• У РІК 6490 [982].
  • У РІК 6492 [984].
  • У РІК 6493 [985].
  • У РІК 6494 [986].



  • страница5/19
    Дата14.01.2018
    Размер3.3 Mb.

    З богом починаєм. Отче, благослови


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

    У РІК 6489 [981]. Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх — Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю.

    Сього ж року і вятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.



    У РІК 6490 [982]. Піднялися оружно вятичі. І пішов на них Володимир, і переміг їх удруге.

    У РІК 6491 [983]. Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх.

    І вернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людьми своїми. І сказали старці і бояри: «Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, — того заріжемо богам».

    А був варяг один [Тури], — двір його був [там], де є нині церква святої Богородиці [Десятинна], що її звів Володимир, — і варяг той прийшов був із Греків і потай держався віри християнської. | І був у нього син [Іван], гарний з лиця і душею, і на сього упав жереб по зависті диявола, бо не терпів [його] диявол, який має владу над усіма; сей був йому наче терен у серці, і прагнув погубити [його] окаянний, і підбурив людей.

    І сказали, прийшовши, послані до нього, [варяга]: «Упав жереб на сина твойого, бо зволили боги його собі. Тож учинимо жертву богам». І сказав варяг: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п'ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А бог один єсть, [той] що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам»

    Вони тоді, пішовши, повідали [се] людям. А ті, взявши оружжя пішли на нього і рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях 1 із сином своїм, [і] вони сказали йому: «Дай сина свойого, ми оддамо його богам». А він відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного [з-між] себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви?» І зняли вони крик, і підрубали сіні під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили бо люди були тоді невігласами і поганами 2.

    А диявол радувався цьому, не знаючи, що скоро буде погибель йому. Отак бо й раніше старався він погубити рід християнський але прогонили його хрестом чесним в інших землях. «Тут же, — думав собі окаянний, — тут, — мовляв, — єсть мені житво, бо ту не вчили апостоли, ні пророки [не] прорекли». Не відав він, що про рок [Осія] сказав [про слова господа]: «І наречу не моїх людей людьми моїми» 3. А про апостолів [Давид] сказав: «По всій Землі розійшлися провіщання їх, і до кінця Всесвіту глаголи їх» 4. Бо якщо апостоли і не були тут самі, то учення їх, яко труби, звучать по всім 65 світі в цфквах. їх бо ученням побіждаємо ми врага-диявола, топчучи [його] ногами, як ото потоптали його сі два побожники, діставши вінець небесний зо святими мучениками і з праведниками.



    У РІК 6492 [984]. Пішов Володимир на радимичів. А був у нього воєвода Вовчий Хвіст, і послав перед собою Володимир Вовчого Хвоста. І стрів він радимичів на ріці Піщані, [і] побідив Вовчий Хвіст радимичів. Тому й дражнять руси радимичів, кажучи: «Піщанці од вовчого хвоста втікають». Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут поселилися. І платять вони данину Русі, і возять повіз1 і до сьогодні.

    У РІК 6493 [985]. Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників ', і всі вони є в чоботях. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді хай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль — тонути». І вернувся Володимир до Києва.

    У РІК 6494 [986]. Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету». Володимир запитав — «Яка є віра ваша?» І вони сказали: «Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, і вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї] одну, і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, нале-66 жить чинити всякий | блуд. Якщо ж на сьому світі хто буде убогим, то [таким буде] й там. Якщо ж багатим він є тут, то [таким буде] й там». І багато іншої облуди [вони говорили], що про неї й писати не можна сорома ради. Володимир же слухав їх, бо сам любив жінок і многоблудство, і вислухав [це все] з насолодою. Але се було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м'яса, а про пиття — особливо. Він сказав: «Русі веселість — пиття, ми не можем без сього бути».

    А потім прийшли німці 1 з Риму, говорячи: «Прийшли ми, послані папою». І сказали вони йому: «Мовив тобі папа: «Земля твоя [така], як земля наша, а віра ваша не [така], як віра наша. Віра бо наша — світло. Ми поклоняємось богові, який сотворив небо і землю, і зорі, і місяць, і всяке дихання, а боги ваші — дереве суть». Володимир тоді запитав: «Яка є заповідь ваша?» І вони сказали: «Постити по змозі. «Якщо хто п'є чи їсть — усе во славу божу» 2, — мовив учитель наш апостол Павло». Володимир же сказаі німцям: «Ідіть назад, бо предки наші сього не прийняли».

    Коли почули це жиди хозарські, [то] прийшли вони, кажучи: «Чували ми, що приходили болгари і християни, навчаючи тебе кожен віри своєї. Християни ж вірують [у того], що його ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака, Іакова». І запитав Володимир: «Який є закон ваш?» Вони ж сказали: «Обрізатися, і свинини не їсти, ні заячини, суботи додержувати». Він тоді запитав: «То де єсть земля ваша?» І вони сказали: «В Єрусалимі». Він же спитав: «А чи там вона єсть нині?» І вони сказали: «Розгнівався бог на предків наших, і розточив нас по землях за гріхи наші, і оддана була земля наша християнам». Володимир тоді мовив: «То як ви інших учите, коли самі ви одкинуті богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?»

