• У РІК 6621 [111 З].
  • Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового
  • 7 У РІК 6622 [1114].
  • У РІК 6623 [1115]
  • У РІК 6624 [1116].
  • У РІК 6625 [1117].
  • КОМЕНТАРІЇ ПОЧАТОК



  • страница15/19
    Дата14.01.2018
    Размер3.3 Mb.

    З богом починаєм. Отче, благослови


    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

    У РІК 6620 [1112], індикта [5). Ярослав, син Святополків, ходив на Ятвяги і переміг їх. І, прийшовши з війни, він послав [сватів] до Новгорода, і взяв Мстиславову дочку, Володимирову онуку, собі за жону місяця травня у дванадцятий [день]. А приведена вона була [до города Володимира місяця] червня у двадцять і дев'ятий [день] '. Того ж року повели Володимирівну Єфимію в Угри за короля [Коломана] .

    Того ж року проставився Давид Ігоревич, місяця травня у двадцять і п'ятий [день]. І покладено було тіло його у двадцять і дев'ятий [день] у церкві святої Богородиці Влахернській на Клові.

    У тім же році проставилася Янка, дочка Всеволодова, сестра Володимира, місяця листопада у третій день. Вона покладена була в церкві святого Андрія [Первозваного], що її спорудив був отець її. Тут бо вона і постриглася була, в церкві тій, дівою будучи.

    Наприкінці ж сього року поставили Феоктиста, ігумена печорського, єпископом у Чернігів, місяця січня у дванадцятий день, а посаджено його на столі в дев'ятнадцятий [день]. І рад був князь Давид [Святославич] і княгиня [Феодосія] 3, бо він був її отцем духовним. І бояри, і всі люди радувалися, бо перед ним був єпископ [Іоанн] недужий, і не міг він служити, а лежав у болісті двадцять і п'ять літ 4. Тому-то князь і люди жадали єпископської служби, і радувалися вони, славлячи бога.

    Оскільки ж ее так сталося і братія [печерська] була без ігумена, [то] зібралася братія вся, і нарекли вони в себе ігуменом Прохора, попа, і звістили про нього митрополита [Никифора] і князя Святополка. І з радістю повелів князь митрополитові поставити його, і був він поставлений м'ясопусної неділі в неділю 5, місяця лютого в дев'ятий день. І так увійшла в піст братія з ігуменом.

    У РІК 6621 [111З]. Було знамення в сонці о першій годині дня. Було видно всім людям: зосталося сонця мало, як [серп] місяця вниз обома рогами, місяця березня в дев'ятнадцятий день, а місяця у дев'ятий [круг] '.

    Сі ж знамення бувають не на добро. Знамення в сонці і в місяці або звіздами бувають не по всій землі; але якщо в котрій-небудь землі буде знамення, то земля [його] й бачить, а інша земля не бачить. Так оце колись, у дні Антіоха, [царя сірійського], були знамення в Єрусалимі: приключилось з'являтися [вершникам], що гасали на конях у повітрі при оружжі і потрясали оружжям 2. Та се було в Єрусалимі тільки, а по інших землях не було сього. Оскіль» ки знамення було в сонці, воно провіщало Святополкову смерть.

    Після цього бо приспів празник Пасхи, і празнували його, а після празника розболівся князь. А преставився благовірний князь Михайло, званий Святополком, місяця квітня в шістнадцятий день за Вишгородом 3. І привезли його в човні до Києва, і, спрятавши тіло його, положили його на сани. І плакали за ним бояри і дружина його вся, [і], співавши над ним належні співи, поклали його в церкві святого Михайла Золотоверхій, що її він сам був спорудив. А княгиня його [Варвара] 4 велике розділила багатство монастирям, і попам, і убогим, так що дивувалися всі люди, бо такої милості ніхто [не] може вчинити.

    А назавтра, в сімнадцятий день, кияни вчинили раду [і] послали [послів] до Володимира [Всеволодовича в Переяславль], говорячи: «Піди, княже, на стіл отчий і дідній». Це почувши, Володимир вельми тужив, але не пішов, горюючи за братом. Кияни тим часом розграбували двір Путяти [Вишатича], тисяцького, і пішли на жидів, і розграбували їх.

    І послали знову кияни [послів] до Володимира, говорячи: «Піди, княже, до Києва. Бо якщо ти не підеш, то знай, що багато зла підніметься, і тоді [будуть] не Путятин двір, ні соцьких, але й жидів грабувати, а далі й підуть на ятрівку твою 5, і на бояр, і на монастирі. І будеш ти одвіт мати, княже, якщо ото монастирі розграбують».

