич із Києва місяця жовтня в перший день.

    Того ж місяця наприкінці обманув Ярослав Святополчич Ярослава Ярополчича, і ', схопивши його на [ріці] Нурі, привів його до отця [свого] Святополка, і окували його.

    Того ж року, місяця жовтня 2 у двадцятий [день], прийшов [до Києва] Мстислав, син Володимирів, з новгородцями, бо Святополк з Володимиром мав раніш угоду, що Новгород має бути Святополковим і він має посадити сина свого [Ярослава] в Новгороді, а в [городі] Володимирі сина свого [Мстислава] має посадити Володимир.

    І прийшов Мстислав до Києва, і сіли вони в гридниці3, і сказали мужі Володимирові [Святополку]: «Осе прислав Володимир | «сина свойого, а ось сидять новгородці. Нехай, узявши сина твойого, вони йдуть до Новгорода, а Мстислав нехай іде до Володимира».

    І сказали новгородці Святополку: «Осе ми, княже, прислані до тебе. І сказали нам так: «Не хочемо ми Святополка, ні сина його. Хіба що дві голови має син твій, то пошли його. Сього нам дав Всеволод, і ми виростили єсмо собі князя. А ти пішов єси од нас». Святополк же багато спорив з ними, але вони не схотіли [його сина і], взявши Мстислава, пішли до Новгорода.

    У той же рік було знамення на небі, місяця січня у ' двадцять і дев'ятий [день]: протягом трьох днів наче заграва пожежі [стояла] зі сходу, і півдня, і заходу, і півночі, — і таке світло було всю ніч, як од місяця, що світиться уповні4.

    У той же рік було знамення в місяці, місяця лютого в п'ятий день 5.

    Того ж місяця в сьомий день було знамення в сонці: огородилось було сонце трьома дугами, і були інші дуги, хребтами одна до одної 6.

    А сі знамення бачачи, благочестиві люди з зітханням і ' з слізьми молилися богу, аби обернув бог знамення сі на добро. Бо знамення бувають або ж на добро, або ж на зло. І от сі знамення були на добро. На прийдешній рік вложив бог добрий намір [в серце] руським князям: намислили вони дерзнути на Половців, піти в землю їхню. Що й збулося, як ото ми розкажем у наступному році.

    У сей же рік преставився Володислав [Герман], лядський князь.

    У сей же рік преставився Ярослав Ярополчич, місяця серпня в одинадцятий день 7.

    У сей же рік повели дочку Святополкову Збиславу в Ляхи, за Болеслава [Кривоустого, князя лядського], місяця листопада в шістнадцятий день.

    У той же рік родився у Володимира [Всеволодовича] син Андрій 8.

    У РІК 6611 [1103]. Вложив бог у серце руським князям, Святополку [і] Володимиру, добрий намір, і зібралися вони радитись на [озері] Долобську. І сів Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною та в одному шатрі, і стали радитися. І почала говорити дружина Святополкова: «Не час навесні воювати. Погубимо ми смердів і ріллю їх». І сказав Володимир: «Дивно мені, одружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. | А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю його ' в'їхавши, забере жону його, і дітей, і все майно його візьме. То коня його ти жалієш, а самого чому не жалієш?» І не змогла йому на це відповісти дружина Святополкова, і сказав Святополк: «Брате, я ось готов уже». І встав Святополк, і сказав йому Володимир: «То ти, брате, велике добро зробиш Руській землі». І послали вони удвох [послів] до Давида і Олега [Святославичів], говорячи: «Підіть оба на половців. І або живі ми будемо, або мертві». Давид, отож, послухав їх, а Олег не послухав сього, причину сказавши: «Нездоров я».

    Володимир же, поцілувавши брата свого, пішов до Переяславля, а Святополк — услід за ним, і Давид Святославич, і Давид Всеславич, і Мстислав [Всеволодович], Ігорів онук, [і] Вячеслав Ярополчич, [і] Ярополк Володимирович. І рушили вони на конях і в човнах, і прибули нижче від порогів, і стали в [урочищі] Протолчах і на Хортичім острові2. І сіли вони на коней, а піші вої, висівши з човнів, ішли в поле чотири дні, і прийшли на [ріку] Сутінь.

