• 943 1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола. 945



  • страница16/19
    Дата14.01.2018
    Размер3.3 Mb.

    З богом починаєм. Отче, благослови


    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

    902

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

    907

    1 Кількість кораблів, можливо, перебільшена.

    2 Затоку і гавань Константинополя Суд замикали, протягуючи ланцюг по морю між баштами, що стояли обабіч неї.

    3 Углади (у Радз. «уклады» — або контрибуція, або щорічна данина.

    4 В Іп. хибно «хлhбное», у Хл. «слебное», — ідеться про все, що було потрібне для утримання послів.

    5 Місячина — провіант на місяць.

    6 Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування.

    7 В Іп., Хл. і Радз. помилково «вашего».

    8 Церкву монастиря святого Мами (Маманта) було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною північно-західного (Влахернського) району Константинополя біля правого (південного) берега затоки Суд (Золотого Рогу), поблизу старих Влахернських воріт; цими воротами, очевидно, і пропускали русичів у Цесароград.

    9 Паволока — загальна назва міцної дорогої матерії — порфіри, парчі, багору та ін. — пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовковій основі.

    10 В Іп. і Хл., очевидно, хибно «повhсиша щиты своя»; у Радз. «повїси щить свои».

    11 Узороччя — коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні та ін.

    911

    1 Комета Галлея; була вона в перигелії (в найближчій до сонця точці орбіти) 19 липня 912 p.; відомості про неї взято з продовження «Хроніки» Амартола.

    912

    1 В Іп., Хл. і .Радз. «равно другаго свhщания, бывшаго при». Цими ж словами розпочинаються договори з греками 944 і 971 pp. Більшість учених приймає гіпотезу, що словом «равно» було перекладене грецьке to ison — копія, список, а наведений текст тлумачать так: «Список з другого договору, що укладений при...» Договір 911 p., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул — затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від1їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису.Є також ґрунтовна аргументація, якої дотримуємось, що слова «равно другаго свhщания, бывшаго при» слід перекладати так: «Згідно з другою угодою, що відбулась при...» і що цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів — здавна узвичаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура.

    2 В Іп. і Хл. «да не кленется», у Радз. навпаки — «да кленется»; перекладаємо за Іп., хоча немає цілковитої певності щодо того, чи точно перекладено цю ключову статтю. Тому наводимо тут текст оригіналу за Іп.: «да єлико явь будеть показании явлеными. да имhють вhрноє о тацhхъ явлении. а ємуже начнуть не яти вhры. да не кленется часть та. иже ищеть неятью вhры. да єгда клянется по вhрh своєи. будеть казнь яко же явится съгрhшение». Переклад темного тексту договору Олега з Греками 911 р. є справою надзвичайно складною, а всім договорам присвячена ціла література, багато місць цих документів учені витлумачують по-різному.

    3 Літра (лібра, фунт) — основна вагова одиниця римської і візантійської монетної системи (327, 45 г).

    4 В Іп. і Радз., мабуть, хибно «приготовится», треба — «противится».

    5 В Іп. і Радз. «обрящються», треба, вважаємо, «обрящеться».

    6 В Іп. і Хл. хибно «нашему», у Радз. «вашему».

    7 В Іп. і Хл. «въ ину страну (сторону)», у Радз. «въ ону страну»; вірне, вважаємо, читання Радз.

    8 В Iп. і Хл. хибно «да не купять».

    9 В Іп. «на дань», у Хл. «дань», у Радз. «на д[е]нь».

    10 В Іп. і Хл. хибно «о Руси», у Радз. «оть Руси».

    11 В Iп. і Хл. хибно «от», у Радз. «о».

    12 Золотий, або солід — золота римська, потім візантійська монета, основна монетна і лічильно-грошова одиниця (4,55 г, 1/72 фунта).

    13 Додано з Софійського списку.

    14 В Іп., Хл. і Радз. «й удолжающихь»; слово це означає «які довго перебувають, які надовго залишаються»; див. під 997 p. про облогу Білгорода печенігами: «й оудолжишася остояче вь град[h] люди».