    Отож, це почувши, Володимир пішов у Київ.



    Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового

    Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли ж його митрополит Никифор з єпископами [Лазарем, Феоктистом та Амфілохієм] і з усіма киянами з честю великою. [І] сів він на столі отця свойого і предків своїх, і всі люди раді були, а заколот улігся.

    Половці ж, почувши про смерть Святополкову і зібравшись, прийшли до [города] Вира. Володимир тоді, зібравши синів своїх і синівців, пішов до [річки?] Виру і з'єднався з Олегом [Святославичем]. А половці втекли.

    Того ж року посадив [Володимир] сина свого Святослава в 5 Переяславлі, а [другого сина], Вячеслава, в Смоленську6.

    У сей же рік преставилася ігуменя Лазаревого монастиря, свята життям, місяця вересня в чотирнадцятий день, живши шістдесят літ у чернецтві, а од народження дев'яносто літ і два.

    У сей же рік узяв Володимир за сина свого Романа Володарівну 7, місяця вересня в одинадцятий день.

    У сей же рік Мстислав [Володимирович] заклав кам'яну церкву святого Миколи [Мирлікійського] на княжім дворі коло торговища в Новгороді.

    Того ж року посадив [Володимир] сина свого Ярополка в Переяславлі 8.

    [У] тім же році поставили Даниїла єпископом [у город] Юр'єв, а в Білгород — Микиту 9.)

    7 У РІК 6622 [1114]. Проставився Святослав, син Володимирів, місяця березня в шістнадцятий ' день, і покладений був у Переяславлі, в церкві святого Михайла; тут бо отець дав йому стіл, вивівши його із Смоленська.

    У сей же рік Мстислав заклав Новгород, більший од попереднього.

    У сей же рік, при князі Мстиславі, закладена була Ладога із каменю на насипу Павлом-посадником.

    Коли я прибув у Ладогу, [то] мені розповіли ладожани: «Якщо тут буває коли великий дощ, то знаходять діти наші очка скляні, і малі [і] великі, провірчені, а інші коло Волхова підбирають, тому що їх виполіскує вода» 2. Із них ото я взяв більше ста, і є вони різні. Коли ж я сьому дивувався, вони сказали мені: «Се не дивно. І досі в нас є ще старі мужі, що ходили за Угру і за Самоїдь, котрі самі бачили в опівнічних краях: спаде великий дощ, і в тім дощі спаде маленька вивірка, ніби щойно народжена, а вирісши, вони розходяться по землі. А іще буває інший дощ, і спадають у ньому оленятка маленькі, і виростають вони, і розходяться по землі». Сьому ж мені є свідком Павло ладозький і всі ладожани.

    Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф» 3. У цесарювання Проба 4, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі5.

    «А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього — Гефест, — бо так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Гефест царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Гефест закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить — він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. овКоли вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни» 6.

    «А після цього царствував син його, на ймення Сонце, — що його зовуть Дажбогом, — сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, — себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] 7 днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів 8, себто Дажбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти» 9.

    Та ми не будемо наводити [цю] розповідь, а скажімо з Давидам: «Усе, що схотів, те сотворив господь на небі і на землі, в морі і в усіх безоднях, здіймаючи хмари од краю землі» '°. Бо це й був кінець землі, що про нього ми сказали раніш ''.



    У РІК 6623 [1115], індикта . Зібралися брати, руськії князі, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали вони перенести мощі Бориса і Гліба; бо вони спорудили були їм обом [у Вишгороді] церкву кам'яну на похвалу і почесть мощам їхнім і щоб положити [їх тут]. Спершу ж освятили | церкву кам'яну, [місяця] травня вперший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.

    І було зборище велике народу, що зійшовся з усіх сторін. [Прибув] митрополит Никифор з усіма єпископами — з Феоктистом чернігівським і з Лазарем переяславським, з єпископом ' Микитою білгородським і з Даниїлом юр'євським, і з ігуменами — з Прохором печорським, і з Сильвестром, [ігуменом] святого Михайла [Видобицького], і Сава [був, ігумен] святого Спаса [на Берестовім], і Григорій, [ігумен] святого Андрія [Первозваного, і] Петро кловський та інші ігумени, і освятили вони церкву кам'яну. А коли вони одспівали обідню, вони обідали в Олега [Святославича] і пили. І було вгощання велике, і годували убогих і прочан три дні.