    Половці ж, почувши, що йдуть руси, зібралися без числа і стали радитися. І сказав [хан] Урусоба: «Просімо миру в русі, бо кріпко вони битимуться з нами. Ми бо багато зла вчинили Руській землі». І сказали молодші Урусобі: «Якщо ти боїшся русі, то ми не боїмось. Сих же побивши, ми підемо в землю їх і візьмемо всі городи їхні. І хто ізбавить їх од нас?»

    Руськії ж князі і вої молили бога і обітниці воздавали богові і пречистій матері його — той кутею, а той милостинею убогим, а ті пожертвами монастирям. І коли вони так молилися, рушили половці і послали перед собою в сторожі [хана] Алтунопу, що славився в них 3 мужністю. Так само й руські князі послали сторожів своїх. І устерегли вони Алтунопу, і обступили Алтунопу, і вбили його і тих, що були з ним. І ні один [не] втік із них, а всіх побили.

    І пішли полки половецькії, як бори, і не окинути було оком їх, а руси пішли супроти них. І великий бог вложив боязнь велику 9і в половців, 1 і страх напав на них і трепет перед лицем руських воїв. І умлівали вони самі, і коням їхнім не було спіху в ногах, а руси весело на конях і пішо побігли до них. Половці ж, побачивши, як руси кинулися на них, побігли, не зступившись, перед руськими князями, а наші погнали, рубаючи їх, у четвертий [день] місяця квітня.

    І велике спасіння вчинив бог у той день благовірним князям руським і всім християнам, а над ворогами нашими дав побіду велику. І вбили тут у бою двадцять князів: Урусобу, Кочія, Яросланопу, Кітанопу, Кумана, Асупа, Куртка, Ченегрепа, Сурбаря та інших князів їхніх, а Белдузя схопили.

    Потім же сіли брати [обідати?], побідивши ворогів своїх. І привели Белдузя до Святополка, і став Белдузь давати за себе злото, і срібло, і коні, і скот. Святополк же послав його 3 [до] Володимира, і коли він прийшов, запитав його Володимир: «Се, знай, схопила вас клятваї Бо багато разів, давши клятву, розоряли ви Руськую землю! То чому ти не учив синів своїх і рід свій не переступати клятви, і ви проливаєте кров християнську? Нехай тепер буде кров твоя на голові твоїй!» І повелів він убити його, і тоді розсікли його на куски.

    А після цього зібралися брати всі, і сказав Володимир: «Се день, що сотворив його господь. Возрадуймося і возвеселімся в день сей» 4, тому що бог ізбавив нас од ворогів наших, і покорив ворогів наших, і «сокрушив голови зміїні, і дав господь пожиток їх нам» 5. Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі славою, і з побідою великою.

    Того ж року прийшла сарана, [місяця] серпня в перший день.

    У тім же році, того ж місяця у вісімнадцятий день, пішов Святополк і поставив [город] Юр'єв, що його спалили були половці.

    Того ж року бився Ярослав [Святославич] з мордвою, місяця березня в четвертий день, і переможений був Ярослав.



    У РІК 6612[1104]. Повели [Ірину], дочку Володареву, за цесагревича [Ісаака], за Оле^ссинича г, до Цесарограда місяця липня у двадцятий [день].

    У тім же році повели Передславу, дочку Святополкову, в Угри за королевича [Альмоша] 2, місяця серпня у двадцять і перший [день].

    Того ж року прийшов митрополит Никифор в Русь, місяця грудня в шостий день.

    У тім же році преставився Вячеслав Ярополчич, того ж місяця3 у тринадцятий день.



    Того ж місяця у вісімнадцятий3 [день] Никифора, митрополита, посаджено [в Києві] на столі.

    Сього ж року наприкінці послав Святополк [воєводу] Путяту [Вишатича] на Мінськ, а Володимир послав сина свого Ярополка, а Олег [Святославич] сам пішов на Гліба [Всеславича], узявши Давида Всеславича. Та не досягли вони нічого і вернулися назад.

    І родився у Святополка син, і нарекли його ім'ям Брячислав.

    У сей же рік було знамення: стояло сонце в крузі, а посередині круга — хрест, а посередині хреста — сонце, а поза кругом обабіч — два сонця, над сонцем же, поза кругом, дуга, обома рогами на північ. Таке ж знамення [було] і в місяці, такого самого вигляду, місяця лютого в четвертий, і п'ятий, і шостий день. Удень [на сонці воно було] протягом трьох днів, а вночі в місяці протягом трьох ночей .