    15 В Іп., Хл. і Радз. «възвратится»; без «не».

    16 В Іп. і Хл. «сь творихом Ивановомь (Радз. «Ивановымъ») написанием»; давно зауважено, що тут невірно розбито. текст на слова; треба — «сътворихомъ» (учинили ми) «й ва» (і ви оба — двоїна) «новымъ написаниемъ» (новим написанням); цими словами підтверджується існування договору 907 p. як «старого», ранішога

    17 Хартія — пергамент, відповідним способом вичинена шкура телят, ягнят чи козенят.1

    18 В Іп., Хл. і Радз. «нашего», в Акад. «вашего»; оскільки було складено дві договірні грамоти — для греків і для русів, то, виготовляючи їх, треба було відповідно змінювати «ви» на «ми», «вами» на «нами» і навпаки, що в перекладі було зроблено непослідовно; такі самі помилки є і в тексті договору Ігоря з Греками 944 p.

    19 В Iп. хибно «словомъ», у Хл. «послом».

    20 Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.

    21 В Іп., Хл. і Радз. «а в недhлю», «недели», хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.

    22 Фофудія — особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з1явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 p.).

    23 Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р

    24 Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія Тіанського виписана з продовження перекладу «Хроніки» Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким оригіналом.

    25 В Іп. попсований текст «от лежащими на гробh трусъ», у Радз. «о лезащимъ на градh трусъ».

    26 В Іп. «ополчать же тя и при березh си Орити», у Хл. «при брезh сі орнити», у1 Радз. «оплачеть же тя и при березh сыи Оронтии».

    27 Додано з грецького оригіналу.

    28 В Іп. і Хл. хибно «преславныя», у Радз. «православныя».

    29 В Іп., Хл. і Радз. хибно «здhтельствуеть», «свидhтельствуеть».

    30 Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття XLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.

    31 В Іп. і Хл. хибно «посредh же града», «посреди же города»; у Радз. «последи же родъ».

    913

    1 Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912р.; запис про це під 913 p. свідчить про візантійське літочислення (початок року).

    2 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

    3 В Іп. і Хл. «заратишася», у Радз. «затворишася».

    914

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

    915

    1 Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження «Хроніки» Амартола.

    920

    1 Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні «Хроніки» Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.

    929

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.

    934

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

    940

    1 У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.

    941

    1 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних «Житія Василія Нового», продовження «Хроніки» Амартола та на народних переказах.

    2 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні «Хроніки» Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; . її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.

    3 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

    4 В Іп. і Хл. хибно «изъламляху»; у Лавр. «изимахуть».

    5 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.

    6 Стратилат — воєначальник.

    942

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.

    943

    1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

    945

    1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.

    2 Додано з Лавр.

    3 Бирич — адміністративно-судовий виконавець.

    4 В Iп. і Хл. хибно «словомъ»; у Лавр, «сломъ».

    5 В Іп., Хл. і Лавр. Помилково "ваше"

    6 В Іп.. Хл. і Лавр. Помилково "вашего"

    7 Додано з Лавр.

    8 В Іп. і Хл. хибно «от рода вашего»; у Лавр. «отъ города вашего»; ідеться про Константинополь.

    9В Іп., Хл. і Лавр., мабуть, помилково «вамъ».

    10 Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. «о Корсуньсции сторонh. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тhхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. «да не») покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требh. и да воюет».

    11В Іп., Хл. і Лавр. хибно «все».

    12 Додано з Акад. і Радз.

    13 В Іп. і Хл. «и да будуть рабі»; у Лавр. «и да будеть рабъ».

    14 Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м1язи від розтяган ня і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.

    15 В Іп. і Хл. «все», «вьсю»; у Лавр. "се", си"

    945

    1 Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.

    2 Отроки — молодші князівські дружинники (не обов1язково молоді за віком).

    3 Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: «ее далъ еси єдиному мужевh много».

    4 Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив1язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

    5 Кормилець — вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.

    6 Мстиша — Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов1язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).

    7 В Iп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр. «жону».

    8 Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.