    А як настав ранок, митрополит, і єпископи,; ігумени облачилися в святительські ризи і, свічі запаливши, з кадилами запахущими прийшли до гробниць обох святих. І взяли раку Борисову, і встановили її на повіз, і поволокли [його за] вірьовки князі і бояри. Ченці попереду ішли зі свічами, попи за ними ішли, тоді ігумени, тоді єпископи перед домовиною, а князі з домовиною ішли межи оградами. І не можна було везти [її] через множество народу: вони ламали ограду, а інцгі навіть покрили були городські стіни і забрала, аж страшно було видіти [таку] силу народу. І повелів Володимир, ріжучи паволоки, мережива 2, [кидати їх і] біль 2 розкидати народу, а також срібняки кидати людям, які сильно налягли, — аби легко внести [домовину] в церкву, — і тоді ледве змогли ввезти [її] в церкву. І поставили домовину посеред церкви, і пішли по Гліба. Таким же чином і сього привезли і поставили коло брата.

    Тим часом сталася суперечка межи Володимиром і Давидом та Олегом, бо Володимир хотів їх поставити посередині церкви і терем срібний спорудити над ними обома, а Давид і Олег хотіли поставити їх у дві закомари 3. «Де ото мій отець назначив», — сказав [Давид] , — на правій стороні, де й були зроблені їм закомари. І сказав митрополит і єпископи: «Киньте жереб. Хай де зводять мученики, тут їх і поставимо». І на це була згода. І поклав Володимир свій жеореб, а Давид і Олег свій жереб на святім | престолі, і вийнявся жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у дві закомари тії на правій стороні, де нині вони обидва лежать. Перенесені ж були святі мученики [місяця] травня у другий день із дерев'яної церкви в кам'яну у Вишгороді.

    Вони оба є славою князів наших і заступниками землі Руської, що знехтували славою світу сього, а Христа возлюбили. Вони зволіли по стопах його іти, овчата Христові добрії, які, коли їх тягли на заколення, не противились, ні втекли од насильної смерті і тому із Христом воцарилися у вічній радості. І, дар зцілення прийнявши од Спаса нашого Ісуса Христа, вони щедро подають [його] недужим, які з вірою приходять у святий храм їхній, поборників отчизни своєї.

    Князі ж, і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові і обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе.

    Володимир же окував обидві домовини сріблом і злотом і прикрасив гробниці їх, і так само й закомари покував він сріблом і злотом. І поклоняються їм люди, просячи прощення гріхів.

    У сей же рік було знамення: щезло сонце і стало, як місяць, про що говорять невігласи: «Сонце хтось з'їдає».

    У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший 4 день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава.

    Того ж року Володимир спорудив міст через Дніпро.



    У РІК 6624 [1116]. Приходив Володимир на Гліба [Всеславича], бо Гліб пустошив був Дреговичів і [город] Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його. Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість, пішов до Мінська ' із синами своїми, і з Давидом Святославичем, і [з] Ольговичами. І взяв Вячеслав [Володимирович городи] Ршу і Копис, а Давид із Ярополком [Володимировичем] узяв на добичу [город] Друцьк. А сам Володимир пішов до Мінська 1.

    І заперся Гліб у городі, а Володимир почав ставити хижу коло табору свого, навпроти города. Коли ж побачив [це] Гліб, ужахнувся він серцем. І став благати Гліб Володимира, шлючи од себе і послів. Володимир тим часом пожалкував за тим, що | проливається кров у пісні дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же, вийшовши з города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру. І мовили вони речі про мир, і обіцявся Гліб в усьому послухатися Володимира. Володимир тоді, усмиривши Гліба і провчивши його за все, дав йому Мінськ, а сам вернувся до Києва.

    Ярополк же поставив город Желні2 дручанам, яких він забрав був у полон.

    У сей же рік Мстислав Володимирович ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв город їхній, що зветься Медвежа Голова. І погостів вони узяли без числа, і вернулися до себе з великою добичею.

    У сей же рік пішов цесаревич [грецький] Леон Діогенович 3, зять Володимирів, на кир Олексія [Комнина], цесаря [грецького]. І здалося йому декілька городів дунайських, а в Дерестрі-городі підступно вбили його два сарацини, послані цесарем, місяця серпня в п'ятнадцятий день.

    У сей же рік князь великий Володимир послав [воєводу] Івана Войтишича і посаджав посадників по Дунаю 4.