    У РІК 6613 [1105]. Увалився верх [церкви] святого Андрія [Первозваного].

    У сей же рік митрополит .[Никифор] поставив Амфілохія єпископом у Володимир, місяця ' серпня у двадцять і сьомий день '.

    У тім же році поставив він Лазаря [єпископом], у Переяславль, місяця листопада у дванадцятий 2 [день].

    [У] тім же році поставив він Мину [єпископом] у Полоцьк, місяця грудня в третій день 3.

    . У тім же році з'явилася звізда з хвостом 4 на заході і стояла місяць.

    Того ж року, прийшовши зимою, на [броді] Зарубі [хан] Боняк переміг торків і берендіїв.



    У РІК 6614[1106]. Спустошили половці навколо [города] Зарічська. І послав Святополк услід за ними [воєвод] Яня Вишатича, і брата його Путяту, і Іванка Захаровича, хозарина. І, догнавши половців коло Дунаю ', вони здобич одібрали, а половців посікли.

    У сей же рік преставився Янь [Вишатич], старець добрий, проживши дев'яносто літ, у старості поважній. Живши по закону2 Альмош був сином тоді вже покійного угорського короля Гейзи І і братом тодішнього короля Коломана (див. про нього прим. 2 до 1112 p.), який незабаром осліпив Альмоша і його сина від Передслави, майбутнього короля Белу II. божому, він був 2 не гірший од перших праведників. Од нього ж я, [Нестор], чув багато розповідей, що їх вписав у літопис. Був бо він муж благий, і кроткий, і сумирний, що уникав усякого [злого] діла. Його ж і гроб єсть у Печорському монастирі, у притворі, де й ізлежить і тіло його, покладене місяця червня у двадцять і четвертий [день].

    У той же рік постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня в шостий день.

    Того ж року затьмарення було в сонці, серпня [місяця в перший день]3.



    Тоді [ж] постригся князь Святоша, син Давидів, онук Святославів, [під ім'ям] Миколай, місяця лютого в сімнадцятий [день] 4.

    У тім же році перемогла зимигола [Рогволода-Бориса] Всеславича, і всіх братів [його], і дружину їхню убили, дев'ять тисяч.

    У РІК 6615 [1107], круга місяца 3 [рік], а сонячного круга 7 рік '.

    У сей же час преставилася Володимирова княгиня [Гіда] 2, місяця травня в сьомий день.

    Того ж місяця воював [хан] Боняк і зайняв коней коло ГТереяславля.

    У тім же році прийшов Боняк, і Шарукань Старий, і інших князів багато, і стали вони навколо [города] Лубна. Святополк же [Ізяславич] і Володимир [Всеволодович], і Олег [Святославич, і син його] Святослав, Мстислав [Всеволодович], Вячеслав [і] Ярополк [Володимировичі] пішли на половців до Лубна, о шостій годині дня перебрели через Сулу і зняли клик на них. Половці ж перелякалися t од страху не змогли навіть стяга поставити, а побігли, хватаючи коней 3, і другі, піші, побігли. Наші ж стали сікти їх, а других руками хапати, і гнали 'їх до [ріки] Хорола. Убили ж вони Тааза, Бонякового брата, а [хана] Сугра схопили і братів його, а Шарукань ледве втік. Покинули вони і обоз свій, і взяли [його] руські вої місяця серпня у дванадцятий день, і вернулися до себе з побідою великою.



    Святополк тоді прийшов на заутреню в Печорський монастир на Успіння святої богородиці4, а братія цілували його [з] радістю великою, що вороги наші переможені були молитвами святої богородиці і великого Феодосія, отця нашого. Бо такий ото обичай мав Святополк: коли він ішов на війну чи куди-інде, то тільки поклонившись перед гробом Феодосієвим і благословення взявши в ігумена [Феоктиста], сущого тут, а тоді йшов у свою путь.

    У той же рік проставилася княгиня [Олісава] 5, Святополкова мати, місяця січня в четвертий день. 94 У тім же pdfv і того ж місяця пішов Володимир [Всеволодович] , і Давид [Святославич], і Олег [Святославич] до [хана] Аєпи і [до] другого Аєпи, і вчинили вони мир. І взяв Володимир за [сина свого] Юрія Аєпину дочку, Осіневу онуку, а Олег узяв за сина [свого Святослава] Аєпину дочку, Гіргеневу онуку 6, місяця січня у дванадцятий день.