    А потім до Володимира греки прислали філософа [Кирила], говорячи так: «Чухали ми, що приходили болгари, повчаючи тебе прийняти віру свою. Але їхня віра оскверняє небо і землю, бо вони прокляті суть більше од усіх людей, уподобившись Содому і Гоморрі, на яких ото напустив бог каміння розжарене, і потопив їх, і потонули вони. Отак і сих жде день погибелі їх, коли прийде бог судити на землю і погубити всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади свої, обливавшись водою, і в рот [її] вливають, і по бороді мажуть [нею], згадуючи Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі [викиди] од злягання вони поїдають».

    Коли почув це Володимир, він плюнув на землю, сказавши: «Нечисте се діло».

    Сказав тоді філософ: «Чували ми й се, що приходили з Риму німці учити вас віри своєї, їхня ж віра мало од нашої різниться, хоча вони служать на опрісноках, сиріч облатках, але їх бог не заповів, а повелів на хлібі служити. Він поучив апостолів, узявши хліб і сказавши: «Се єсть тіло моє, яке ламаю за вас». Так само і чашу взявши, він сказав: «Се єсть кров моя нового завіту» 3. Сі ж цього не роблять, і не додержали вони правил віри».

    Сказав тоді Володимир: «Прийшли до мене жиди, мовлячи: «Німці і греки вірують [у того], що його ми розп'яли». Філософ на це сказав: «Воістину ми в того віруємо, їхні бо пророки передрекли, що родиться бог, а інші — що його розіпнуть і погребуть, і що він на третій день воскресне і зійде на небеса. Вони ж тих пророків побивали, а других нищили. Коли ж збулося пророцтво їх — зійшов він на землю і, розп'яття прийнявши, воскрес і на небеса вознісся,— то сих же покаяння ждав він сорок і шість літ, і не покаялися вони. І послав він на них римлян, вони городи їхні розвили, а самих розточили по землях, і пробувають вони в рабстві [по різних] краях».

    Спитав тоді Володимир: «Для чого зійшов бог на землю і страждання таке прийняв?» І, відповідаючи, сказав філософ: «Якщо хочеш ти, княже, послухати, то скажу я тобі з початку, для чого зійшов бог на землю». Володимир на це мовив: «Я послухати рад».

    І став філософ говорити так 4:

    «З самого початку, в перший день, сотворив бог небо і землю. У другий день сотворив він твердь [небесну], що єсть посеред води. Сього ж дня розділилися води: половина їх зійшла на твердь, а половина їх — під твердь. У третій день сотворив він море, ріки, джерела і сімена. У четвертий день — сонце, і місяць, і зорі, і прикрасив бог небо.

    Коли ж побачив [це] перший із ангелів, старійшина чину ангельського, намислив він собі, сказавши: «Зійду я на Землю і візьму Землю, і поставлю престол свій на оболоках північних, і буду подобен богу» 5. І тут [бог] одразу звергнув його, чин десятий, з небес, а вслід за ним упали [й ті], що були під ним 6. Було ж ім'я врагу [тому] Сатанаїл, і на його місце поставив [бог] старійшину Михаїла. Сатана ж, обманувшись у помислі своїм і відпавши од первісної слави, назвався противником богу.

    А потім, у п'ятий день, сотворив бог китів, і гадів, і риб, і птиць пернатих, і звірів, і скотів, і гадів земних. У шостий же день сотворив бог людину. В сьомий день, який є суботою, опочив бог од трудів своїх 7.

    І насадив бог рай на сході в Едемі, і ввів бог сюди чоловіка, якого він сотворив, і заповів йому їсти з усякого дерева, а з одного древа не їсти,— яке є для пізнання зла і добра. І пробував Адам у раю, і бачив бога, і славив [його]; коли ангели славили бога — і він з ними.

    І наслав бог на Адама сон, і заснув Адам, і, взявши бог одно ребро в Адама, сотворив йому жону і привів її до Адама. І сказав Адам: «Се — кість од кості моєї і плоть [ од плоті моєї. Вона буде зватися жоною». І назвав Адам імена всім скотам, і птицям, і звірам, і гадам, і самим ангелам нарік імена. І підкорив бог Адамові звірів і скотів, і володів він ними усіма, і вони слухали його 8.

    Диявол же, побачивши, яку почесть воздав бог людині, позавидував їй, обернувся в змія, і прийшов до Єви, і сказав їй: «Чому не їсте ви із древа, що є посеред раю?» І мовила жона до змія: «Сказав бог: «Не їжте, а то умрете смертю». І сказав змій до жони:

    «Смертю не умрете, але відає бог, що в той же день, коли ви з'їсте з нього, відкриються очі ваші, і будете ви, яко бог, що розуміє добро і зло».