    У сей же рік послав Володимир сина свого Ярополка, а Давид [Святославич] сина свого Всеволода на Дон 5, і взяли вони три городи: Сугров, Шарукань, Балин 6. Тоді ж Ярополк привів собі жону [Олену], красиву вельми, яського князя дочку, взявши [її] в полон.

    [У] тім же році і Предслава Святославівна, черниця, преставилася 7.

    [У] тім же році ходив Вячеслав [Володимирович] на Дунай з [посадником] Фомою Ратиборичем. Та, прийшовши до [города] Дерестра і не досягнувши нічого, вони вернулися.

    У сей же рік билися половці з торками і з печенігами коло Дону 5.1 рубалися вони два дні і дві ночі, і прийшли в Русь до Володимира торки і печеніги.

    У сей же рік проставився Роман Всеславич.

    У сей же рік преставився Мстислав [Всеволодович], онук Ігорів.

    [У] тім же році Володимир оддав дочку свою Огафію за Всеволодка [Давидовича].

    У РІК 6625 [1117]. Привів Володимир [сина свого] Мстислава з Новгорода '. І дав йому отець Білгород, а в Новгороді сів Мстиславич [Всеволод], син його, внук Володимирів.

    У сей же рік пішов Володимир на Ярослава Святополковича до [города] Володимира, [а з ним] і Давид Святославич 2, і Володар '•[Ростиславич], і Василько [Ростиславич]. І обступи|ли вони його в городі Володимирі, і стояли шістдесят днів. І вчинив [Володимир] мир із Ярославом, бо Ярослав покорився і вдарив чолом перед стриєм своїм Володимиром. І, провчивши його за все 3, Володимир повелів йому до себе приходити: «Коли я тебе позову». І тоді в мирі розійшлися вони кожен до. себе.

    Тоді ж прийшли половці до Болгар 4. І вислав їм князь болгарський пити з отрутою, і, пивши, Аєпа, [син Осіня?], та інші князі [половецькі] всі померли.

    У сім же році преставився Лазар, єпископ переяславський, [місяця] вересня в шостий [день] 5.

    [У] тім же році прийшли біловежці6 в Русь.

    У сей же рік узяв Володимир за Андрія, [сина свого], онуку Тугоркана, [хана половецького].

    У сей же рік потрусилася земля, [місяця] вересня у двадцять і шостий [день].

    Того ж року вивів Володимир із Мінська Гліба [Всеславича] 7 і церкву заклав на [ріці] Альті обом мученикам, [Борису і Глібу] 8.

    Володимир послав сина [свого] Романа у [город] Володимир княжити9. '

    Того ж року помер кир Олексій [Комнин, цесар грецький], і взяв цесарство син його Іоанн.



     

     

    КОМЕНТАРІЇ



    ПОЧАТОК

     

    1 Слово «земля» (Руська, Половецька та ін.) вживається у літописі в значенні держави, території, народу, іноді — війська, раті.

    2 У Лаврентіївському списку літопису (далі — Лавр.) «въ Киевh».

    3 Подальші відомості про розподіл Землі між синами біблійного Ноя та про вавілонське стовпотворіння Нестор узяв в основному зі слов1яио-руського перекладу «Хроніки» Георгія Амартола, дещо додавши, а дещо скоротивши.

    4 В Іпатському і Хлєбниковському списках літопису (далі — Іп. та Хл.) «всякоя»; треба «Асійскыя», бо в грецькому оригіналі Амартола тут говориться про Азію.

    5 В Іп. і Хл. хибно «сhтьгола».

    6 В Іп. хибно «Агаряньски», у Хл. «Аглянскы».

    7 Буття XI, 2—9.

    8 Про довжину нічого не сказано: можливо, що тут іде мова й не про ширину, а про обшир, периметр, і не залишків башти, а Есагіли — головного храму Вавілона і всієї Вавілонії.

    9 Друга частина цього речення не має логичного зв`язку з першою і перенесена сюди із подальшої розповіді (під 898 р) про переклад книг слов`янською мовою.

    10 Відомості про цю легендарну подорож Андрія на Русь є і в грецьких апокрифах про діяння апостола.

    11 Додано з Лавр.

    12 В Іп. «суть поляне кияне», у Хл. «суть поляне въ Кыеве».

    13 Можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 p.

    14 У Лавр. «сhдоша» (сиділи).

    15 Відомості про різночасові походи і розселення болгар, угрів та обрів літописець запозичив із перекладу «Хроніки» Амартола. 7 серпня 626 p. обри та інші війська, союзники персів, ледве не взяли штурмом Константинополь, але Іраклія тоді тут не було.