    Місяця лютого 7 в п'ятнадцятий день трусилася земля перед зорями.

    У РІК 6616[1108]. Закладена була церква святого Михайла, Золотоверха, Святополком-князем, місяця липня в одинадцятий [день] '.

    І скінчили трапезницю Печерського монастиря при Феоктистіігумені, яку він заклав за повелінням Гліба [Всеславича], котрий і дав на неї засоби.

    У сей же рік вода була велика в Дніпрі, і в Десні, і в Прип'яті.

    Того ж року вложив бог у серце архімандриту, ігумену печорському [Феоктисту добрий намір]: став спонукувати Феоктист Святополка-князя вписати Феодосія в синодик 2. Оскільки бог так зволив, то Святополк був рад [і] обіцявся вчинити се. І, отож, знаючи житіє його, став Святополк сповіщати про житіє Феодосія і звелів його вписати в синодик, що й зробив митрополит [Никифор] — вписав його в синодик. Митрополит повелів також по всіх єпископіях вписати Феодосія в синодик. І всі єпископи з радістю вписали і поминають його в усіх урочистих службах божих.

    У сей же рік преставилася Катерина3, Всеволодова дочка, місяця липня у двадцять і четвертий [день] 3.

    У сей же рік скінчили верх [церкви] святої Богородиці Влахернської на Клові, закладеної Стефаном, єпископом [Володимиреським], який був раніш ігуменом Печерського монастиря.



    У РІК 6617 [1109]. Проставилася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця липня у дев'ятий день 1. І покладено було тіло її в Печорському монастирі коло дверей, що на південь, і зробили над нею божницю, де ото лежить тіло її.

    У той же рік місяця грудня в другий день, [воєвода] Дмитро Іворович захопив вежі половецькі біля Дону 2; тисячу веж він узяв, посланий Володимиром-князем.



    У РІК 6618[1110]. Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид [Святославич], і, дійшовши [до города] Воїня, вернулися.

    Того ж року половці, прийшовши [до] Воїня, вернулися '. 5 Того ж ро^у, прийшовши, половці пустошили довкола Переяславля по селах.

    Того ж року взяли половці полон коло [города] Чучина 2.

    У той же рік було знамення в Печорському монастирі. [Місяця] лютого в одинадцятий день з'явився стовп вогняний од землі до неба, а блискавки освітили всю землю, і на небі прогриміло о першій годині ночі, — весь мир бачив. Сей же стовп став на трапезниці кам'яній, так що не було видно хреста, і, постоявши трохи, перейшов на церкву і став над гробом Феодосієвим, а тоді на верх [церкви] перейшов, ніби до сходу передом, і потім його не стало видно 3.

    Та се був не вогонь, ні стовп, а образ ангельський. Бо ангел так являється: то стовпом вогняним, а то полум'ям. Як ото сказав Давид [про господа]: «Ти перетворюєш ангелів своїх у духів і слуг своїх у вогонь палаючий»4. І посилаються вони за повелінням божим [туди], куди ото хоче владика всіх, творець ангелів і людей. Ангел бо приходить [туди], де благі місця і молитовні храми, і тут являють вони трохи образ свій або ж вогнем, або стовпом, або в іншому вигляді, щоб можна [було їх] бачити їм, [людям]. Бо ж не можна дивитися людям на істоту ангельську [ні] видіти [її], якщо навіть Моисей великий не зміг видіти ангельську істоту. Водив бо його вдень стовп хмарний, а вночі стовп вогняний 5, але се не стовп водив їх, а божий ангел ішов перед ним уночі і вдень.

    Таким же [було] і се явлення, котре показувало, що мало статися і що сталося. На другий рік чи не сей ангел [нам] вождем був на іноплемінників-супостатів? Як ото сказано: «Ангел іде перед тобою» 6, і ще: «Ангел твій нехай буде з тобою» 7. Як ото пророк Давид говорить [про господа]: «Адже ангелам своїм він заповів про тебе — оберегти тебе» 8.