    І побачила жона, що добре древо [це] для їжі. І, взявши [плід], з'їла жона, і дала мужеві своєму, і їли вони обоє. І відкрилися очі їм, і зрозуміли обоє, що вони є нагими, і зшили з листя смоковного оперізання. І сказав бог [Адамові]: «Проклята земля за діла твої, у печалі будеш ти їсти усі дні живоття твойого». І сказав господь бог: «Коли як-небудь прострете ви обоє руки і візьмете із древа життя — то житимете вічно».

    І вигнав господь бог Адама з раю, і сів він навпроти раю, плачучи і обробляючи землю, і порадувався сатана з прокляття землі9. Се [було] наше перше падіння і гірка розплата — одпадіння від ангельського життя.

    І родив Адам Каїна і Авеля, і був Каїн ратаєм, а Авель пастухом. І приніс Каїн од плодів земних [дари] богові, і не прийняв бог дарів його. Авель же приніс од ягнят первістка, і прийняв бог дари Авелеві. Сатана тоді ввійшов у Каїна і підбурював Каїна на вбивство Авеля. І сказав Каїн Авелеві: «Вийдемо на поле». І коли вони вийшли, став Каїн [на Авеля] і хотів убити його, і не вмів він убити його. І сказав йому сатана: «Візьми камінь і вдар його». І вбив він Авеля, і сказав бог Каїнові: «Де є брат твій?» Він же одказав: «Хіба я сторож є братові моєму?» І прорік бог: «Кров брата твойого волає до мене. Будеш ти стогнати і трепетати до кінця живоття свойого». Адам же і Єва плакали, а ди)явол радувався, сказавши: «Йому бог почесть воздав, а я зробив так, що одпав він од бога, і ось нині призвів його до плачу».

    І плакали вони обоє за Авелем тридцять літ, і не згнило тіло його, і не вміли вони погребти його. І за велінням божим прилетіло двоє пташенят. Одно з них померло, а друге викопало ямку, поклало померлого і погребло. Побачивши ж се, Адам і Єва викопали удвох йому яму, і положили Авеля, і погребли його з плачем '°.

    А коли Адамові було двісті і тридцять літ, родив він [сина] Сифа і двох дочок. І взяв одну Каїн, а другу Сиф, і од сього розплодилися люди на землі. І не пізнали вони того, який сотворив їх, сповнилися блуду, і всякої нечистоти, і вбивства, і зависті, і жили поскотському люди. І один Ной був праведен у роду сьому, і родив він три сини — Сима, Хама та Яфета.

    І сказав бог. «Не буде перебувати дух мій серед людей». І сказав він [іще]: «Погублю людину, що її сотворив я. [Погублю всіх], од людини до скотини». І сказав бог Ноєві: «Зроби ковчег, у довжину триста ліктів, а в ширину — п'ятдесят, а заввишки — тридцять ліктів», — бо в Єгипті ліктем сажень зовуть.

    Робив же він ковчег сто літ, і [коли] Ной говорив, що бути потопу, насміхалися з нього люди. А коли зробив він ковчег, сказав господь бог Ноєві: «Увійди ти, і жона твоя, і сини твої, і невістки твої, і введи їх до себе — по парі од усього скоту, і птиць, [і] гадів». І ввів Ной [усіх], як ото наказав йому бог. І навів бог потоп на Землю, і втопилась усяка плоть, а ковчег плавав на воді. Коли ж вода спала, вийшов Ной, і сини його, і жона його, і од сих населилася земля 12.

    І було людей багато, і [всі] одномовні, ; сказали вони один одному: «Зведемо башту до небес». І почали вони зводити, і старійшиною їм був Неврод. І сказав бог: «Намножилося людей, і помисли їх суєтні», І зійшов бог [на Землю], і розрізнив народи на сімдесят і на дві мови. Адамову ж мову не було забрано в Євера, бо той один не прилучився до безумства їх, мовивши так: «Якби сказав бог людям баш}гу на небо робити, то повелів би сам бог словом [своїм], як ото сотворив він небеса, і землю, і море, і все видиме і невидиме». Через те його мова не перемінилася, од сього [Євера] пішли євреї. [І] розділилися [люди] на сімдесят і одну мову, і розійшлися вони по землях 13; кожен прийняв свій звичай, і по наущенню диявола ті лісам і джерелам приносили жертви, а [ті] — рікам, і не спізнали вони бога. Від Адама ж до потопу [було] літ 2242, а від потопу до розділення народів 529 літ.