    9 Терем — характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х—ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.

    10 Додано з Лавр.

    946

    1 В Iп. і Хл. «клhти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору.

    2 Iп., Хл. і Лавр. «идета» (двоїна теперішнього часу).

    3 Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.

    947

    1 Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.

    2 Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.

    3 В Іп. і Хл. «знамения»; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.

    4 В Iп., Хл. і Лавр. «мhста»; очевидно, йдеться про земельні угіддя.

    955

    1 Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від1їзду Ольги.

    2Додано з Лавр.

    3 Ідеться про біблійних отроків Ана-нію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум1ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.

    4 Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.

    5В Іп. і Хл. «видhть»; у Лавр. «видh».

    6 Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов1янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.

    7 Притчі Солом. І, 20—22.

    8 Там же, XIII, 20.

    9 Там же, II, 2. І

    10 Там же, VIII, 17.

    11 Єванг. від Іоанна VI, 37.

    12 До поч. XVIII ст. протока—правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена дов го чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.

    13 Перше послання Павла до корінфян І, 18.

    14 Псалом LXXXI, 5.

    15 Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.

    16 Притчі Солом. XI, 18.

    17 Там же, I, 24—25, 29—30.

    18 Вихід XXI. 17.

    19 Притчі Солом. IX, 7—8.

    964

    1 Пардус — гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.

    965

    1Додано з Лавр.

    968

    1 У Хл. виправлено на «второе».

    2 Додано з Лавр.

    3 Це речення тут явно не на місці. Слова «відступили печеніги од города» мали б звучати як «обступили печеніги город», і все речення повинно б стояти на початку розповіді про облогу Києва після слів «і не можна було вийти з города, ні вісті послати». Як гадають, неув1язка ця сталася тому, що народну легенду про хлопця з уздечкою і про братання печенізького князя з воєводою Претичем внесено до літопису пізніше.

    969

    1 Ясно, що за християнською традицією Ольгу було поховано в одній із споруджених нею церков у Києві; слово «мhсто», місце (чи уготоване місце) означає до того ж єпископський амвон (рундук), який під час архієрейської служби встановлюється посеред храму. За даними Іакова Мніха (XI ст.), останки Ольги її онук Володимир Свя-тославич переніс у Десятинну церкву, де вони покоїлися у невеликому кам1яному саркофазі з віконцем наверху.

    2 Премудр. Солом. III, 1.

    3 Притчі Солом. XXIX,

    4 Премудр. Солом. Ill, 4. 3

    5 Перша Кн. Царств II, 30. Псалом CXI, 6—8. Премудр. Солом. V, 15—16.

    971

    1 Тобто столицю Візантійської імперії Константинополь.

    2 Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішності цього руського князя: «На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий,,ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялась від одягу інших».

    3 Святослав дійшов тоді до города Аркадіополя.

    4 У літописі заголовок-вступ договору дуже заплутаний, і тлумачать ного по-різному. Процедура укладання цього договору нині уявляється такою: один екземпляр його, призначений для руської сторони, було складено в таборі Святослава від імені Візантії в присутності її посла (синкела; це — найближчий радник патріарха); потім для грецької сторони у ставці візантійського імператора зі слів руських послів було зроблено інший список», затверджений їхніми печатями; до літопису внесено, очевидно, переклад копії грецького запису, зробленого в таборі Іоанна Цімісхія, цього чергового узурпатора, що укріпився на троні, оженившись на овдовілій Феодорі, дочці Константина VII Багрянородного.

    5 Тобто, «щоб ми стали жовтими», «щоб ми померли»; «золото се» золота дощечка для письма (пінехруса).

    6 Колізії, другого походу Святослава на греків зображено в літописі у яскравій художній формі, але не зовсім ясно і неточно з історичного погляду. Похід був не переможним для Русі, а невдалим, і це підтверджує текст договору Святослава з Греками. За візантійськими джерелами, Святослав запропонував мир на другий день після битви під Доростолом, що сталася 21 липня 971 p.

    972

    1 За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: «Чюжихъ желая своя погуби».