    Як ото пише премудрий Єпіфаній: «До кожного ж створіння ангел приставлений: [є] ангел хмарам, і туманам, і снігу, і граду, і морозу; ангел голосам і громам; ангел зимі, і спеці, і осені, і весні, і літу, — всякому духу створіння його на землі і [в] таємних безоднях. Бо є вони сховані під землею і [в] пропасті пітьми, і ті, що проїв бувають у безодні, були колись наверху | землі; од них ото [є] пітьма, вечір і ніч, і світло й день» 9.

    До всіх створінь ангели приставлені; так само ангел приставлений до якої завгодно землі, щоб оберегти кожен народ, якщо вони є навіть погани. Якщо гнів божий буде на який-небудь народ [і господь] повелить ангелу тому на яку-небудь землю війною піти, то тієї землі ангел не спротивиться повелінню божому. Так і оце навів був на нас бог за гріхи наші іноплемінників поганих, і побіждали вони нас за повелінням божим: водив бо їх ангел за повелінням божим.

    Якщо ж хто каже, що ангела нема в поганих, нехай він почує, що коли Олександр Македонський зібрав військо проти Дарія, [царя перського], і коли він пішов і переміг землю всю од сходу і до заходу, і побив землю Єгипетську, і побив Арам, і прийшов у острови морські '°, то [тут] він звернув погляд свій [на Іудею, щоб] увійти в Єрусалим [і] побити " жидів, бо вони були в мирі з Дарієм.

    І пішов він з усіма воями його, і став на таборищі, і ліг спочити. І приспіла ніч, і лежав він на ложі своїм посеред шатра,;', відкривши очі свої, побачив мужа, що стояв перед ним, і меча наголо в руці його, і вигляд меча його, як блискавки. І замахнувся він мечем своїм на голову цареву, і вжахнувся цар вельми, і сказав: «Не вбий 12 мене!» І сказав йому ангел: «Послав мене бог усмиряти царів великих перед тобою і людей многих, і я ходжу попереду тебе, помагаючи тобі. А нині знай, що умреш ти, оскільки намислив ти єси ввійти в Єрусалим і зло вчинити ієреям божим і людям його». І сказав цар: «Молю тебе, о господи, відпусти нині гріх раба твойого. Якщо не вгодно тобі, то я вернуся до дому мойого». І сказав ангел: «Не бійся. Іди путею твоєю до Єрусалима, і ти побачиш там, в Єрусалимі, мужа у моїй подобі. I борзо ти впади лицем своїм, і поклонися мужеві тому, і- все, що він скаже тобі, зроби, не переступи слова його, бо в той день, коли переступиш слово його, ти й умреш».

    І, вставши, цар пішов в Єрусалим. І, прийшовши, він запитав ієреїв: «Чи йти мені на Дарія?» І показали вони йому книги Даниїлапророка, і сказали йому: «Ти єси козел, а він — баран, і розіб'єш ти, і візьмеш ти царство його» 13.

    Так | чи се не ангел водив Олександра? Чи не він поган побіждав і всіх еллінів-кумирослужителів? Отак і сі погани напущені [на нас] за гріхи наші. Та нехай се відомо буде, що в християн не один ангел, а [стільки], скільки [їх] охрестилося, особливо ж при благовірних князях наших. Хоча [ангели] супроти божого повеління не можуть противитися, але вони ревно молять бога за християнських людей. Як воно й сталося: молитвами святої богородиці і святих ангелів змилосердився бог і послав ангелів на поміч руським князям проти поганих. Як ото сказав він Мойсееві:

    «Се ангел мій піде попереду тебе» 14. Як ми ото сказали раніш, знамення це було місяця лютого в одинадцятий день, наприкінці сього вісімнадцятого року.

    У РІК 6619[111І]. Вложив бог Володимиру [Всеволодовичу] в серце [добрий намір], і став він говорити брату своєму Святополку [Ізяславичу], спонукаючи його [піти] на поганих весною. Святополк тоді повідав дружині своїй річ Володимирову, але вони сказали: «Не час нині відривати смердів од ріллі». І послав Святополк [послів] до Володимира, говорячи: «Коли б ми удвох зібралися та про се порадилися б з дружиною». Послані, отож, прийшли до Володимира і повідали все, що сказав Святополк.