    Потім же диявол увергнув людей в [іще] більший обман, і стали вони кумири робити: ті — дерев'яні й мідяні, і другі — мармурові, золоті і срібні. І поклонялися вони їм, і приводили синів своїх і дочок своїх, і заколювали [їх] перед ними, і була вся земля осквернена. А починателем же кумиротворення був Серух: він бо робив кумири на честь померлих людей — тим, що були царями, [і] другим хоробрим [людям], і волхвам, і жонам-перелюбницям. Цей же Серух родив [Нахора, а Нахор] Фарру, а Фарра родив три сини — Аврама, і Нахора, і Арана. Фарра також робив кумири, навчившись у отця свого. Аврам же, дійшовши істини, [і] глянувши на небо, побачив зорі і небо і сказав: «Воістину той єсть бог, який сотворив небо і землю, а отець мій обманює людей». І мовив Аврам: «Іспитаю богів отця свойого». І сказав він [до Фарри]: «Отче! Обманюєш ти людей, роблячи дерев'яних кумирів. Той єсть бог, який сотворив небо і землю». І взявши Аврам вогонь, запалив ідолів у храмі. Коли ж побачив се Аран, брат Аврамів, [то], дбаючи про ідолів, хотів умчати ідолів, і сам згорів тут Аран. І помер він раніш від отця, бо до сього не вмирав син раніш від отця, а отець раніше від сина. І од сього [часу] почали вмирати сини раніше від отців 14.

    І возлюбив бог Аврама, і сказав бог Аврамові: «Вийди з дому отця твойого і піди в землю, в яку я тобі покажу. І я сотворю од тебе народ великий, і благословлять тебе всі племена земні». І вчинив Аврам, як ото заповів йому бог, і взяв Аврам Лота, синівця свого, — а був же йому Лот шурином і синівцем, бо Аврам узяв був [за себе] дочку брата Арана, Сару. І прийшов він у землю Хананейську до дуба високого, і сказав бог Аврамові: «Потомству твоєму дам я землю оцю». І поклонився Аврам богові. Аврам же був сімдесяти літ, коли вийшов він із Харрану 15.

    Сара ж була неплідною, боляща непліддям. Тому сказала Сара Аврамові: «Увійди-но до рабині моєї». І взявши Сара Агар, дала її мужеві своєму. І ввійшов Аврам до Агарі, і зачала Агар, і родила сина Агар, і назвав його Аврам Ізмаїлом. А був же Аврам вісімдесяти і шести літ, коли родився Ізмаїл. Потім же, зачавши, Сара родила [йому] сина, і нарік він його ім'ям Ісаак. І повелів бог Аврамові обрізати дитинча, і обрізав [його] Аврам на восьмий день 16.

    І возлюбив бог Авраама і плем'я його, і нарік його народом своїм, і одділив його від [інших] народів, назвавши людьми своїми. І сей Ісаак виріс, Авраам же жив сто сімдесят і п'ять літ, і помер він, і був похований. А коли Ісааку було шістдесят літ, родив він двох синів — Ісава й Іакова. Ісав же був лукавий, а Іаков праведний. І сей Іаков робив у вуя свого [Лавана] заради дочки його, заради меншої, [ Рахілі], сім літ. І не дав йому її Лаван, вуй його, сказавши: «Старшу візьми». І дав він йому Лію, старшу, а заради другої [зажадав], сказавши йому: «Роби другі сім літ». І він робив другі сім літ заради Рахілі, і взяв собі двох сестер, і од них же родив вісім синів: [од Лії] — Рувима, Симеона, Левія, Іуду, Ісахара й Завулона; [од Рахілі] — Іосифа та Веніаміна; а від двох рабинь [Валли і Зелфи] — Дана, Неффалима, Гада, Асира. І од сих розплодилися жиди 17.

    Іаков же сей вийшов у Єгипет ста і тридцяти літ із родом своїм числом шістдесят і п'ять душ, а пожив у Єгипті сімнадцять літ і помер. І було в рабстві потомство його чотириста літ 18.

    По сих же літах посилились люди жидівські і намножилися, а єгиптяни утискували їх роботою. У сі ж часи родився в жидів Мойсей, і сказали волхви єгипетські царю [своєму Рамзесові?]: «Родилося дитя | в жидів, яке погубить Єгипет». Цар тут одразу повелів щойно народжених дітей жидівських вкидати в ріку [ Ніл]. І мати Мойсеева [Іоахаведа], злякавшись, що його погублять, взяла немовля, вложила його в кошик і, віднісши, поставила [кошик] у лузі. У сей же час прийшла дочка фараонова Фермуфі купатися. І побачила вона дитя, яке плакало, і взяла його, і пощадила його, і нарекла його ім'ям Мойсей, і виростила його 19.

    І було дитя воно гарне, і коли мало воно чотири роки, то привела його дочка фараонова до отця свого фараона, а як побачив фараон Моисея, [то] став фараон любити дитину. Мойсей же, [якось] хапаючись за шию цареву, скинув вінець із голови царевої і наступив на нього. Побачивши ж [це], волхв сказав цареві: «О царю! Погуби отроча се. Бо коли ти не погубиш — погубить він увесь Єгипет». Та не послухав його цар, а ще повелів не погубляти дітей жидівських.

    Коли ж Мойсей виріс, то став він великим [мужем] у домі фараоновім. Але настав інший цар [Мернепта?], і позавидували йому, [Мойсееві], бояри. Мойсей же убив єгиптянина, [що зобиджав єврея, і] втік із Єгипту. І прийшов він у землю Мадіамську, і, ходячи по пустині, навчився од ангела Гавриїла про сотворения всього світу, і про першу людину, і [про тих], що були після неї, і про потоп, і про змішання народів, [і] скільки хто літ жив, і про зоряний хід і число [їх], і про розмір Землі, і всякої мудрості.