    16 Можливо, тих дулібів, що жили в басейні верхів1я Західного Бугу; є також думка, що тут ідеться про дулібів, які частково переселилися звідти в Паннонію.

    17 В Іп. і Лавр. хибно «творяху кладу велику»; в Академічному і Радзивіллівському списках літопису (далі — Акад. і Радз.) «творяху краду велику»; «крада» — вогонь, вогнище.

    18 Островами у давнину називалися, зокрема, віддалені краї взагалі.

    19 Додано з перекладу «Хроніки» Амартола та її грецького оригіналу.

    852

    1 Індикт — візантійське літочислення п1ятнадцятирічними періодами; індикт має 15 років і розпочинається 1 вересня; ного визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» на 15; остача, включаючи число 15, і буде індиктом.

    2 Про це написано в анонімному продовженні «Хроніки» Амартола; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18—25 червня 860 p., отже, в літописі дату походу було вирахувано за александріиським літочисленням (тут від «сотворіння світу» рахували не 5508, а 5500 років; 6360—5500=860). Візантійський імператор Михайло III П1яниця, син імператора Феофіла і онук імператора Михайла II Травла, зійшов на трон 21 січня 842 p. зовсім малою дитиною, а самостійним імператором став лише 856 p.

    3 Дати ці вирахувано, можливо, на основі «Лhтописца вскорh» — твору візантійського історіографа Никифора, що являє собою короткий перелік подій та осіб від Адама до смерті автора; тут є хронологічні помилки.

    4 В Іп. і Хл. хибно «до смерти Ярополчи»; у Лавр. «до смерти Святополчи», тобто Святополка Ізяславича; при розрахунках неповні роки заокруглено до повних; не всюди наведені в тексті дати відповідають дійсності.

    858

    1 Відомості про похід греків на Болгарію взято з продовження «Хроніки» Амартола, але там дати нема; при хрещенні Борис дістав ім1я Михайло.

    859

    1 В Іп. і Хл. «по бhлh. и вhверици»; у Лавр. «по бhлh и вhверицh»; тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка — це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б такою мізерною, що про це й згадувати було б не варто

    862

    1 В Іп. і Хл. «обилна», себто мала всього у достатку, насамперед хліба від родючої землі.

    2 Весь епізод про запрошення варягів правити, про нібито варязьке походження самої назви «Русь», «Руська земля» — новгородського походження; встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ «руссю» задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця — автохтонна, слов1янська.

    866

    1 Дату цього походу вирахувано, як доводять, за александрійським літочисленням (6374—5500= 874), але в розповідь внесено подробиці першого походу Русі на Константинополь 860 p. і, очевидно, другого 866 p. Михайло III П1яниця помер 867 p.

    2 Єпарх (гр.) — тут: правитель Константинополя.

    3 В Іп. «в рhку», у Хл. «въ море»; правильне друге читання, так і в продовженні «Хроніки» Амартола.

    4 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

    868

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола; за візантійським літочисленням це був початок 868 p.

    885

    1 Додано з Лавр.

    887

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

    898

    1 Вежі — кочові житла на колесах. За угорськими джерелами, на чолі об1єднання семи угорських племен стояв тоді вождь Альмош; з ним був його син Арпад, засновник угорської королівської династії. Вийшли ці угри (чорні угри літопису) з прабатьківщини (басейну нижньої течії ріки Ками), близько 893 p. минули Київ, перевалили через Карпати і 896 р. уже з1явилися в басейні середнього Дунаю. Після смерті Арпада главою союзу угорських племен став його син Жольт (Золтан), а потім онук Такшонь.

    2 Додано з Лавр.

    3 Посольство в Константинополь до імператора Михаила III П1яниці було виряджено від одного Ростислава, моравського князя; напочатку не зовсім точна розповідь про слов1янські письмена далі спирається на «Житіє Мефодія».

    4 Октаіх, Октоїх, чи Осмогласник — богослужебна книга, що містить літургійні співи, які виконують на вісім «гласів», чи розспівів.

    5 Згідно з Євангелієм, напис над розіп1ятим Христом «Ісус Назарей, цар іудейський» було зроблено на хресті за наказом Пілата єврейською, грецькою і латинською мовами.

    6 Псалом LXXXV, 9.

    7 Діяння апостолів II, 4.
    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    З богом починаєм. Отче, благослови