    І прийшов Володимир, і зустрілись вони на [озері] Долобську, і сіли в одному шатрі — Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною. І настало мовчання, і сказав Володимир: «Брате! Ти єси старший. Почни мову, як би нам подбати про Руськую землю». І мовив Святополк: «Брате, ти почни». І сказав Володимир:

    «Як я маю мовити? Адже на мене говоритимуть твоя дружина і моя, кажучи: «Погубить він смердів і ріллю смердам». Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней, а про се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?» І сказала вся дружина: «Правда, воістину так воно єсть». І сказав Святополк: «То | я, брате, готов є [іти] з тобою». І послали вони оба [послів] до Давида Святославича, велячи йому [іти] з собою. І встав Володимир і Святополк, і поцілувалися вони, [прощаючись].

    І рушили на половців Святополк удвох із сином своїм Ярославом, і Володимир із синами [Святославом та Ярополком], і Мстислав [Всеволодович] ', і Давид Святославич ї із сином Ростиславом 2, [і] Давид Ігорович 2. І пішли вони, поклавши надію на бога, і на пречистую матір його, і на святих ангелів його.

    І рушили вони [з Переяславля] в другу неділю посту, а в п'ятницю були на [ріці] Сулі. В суботу вони [далі] пішли і були на [ріці] Хоролі, а тут і сани покидали. А в неділю вони [ще далі] пішли, в ту, коли хреста цілують 3, і прийшли на [ріку] Псел. А звідти [пішовши], стали на ріці Голті, і тут підождали воїв, і звідти пішли [до ріки] Ворскола. Тут же назавтра, в середу, вони хреста цілували із многими слізьми і поклали всю свою надію на хреста.

    А звідти [рушивши], вони перейшли багато рік [і] у вівторок, у шосту неділю посту, прийшли до Дону 4. І одягнулися вони в броні, і виладнали полки, і пішли до города Шаруканя. А князь Володимир, їдучи перед військом, наказав попам 5 своїм співати тропарі, і кондаки хреста чесного, і канон 6 святій богородиці. і поїхали [війська] до города, коли настав вечір, — бо [ще] в неділю вийшли [жителі] з города, і поклонилися князям руським, і принесли риби і вина, — і переспали тут ніч. А назавтра, в середу, рушили вони до [города] Сугрова і, прийшовши, запалили його, а в четвер пішли з Дону.

    А в п'ятницю, назавтра, місяця березня у двадцять і четвертий день, зібралися половці. і виладнали половці полки свої, і пішли до бою. Князі ж наші поклали надію свою на бога і сказали: «Уже смерть нам тут, так станемо кріпкої» І поцілували вони один одного, і, звівши очі свої до неба, призивали вони бога Всевишнього. А коли ж сталося зіткнення і битва сильна, бог Всевишній глянув на іноплемінників із гнівом, [і] падали вони перед християнами. І так переможені були іноплемінники, і упали многі вороги наші супостати перед руськими князями і воями на потоці Дегія.

    І поміг бог руським князям, і воздали вони хвалу богові в той день. А назавтра, коли настала субота, празнували вони Лазареве | воскресіння і Благовіщення день, і, воздавши хвалу богові, провели суботу і в неділю вступили.

    Коли ж настав понеділок страсної неділі, знову іноплемінники зібрали військо своє, многеє множество, і виступили, як ті бори великії, і тьмою тьмущою вони й обступили полки руськії. І послав господь бог ангела на поміч руським князям, і пішли половецькії полки і полки руськії. І зітнулися [половці] спершу з полком [Святополка], і як грім ударив, коли вони обидва зітнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали [вої] з обох [сторін]. Та підійшов Володимир з полками своїми і Давид [Святославич] з полками своїми, і, побачивши [це], половці кинулись навтікача. І падали половці перед військом Володимировим, невидимо биті ангелом, як це бачило багато людей, і голови летіли, невидимо зітнуті, на землю.

    І побили їх у понеділок страсний, місяця березня у двадцять і сьомий день. Побиті були іноплемінники, сила-силенна, на ріці Сальниці, і спас бог людей своїх. Святополк же, і Володимир, і Давид [Святославич] прославили бога, який дав їм побіду таку над поганими, і взяли вони здобичі багато і всякого багатства много — і скоту, і коней, і овець, і колодників багато захопили руками.