    А потім з'явився йому бог у купині, вогнем, і .сказав йому: «Побачив я біду людей моїх в Єгипті, і зійшов забрати їх од рук єгипетських, і вивести їх із землі тієї. Ти ж іди до фараона, цар^ єгипетського, і скажи йому: «Пусти ізраїля, нехай вони три дні приносять требу господу богу». Якщо не послухає тебе цар єгипетський — поб'ю його всіма чудесами моїми» 20.

    І прийшов Мойсей, і не послухав його фараон, і напустив бог десять кар на фараона: перша — криваві ріки; друга — жаби; третя — мошки; четверта — песячі мухи; п'ята — падіж на скот; шоста — запалення з наривами; сьома — град; восьма — сарана; дев'ята — тьма на три дні; | десята — мор серед людей, — тому десять кар було [напущено] на них, що десять місяців топили вони дітей жидівських. Коли ж настав мор у Єгипті, то сказав фараон Мойсееві ;' брату його Аарону: «Ідіте обидва звідси скоріш!» Мойсей тоді, зібравши людей жидівських, пішов із землі Єгипетської2'.

    І вів їх господь у путь по [Аравійській] пустині до Червоного моря, і йшов перед ними вночі стовп вогняний, а вдень — хмарний.

    Коли ж почув фараон, що втікають люди, погнав він за ними і притиснув він їх до моря. Побачивши ж [се], закричали люди жидівські на Моисея, кажучи: «Нащо вивів ти нас на смерть?» І заволав Мойсей до бога, і сказав господь: «Чого ти волаєш до мене? Удар жезлом по морю!» І вчинив Мойсей так, і розступилася вода надвоє, і ввійшли сини Ізраїлеві в море. Побачивши ж [се], фараон погнав за ними, а сини Ізраїлеві пройшли [море] посуху. і коли вони вийшли на берег, то зступилося море над фараоном і над воями його 22.

    І возлюбив бог ізраїля, і йшли вони од моря три дні по [Сінайській] пустині, і прийшли в Мерру. А вода тут була гірка, і заремствували люди до бога. І показав їм господь дерево, і поклав його Мойсей у воду, і води стали солодкими.

    Потім же знову заремствували люди на Мойсея і на Аарона, кажучи: «Лучче нам було [б померти] в Єгипті, коли їли ми м'яса, і жиру, і хліба досита». І сказав господь бог Мойсееві: «Чув я нарікання синів ізраїлевих», — і дав він їм манну їсти.

    Потім же дав він їм закон на горі Сінайській. Та коли Мойсей вийшов на гору [Хорив] до бога, то вони, відливши телячу голову, поклонилися [їй], яко богу, і Мойсей посік їх три тисячі числом 23.

    Потім же знову заремствували вони на Мойсея і на Аарона, що не було води, і сказав господь Мойсееві: «Удар жезлом у камінь». [Мойсей же] сказав: «А якщо з сього каменя ми оба не випустимо води?» І розгнівався господь на Мойсея, що не возвеличив він господа. І не ввійшов він у землю обітовану через це і через нарікання тих [людей]. Але вивів його [бог] на гору Вамську і показав йому землю обітовану, і помер Мойсей тут на горі24.

    І взяв владу Ісус Навін. Сей прийшов у землю обітовану, і перебив хананейське плем'я, і вселив на їхнє місце синів ізраїлевих. А коли Ісус помер, замість нього став суддя Іуда; інших суддів було чотирнадцять. При них же, забувши бога, що вивів їх із Єгипту, стали [сини Ізраїлеві] служити бісам. І розгнівався бог, і віддав він їх іноплемінникам на розкрадення. А коли вони починали каятися, — милував їх. І знову вони ухилялися на служіння бісам. Після сих же служив Ілій-жрець, а потім Самуїл-пророк. [І] сказали люди Самуїлу: «Настанови нам царя» 25.1 розгнівався бог на ізраїля, і настановив він над ними царя Саула, але Саул не схотів ходити під законом господнім.

    Вибрав [тоді] господь Давида, настановив його царем над Ізраїлем, і вгодив Давид богу. Сьому Давидові поклявся бог, що із племені його родиться бог, і він першим став пророкувати про втілення боже, сказавши: «Із утроби перед ранньою зорею породив я тебе» 26. Сей же пророкував сорок літ і помер.

    А по ньому царствував і пророкував син його Соломон, який спорудив церкву богові і назвав її Святою святих. І мудрим він був, але під кінець впав у гріх; царствував він сорок літ і помер.