    975

    1 В Iп. і Хл. хибно «Лотъ»; у Лавр. «Лютъ» (див. також прим. б до 945 р.).

    977

    1 В Iп. «внесъше»; у Лавр. «внесоша», — неясно куди; в Радз. і Акад. «вынесоша».

    2 Ковер — різновид килима.

    980

    1 У Лавр. під 1128 р. про сватання Володимира говориться ширше. Там Рогнідь зневажливо заявляє, що вона «не хоче роззути Володимира» як «робичича», тобто сина рабині, — натяк на те, що Володимир був нешлюбним сином Святослава від Малуші, улюблениці Ольги. За цю зневагу Добриня, брат Малушин, вуйко Володимирів, помстився: Рогволода і його двох синів було вбито, а Рогнідь силою взято за Володимира, який тут же пішов походом на свого брата Ярополка, жениха Рогніді. Рогнідь народила Володимирові Ізяслава, але набридла чоловікові, який, до того ж, мав інших жінок. Рогнідь вирішила відплатити за батька, себе, братів і якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її, але мати дала Ізяславові меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: «Отче, ти думаєш, що прийшов [сюди] один», — тобто попереджуючи, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогнідь, сказавши дати їй із сином отчину, що князь і зробив. За це горе Рогнідь прозвали Гориславою. Але «відтоді підіймають онуки Рогволода меч на Ярославових онуків», — говорить літописець, щоб пояснити ворожнечу між нащадками Ізяслава полоцького і Ярослава Мудрого (хоча за Іп. Ізяслав і Ярослав, як і Мстислав та Всеволод, були синами Рогніді). За дослідженнями, епізод сватання (від слів «І сів він у Новгороді» до «Рогнідь узяв за жону») є пізнішою вставкою під 980 p.; його слід віднести до другої пол. 969 — поч. 970 p. (див. текст під 970 p.).

    2 Псалом XL, 10.

    3 Псалом V, 10—11.

    4 Псалом LIV, 24.

    5 Родень — форпост на півдні Київської Русі — був дуже укріпленим городом, і розбудовано його у другій пол. X ст. Вважаємо, що це діло могутнього і діяльного Святослава, а не його досить безбарвного сина Ярополка, маріонетки в руках воєвод. Можна висловити твердження, що офіційно Родень (від слова «родьный» — рідний або від слова «родъ» — гора) називався Свято-славлем, так найменований, за традицією, на свою честь князем-будівничим. Треба думати, що саме цей город згадує у своєму «Поученні» Володимир Мономах. У 1086—87 pp. він ходив із Переяславля на Правобережжя Дніпра проти половців, відвідавши руські городи Святославль, Торчський, Юр1єв і Краен, їх (досі, крім Святославля) зіден-тифіковано; всі вони розташовані в одному невеликому районі Поросся.

    6 Куна — грошова одиниця (первісно — хутро куниці) і основа грошової системи стародавньої Русі, що уже в XI ст. була такою: гривня (49, 25 г срібла) = 20 ногатам =25 кунам =50 різаням=100 (150) віверицям.

    7 Очевидно, село це перейшло потім до Рогнідіної дочки Передслави і звідси дістало свою назву.

    8 В Іп. ім1я «Станислав» вписано на середньому полі проти виноски до слова «Святослава», у Хл. «Святослава и Мьстислава».

    9 Руські й іноземні джерела, а також результати наукових розвідок нині подають таку картину шлюбних зв1язків Володимира Святославича. Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіще-вим), була варяжка Аллогія (Аурлог1я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. і Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім1ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені ного й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це булс його, очевидно, друга жона. Водночаї Володимир присилував стати його жонок вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не своп сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір1ю Свя тослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з1явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім1я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім1я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин!, який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якої жони; її, «слов1янку», видали, за німецькими джерелами, за німецького (півиічно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць.

    10 Псалом CXLIV, 3.

    11 Притчі Солом. V, 2—6.

    12 В Iп. і Хл. хибно «устьну».

    13 Притчі Солом. XXXI, 10—31.
    1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    З богом починаєм. Отче, благослови