    І запитали вони колодників, говорячи: «Як вас така сила і многеє множество не змогли противитися, а скоро ви побігли?» А ці відповідали, говорячи: «Як ми можемо битися з вами? Адже інші їздили уверху над вами при оружжі ясному і страшному, які помагали вам?»

    То хіба се є не ангели, послані богом помагати християнам? Се ж ангел вложив у серце Володимирові Мономаху [намір] наустити братів своїх, руських князів, на іноплемінників. Се ж, як ото ми говорили, [всі] видіння бачили в Печерськім монастирі: що стояв стовп вогняний на трапезниці, тоді переступив він на церкву і звідти [рушив] до Городця [Пісочного], бо тут у [дворі] Радосині перебував Володимир. І тоді осе ангел вложив Володимирові в серце [намір сей, і] став він спонукати братів на поганих 7, як ото ми сказали.



    во Тим-то 8 «належить хва)лити ангелів, — як ото Іоанн Златоустець каже, — бо вони творцю безустанно співають молитву, щоб був він милостивий і ласкавий до людей. Ангели бо, кажу, наші поборники, що воюють проти ворожих сил. З них, [ангелів, одним] є архангел Михаїл, що з дияволом за тіло Мойсееве боровся [і] проти князя перського, [архангела Гавриїла], боровся заради свободи обраного [богом] народу. Коли бог повелів усі створіння розділити і народам старших настановляв, то дбати за сих персів він назначив одного, Гавриїла 9, а Михаїла повелів залишити сущим обрізаним людям. І встановив він уділи їх обох 9 [не] гнівом, не через гнівну ярість, а через благословенне певне несказанне слово. Отож сей Гавриїл 9 заставляв іудеїв на персів робити, а сей [Михаїл] на свободу [їх] видобув і ревно богові молитву приносив, говорячи: «Господи вседержителю! Допоки не змилуєшся ти над Єрусалимом і городами Іуди, на які ти гніваєшся сімдесят літ?» '° А його, [Гавриїла], у видінні і Даниїл [бачив]: він летів, «лице його — як вигляд блискавиці, — сказав [Даниїл], — і очі його — як світильники, а руки його і ноги [такі] на вигляд, як блискуча мідь, і голос слова його — як голос безлічі народу» ". З них же, [ангелів] , є той, що осла завернув і Валаама удержав творити нечестиве волхвування 12. Із них же один навіть меча видобув перед Ісусом Навіном, [прийшовши] помогти йому [і] таким чином повеліваючи [іти] на противників 13. Із них є [той, що] сто і вісімдесят тисяч ассірійців 14 поразив за одну ніч і сон варварів обернув у смерть 15. Із них же є [той], що пророка Аввакума силою духу [свого] переніс, примчавши [його у Вавілон] до пророка Даниїла, [кинутого в яму], щоб він [тут] серед левів нагодував його 16. Такі ж бо і подібні [ангели] легко побіждають ворогів. Таким самим є і богоподібний Рафаїл. Із однієї риби він вирізав нутрощі, зцілив [ними] біснувату отроковицю і сліпому старцеві дав змогу бачити сонце 17. Так чи не є великих почестей достойні ті, що наше життя оберігають? Але не тільки охоронцями народів повелено бути ангелам, як ото сказано було: «Коли розділяв Всевишній народи, що їх він розсіяв, синів Адамових, [то] встановив він уділи народам по числу ангелів божих» 18, але й віруючим людям кожному дістався ангел. Адже коли отроковиця Рода 19 сказала апостолам, що перед воротами стоїть [апостол] Петро, який утік од Ірода [Агріппи], вони говорили, не ймучи віри: «То ангел його є» . Свідчить же й сам господь, говорячи: «Глядіть, не зневажайте жодного із малих сих, бо говорю я вам, що ангели їхні завжди бачать лице отця мойого, сущого на небесах» 21. А ще і в кожній церкві Христос приставив ангела-хранителя, як ото він одкриває [апостолові] Іоанну, говорячи: «Скажи ангелу, що є в церкві Смирнській 22: «Бачив я твою убогість і скорботу, але ти багат єси» 23. Добре бо відомо є про ангелів, які люблять нас, що вони заради нас до владики моляться, бо «вони є служебні духи, — як ото і апостол [Павло] говорить, — що їх [бог] посилає на служіння тим, які мають унаслідувати спасіння» 24. Їх же вони і поборники, і соратники, як ото й нині ти чув єси Даниїла, що привів [бог] архангела Михаїла на персів у час гніву заради нашої свободи. Причім сей, [Гавриїл], заставляв людей [іудейських] робити на персів, як ото було сказано, а сей, [Михаїл], звільнити полонених старався. І одолів Михаїл противника, бо жиди, перейшовши Євфрат- [ріку], од нього, [господа], знову осідок дістали, і город [Єрусалим], і церкву [Святую святих знову] спорудили. Так само і великий Єпіфаній говорив: «До кожного народу ангел приставлений». І Писання [це каже], бо до Даниїла говорив ангел [Гавриїл], якого господь властителем персів і властителем еллінів [назначив], а Михаїла — властителем іудеїв.