    По Соломоні ж царствував син його Ровоам; при цьому розділилося царство Жидівське надвоє — в Єрусалимі одне, а друге — в Самарії . В Самарії ж царствував Ієровоам, халоп Соломонів, який зробив дві корови золоті і поставив одну в Вефілі на пагорбі, а другу — в Єндані, сказавши: «Се два боги твої, Ізраїлю!» 28 І поклонялися [їм] люди, а бога забули. Так само і в Єрусалимі стали забувати бога і почали кланятися Ваалові, тобто богові війни, що ним є Арей, і забули бога предків своїх.

    І став бог посилати до них пророків. Пророки ж стали осуджувати їх за беззаконня їхні і за служіння кумирам, а вони стали побивати пророків, які їх осуджували. І розгнівався бог на ізраїля вельми, і | сказав: «Одкину я їх од себе і призову інших людей, що будуть мене слухати, а якщо вони согрішать, — не спом'яну беззаконня їх» . І став він посилати пророків, говорячи: «Пророкуйте про одкинення жидів і про прикликання [інших] народів» 30.

    Першим же став пророкувати Осія, кажучи: «Покінчу я з царством роду ізраїлевого, і сокрушу лук ізраїлів, і не буду більше милувати роду ізраїлевого, але, відмітаючи, одкинуся від них, — говорить господь, — і будуть блукати вони межи народами» 31. Ієремія ж сказав [про слова господа]: «Хоч би став [перед мене] Самуїл і Мойсей, — я не помилую їх» 32. І ще той же Ієремія сказав: «Так говорить господь: «Тож поклявся я ім'ям моїм великим, що віднині [не] буде ніде ім'я моє вимовлятися устами іудейськими» 33. Ієзекіїль же сказав: «Так говорить господь Адонай: «Я розсію вас і всі останки твої [розвію] по всіх вітрах, бо святилище моє осквернили ви всіма мерзотами твоїми, і відкину я тебе, і не помилую більше» 34. Малахія ж сказав: «Так говорить господь: «Уже нема мого благовоління до вас, бо од сходу і до заходу прославиться ім'я моє межи народами, і на всякому місці будуть приносити фіміам імені моєму і чисту жертву, бо великим [буде] ім'я моє між народів; через це оддам я вас на ганьбу і на розсіяння поміж усіма народами» 35. Ісайя великий сказав: «Так говорить господь: «Простру на тебе я руку свою, згною тебе, і розсію тебе, і не приведу тебе знову». І ще той же [пророк] сказав [про слова господа]: «Зненавидів я празники ваші і новомісяччя ваші, і субот ваших я не приймаю» 36. Амос же пророк сказав: «Слухайте слово господа: «Я зніму плач за вас; рід ізраїлів упав і не встане знову» 37. Малахія ж сказав: «Так говорить господь: «Пошлю я на вас прокляття, і проклену благословення ваше, і розорю, і не буде [мене] між вас» 38. І багато пророкували вони про відкинення їх.

    Сим же пророкам повелів бог пророкувати про прикликання інших народів замість них. [І] став волати Ісайя, так говорячи [про слова господа]: «Од мене бо вийде закон, і суд мій | [буде] світлом народам. Наближається швидко правда моя, [спасіння моє] прийде, і на рамено моє народи уповають» 39. Ієремія ж сказав: «Так говорить господь: «І встановлю я родові Іудиному завіт новий, даючи закони для зрозуміння їм, і на серцях їхніх напишу [його], і буду я їм богом, а вони будуть моїми людьми» 40. Ісайя ж сказав [про слова господа]: «Старе минуло, а нове я провіщаю, і провіщання раніш [від здійснення] явлено буде вам. Співайте господеві пісню нову». «Слугам моїм буде дано ім'я нове, яке благословиться по всій Землі. Дім мій домом молитви назоветься для всіх народів». Той же Ісайя говорить: «Покаже господь руку свою святую перед усіма народами — [і] всі кінці Землі побачать спасіння, [дане] богом нашим» 41. Давид же [говорить]: «Хваліте господа, всі народи, прославляйте його, всі люди» .

    Коли так бог возлюбив нових людей, сказавши їм, що зійде до них сам, і з'явиться у плоті людській, і постраждає за гріх Адамів, то стали [пророки] пророкувати про втілення боже, і найперше Давид, говорячи: «Сказав господь господеві моєму: «Сядь одесную мене, поки [не] покладу я ворогів твоїх до підніжжя ніг твоїх» 43. І ще: «Сказав господь до мене: «Ти син мій єси, я нині родив тебе» 44. Ісайя ж сказав: «Не посол, ні вісник, а сам господь, прийшовши, спасе нас». І ще: «Дитя бо родилося нам, владицтво його — на раменах його, і наречуть ім'я йому: Великого Світу Ангел. І велика влада його, і світові його немає кінця». І ще: «Тож у чреві діва зачне, і родить сина, і наречуть його ім'ям Еммануїл» 45. Міхей же сказав: «і ти, Віфлієме, доме Єфрафи, хіба малий 46 ти єси між тисячами Іудиними? Із тебе бо вийде той, котрий буде старійшиною князів їхніх 47 в Ізраїлі [і] походження котрого — од днів вічності. Тому облишить він [їх] до пори, [поки] родить та, що має родити, і [тоді] інші з братів його вернуться до синів ізраїлевих» 48. Ієремія ж сказав: «Се бог наш, і [ніхто] інший не дорівняється йому. Знайшов він усі путі премудрості і дав [її] Іакову, слузі своєму. А після цього він на Землі з'явився | і жив між людьми» 49. І ще: «Людина він є. І хто спізнає, що він бог є? Як людина ж — він умирає» 50. Захарія ж сказав: «Не послухали вони сина мойого, і я не почую їх», — говорить господь» 51. І Осія сказав: «Так говорить господь: «Плоть моя — від них» 52.