    '2 У Книзі Чисел (XXII — XXIV) розповідається: після того, як євреї на чолі з Мойсеєм вийшли з Єгипту, Валак, цар моавитян, звернувся до волхва Валаама, щоб той прокляв євреїв, бо вони все поїдали. Коли Валаам їхав на ослиці, аби це здійснити, то ангел заступив їм дорогу, і ослиця, побачивши ангела, звернула в поле. Валаам став її бити, і вона заговорила до нього людським голосом: «Що я тобі зробила, що ти б'єш мене ось уже третій раз?» Тоді ангел сказав Валаамові про волю господню, і тон відмовився волхвувати проти євреїв.

    Говорить же [Моисей]: «І встановив він уділи за числом ангелів» 18.

    А ось іще як ото Іпполит, єпископ, тлумачить Даниїла: «У третій рік [володарювання] Кіра, царя [перського], я, Даниїл, плакав три неділі, а [в день двадцять і четвертий] першого місяця заспокоївся, молячи бога днів двадцять і один [і] просячи в нього одкровення тайни. І, почувши [це], отець послав слово своє, возвіщаючи, що має бути їм, [іудеям], і що сталося на великій [ріці Тігр], — гоже було йому тут явитися, де ото має він і гріхи відпускати. І, підвівши очі свої, я побачив: і ось муж, одягнутий у багряницю, на перший погляд, — каже [Даниїл], — наче ангел Гавриїл, коли він летить. Але тут [було] не так, бо бачив він, [Даниїл], самого господа, >2 бачив же не справжню людину, а [бога], що в образі людини являється. Як ото [Даниїл] говорить: «І ось муж, одягнутий у строкате, а бедра його перепоясані чистим золотом, а тіло його — як топаз, і лице його — як блискавиця, і очі його — як світильники вогненні, а руки його і плечі подібні до міді чистої, а голос його — як [голос] безлічі народу. І впав я [ниць] на землі, і тут узяла мене, — сказав [Даниїл], — наче рука людська, і тоді поставив він мене на коліна і сказав до мене: «Не бійся, Даниїле! Знаєш, заради чого я прийшов до тебе? Я війну хочу вчинити з князем перським. Однак повідаю тобі написане в писанні істинному, що нема ж нікого, хто боровся б за це [разом] зі мною, окрім Михаїла, князя вашого. Але його я зоставив тут, бо з того дня заповзявся ти молитись перед богом твоїм, і він почув молитву твою, і я посланий є вчинити війну з князем перським. Була така порада: не посилати людей [іудейських на війну з персами], адже скоро ж збудеться твоя молитва. Я'противився їй, [цій пораді], і зоставив тут Михаїла, князя вашого» . [А] хто є Михаїл, як не ангел, приданий людям? Адже і до Мойсея [господь] говорить: «Не піду я з вами в путь, тому що ви є люди з упертою шиєю, але ангел мій піде з вами» .

    Отак же й тепер, з божою поміччю, молитвами святої богородиці і святих ангелів, вернулися руськії князі до себе зі славою великою, [що дійшла] до своїх людей і до всіх країв далеких — себто до Греків, і Угрів, і Ляхів, і Чехів, допоки і до Риму [не] прийшла, на славу богові завжди, і нині і вічно во віки. Амінь.

    Того ж року проставилася княгиня Анна, [удова] Всеволодова, місяця жовтня у сьомий день, і покладена була в [церкві] святого Андрія [Первозваного], в монастирі.

    Того ж року преставився Іоанн, єпископ чернігівський, місяця листопада у двадцять і третій [день].

    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    З богом починаєм. Отче, благослови