    Прорекли ж вони і про страждання його, кажучи [так], як ото мовив Ісайя: «О горе душам їх! Бо лиху раду вони врадили, кажучи: «Зв'яжемо праведника». І ще той же [пророк] сказав: «Так говорить господь: «Я не чиню опору, ні противлюся, ні говорю всупереч. Хребет мій я оддав на удари, і щоки мої — на побої, і лиця свого я не одвернув од наруги [і] оплювання» 53. Ієремія ж сказав [про слова іудеїв]: «Прийдіте, вкладемо [отруйне] дерево в їжу його [і] відторгнемо од землі життя його» 54. Мойсей же сказав про розп'яття його: «Побачите ви життя ваше, що буде висіти перед очима вашими» 55. І Давид сказав: «Чому хвилюються народи?» 56 Ісайя ж сказав: «Як вівця, він ведений був на заклання» 5 . Ездра ж сказав: «Благословен бог, що розпростер руки свої і спас Єрусалим» °8.

    І про воскресіння його вони теж говорили. Давид [сказав]: «Устань, боже, суди землю, бо. ти успадкуєш усі народи» 59. і ще: «Устав, немов зі сну, господь» 60. І ще: «Хай воскресне бог, і хай розточаться вороги його» 61. І ще: «Воскресни, господи боже мій, нехай вознесеться рука твоя» 62. Ісайя ж сказав: «Ви, що зійшли в край тіні смертної, — світло возсіяє на вас» 33. Захарія ж сказав: «І ти задля крові завіту твойого випустив єси в'язнів своїх із рову, що не мав води» 64. І багато іншого пророкували вони про нього, що й збулося все».

    Спитав тоді Володимир: «А в які часи се збулося? І чи було се? Чи, може, тепер се має збутися?»

    І філософ же, відповідавши, сказав йому: «Усе Вже давно збулося, коли втілився бог. Як ото раніш я сказав, коли жиди побивали пророків і царі їхні переступали закони, оддав їх [бог] на розкрадення, і були виведені вони у полон в Ассірію за гріхи їхні, і пробували вони там у рабстві сімдесят літ. А потім вернулись вони в землю свою і не було в них царя, а володіли ними архієреї до Ірода-іноплемінника, що оволодів ними.

    У його ж владарювання, у рік п'ять тисяч і п'ятсотий, посланий був [ангел] Гавриїл у Назарет до діви Марії з племені Давидового сказати їй: «Радуйся, обрадувана, господь з тобою!» І од слова сього зачавши Слово боже в утробі, породила вона сина і нарекла його ім'ям Ісус 65.

    І от прийшли зі сходу волхви, говорячи: «Де єсть народжений цар іудейський? Бо ми бачили зорю його на сході і прийшли поклонитись йому».

    Почувши ж це, Ірод-цар стривожився і весь Єрусалим із ним, і, прикликавши книжників і старців із народу, він запитував: «Де рождається Христос?» І вони сказали йому: «У Віфліємі іудейському». Коли ж Ірод це почув, він послав [воїв], сказавши: «Вибийте дітей до двох літ, які є у Віфліємі». Вони тоді, пішовши, вибили чотирнадцять тисяч дітей.

    Марія ж, убоявшись, скрила хлопча. А тоді Іосиф із Марією, взявши хлопча, утік в Єгипет і пробував тут до смерті Ірода. В Єгипті ж з'явився ангел Іосифові, говорячи: «Устань, візьми хлопча і матір його і йди в землю Ізраїлеву». І він, прийшовши, поселився в Назареті66.

    І коли він, [Ісус], виріс і було йому тридцять літ, став він чудеса творити і проповідувати царство небеснеє. і вибрав він дванадцятьох, що їх учениками своїми назвав, і став чудеса творити великі: мертвих воскрешати, прокажених очищати, кульгавих зціляти, сліпим прозріння чинити. І багато інших чудес великих [він сотворив], як ото пророки прорекли були про нього, говорячи: «Той недуги наші зцілив і болісті [наші] взяв [на себе]» 6'. І охрестився він у Йордані через Іоанна, показуючи новим людям оновлення. Коли ж він охрестився, то тут отверзлися небеса і дух сходив на нього у подобі голуба, і голос говорив: «Сей єсть син мій улюблений, і в ньому моє благовоління» 68.

    І посилав він учеників своїх проповідувати царство небесне і покаяння, щоб збутися гріхів. І, збираючись сповнити пророцтво, став він проповідувати, що належить синові людському постраждати, і бути розіп'ятим, і на третій день воскреснути. І коли він учив у хра° мі, а|рхієреї і книжники сповнилися зависті, прагнули вбити його і, схопивши його, повели його до правителя Пілага. Пілат же, узнавши, що без вини видали вони його, хотів пустити його. Вони тоді сказали йому: «Якщо сього пустиш, — не будеш ти другом кесареві» 69. І Пілат повелів, щоб його розп'яли.

    Вони ж, узявши Ісуса, повели його на лобне місце і тут розп'яли його. І настала пітьма по всій Землі од шостого часа до дев'ятого, а о дев'ятім часі сконав Ісус 70.

    І церковна запона розідралася надвоє, і встало багато мертвих, яким він повелів бути в раю. І тоді, знявши його з хреста, поклали^ його в гроб і печатями запечатали гроб. А люди жидівські навіть сторожів приставили, кажучи: «Іще украдуть його вночі ученики його».

    Він же на третій день воскрес і з'явився ученикам, а воскреснувши з мертвих, сказав їм: «Ідіте межи всі народи, і научіте всі народи, хрестячи їх во ім'я отця і сина і святого духа» 7'. І пробув він із ними сорок днів, з'являючись до них після воскресіння. А коли сповнилося сорок днів, він повелів їм іти на гору Єлеонську, і тут з'явився їм, і, благословивши їх, сказав їм: «Оставайтеся в городі Єрусалимі, поки не пошлю я обітницю отця мого на вас».

    І, це сказавши, став він возноситися. А коли возносився він на небо, ученики поклонилися йому і вернулися в Єрусалим, а пробували завше у храмі72. А коли скінчилося п'ятдесят днів, зійшов дух святий на апостолів, і, прийнявши обітницю святого духа, розійшлися вони по всьому світу, навчаючи і хрестячи водою».

    Запитав тоді Володимир філософа: «Чому він од жони родився, і на дереві був розіп'ятий, і водою охрестився?» Філософ же сказав йому: — «Тому, що спервовіку рід людський согрішив через жону: диявол спокусив через Єву Адама, і він одпав від раю. Так само й бог одплату вчинив дияволові. Через жону спочатку дісталась побіда дияволу, бо із-за жони попервах 73 вигнаний був Адам із раю; через жону ж потім втілився бог, і повелів він у рай іти вірним. А що на древі він був розіп'ятий, [так] се тому, що із древа [Адам] з'їв [плід] і був вигнаний з раю. Бог також на древі страждання прийняв, щоб древом був переможений диявол, і од древа праведного 74 дістануть [спасіння] праведні. А що оновлення водою було, [то се] тому, що коли вельми умножилися гріхи в людях, — наслав бог потоп на Землю і потопив людей водою. Через це сказав бог: «Оскільки погубив я водою людей за гріхи їхні, то нині знову очищу водою гріхи людям — водою оновлення» 75. І народ жидівський у морі очистився од єгипетського злого діяння [тому], що вода створена найперше. Сказано бо: «І дух божий носився над водою» 76. Отож бо й нині хрестяться водою і духом.

    Перше Преображення було водою, як ее преобразив Гедеон: коли ото прийшов до нього ангел [і] велів йому йти на Мадіама, він іспитував і мовив до бога, поклавши руно на току [і] сказавши: «І якщо буде по всій землі роса, а на руні сухо» . І сталося так. Се й дало прообраз, що інші народи були колись сушею, а жиди — руном, потім же на [інших] народах [стала] роса, тобто святе хрещення, а на жидах — сухо. І пророки теж проповідували, що водою оновлення буде.

    Коли ж апостоли вчили по всій землі вірувати в бога, то їх учення прийняли і ми, греки, і весь світ вірує в учення їх. Уже назначив бог і день один, у який він, зійшовши [з небес], буде судити живих і мертвих і воздасть кожному по ділах його: праведному — царство небесне, і красу невимовну, [і] радість без кінця, і не [буде] він умирати вовіки, а грішникам — мука вогненна, і черва Невсипуща, і муці [їх] не буде кінця. Такі ото будуть муки [тим], які не вірують у господа нашого Ісуса Христа. Будуть їх мучити в огні, якщо хто не охреститься».

    І, це сказавши, показав він йому, [Володимирові], запону, на якій було написано судилище господнє. Показував же він йому праворуч праведників, що в радості попереду йдуть у рай, а ліворуч — грішників, що йдуть на муку. І Володимир, зітхнувши, сказав: «Добре сим праворуч, горе ж тим ліворуч». Він тоді сказав: «Якщо ти хочеш праворуч стати, то охрестись». І Володимир прийняв [це] до серця свойого, сказавши: «Пожду ще трохи», — бо хотів він розізнати про всі віри.

    І Володимир, давши йому дари многі, відпустив [філософа] з честю великою.


    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

    Коьрта
    Контакты

        Главная страница


    З богом починаєм. Отче, благослови